EN



СТАН ІННОВАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА


УДК 339.97:332

 

СТАН ІННОВАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

 

htpps://doi.org/10.36994/2707-4110-2023-8-35-10

 

Ткач Л.Л., Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», науковий співробітник відділу організації наукових досліджень та інноваційного розвитку

Дендебера О.П., Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», науковий співробітник відділу організації наукових досліджень та інноваційного розвитку[1]

 

Мета дослідження – розглянути і проаналізувати стан та особливості інноваційного забезпечення сталого розвитку вітчизняного аграрного виробництва.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано монографічний метод для критичного огляду наукових праць вітчизняних та іноземних авторів щодо висвітлення проблем аграрних інновацій; емпіричний та порівняльний аналіз і синтез; табличний та графічний методи; абстрактно-логічний – для теоретичних узагальнень і висновків. 

Результати дослідження. Проведено огляд наукових досліджень щодо державного регулювання аграрних інновацій в Україні та світі. Показано інноваційну позицію України у міжнародних рейтингах. Досліджено державне регулювання інновацій через аналіз  динаміки й ефективності видатків на аграрну науку.      

Висновки. При обґрунтуванні основоположних складових інноваційного розвитку економіки і соціальної сфери України в умовах її подальшої інтеграції у світовий економічний та науково-технологічний простір на основі всебічного дослідження стану інноваційної сфери в країні та аналізу відповідних світових тенденцій особливу увагу приділено проблемі підвищення ролі наукових досліджень та інноваційних розробок у процесах соціально-економічного розвитку України. На сьогодні пріоритетним критерієм у сфері науки, освіти та технологій залишається державна підтримка розвитку цієї галузі як основного джерела економічного зростання і невід’ємної національної культури та освіти українського народу, що створює найважливіші умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової діяльності та досягнень вітчизняної науки і техніки.

Важливою складовою прискореного розвитку, підвищення продуктивності праці, економії різних видів ресурсів, зменшення витрат і зниження собівартості виробництва продукції, нарощування її обсягів і загалом підвищення ефективності виробництва є інноваційна діяльність. Вона розглядається як складна динамічна система дії та взаємодії різноманітних методів, факторів і органів управління, установ, підприємств, які займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, удосконаленням устаткування та засобів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Ключові слова: інновації, інноваційне забезпечення, сталий розвиток, аграрне виробництво, державна інноваційна політика.

 

THE STATE OF INNOVATIVE SUPPORT FOR SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF AGRICULTURAL PRODUCTION

L.L. TKACH, National Scientific Center "Institute of Agrarian Economy", researcher of the department of organization of scientific research and innovative development

O.P. DENDEBERA, National Scientific Center "Institute of Agrarian Economy", researcher of the department of organization of scientific research and innovative development

 

The purpose of the study is to review and analyze the status and features of innovative support for the sustainable development of domestic agricultural production.

Research methods. In the course of the study, the monographic method was used for a critical review of scientific works of domestic and foreign authors on the coverage of agricultural innovation problems; empirical and comparative analysis and synthesis; tabular and graphical methods; abstract and logical - for theoretical generalizations and conclusions. 

Results of the study. A review of scientific research on the state regulation of agrarian innovations in Ukraine and the world is carried out. The innovative position of Ukraine in international rankings is shown. The state regulation of innovations is studied by analyzing the dynamics and efficiency of expenditures on agricultural science.

Conclusions. In substantiating the fundamental components of innovative development of the economy and social sphere of Ukraine in the context of its further integration into the world economic, scientific and technological space, based on a comprehensive study of the state of the innovation sphere in the country and analysis of relevant global trends, special attention is paid to the problem of increasing the role of scientific research and innovative developments in the processes of socio-economic development of Ukraine. Today, the priority criterion in the field of science, education and technology remains state support for the development of this industry as the main source of economic growth and an integral part of the national culture and education of the Ukrainian people, which creates the most important conditions for the realization of the intellectual potential of citizens in the field of scientific activity and the achievements of national science and technology.

Innovation is an important component of accelerated development, increased labor productivity, saving various types of resources, reducing costs and lowering production costs, increasing production volumes and generally improving production efficiency. It is seen as a complex dynamic system of action and interaction of various methods, factors and governing bodies, institutions and enterprises engaged in research, creation of new products, improvement of equipment and means of labor, technological processes and forms of production organization based on the latest achievements of science and technology.

Keywords: innovation, innovation support, sustainable development, agricultural production, state innovation policy.

 

ВСТУП. Сьогодні аграрний сектор постає перед складними для вирішення глобальними очікуваннями, починаючи від забезпечення здоровою та безпечною їжею для зростаючої чисельності населення світу, до активного реагування на зміну клімату та розв’язання екологічних проблем [1]. Для того щоб результативно відповідати на ці очікування, сільськогосподарські підприємства мають бути добре інтегрованими в загальну інноваційну систему, а інноваційна політика повинна бути розроблена таким чином, щоб підтримувати відповідні інноваційні заходи для підприємств у цьому секторі [2].

Наразі зумовлена об’єктивна необхідність якнайшвидшого переведення вітчизняної економіки на рейки інноваційного розвитку. Причому перехід до розвитку економіки на засадах інноваційності залежить від ефективності зусиль як держави, так і бізнесу [3].

Для просування та поширення інновацій необхідно створити динамічне бізнес-середовище, яке використовуватиме наукові дослідження і розробки (НДР), заохочуючи творчість і підприємництво, стимулюватиме інновації та підвищення конкурентоспроможності [4].

ВИХІДНІ ПЕРЕДУМОВИ. Дослідженням, пов’язаним з інноваційним розвитком аграрного виробництва, питанням вирішення теоретичних, методичних і практичних завдань інноваційного розвитку присвячені наукові дослідження багатьох українських та іноземних вчених: В.М. Гейця [3], О.В. Захарчука [5], О.В. Коваленко [4], Ю.О. Лупенка [9], О.В. Мазуренко [6], М.Й. Маліка [9], О.Д. Радченко [7], П.Т. Саблука [8], О.Г. Шпикуляка [9], Й. Шумпетера [10], Bjerke L. [11] та ін.

МЕТА СТАТТІ – розглянути і проаналізувати стан та особливості інноваційного забезпечення сталого розвитку вітчизняного аграрного виробництва.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ. При обґрунтуванні основоположних складових інноваційного розвитку економіки і соціальної сфери України в умовах її подальшої інтеграції у світовий економічний та науково-технологічний простір на основі всебічного дослідження стану інноваційної сфери в країні та аналізу відповідних світових тенденцій особливу увагу слід приділити проблемі підвищення ролі наукових досліджень та інноваційних розробок у процесах соціально-економічного розвитку нашої держави в контексті активізації міжнародної співпраці у цій сфері та формування засад для створення сучасної національної інноваційної системи, що є невідворотною ознакою сучасності [3].

Україна обрала і послідовно дотримується курсу інтеграції у світовий економічний простір. Відповідно, на стратегічних рівнях управління формується інноваційна модель розвитку аграрної економіки, оскільки на цей формоутворюючий процес відчутний вплив справляє міжнародна конкуренція і прагнення держави домінувати на ключових сегментах світового продовольчого ринку. Проте, як попередньо визначено у наших дослідженнях [7, С. 120], загальний процес інноваційної активності в Україні як ланцюг створення, реалізації та застосування інновацій, поки що перебуває на початковій стадії, тоді як у розвинених країнах світу технологічні інновації забезпечують майже 50 % ефективності економіки та до 80 % приросту валового внутрішнього продукту. Роль держави тут полягає у формуванні інноваційних стратегій розвитку, регулюванні цього процесу та фінансуванні наукових досліджень. Цей процес зазнає руйнівного впливу війни, коли бюджет практично переорієнтовано на цілі оборони, аграрна наука фінансується за залишковим принципом. Тому невідкладним завданням є спрямування наукових досліджень у русло послідовного та цілеспрямованого післявоєнного відновлення аграрного сектору України, з виваженою державною підтримкою та необхідними обсягами фінансування.

На сьогодні пріоритетним критерієм у сфері науки, освіти та технологій залишається державна підтримка розвитку цієї галузі як основного джерела економічного зростання і невід’ємної національної культури та освіти українського народу. Це створює найважливіші умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової діяльності та досягнень вітчизняної науки і техніки. Адже економіка знань спирається в своїй основі на інтеграцію нашої країни у світовий економічний, науковий та інформаційний простір у процесі обміну науковими дослідженнями, їх ефективному використанні й управлінні для забезпечення сталого розвитку держави [8, С. 16-17].

Нині суспільство перебуває на етапі свого розвитку, коли більшість проблем вирішують на базі розробки і використання у виробництві нових технологічних і організаційних складових, нової техніки або інакше – інновацій. Інноваційна діяльність як складна динамічна система дії та взаємодії різноманітних методів, факторів і органів управління, установ, підприємств, які займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, удосконаленням устаткування та засобів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки, є важливою складовою прискореного розвитку, підвищення продуктивності праці, економії різних видів ресурсів, зменшення витрат і зниження собівартості виробництва продукції, нарощування її обсягів і загалом підвищення ефективності виробництва [9, С. 32].

Інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [12].

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції [12, Ст. 3].

Визначення сутності категорії «державна інноваційна політика» наведено в табл. 1. На основі аналізу наукових доробок нами зроблено узагальнення, що державна інноваційна політика агросектору – це система організаційних, регуляторних, управлінських заходів щодо процесів створення та трансферу нових технологій, спрямованих на формування взаємопов’язаних механізмів інституційного й ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності в сільському господарстві [7, С. 121].

Погоджуємося з думкою Н. П. Юрчук [13] та Волощук Л.О. [14], що інноваційний розвиток необхідно розглядати як об’єкт управління та аналізу з позиції процесу та з позиції результату: 1) інноваційний розвиток підприємства – це процес розвитку за рахунок формування та використання інноваційного потенціалу, спрямований на якісні зміни стану підприємства; 2) інноваційний розвиток підприємства – це позитивні якісні зміни стану підприємства (що знаходять відображення в підвищенні показників ефективності діяльності, конкурентоспроможності, зростанні ринкової вартості, тощо) в результаті здійснення інноваційної діяльності, формування та ефективного використання інноваційного потенціалу [14].

Погоджуємося з думкою Н. П. Юрчук [13] та Волощук Л.О. [14], що інноваційний розвиток необхідно розглядати як об’єкт управління та аналізу з позиції процесу та з позиції результату: 1) інноваційний розвиток підприємства – це процес розвитку за рахунок формування та використання інноваційного потенціалу, спрямований на якісні зміни стану підприємства; 2) інноваційний розвиток підприємства – це позитивні якісні зміни стану підприємства (що знаходять відображення в підвищенні показників ефективності діяльності, конкурентоспроможності, зростанні ринкової вартості, тощо) в результаті здійснення інноваційної діяльності, формування та ефективного використання інноваційного потенціалу [14].

Розглядаючи питання інноваційного розвитку підприємств необхідно звернути увагу на розмір витрат на інновації. Протягом 2018-2020 рр., незважаючи на зростання ВВП України з 3083409 млн грн до 3818456 млн грн у 2020 р., частка витрат на інновації зменшилася з 25027,9318 млн грн до 23329,625 млн грн у 2020 р. 

Інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і розповсюдженням інновацій, у межах якого для одержання прибутку розробники інновацій створюють і просувають їх до споживача. Починається інноваційний процес з появи ідеї і закінчується її комерційною реалізацією [9, С. 35].

Найбільш тривалим є процес створення інновацій. Проведення фундаментальних і прикладних досліджень – необхідний етап у процесі створення науково-технічної продукції, незважаючи на можливість одержати незадовільний результат [9, С. 37].

Як стверджує ряд науковців, позицію яких ми поділяємо, [13, 15], найбільш застосовуваними інноваційними новаціями у виробничому та освітньому процесі є такі:

  • впровадження енергозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергоресурсів; безвідходних та маловідходних технологій, а також комплексних інформаційних технологій;
  • використання матеріалів і ресурсів принципово з новими якісними характеристиками;
  • розробка і впровадження наукоємних технологій;
  • підготовка висококваліфікованих кадрів;
  • якісні зміни капіталу та фінансової структури підприємства;
  • впровадження новітньої організації праці та виробництва відповідно до вимог часу;
  • створення системи науково-технологічного, інформаційного, кадрового, маркетингового забезпечення інноваційного розвитку;
  • впровадження прогресивних систем управління.

Впровадження інноваційних технологій розглядається як один із чинників, що сприяють зростанню конкурентоспроможності підприємства, зниженню виробничих витрат, збільшенню ефективності діяльності, стійкості та стабільності розвитку підприємства [13].

Отже, інноваційний процес не завершується і після того як розроблено та впроваджено у виробництво певний інноваційний продукт. Цей процес є неперервним. Адже після впровадження та розповсюдження нововведення удосконалюється, набуває нових споживчих властивостей, його застосування може поширюватись на нові галузі та ринки. Нові споживачі, які можуть сприймати цей продукт або технологію, чи послугу як нові для себе. Тобто інноваційний процес охоплює цикл від виникнення науково-технічної ідеї до її реалізації замовникові або на комерційній основі на ринку, або інновації, орієнтованої на ринок, на конкретного споживача чи потребу [9. С. 38].

Аграрні підприємства найчастіше є тими, хто впроваджує інновації, а не створює їх. Традиційно сільське господарство – це галузь з обмеженими можливостями для створення інновацій самостійно. Їхні інновації зазвичай розглядаються як результат передачі знань і технологій з інших секторів [16, 17].

На сьогодні одним із найкращих представників інноваційно активних підприємств в Україні, які здійснюють технологічні інновації за рейтингами Forbes Україна, є інноваційне аграрне підприємство Kernel (технології точного землеробства). Ця найбільша аграрна компанія України з 2016 року інвестувала близько $2,5 млн у проєкт метеомоніторингу і точного землеробства, після чого виклала свої напрацювання у відкритий доступ на платформі Open Agribusiness. Будь‑яке аграрне господарство має можливість ознайомитися з діяльністю компанії Kernel та його інноваційними технологіями.

Варто зазначити, що в Україні протягом останніх років залишається низьким рівень інноваційної активності вітчизняних підприємств аграрного сектору економіки. Основним джерелом фінансування є власні кошти підприємств. Зазначимо, що основним фактором інноваційного розвитку є фінансове забезпечення, яке характеризується фінансовою стійкістю підприємства, рівнем його прибутковості та показниками ефективності інноваційних проектів. Фінансова складова інноваційного потенціалу визначається також фінансовими ресурсами, які витрачає підприємство на впровадження інновацій.

За даними щорічного статистичного збірника «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» [18], обсяг витрат на виконання досліджень і розробок (ДіР) за рахунок усіх джерел у 2019 р. становив 17254,6 млн грн, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 6724,7 млн грн (39 %), у 2018 р. – 16773,7 млн грн, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 6020,9 млн грн (36 %). Динаміку та структуру загальних витрат на НДР в Україні за джерелами фінансування у 2010-2019 рр. наведено на  рисунку.

Аналіз рівня інноваційної активності підприємств країн Європейського Союзу свідчить про тенденцію щодо нарощування витрат на наукові дослідження у структурі валового внутрішнього продукту. На жаль в Україні згаданий показник за останні роки знизився від 0,75 у 2010 р. до 0,43 у 2019 р. (табл. 2). Україна представлена у декількох міжнародних рейтингах, які оцінюють її інноваційний потенціал, інноваційну спроможність та результативність інноваційної політики. Динаміка рейтингів нашої держави за чотирма підходами до оцінки інноваційної спроможності (2014-2021 рр.) дає підстави зробити висновок про відсутність активної політики і важливих результативних кроків у підтримці інноваторства як державою, такі бізнесом [19].

Глобальний інноваційний індекс (Global Innovation Index) має на меті дослідження інноваційного клімату, яке щорічно публікує Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) у співпраці з Корнельським університетом та міжнародною школою бізнесу INSEAD. Вона ранжує 132 країни за рівнем їх інноваційної результативності (80 показників у 7 сферах) [19]. 

У 2022 р. очолювали рейтинг Швейцарія, Сполучені Штати Америки, Швеція, Велика Британія, Нідерланди (послідовно). Україна у 2022 р. погіршила свій рейтинг і посіла 57 місце серед 132 країн проти 49 місця у 2021 р. в загальному рейтингу, набравши 31 бал зі 100. Також посіла 34 місце серед 39 економік Європи [20].

Необхідною передумовою сталого розвитку держави є інвестиційно-інноваційне забезпечення рівня її економіки, конкурентоспроможна та розвинена сфера науки і інновацій.

Сталий розвиток (англ. sustainable development) – розвиток, який дає змогу задовольнити потреби теперішніх поколінь і надає можливість майбутнім поколінням задовольнити їхні потреби. Це передбачає збалансований розвиток країни і регіонів, за якого економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення та підтримувати життєдіяльність теперішнього і майбутніх поколінь [21].

Цілі сталого розвитку (ЦСР), також відомі як Глобальні цілі, були ухвалені Організацією Об’єднаних Націй у вересні 2015 р. як заклик до дій щодо захисту довкілля, боротьби з бідністю та досягти того, щоб до 2030 року всі люди жили в мирі й достатку. 17 глобальних Цілей взаємодоповнюють одна одну: дії в одній сфері відповідно впливають на результати в інших, тому в розвитку має бути збалансована соціальна, економічна та екологічна стійкість. Держави світу зобов’язалися визначати пріоритетність прогресу для тих країн і спільнот, які найбільше відстають. В економічному та соціальному розвитку ЦСР мають на меті покласти край бідності, голоду, СНІДу та дискримінації жінок і дівчат. Для досягнення кожної цілі необхідно застосовувати творчі підходи, ноу-хау, технології та використовувати фінансові ресурси світової спільноти*.

30 вересня 2019 р. Президент України видав Указ «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» [22], в якому підтримав забезпечення досягнення глобальних ЦСР та результатів їх адаптації з урахуванням специфіки розвитку України, викладених у Національній доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна».

Українськими експертами за підтримки Програми розвитку ООН в Україні та Глобального екологічного фонду в межах проєкту «Інтеграція положень Конвенцій Ріо в національну політику України» розроблено Проєкт Стратегії сталого розвитку України до 2030 року [21]. Запропонований проєкт Стратегії розглядається як рамковий документ, який визначатиме стратегічні напрями довгострокового розвитку нашої держави.

Стратегія спрямована на досягнення визначеної мети розвитку, а інструментом її впровадження є Національний план дій (дорожня карта) переходу України до сталого розвитку, який буде ухвалено після затвердження Стратегії.

Стале економічне зростання аграрної сфери вимагає високого рівня наукового забезпечення сільськогосподарського виробництва (наука, технології, виробничий досвід, науковий і технологічний персонал) та інтелектуалізації виробничого процесу [5]. Поділяємо думку дослідників про необхідність пошуку нових детермінант інноваційно-інвестиційного розвитку сільськогосподарського виробництва та зростання ВВП, що дасть змогу значно інтенсифікувати процес інвестування в інновації та інші ресурси [23]. Підкреслюємо важливість такої позиції, обґрунтованої багатьма авторами. Адже активізація інноваційних процесів у сільському господарстві має сприяти підвищенню продовольчої безпеки країни, гарантуванню постачання населенню продовольства в необхідній кількості та якості, забезпеченню промисловості сировиною [24].

Однією із цілей Європейського Союзу протягом останніх двох десятиліть було заохочення збільшення обсягів інвестицій у дослідження, щоб забезпечити стимул до конкурентоспроможності його країн-учасниць. Зокрема, у Цілях сталого розвитку України [25] передбачено до 2030 року збільшити обсяги фінансування науки за рахунок усіх джерел до 3% ВВП та забезпечити державне бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7% ВВП.

Більшість аналітиків одностайності в думці, що дефіцит інновацій у Європі відбувається не через відсутність нових ідей або відкриттів, а через труднощі в поширенні винаходів (комерціалізації) [4, С. 47].

З підписанням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом наша держава визначилася у векторах сталого розвитку національної економіки та аграрного сектору зокрема. Положення цієї Угоди є основою для активізації інноваційних перетворень в Україні.

Набуття чинності Угодою про асоціацію з Європейським Союзом вимагає внесення змін до законів, що регулюють питання науково-технічної діяльності та її результатів, зокрема Законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [26], «Про наукову і науково-технічну експертизу» [27], «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» [28], «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» [29]. Потребують розроблення правові механізми набуття результатами наукової діяльності придатності до ринкового обігу, зміни правового режиму майна наукових організацій, порядку здійснення ними комерційної діяльності. Крім того, необхідно внести зміни до Законів України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [30], «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» [31] щодо вдосконалення регулювання інноваційної діяльності, а також до законів, що регулюють питання удосконалення та підвищення якості інфраструктури інноваційної діяльності, зокрема про спеціальні економічні зони і технологічні парки, зони спеціальних режимів [3].

На жаль, через російську військову агресію наша держава не має можливості відчутно збільшувати фінансування новітніх досліджень і розробок, стимулювати інноваційну діяльність малого і середнього бізнесу.

ВИСНОВКИ. На сучасному етапі глобалізації світової економіки, коли обов’язковою умовою соціально-економічного зростання є переведення її в інноваційну фазу, для галузі сільського господарства України, яка залишається недостатньо сприйнятливою до нововведень порівняно з іншими сферами, надзвичайно важливо активізувати інноваційну діяльність, що  постає новим виміром економічних і соціальних відносин, яка базуватиметься на пріоритетному розвитку знань і технологій та їх використанні.

З метою прискорення переходу нашої держави на інноваційний шлях розвитку надважливо розробити й ухвалити на законодавчому рівні низку програмних документів, в яких буде визначено основні стратегічні напрями інноваційного розвитку держави та стимулювання інноваційних процесів. Необхідно розробити конкретні рекомендації та опрацювати механізми, які б унеможливили скасування чи ігнорування законодавчих норм у сфері науково-технічного та інноваційного розвитку.

З позицій перспективного бачення післявоєнного розвитку України інноваційна політика має стати рушійною силою у напрямі інтелектуальної економіки знань ХХІ століття і суспільства сталого розвитку. Це зумовлено: по-перше, вибором України європейського шляху розвитку та підтримкою Урядом нашої держави Європейського зеленого курсу, по-друге, доведеною результативністю застосування людського, інтелектуального потенціалу України в умовах воєнного стану, по-третє, проголошеними завданнями з досягнення національних Цілей сталого розвитку на період до 2030 року. Інноваційна політика має виконувати роль драйвера у бік сталого розвитку, оскільки післявоєнна відбудова в країні систем життєзабезпечення та інфраструктури потребуватиме узгодження та координації заходів по всіх трьох складових сталого розвитку (економічної, соціальної та екологічної) при обмежених фінансових ресурсах, дотримуючись при цьому головного вектору модернізації країни та розбудови інноваційного українського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Baudron F., Liégeois F. Fixing our global agricultural system to prevent the next COVID-19. Outlook Agric. 2020. Voi. 49 (2). P. 111-118. 
  2. Agricultural innovation systems: A framework for analysing the role of the government. OECD Publishing (2013). 
  3. Інноваційна Україна 2020 : національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця та ін. ; НАН України. Київ, 2015. 336 с. 
  4. Коваленко О.В., Ященко Л.О. Ефективність інноваційної діяльності харчової промисловості в системі цілей сталого розвитку країни. Економіка АПК. 2021. № 5. С. 46-56. DOI: https://doi.org/10.32317/2221-1055.202105046
  5. Zakharchuk O., Melnyk S., Vyshnevetska O., Popova O., Kotsyubynska L. Investment and innovation development of agriculture in Ukraine. Ekonomika APK. 2022. № 29(4). P. 10-21. https://doi.org/10.32317/2221-1055.202204010
  6. Мазуренко О.В., Столярчук Н.М. Інноваційне забезпечення аграрного сектору економіки: аналіз стану. Економіка АПК. 2019. № 12. С. 37-45. DOI: https://doi.org/10.32317/2221-1055.201912037
  7. Радченко О.Д., Ткач Л.Л., Дендебера О.П. Державне регулювання та підтримка аграрних інновацій в Україні. Економіка АПК. 2020. № 11. С. 119-136.
  8. Саблук П.Т. Наукове обґрунтування інноваційного розвитку в аграрній сфері. Економіка АПК. 2021. № 6. С. 16-25. DOI: https://doi.org/10.32317/2221-1055.2021060165
  9. Інноваційне забезпечення розвитку сільського господарства України: проблеми та перспективи / [Лупенко Ю.О., Малік М.Й., Шпикуляк О.Г. та ін.]. Київ: ННЦ «ІАЕ», 2014. 516 с.
  10. Шумпетер Й. Теория экономического развития (исследования предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры) / пер. с нем. Москва : Прогресс, 1982. 455 с.
  11. Bjerke L., Johansson S. Innovation in agriculture: An analysis of Swedish agricultural and non-agricultural firms. Food Policy. 2022. № 109, article number 102269. doi: 10.1016/j.foodpol.2022.102269
Науковий журнал «Вісник Університету «Україна»
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України