РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЙ ТЕОРІЇ ІНВЕСТИЦІЙ (С. 5-18)
УДК 330.322.01
О. В. Вишневецька
к.е.н., с.н.с., провідний науковий співробітник відділу
інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення
ННЦ «Інститут аграрної економіки»
РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЙ ТЕОРІЇ ІНВЕСТИЦІЙ
Анотація. У статті представлена історіографія поглядів зарубіжних та вітчизняних вчених на інвестиції як одного з найвагоміших елементів розвитку національної економіки. Зокрема розглядається внесок різних економічних шкіл у розвиток теорії інвестицій та обґрунтування їх ролі у відтворювальному процесі. Виявлено, що науковці, досліджуючи поняття «інвестиції», використовують напрацювання своїх попередників, тому структуровано інвестиційні теорії, зокрема виокремлено розвиток класичних інвестиційних теорій та розвиток сучасних інвестиційних теорій. Проте теоретичні аспекти інвестування потребують подальшого їх дослідження, що передбачає відповідність між теоретичними припущеннями та практичними результатами. Це дозволить використати історичний досвід для формування необхідних національній економіці інвестиційних ресурсів.
Ключові слова: інвестиції, капітал, основні та оборотні засоби, національна економіка, капітальні витрати.
РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЙ ТЕОРІЇ ІНВЕСТИЦІЙ
Аннотация. В статье представлена историография взглядов зарубежных и отечественных ученых на инвестиции как одного из наиболее значимых элементов развития национальной экономики. В частности, рассматривается вклад различных экономических школ в развитие теории инвестиций и обоснование их роли в воспроизводственном процессе. Ученые, исследуя понятие «инвестиции», используют наработки своих предшественников, поэтому структурированы инвестиционные теории, в частности, выделено развитие классических инвестиционных теорий и развитие современных инвестиционных теорий. Однако теоретические аспекты инвестирования требуют дальнейшего их исследования, что предполагает соответствие между теоретическими предположениями и практическими результатами. Это позволит использовать исторический опыт при формировании необходимых национальной экономике инвестиционных ресурсов.
Ключевые слова: инвестиции, капитал, основные и оборотные средства, национальная экономика, капитальные издержки.
DEVELOPMENT OF INVESTMENT THEORY CONCEPTS
Abstract. The article presents the historiography of views of foreign and domestic scientists on investment as one of the most important elements of the development of the national economy. In particular, the contribution of various economic schools to the development of investment theory and the justification of their role in the reproductive process is considered. It was revealed that scientists, researching the concept of "investment", use the work of their predecessors, therefore investment theories are structured, in particular, the development of classical investment theories and the development of modern investment theories are distinguished. However, the theoretical aspects of investing require their further research, which involves the correspondence between theoretical assumptions and practical results. This will make it possible to use historical experience for the formation of investment resources necessary for the national economy.
Keywords: investments, capital, fixed and current assets, national economy, capital expenditures.
Вступ. Одним з найбільш впливових факторів зміцнення економіки України є розвиток інвестиційної діяльності, яка забезпечує просте і розширене відтворення виробничих процесів суб’єктів господарювання, а також довгострокове вкладення капіталу в різні сфери та галузі економіки як всередині країни, так і за її межами.
Теоретичні основи інвестування формувалися в міру розвитку, поглиблення, трансформації економічних відносин, а також зростання практичної значущості даної сфери діяльності, що сприяло виникненню багатьох відтінків у судженнях, визначеннях, які віддзеркалюють історичне розуміння, розкриття певної сторони цього складного і багатогранного процесу.
Історичний розвиток теорії інвестування пов'язаний з науковими постулатами практично всіх напрямів і шкіл економічної думки, починаючи від самого раннього наукового напрямку – меркантилізму і продовжуючи формування даної економічної категорії представниками більш сучасних наукових шкіл. Більш змістовні, з сучасної точки зору, наукові концепції теорії інвестицій формувалися в рамках класичної, кейнсіанської та інституціональної шкіл. Проте вивчення праць історично більш ранніх наукових напрямів показує, що прихильники останніх також вказували на необхідність інвестицій і визначали їх роль у розвитку національної економіки [14].
Вивчення інвестицій передбачає аналіз основоположних процесів та механізмів здійснення інвестиційної діяльності як найважливішої складової функціонування економічної системи, виявлення їх особливостей в умовах розвитку вітчизняної економіки для позитивних результатів наукового пошуку управлінських механізмів та моделей, що забезпечать ефективність інвестиційних процесів та розвиток підприємств, галузей та економіки країни загалом. Водночас визначення основних взаємозалежностей інвестиційного процесу вимагає попереднього уточнення ключових понять та категорій, які мають безпосередній взаємозв’язок з інвестиційною діяльністю, а також є відносно новими для вітчизняної економічної теорії і практики, набувають особливого змісту під впливом нових ідей та процесів їх практичної реалізації.
В питаннях визначення та обґрунтування інвестиційної діяльності важливою є термінологічна означеність явищ, які аналізуються та досліджуються. В наукових працях вчених існують різні підходи до трактування сутності інвестицій. Теоретичні дослідження інвестиційних процесів стосуються мікро- та макрорівнів. Економічній сутності інвестицій присвячені праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, яким притаманне класичне розуміння інвестицій з глибоким теоретичним підґрунтям або трактування сутності інвестицій з урахуванням можливих варіантів їх практичної реалізації.
Вихідні передумови. Дослідження проблем інвестування впродовж тривалого періоду перебуває в центрі уваги економічної науки, оскільки інвестиції формують найбільш глибинні основи господарської діяльності та визначають умови економічного розвитку країни в цілому.
Інвестиційна тематика досить широко представлена в публікаціях вітчизняних та зарубіжних науковців. Відомими є праці класиків економічної науки К. Маркса [10, 11], А. Маршала [12], А Сміта [15], Дж. М. Міля[13], Ф. Кене, Й. Шумпетера [16], С. Кузнеця та сучасників Л. Д. Сейдеметова [14], З. О. Адаманова [1], В. Леонтьева[8], А. П. Дука [4] та інших.
Аналіз джерел дає підстави дійти висновку, що розмаїття трактувань сутності інвестицій свідчить не лише про різні підходи до розкриття їх змісту, а й про незавершеність дослідження з їх проблеми.
Метою статті є аналіз та систематизація наукових поглядів щодо питання розвитку теорії інвестицій.
Виклад основного матеріалу. Історія розвитку світової економіки і економічної думки свідчить, що інвестиції займають провідну роль в формуванні і зміцненні виробничого потенціалу, соціальної сфери і впливають на різні напрями суспільного життя. Розгляд різних наукових концепцій, які трактують суть і роль інвестицій в розвитку світової економіки, заслуговує великої уваги в зв’язку з необхідністю створення теоретичної бази для вивчення інвестицій і інвестиційного процесу як об’єкта управління.
Проаналізувавши еволюцію розвитку наукових знань про інвестиції, можна виділити чотири етапи формування наукових знань про сутність та значення категорії «інвестиції»[5]:
І етап – від перших торговельних відносин і до великих географічних відкриттів. На даному етапі поняття «інвестиції» не було введено в науковий обіг. Поняття ототожнювалося з основною частиною позики.
ІІ етап (17-19 ст.) – Спочатку ототожнення категорії «інвестиції» з грошима і багатством, які можна примножити за допомогою здійснення торгівлі, у подальшому ототожнення з капіталом, який необхідно направляти з виробництв, зорієнтовано на експорт (школа меркантилістів та фізіократів)
ІІІ етап (19-друга половина 20 століття) – Формування комплексної теорії інвестицій, з’являється розуміння процесу інвестування, розроблена комплексна модель функціонування ринку капіталів: визначено фактори, що впливають на процес заощаджень і процес здійснення інвестицій. Обґрунтування взаємозв’язку категорій «заощаджень», «відсоток», «інвестицій» (класична та неокласична школа).
IV етап (друга половина 20 ст. – по тепер) – На цьому етапі розвитку теоретичних уявлень про інвестиції відбувається збагачення методологій аналізу інвестиційного процесу, ефективності здійснення капіталовкладень і визначення ефекту від інвестицій на вирішення соціальних, політичних і ряду інших проблем. Вивчення взаємозв’язку інвестиційної діяльності та циклічного розвитку економіки.
Представники самої ранньої наукової школи – меркантилізму – Т. Манн, Д. Юм, Д. Ло, Ж. Кольбер, Л. Зекендорф, які ототожнювали багатство нації з грішми, і їх припливом в країну, в цілях підтримання позитивного сальдо зовнішньоторгівельного балансу, а термін «інвестиції» в явному вигляді не використовували. При цьому, вони відмічали необхідність використання грошей для організації суспільного виробництва в періоди, коли ремісники і фермери бездіяли «не из-за нехватки плодов земли, а из-за нехватки денег» [7, с.87]. Таким чином, меркантилісти виражали необхідність інвестування у виробництво товарів, оскільки останні створювали основу для розвитку зовнішньої торгівлі і, відповідно, були джерелом багатства нації. Меркантилісти вперше обґрунтували необхідність регулювання умов, які забезпечували формування інвестиційних ресурсів і надходження їх в країну з-за кордону. Вони вважали, що збільшення грошових накопичень при одночасному зниженні їх вартості, були головним фактором стимулювання інвестиційної активності підприємців [14].
Представники фізіократів (Ф. Кене, Ж. Тюрго, М. Рів'єра, Т. Сієні, Ле Трону) шляхом виокремлення початкових авансів (avances primities) і щорічних авансів (avances annuelles) зробили спробу розділити інвестовані кошти на основні та оборотні, а також виокремили пріоритетний для того часу напрямок інвестування – землеробство, як єдине джерело формування позитивної суми прибутку.
Ф. Кене, автор «Економічної таблиці» вперше зробив спробу структурувати інвестиції, виділивши в їх складі так звані першочергові аванси (avances primities) і щорічні аванси (avances annuelles). В розумінні Ф. Кене. першочергові аванси включали затрати на придбання сільськогосподарських машин, будівель, робочої худоби і в сукупності представляли собою фонд робочого обладнання з періодом обороту в 10 років. Щорічні аванси передбачали відновлювані затрати на найм сільськогосподарських працівників, придбання насіння та інші аналогічні витрати [16]. Дана структура авансів розглядалася в додатку до землеробства, оскільки виходячи з них, єдиним видом виробничого капіталу був землеробський капітал. Таким чином була зроблена спроба поділити інвестиційні кошти на основні і оборотні та забезпечити пріоритетний на той час напрям інвестування – землеробство, як єдине джерело формування позитивної суми прибутку.
Трохи пізніше, в роботах представників тієї ж школи (Ж. Тюрго, М. Рів’єри, Т. Сіенса, Ле Трона) аванси отримали назву «капітал», також підкреслювався взаємозв’язок виробничого капіталу і багатства нації. Так Ле Трон писав: «В виде произведений труда, существующих более или менее продолжительное время, нация обладает значительным фондом багатств: этот фонд составляет капитал – капитал, непрерывно возобновляющийся и возрастающий» [11, c.213].
Основоположник класичної економічної теорії Адам Сміт – стверджував, що для забезпечення економічного прогресу необхідно максимізувати норму чистих інвестицій. [2, с.49]. В своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства націй» автор встановлює зв'язок між процесами збільшення капіталу на національному рівні і зростанням багатства націй. Вплив інвестицій на економічне зростання, згідно його концепції, проявляється в тому, що вимірювання величини капіталу в сторону збільшення або зменшення призводить до подібної зміни реального доходу і багатства всього населення країни. А. Сміт трактував капітал двояко: по-перше, як майно і гроші індивідума, які приносять йому доход (прибуток); по-друге, як фактори виробництва, які створюють багатство в суспільному масштабі.
На думку Джона Стюарта Міля, викладену в ним в роботі «Принципи політичної економії», доходи від продуктивності праці споживаються у виробничій формі, якщо це споживання підтримує і збільшує виробничі сили процесу, утворення капіталу як основа інвестицій дозволяє розширити масштаби зайнятості і виробництва [13, с. 143] (при цьому капітал розглядається як результат заощаджень [13, с. 237]). Автор розвиває гіпотезу Д. Рікардо про те, що попит на працю тим вище, чим більше реінвестують капіталісти в свої доходи і чим менше вони тратять на власне споживання [2].
Прибічники неокласичної теорії (Дж. Мід, Е. Денісон, Р. Солоу), які вивчали мікроекономічні аспекти теорії інвестицій, основну увагу приділяли ефективному поєднанню трьох факторів виробництва – капіталу, праці і природних ресурсів, яке забезпечувало б ріст виробництва при найменших витратах праці і капіталу. Ними було досліджено вплив надлишків накопиченого капіталу на ціну пропозиції інвестиційних товарів і сформований закон заміщення окремих видів цих товарів більш дешевими аналогами.
Велика депресія, яка відбулася в США 1930-х рр. поставила під сумнів основну тезу класиків про невтручання держави в механізм вільного ринкового середовища. В результаті чого набули популярності праці представників кейнсіанської школи, які закликали державу розробити і застосувати необхідний інструментарій для регулювання ринкових процесів, з метою забезпечення стабільності на макрорівні. Засновник макроекономічного підходу Дж. М. Кейнс в книзі «Общая теория занятости, процента и денег», в центр автор поставив дослідження залежностей і пропорцій між сукупними народногосподарськими величинами: національним доходом, заощадженнями, інвестиціями, сукупним попитом, – а головну задачу бачив в досягненні загальнонаціональних економічних пропорцій, назване ефектом мультиплікатора, і засноване на тому, що кожна витрата на інвестиції перетворюється на первинні доходи, потім вторинні і так далі [6]. Він критикував «закон ринків» Сея, який розділявся і неокласиками, і, резюмуючи, свої розсуждения про категорію «інвестиції» писав, що вони «…включают всякий прирост ценности капитального имущества…», при цьому капітальне майно може складатися із «основного, оборотного чи ліквідного капіталу» [6, с.196]. На думку Дж. М. Кейнса, саме інвестиції, а не заощадження ведуть до зміни доходу, причому збільшення останнього в подальшому сприяє розширенню виробництва. Він писав «Существует закон, согласно которому расширение занятости, непосредственно связанное с инвестициями, неизбежно должно оказать стимулирущее влияние и на те отрасли, которие проводят стимулирующие блага» [6, с.229].
Великий англійський економіст, засновник кейнсіанського напряму в економічній теорії Дж. Кейнс дав досить широке визначення терміну «інвестиції», провівши глибоке та комплексне дослідження на мікро- та макрорівнях. Він вважав, що інвестиції – це «поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду», «та частина прибутку за певний період, що не була використана для споживання». Він вважав, що на макрорівні інвестиції є своєрідним мультиплікатором, який спонукає до швидких темпів зростання попиту й доходу [6].
В теорії Кейнса інвестиції визначались як частина доходу, яка не була використана на споживання в поточному періоді. Інвестиції виступають в якості зворотної сторони процесу заощаджень. Певна частина заощаджень інвестуватися безпосередньо. Це основна частина заощаджень дрібних і середніх підприємств, фермерських та інших господарств. Інша частина засобів зберігається суб’єктами економічних відносин для майбутніх витрат (споживчих чи інвестиційних). Крім того, сподіваючись, що майбутні заощадження допоможуть розпочати інвестиційні проекти.
Теорія Кейнса актуальна і сьогодні. На ряду з безсумнівною різницею в поглядах сьогоднішніх прибічників кейнсіанської теорії і позицією, висунутою її автором в 30-х роках ХХ століття, зберігаються загальні підходи, які складають ядро цієї теорії. Ці підходи виражають суть концепції Кейнса. Це теорія, яка надає вирішального значення інвестиціям. Чим вища їх прибутковість, очікуваний від них доход, чим значніші розміри інвестицій, тим більші масштаби і вищі темпи виробництва. Концепція, яку висунув і відстоював Кейнс передбачає активне втручання держави в економічне життя.
Прихильник теорії Дж. Кейнса, представник напряму неокейнсіанства Е. Хансен побудував інвестиційну модель взаємозв’язку приросту інвестицій та приросту доходів, а також поділив інвестиції на похідні та автономні. На думку Е. Хансена, до першого виду необхідно віднести інвестиції, які формуються в результаті розширеного споживання та зростання національного доходу, а до другого – капіталовкладення, які пов’язані лише з факторами виробництва, величина яких не залежить від тенденцій коливання національного доходу [4].
Істотний внесок у розвиток теорії інвестицій вніс і К. Маркс в рамках роботи про капітал і додаткової вартості. Значимість висновків К. Маркса для теорії інвестицій полягає в тому, він вперше виявив зміст стадій інвестиційного процесу, які практично в незмінному вигляді використовуються і на поточний момент: інвестування, перетворення вкладених цінностей у приріст капітальної вартості, отримання доходу і прибутку [10].
В своїй праці «Капітал» він трактує капітал, як вартість, що приносить додаткову вартість в процесі її кругообороту. К. Маркс пише: «Капитал есть движение, процес кругооборота, проходящий различные стадии, процесс, которий в свою очередь, включает в себя три различные формы кругооборота» [10, c. 509]. На першому етапі, згідно вчення Маркса, капіталіст придбаває фактори виробництва на ринку товарів і ринку праці; на другому етапі здійснюється виробниче споживання придбаних товарів і створення працею найманих працівників нового товару, наділеного більшою вартістю, ніж вартість факторів виробництва; на третьому етапі відбувається реалізація створеного нового товару, в результаті чого капіталіст отримує грошовий капітал більший, ніж авансований на величину доданої вартості.
Представники неокласичної школи (Дж. Мід, Е. Денісон, Р. Солоу та ін.) зосередили основну увагу на мікроекономічному аспекті інвестиційного аналізу. При цьому, якщо маржиналісти, як автори теорії граничної корисності, переймалися проблеми ціноутворення на інвестиційному ринку, досліджуючи при цьому кількісні залежності взаємодії інвестованого капіталу та інших факторів виробництва, то представники неокласичної школи прийшли до висновку, що визначальним фактором прибутковості капіталу є суб'єктивізм і розрахунок підприємця, основоположник даної школи А. Маршал стверджував, що «…Передбачливий бізнесмен здійснюватиме вкладення капіталу на всі ділянки виробництва до тих пір, поки не буде досягнута границя, або межа прибутковості, тобто та межа, при якій бізнесмену не здасться, що немає достатньої підстави вважати, що вигоди від кожного нового вкладення відшкодують його витрати « [12].
До інвестицій, на думку А. Маршала, відносяться всі витрати на капітал, здатні приносити своєму власнику дохід в майбутньому. Це затрати на торгово-промисловий капітал – фабрики, машини, сировина, житлові приміщення, одяг, продовольство і грошовий капітал – позики, які видаються під заставу і інші форми контролю над фінансовим ринком.
Вагомий вклад в розвиток теорії інвестицій внесли представники маржиналістської школи: С. Джевонс, К. Менгер, Е Бем-Баверк, Ф. Візер, Л. Вальрас. Дж. Кларк. Маржиналісти, будучи авторами теорії граничної корисності, основну увагу зосередили на мікроекономічному аспекті інвестиційного аналізу. Вони визначили систему факторів, які впливають на попит і пропозицію інвестиційних ресурсів і інвестиційних товарів, дослідили проблеми ціноутворення на інвестиційному ринку, виявили кількісні залежності взаємодій інвестованого капіталу і інших факторів виробництва, обґрунтували зміст і використання таких категорій як «гранична корисність інвестиційних товарів» «гранична продуктивність інвестованого капіталу». Л. Вальрасом сформовано рівняння, відоме як «Правило Вальраса», яке пов’язує баланс міжнародної торгівлі товарами і послугами з балансом руху інвестованого капіталу [9, с. 271].
Численні дослідження, проведені представниками неокейнсіанської школи Е. Домаром, Р.Харродом, Е. Хансеном, Дж. Робінсоном, С. Харрісом та Дж. Хіксом, обґрунтували систему заходів прямого і непрямого регулювання розвитку як економіки країни в цілому, так і її інвестиційної сфери. Англійський економіст Р. Харрод і американський економіст Є. Домар – запропонували однофакторну модель, в якій визначальним фактором економічного зростання і його темпів є ріст інвестицій. Згідно Моделі Харрода-Домара, інвестиції грають важливу роль: з однієї сторони – вони сприяють росту національного доходу (ефект мультиплікатора), з другої – збільшують виробничі потужності. За допомогу математичного апарату вони відобразили вплив інвестиційної складової на хід технічного прогресу, зростання продуктивності праці, розвиток інфраструктури та створення соціально орієнтованої ринкової економіки. Їх теорія росту, яка базується на системі «мультиплікатор – акселератор» переконливо висвітлила дієву роль інвестицій у забезпеченні зростання доходу, збільшення виробничих можливостей, збільшенню зайнятості, яка, в свою чергу, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття.
На відміну від кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги, яка розроблялася в часи глибокого економічного спаду, коли стояла єдина проблема, любими способами оживити економіку, модель Харрода-Домара допускає, що негативний вплив однаково може викликати як скорочення інвестицій, так і їх нерівномірний приріст. І те і інше розгойдує систему і виводить її із стану рівноваги, наслідком чого є циклічні коливання і кризи. Харрод і Домар визнавали, що ринок не може самостійно підтримувати баланс між приростом природних факторів росту і темпами росту заощаджень і накопичення капіталу для збереження динамічної рівноваги («балансування на лезі ножа»), тому цю роль повинна взяти на себе держава. [3, c. 23].
Подальший розвиток теорії інвестицій простежується в наукових працях монетаристів, які розглядали грошово-кредитні механізми регулювання інвестиційних процесів. Згідно теорії М. Фрідмана, кількість грошей в обороті суттєвим чином впливає на рівень цін на інвестиційні ресурси і товари, темпи приросту капіталу і, в цілому, на інвестиційну активність господарюючих суб’єктів. Саме тому, для регулювання останньої необхідна система заходів впливу на такі параметри грошового обороту, як величина грошової маси, швидкість її обороту, обсяг грошової і кредитної емісії [14].
Суттєвий вклад в інвестиційну теорію здійснили інституціалісти, які значно збагатили методологічний апарат інвестиційного аналізу, істотно підвищивши й
інституціалісти, які значно збагатили методологічний апарат інвестиційного аналізу, істотно підвищивши його комплексність з урахуванням завдань розвитку суспільства в цілому та окремих суб'єктів господарювання.
Після Другої світової війни вплив інституціоналізму став послаблюватися, проте інституціональні ідеї, але в іншій формі були відроджені в роботах Дж. К. Гелбрейта, якого можна назвати одним із засновників теорії нового інституціоналізму. Його робота «Нове індустріальне суспільство», присвячена аналізу і ролі економіки «техноіндустрії» – сучасній діяльності вчених, конструкторів, спеціалістів-технократів. Саме технократура, без сумніву, є фундаментом дескриптивної моделі постіндустріального суспільства і орієнтується на укріплення положення корпорації на ринку, шляхом активізації інноваційної діяльності і зведенням ризику до мінімуму [1, c.35]. Згідно досліджень вченого, поведінка сучасної ринкової економіки все більше визначається великими корпораціями (олігополіями), які виготовляють передову техніку (автомобілі, літаки, програмне забезпечення, комп’ютери і т. п.). Таким чином, згідно теорії Дж. К. Гелбрейта, економічний розвиток максимально там, де максимальні інвестиції. Теорії постіндустріального суспільства – це теорія «покращення якості життя», а, як відомо «покращення якості життя» потребує нових і об’ємних інвестицій, а це тільки в можливостях держави як суб’єкта економічної діяльності і ТНК, які мають необхідний об’єм фінансових ресурсів, так як якість – категорія, яка немає верхньої межі для удосконалення і потребує нових вливань, а вони стають більш дорогими із-за ускладнення досліджень і їх скрупульозної деталізації [1].
Розвиток економічної думки ХХ століття привів до виникнення таких економічних теорій як «теорія довгих хвиль» Н. Д. Кондратьєва, теорії «економічних циклів», теорії конкуренції і т.ін. В основі теорії «довгих хвиль» Н. Д. Кондратьєвим лягла теорія «економічних криз» , розроблена К. Марксом. Два основних варіанти пояснення К. Марксом ділових циклів полягає в наступному: один – це теорія недонакопичення, заснована на законі спадної норми прибутку, друга – теорія недоспоживання [8, с. 102-103]
Продовжувачами теорії довгих хвиль Н. Д. Кондратьєва були Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, У. Мітчел та інші.
Висновки. Отже, важливе значення для удосконалення процесів управління інвестиційною діяльністю національної економіки мають концепції теорії інвестиційного розвитку. Досліджуючи теорію меркантилістів, можна зробити висновок про те, що основним фактором стимулювання інвестиційної діяльності є накопичення: вони обґрунтували необхідність інвестування у виробництво, порядок формування національних інвестиційних ресурсів та надходження у виробництво іноземних інвестицій.
Представники школи фізіократів структурували інвестиції та ввели в економіку поняття «авансу», яке згодом почали називати «капітал», та відмітили взаємозв'язок продуктивного капіталу та багатства нації. Основним інструментом підвищення ефективності суспільного виробництва, відповідно до вчення класичної та неокласичної шкіл економічної теорії, є фактор «удосконалення технічних умов виробництва».
Представники кейнсіанської школи стверджують, що саме інвестиції ведуть до зростання доходу, а це, у свою чергу, сприяє розширенню виробництва і дає можливість для розширення інноваційної діяльності.
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України