Головна - - Вісник №9 (36), 2023 - ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ НАУКОЮ І НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ НАУК (С. 19-27)

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ НАУКОЮ І НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ НАУК (С. 19-27)

УДК 123.456:789

ФОРМІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ НАУКОЮ І НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ НАУК

htpps://doi.org/10.36994/2707-4110-2023-9-36-02

Жос І.Л., магістр Університету «Україна» [1]

Науковий керівник: Нестеренко С.С. , д.е.н., професор

Вступ. Прискорене впровадження у всі сфери людської діяльності науково-технічного прогресу, поступальний рух до формування суспільства знань, інтенсивне розвиток інформаціно-комунікаційних технологій та процесів у наукових дослідженнях, сфери послуг ставить перед системою освіти України адекватні завдання . Професійний фахівець має швидко обробляти величезний потік наукової, методичної, психолого-педагогічної інформації, знаходити ключ до оперативного розв'язання завдань, що поставлені перед ним, використовуючи світовий досвід.

Поняття «наука» (грец. episteme, лат. scientia) має кілька основних значень:

– сфера людської діяльності, спрямованої на вироблення та систематизацію нових знань про природу, суспільство, мислення та пізнання навколишнього світу;

– результат цієї діяльності, тобто система здобутих наукових знань;

– одна з форм суспільної свідомості, соціальний інститут, система взаємозв'язків між науковими організаціями та членами наукового співтовариства, що включає систему наукової інформації, норм та цінностей науки;

– позначення окремих галузей наукового знання;

– процес пізнання закономірностей об'єктивного світу та процес виробництва знань та їх використання у практиці як певний вид суспільного розподілу праці.

– галузь культури.

Наукове дослідження – форма існування та розвитку науки. Це діяльність, спрямована на всебічне вивчення об'єкту, процесу чи явища, його структури та зв'язків, а також отримання та впровадження у практику корисних для людини результатів.

Наукова (науково-дослідна) діяльність – це діяльність, спрямована на отримання та застосування нових знань.

Об'єктом наукового дослідження є матеріальна чи ідеальна система. Предметом – структура системи, взаємодія її елементів, різні властивості, закономірності розвитку тощо.

Вихідні передумови. Проблемі вивчення теоретичних основ наукових досліджень присвячено роботи Н. Гавриш, О. Глузман, О. Дубасенюк, П. Горкуненко, О. Ібрянова, В. Качнєв, Т. Калашникова, О. Микитюк, М. Князян, Г. Кловак, О. Поведенська, І. Решетньова, Т. Ротерс, Т. Симоненко, Т. Торгашина та ін. Наукове співтовариство, пов'язане з певним науковим центром, університетом, лабораторією, кафедрою. Наукова школа консолідується навколо особистості видатного вченого (Геттінгенського школа Д. Гільберта, Копенгагенська школа Н. Бора, вітчизняна хімічна школа М.М. Семенова, математична школа А. Колмагорова).

Метою статті є визначення проблем та розгляд шляхів вдосконалення класифікації наук в Україні.

Виклад матеріалу. Класифікація наук являє собою складну, але дуже важливу проблему. Існує дуже багато підходів щодо вибору критеріїв дослідження, які розрізняються по об'єкту, предмету, ступеню фундаментальності, сфері застосування тощо. Така складна і розгалужена система факторів практично унеможливлює створення єдиної та універсальної класифікації. А в пропонованих різними джерелами способах класифікації дуже бракує системності, розділи і підрозділи часто не є пропорційними по об'єму та деталізації і не завжди забезпечують чітке розмежування.

Державне управління і регулювання наукової діяльності здійснюється відповідно до принципів: органічної єдності науково-технічного, економічного та духовного розвитку суспільства, поєднання централізації та децентралізації управління в науковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; визнання свободи творчої, наукової та науково-технічної діяльності; збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва; свободи поширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва; забезпечення інтеграції української науки у світову поєднано із захистом інтересів національної безпеки.

Основним засобом реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки є державні наукові та науково-технічні програми. Їх підрозділяють на загальнодержавні (національні), які затверджує Верховна Рада; державні (міжвідомчі); галузеві (багатогалузеві); регіональні (територіальні).

Озброївшись підходом, який використовує соціоніка щодо поділу інформації на полярні підкласи, ми можемо в значній мірі спростити вибір оптимальних критеріїв для класифікації. Спробуємо розібратися з найпоширенішими способами поділу наук. У найзагальнішому вигляді прийнято виділяти два великі розділи: сферу точних (природничих) дисциплін та сферу соціально-гуманітарних дисциплін. Далі різні джерела пропонують найрізноманітніші варіанти їх поділу, наприклад:

Гуманітарні науки. Якщо описувати простою мовою, то вони вивчають людину з точки зору її духовної, культурної, моральної, громадської та розумової діяльності. Часто гуманітарні науки ототожнюються або перетинаються з соціальними науками на підставі критеріїв об’єкту, предмету і методології вивчення. І при цьому ж протиставляються природничим (точним) наукам на підставі критеріїв предмету і методу. Якщо в інших науках важлива конкретність, то в гуманітарних, хоч і можлива деяка точність (наприклад, при описі історичної події), але важливішим є подання у всій можливій багатогранності та інтерпретації, щоб кожна людина могла знайти в цьому щось своє.

Соціальні (суспільні) науки. Тут є певні подібні риси і перетини з такими гуманітарними предметами, як історія, педагогіка, психологія, але предмет вивчення подається з дещо іншої позиції. У цій групі академічних дисциплін важливо вивчати аспекти буття людини в проекції на її громадську діяльність, на відміну від гуманітарних, де частіше переслідуються абстрактні цілі і розглядаються абстрактні поняття. Наприклад, не просто в такому-то році відбулися такі-то події, а як саме те, що сталося, вплинуло на життя людини, а людина – на події; що відбулося в світогляді, які були зрушення, висновки та подальші дії. Також у соціальних науках є практичні інструменти, які орієнтовані на вивчення суспільства і людини, а гуманітарних частіше це не потрібно.

Природничі науки. Це розділ науки, що відповідає за вивчення зовнішніх по відношенню до людини природних явищ. Як відгалуження природничих можна розглядати підклас технічних наук, які вивчають різні форми та напрями розвитку техніки. Походження природничих наук пов’язане із застосуванням філософського натуралізму до наукових досліджень. Принципи натуралізму вимагають вивчати і використовувати закони природи без внесення в них законів, введених людиною, тобто відмежовуючи те, що може довільно інтерпретуватись. Своєю конкретикою і об’єктивністю природничі науки дуже відрізняються від дисциплін гуманітарної та соціальної сфери.

Формальні науки. Математику об’єднують з логікою в комплекс формальних наук, і розглядають окремо від природничих наук, оскільки їх методологія істотно відрізняється. На противагу природничим і соціальним формальні науки методологічно незалежні від емпіричних методів, а підхід до досліджуваних об’єктів у них абстрактний. Разом з тим одержувані в них результати знаходять застосування при вивченні всіх областей реальності.

Залежно від сфери, предмета і методу пізнання розрізняють науки:

● про природу (природні);

● про суспільство (гуманітарні і соціальні);

● про мислення і пізнання (філософія, логіка, психологія та ін.);

Залежно від об'єкту дослідження науки прийнято розділяти на:

● природні науки (математика, фізика, хімія та ін.);

● технічні науки (науки про цілеспрямоване перетворення природних сил і процесів в технічні об'єкти – інформатика, електроніка, будівництво, металургія і тому подібне);

● медичні науки;

● суспільні науки (економіка, соціологія, політологія, право та ін.);

● гуманітарні науки (історія, філологія, філософія, лінгвістика, журналістика, педагогіка, мистецтво, фізична культура та ін.);

● сільськогосподарські науки (агрономія, зоотехніка, ветеринарія, агроінженерія, лісова справа, рибальство тощо).

Кожна з названих груп наук може бути піддана подальшій декомпозиції.

Існують і інші класифікації наук.

Наприклад, залежно від зв'язку з практикою науки ділять на фундаментальні (теоретичні) і прикладні.

Фундаментальні науки визначають основні закони об'єктивного і суб'єктивного світу і безпосередньо не орієнтовані на практичне використання.

Прикладні науки спрямовані на рішення технічних, виробничих, соціально-технічних і інших практичних проблем суспільства.

Підсумовуючи відмінності наведених вище основних розділів науки, можна виділити всього два системні критерії, пов’язані з поділом досліджуваної інформації за походженням. Вони чітко корелюють з двома відомими соціонічними дихотоміями (способами поділу на два полярні підтипи):

1. Дослідження базується на об’єктивному (логіка) чи суб’єктивному (етика) способі судження.

2. Дослідження базується на абстрактному (інтуїція) чи конкретному (сенсорика) способі сприймання.

Такий підхід дає можливість отримати дуже структурований і зручний варіант класифікації, в якому наявні чотири базові рівноцінні розділи. Хоча, звичайно ж, він не вирішує проблеми з наявністю в деяких дисциплінах різної за походженням інформації, через що віднесення їх до певного розділу можна здійснити лише умовно – за переважаючим типом інформації. Однак, додатковою і дуже важливою перевагою тут можна виділити зручне використання у профорієнтації. Дана класифікація тісно пов’язана з поняттям «соціонічного клубу», який використовується для об’єднання соціонічних типів відповідно до їх сильних сторін (здібностей). Тобто вміння краще працювати з певними типами інформації.

Гуманітарні науки відповідають соціонічному клубу гуманітаріїв. Основні дисципліни: Лінгвістика, Філологія, Літературознавство, Культурологія, Педагогіка, Психологія, Історія, Мистецтвознавство, Етика, Естетика.

Соціальні науки відповідають соціонічному клубу соціалів. Основні дисципліни: Соціологія, Соціальна психологія, Право, Політологія, Політична економія, Демографія, Соціальна статистика, Соціальна гігієна.

Природничі науки відповідають соцінічному клубу управлінців. Основні дисципліни: Фізика, Хімія, Біологія, Астрономія, Географія, Геологія, Технічні науки.

Формальні науки відповідають соціонічному клубу дослідників. Основні дисципліни: Математика, Логіка, Кібернетика, Статистика (теорія ймовірностей), Теоретична інформатика, Теорія інформації.

Організація науки поставлена в основі усіх економічних процесів сучасного суспільства. Завдяки якісної організації науки, людство отримало широкі можливості. Організація науки дозволила людям отримати доступ до всіх суходолів на Земній кулі, швидко і комфортно переходити з одного на інший. Найкраща організація науки дозволила людині відвідати інші планети, а також зглянути у мікросвіт, що дозволило розширити можливості людини до небачених масштабів. Революційним науковим поштовхом стало дослідження кремнію на мікрорівні і дослідження його властивостей, що в результаті дало для нас і для самої науки – комп’ютер. Це універсальна машина, яка замінює саму людину. Дозволяє організовувати важкі і складні процеси роботи, виробництва. Зрештою організація науки – сама себе покращила.

Організація науки у сучасному суспільстві – це найголовніша складова успішної економіки і успішної країни. З науки ми отримуємо готові рішення, які залишається лише корисно і якісно застосувати на практиці. Україна в плані організації науки не пасе задніх. Вона славиться видатними вченими, конструкторами та науковими інженерами, що свідчить про хорошу організацію науки. В більшості йде мова про самоорганізацію науки, але офіційно організація науки в Україні також існує.

В Україні організація науки лежить на плечах Міністерства освіти та науки України. Воно, разом із науковими установами, вирішає напрям розвитку наукових досліджень та ефективне застосування результатів науки у господарстві. Міністерство розробляє план організації і розвитку науки в Україні та подає на затвердження Верховній раді чи уряду України. Там вирішується питання щодо фінансування науки, робитиметься воно з державного бюджету України чи місцевих, враховані також й інші джерела фінансування.

Вища наукова установа України - Національна Академія наук (далі - HAH України).

HAH України є державною самоврядною науковою організацією, що заснована на державній власності та діє на основі законодавства України відповідно до статуту Академії. Це вища наукова установа України, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук.

В Україні діють і галузеві академії наук:

1. Національна академія аграрних наук.

2. Національна академія педагогічних наук України.

3. Національна академія медичних наук України.

4. Національна академія правових наук України.

Основними завданнями Академії правових наук України є:

комплексний розвиток правової науки;
проведення фундаментальних і прикладних досліджень в галузі держави і права;
наукове забезпечення правотворчої діяльності державних органів;
вивчення та узагальнення механізмів реалізації актів законодавства, визначення пріоритетних напрямів розбудови правової держави;
наукове забезпечення здійснюваних реформ;
підготовка практичних рекомендацій щодо вдосконалення діяльності органів державної влади;
кооперація з іноземними державами задля узагальнення міжнаціонального досвіду у галузі юриспруденції, обміну передовими дослідженнями у цій галузі, прогнозування перспектив та визначення пріоритетів подальшого розвитку;
розвиток правової науки і юридичної освіти.

5. Академія мистецтв України як вищої творчо-наукової установи у галузі мистецтва.

Галузеві академії наук є державними науковими організаціями, що засновані на державній власності. їх фінансування може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Розвиток галузевої і відомчої науки здійснюється в рамках науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших установ, що перебувають у системі відповідних міністерств, державних комітетів та інших органів виконавчої влади.

Наукові дослідження у вузах - вузівська наука. Виконавцями науково-дослідних робіт є професорсько-викладацький склад, студенти, докторанти, аспіранти, стажисти, наукові співробітники.

Однією з форм організації науки є національні наукові центри. Статус національного наукового центру може бути наданий науковій установі, вищому навчальному закладу IV рівня акредитації, що провадять комплексні наукові дослідження загальнодержавного значення та мають світове визнання своєї діяльності.

З метою забезпечення програм і проектів, визначення напрямів науково-технічної діяльності, аналізу та оцінки ефективності використання науково-технічного потенціалу, результатів досліджень передбачається проведення наукової і науково-технічної експертизи.

На даний момент система вітчизняної науки потребує модернізації. В першу чергу це стосується принципово нової постановки завдань та кадрової концентрації Національної академії наук України, ліквідації непотрібних другорядних напрямків та інституцій, які не дають відчутних результатів, а тільки забирають бюджетні кошти. Має бути здійснено системний аналіз дієвості галузевих академій, які давно втратили свою актуальність і потребують, в більшості випадків, ліквідації або перепідпорядкування окремих наукових інститутів під університети. Однак, як відомо, нові виклики завжди дарують нові можливості. Треба просто вміти ними скористатися.

Висновок. Одним із напрямів реформ у сфері фінансування наукових досліджень в Україні має бути стандартизація форм державної допомоги, а саме таких як: а) прямі гранти; б) звільнення від оподаткування/зниження податкових ставок; в) виділення земельних ділянок; г) постачання необхідних товарів чи послуг за зниженими цінами; д) забезпечення доступу до боргового фінансування чи пайового фінансування на сприятливих умовах. Такі стандарти успішно застосовуються в практиках країн ЄС для стимулювання бізнесу до фінансування наукових досліджень та розробок, інновацій, а також для підтримки державою дослідницької та інформаційної інфраструктури. Україні потрібно удосконалювати національне законодавство для його відповідності кращим світовим зразкам. Для того, щоб національна наука приносила максимальну користь майбутній післявоєнній економіці, потрібна системна перебудова її відносин з громадськістю, державною владою та бізнесом.

Отже підвищення ролі та значимості науки в українському суспільстві нерозривно пов'язується з відповідною державною політикою. Відбудова потужного наукового сектору економіки – це шлях, який необхідно пройти, якщо ми хочемо збудувати самодостатню економіку, здатну до постійної технологічної модернізації, здатну витримувати міжнародну конкуренцію.

Список використаних джерел

Білуха М. Основи наукових досліджень / М. Білуха // Підручник для студентів екон. спец. вузів. – К.: Вища школа, 2007. – 202 с.
Філіпенко О.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: Посібник. - К.: Академвідів, 2004.-208 с.

References:

1. Bilukha M. Fundamentals of scientific research / M. Bilukha // Textbook for students of economics. special universities - K.: Higher School, 2007. - 202 p.

2. Filipenko AS Basics of the scientific research. Synopsis of lectures: Manual. - K.: Akademvydav, 2004.-208 p