ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

УДК 330.14

ОСОБЛИВОСТІ ФУНЦІОНУВАННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

 

htpps://doi.org/10.36994/2707-4110-2023-9-36-08

 

Нестеренко С.С. доктор економічних наук, директор Інституту економіки та менеджменту, професор кафедри

Сувоєнко А.М., магістранка, Університет «Україна»[1]

 

Анатоція. У статті розглядаються актуальні аспекти системи освітніх послуг у сучасному суспільстві. Досліджуються особливості функціонування освітнього ринку, звертаючи увагу на вплив сучасних соціально-економічних та технологічних трансформацій. Розглядаються нагальні зміни у освітньому ландшафті, такі технологічні інновації, соціокультурні трансформації та особливості управлінської політики на ринку освіти. 

У статті проаналізована система фінансування освітніх послуг, висвітлюючи ключові аспекти, такі як джерела фінансування та розподіл коштів. Зокрема розглядається роль державного та приватного секторів фінансування освіти та виклики, що виникають у забезпеченні фінансової стабільності. Ця робота є цінним внеском у розуміння динаміки ринку освіти та слугує джерелом інформації для дослідників, практиків та приймачів рішень у сфері освіти та управління.

Ключові слова: ринок освітніх послуг, тенденції в освіті, глобалізація освітніх послуг, фінансування, фінансова стійкість в освіті.

 

FEATURES OF FUNCTIONING AND FINANCING OF THE EDUCATIONAL SERVICES MARKET IN MODERN CONDITIONS

Nesterenko S.S., Doctor of Economic Sciences, Director of the Institute of Economics and Management, Professor of the Department.

Suvoienko A.M., master's degree, University "Ukraine"

 

Abstract. In the modern world, the market for educational services is a complex and dynamic phenomenon, the influence of which is determined not only by traditional educational processes but also by contemporary trends shaped by the rapid development of society and technological innovations. The article analyzes modern technologies actively integrated into the field of educational services and the process of globalization of the educational system.

The article conducts an analysis of contemporary aspects of educational services, emphasizing key features of their functioning and financing. The impact of socio-economic and technological changes on the education system is investigated. The analysis of issues related to organizational and financial aspects of educational institutions' activities is considered by accounting scholars over different time periods.

One of the key themes of the article is the analysis of the system of financing educational services, providing detailed insights into funding sources and budget allocation. The role of both the public and private sectors in funding education is examined, and challenges related to ensuring financial stability in this field are highlighted. The analysis includes an examination of the state budget, priority allocations for the year 2023, and the restoration of funding for the key reform of the Ministry of Education and Science – the new Ukrainian school.

Given the relevance and significance of the topic for the contemporary educational environment, this article plays a crucial role in understanding and studying the dynamics of the educational services market. The work can serve as a valuable source of information for researchers, practitioners, and decision-makers in the fields of education and management. The article sheds light on key aspects of the modern educational services market and makes a substantial contribution to our understanding of the functioning and financing of this vital sphere in contemporary society.

Keywords: Educational services market, trends in education, globalization of educational services, financing, financial stability in education.

 

Постановка проблеми та актуальність дослідження. Ринок освітніх послуг - це сфера, яка визначається освітніми потребами суспільства і індивідуальними амбіціями людей. Він є складним та динамічним і має свої особливості, які варто враховувати при аналізі й регулюванні цього ринку.

Необхідність удосконалення моделі фінансового забезпечення системи освіти визначається, передусім, тим, що існуючі заходи управління грошовими потоками не забезпечують ефективність використання коштів навчальними закладами. Таким чином, проблема ефективності фінансового забезпечення системи освіти вимагає особливої уваги для пошуку шляхів її модернізації та реформування.

Розвиток обліково-аналітичних функцій управління стає все більш важливим у контексті ринкових перетворень. Це пояснюється тим, що відсутність комплексної системи обліково-аналітичного забезпечення має негативний вплив на якість управлінських рішень, особливо в контексті фінансових ресурсів, і з часом цей дефіцит тільки зростає.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливо відзначити, що питання, пов'язані з організаційними та фінансовими аспектами діяльності закладів освіти, а також особливостями обліку та аналізу діяльності, були розглянуті різними вченими-обліковцями в різні періоди часу, серед яких Р.Т. Йога, П.Й. Атамас, С.О. Левицька, С.В. Свілко, М.Р. Лучко, І.Д. Банк, Н.М. Корняк, Н.І. Сушко та інші.

Однак, на сучасному етапі реформування освіти в Україні, питання розвитку обліково-аналітичного забезпечення як основи для удосконалення вихідної бази ухвалення управлінських рішень та підвищення ефективності діяльності закладів освіти, а також ефективності їх фінансування, залишаються не в повній мірі вирішеними.

Мета статті полягає в глибокому розгляді теоретичних та методичних засад, а також розробці практичних рекомендацій для вдосконалення особливостей фінансування та привертання додаткових інвестицій для закладів невиробничої сфери освіти в умовах сучасності.

Начало формы

Начало формы

Основний виклад матеріалу. Сучасні технології активно застосовуються в галузі освітніх послуг, і її учасники щодня прагнуть вдосконалювати свою діяльність. Процес глобалізації впливає на всі сфери суспільного життя, зокрема, вимагає створення єдиного освітнього процесу. Цей процес ґрунтується на інтеграційних процесах національного ринку та освітніх послуг, а також на гармонізації освітніх стандартів. [6].

Основними системними ознаками глобалізації є революція у сфері інформації та комунікацій, розширення транснаціональних наукових та освітніх мереж, а також інтеграція світової економіки та конкуренція між країнами і ринками. У даному контексті наша країна повинна чітко визначити пріоритети своєї системи освіти для забезпечення її міжнародної конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність освіти розглядається як одна з ключових складових системи національної безпеки, що становить характеристику та передумову успішного розвитку окремих регіонів та України в цілому.

Незважаючи на свою роль у вихованні молоді та розвитку суспільства і технологій, освітня галузь продовжує чинити опір змінам. Дотепер більшість освітніх процесів залишалися практично незмінними протягом десятиліть [12].

В контексті стратегічних цілей національної освітньої політики України – конкурентоспроможного виходу освітніх послуг на світовий ринок та поглиблення міжнародного співробітництва – специфічний зміст функцій освітніх послуг стає ще більш актуальним.

Отже, вкладання коштів в освіту визнається найбільш результативним засобом здійснення соціальних змін, необхідних для формування стійкого економічного розвитку, і представляє собою ключовий компонент сучасного економічного і соціального прогресу.

У Законі України «Про освіту» визначено: «Освітні послуги – це комплекс дій, визначених законодавством, освітніми програмами та/або договорами закладів освіти, що мають певну вартість і спрямовані на досягнення очікуваних результатів» [9].

Вчені мають різні підходи до трактування терміну «ринок освітніх послуг», але більшість з них розглядають його як систему економічних відносин між суб'єктами освітньої діяльності, пов'язаних із купівлею-продажем освітніх послуг для досягнення певного рівня освіти на рівні індивідуальних осіб чи держави в цілому. Інша інтерпретація визначає ринок освітніх послуг як середовище або сферу організації та виробництва освіти, а також продажу та споживання освітніх послуг.

Реалізація освітніх функцій у контексті специфічного механізму трансформації економіки вимагає підвищення ефективності освітніх послуг в умовах переходу до електронної комерції та цифрової економіки.

Якісна освіта є однією з 17 глобальних цілей сталого розвитку, визначеною у Порядку денному для розвитку країн до 2030 року [12].

Враховуючи вимоги цифрової економіки, необхідно розвивати нові та різноманітні навички, переглядати політику соціального захисту та змінювати відносини між працею та відпочинком. Зокрема, необхідні великі інвестиції в освіту, спрямовані не лише на засвоєння знань, а й на розвиток навичок самостійного навчання та забезпечення доступу до освіти на протязі всього життя для всіх.

Зміни, пов'язані з блокчейном, аналізом даних, штучним інтелектом, 3D-друку, Інтернетом речей, автоматизацією та робототехнікою, хмарними обчисленнями, створюють нові можливості для студентів і водночас викликають нові виклики для навчальних закладів. Основні тенденції трансформації освітніх послуг представлені на рисунку 1.

Основною стратегією на цьому етапі є впровадження моделі "безперервної освіти", яка включає компоненти такі, як неформальна та неофіційна освіта, дистанційне навчання, онлайн-освіта та змішана освіта, що поєднує традиційні та онлайн-інструменти навчання.

У наступному десятилітті, коли передбачається посилення фінансування освітніх послуг в Україні та використання освітньої політики як політичного інструменту, освітні установи, що стикаються з недостатком коштів, інтенсивніше вдаються до комерційних методів просування своїх послуг. Це означає, що громадяни будуть ставлені перед різноманітними варіантами освіти, що збільшить можливість зробити неоптимальний вибір.

 

Рис. 1 – Тенденції, щодо реформування освітніх послуг [10]

 

Сучасний розвиток освіти в Україні надає великий акцент на модернізацію системи управління освітою, що є ключовим напрямком стратегії розвитку освіти. Важливим аспектом цього процесу є розвиток управлінських технологій. Досвід управління загальноосвітніми установами породжує ряд проблем, які вимагають теоретико-методичного пошуку оптимальних сучасних технологій управління. Обґрунтування необхідності використання управлінських технологій в діяльності загальноосвітніх установ є важливим завданням [2].

Проведений аналіз спеціалізованих літературних джерел вказує на те, що в сучасних наукових розробках велика увага приділяється характеристиці економічних, педагогічних і організаційних аспектів управління освітніми установами, а також вивченню технологій управління. Роботи вітчизняних учених, таких як В. Бондар, Л. Даниленко, Ю. Конаржевський, Т. Лукіна та інші, детально розглядають і аналізують управлінські технології, такі як педагогічний аналіз, діагностика, моніторинг, експертиза, прогнозування та інші.

Водночас використання управлінських технологій при модернізації функцій керівника загальноосвітньої установи залишається актуальною теоретико-методологічною проблемою [4].

Очевидно, що в сучасний період функції управління набувають інноваційного характеру завдяки застосуванню управлінських технологій, таких як моніторинг, вимірювання якості, експертиза, маркетинг, стратегічне планування, SWOT-аналіз, моделювання та інші. Використання цих технологій є адекватною реакцією на виклики зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування загальноосвітніх установ і становить ключ до їхнього розвитку [10].

Перетворення економічних механізмів функціонування освітньої галузі на засадах ринкової економіки призвело до змін у системі її фінансової взаємодії. Реформування бюджетних відносин та впровадження нових принципів фінансового забезпечення навчальних закладів стали необхідні внаслідок реструктуризації вітчизняної економіки на засадах ринкових відносин. Основними особливостями цього фінансового механізму є комбінація бюджетних і позабюджетних надходжень, надання різноманітних платних послуг та оплата навчання фізичними особами (домогосподарствами) (рис. 2) [8].

В той же час, протягом останніх років на практиці відбувається реформа системи бюджетного фінансування, і саме перехід від планового методу фінансування витрат на утримання закладу відповідно до досягнутого рівня до нормативного методу несення витрат. Суть цього методу полягає в тому, що потреби навчальних закладів фінансуються з бюджету на основі критеріїв, визначених шляхом розрахунку соціальних стандартів та інших показників у розрахунку на одного студента.

Отже, фінансова система освіти виявляється особливою за своєю природою. По-перше, вона становить частину державних фінансів у невиробничій сфері, яка формується шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. По-друге, оскільки ефективність бюджетних інвестицій у сфері освіти більше визначається матеріальним виробництвом, на етапі перерозподілу початкові інвестиції в освіту направляються як у сферу нематеріального, так і матеріального виробництва. Таким чином, фінансування освіти має подвійну природу. Спочатку це є непродуктивні інвестиції, які потім трансформуються в інвестиції у виробничі та невиробничі сектори економіки.

Соціальна реалізація освітньої послуги

Освітня послуга

Держава

БюджетнІ кошти

Освітній процес

Позабюджетні кошти

Населення (домогосподарства)

Господарюючі суб’єкти

 

 

Рис. 2 – Механізми фінансового забезпечення закладів освіти [8]

 

У рамках системи державного фінансування освітньої галузі, фінансування навчальних закладів є неотдільною частиною загального фінансування освітніх потреб. Зазвичай таке фінансування навчальних закладів відноситься до сектору, що не функціонує на ринкових засадах, оскільки його основна мета полягає в задоволенні потреб суспільства. У зв'язку з цим, витрати, пов'язані з фінансуванням навчальних закладів, несе на себе держава, використовуючи державні ресурси. Такий підхід може повністю застосовуватися лише до фінансування дошкільної та загальної середньої освіти [3].

Відповідно до законодавчих норм, фінансова підтримка внутрішніх навчальних закладів реалізується шляхом таких механізмів:

• бюджетне фінансування, яке надається на безповоротній основі із коштів державного чи місцевого бюджетів;
• кредитування, яке забезпечується за рахунок мобілізації вільних коштів за принципами цільового призначення, повернення та забезпечення;
• самофінансування, що базується на використанні власних фінансових ресурсів для функціонування та розвитку установи [13].Начало формы

3 листопада 2022 року Верховна Рада прийняла рішення щодо Державного бюджету на 2023 рік, в якому ключові асигнування передбачені для оборони та соціального захисту населення України. У воєнний період основною пріоритетною сферою витрат визнано захист та соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Несприятливі обставини не завадили Уряду розглянути можливість збільшення видатків Міністерства освіти і науки України на 555 млн грн під час другого читання. (рис 3).

 

Рис. 3 - Видатки для розвитку освіти і науки України за період 2021-2023 рр.

 

Згідно з розподілом бюджету, ця сума спрямована на наступні статті видатків:

• 50 млн грн – для підтримки професійно-технічної освіти в ключових сферах для держави;
• 20 млн грн – на розвиток безперервної освіти молоді в магістратурі, докторантурі та аспірантурі провідних університетів України та за кордоном;
• 30 млн грн – для організації всенаціональних заходів з позашкільної освіти молоді;
• 215 млн грн – на проведення зовнішнього оцінювання та моніторингу якості освіти в Національній академії наук України;
• 150 млн грн – для розвитку дистанційної освіти, зокрема для дітей, які перебувають за кордоном змушено;
• 90 млн грн – на витрати Національного фонду досліджень.

Усього Міністерству освіти і науки передбачалася асигнувань у сумі 142,8 мільярда гривень з державного бюджету на 2023 рік, з яких 122,1 млрд грн становили частку з загального фонду державного бюджету [7]. Загальнодержавні видатки, включаючи гранти, складали 90,3 млрд грн.

Додатково, у 2023 році були внесені дві нові субвенції:

• 1,5 млрд грн на забезпечення безпечного середовища в школах;
• 1 млрд грн на придбання шкільних автобусів.

Освітнє фінансування залишалося пріоритетом уряду, і у поточному році основний акцент був роблений на безпеці учнів, студентів, вчителів та викладачів. Це відобразилося у вперше передбаченому державному бюджеті для облаштування надійних та відповідно обладнаних укриттів. Кінцевою метою є створення безпечного середовища в усіх освітніх закладах.

• Загальні витрати державного бюджету на освіту складають 31,8 млрд грн:
• 22,5 млрд грн – на розвиток людських ресурсів у вищих та фахових закладах;
• 4,2 млрд грн – на академічні стипендії;
• 500 млн грн – на забезпечення діяльності Національного фонду досліджень та грантову підтримку наукових і науково-технічних (експериментальних) досліджень;
• інші необхідні витрати закладів освіти для ефективного функціонування [7].

У вересні 2023 року Уряд ухвалив постанову "Деякі аспекти фінансування Спеціальної освітньої субвенції на 2023 рік для місцевих бюджетів". Цей документ передбачає виділення 473,3 млн грн на реформування Нової української школи протягом 2023 року. Така сума становить значну інвестицію держави у підвищення якості освіти в українських школах та відновлення реформи Нової української школи.

Після початку повномасштабного вторгнення, частина видатків на освіту була спрямована на військові потреби, і фінансування реформи базової середньої освіти було зупинено за ініціативою Національної академії наук [7]. В наш час, з метою забезпечення неперервності впровадження нових стандартів і програм базової освіти, а також продовження пілотного викладання та підготовки педагогічних кадрів, уряд відновив фінансову підтримку даної реформи.

Крім того, нарешті було відновлено грант для підтримки одного з найуспішніших трансформацій в українській освіті. Тепер школам надається можливість придбати необхідне нове обладнання для якісної освіти за стандартами Нової української школи (НУШ).

Відновлення фінансування НУШ стало можливим завдяки окремому виділенню коштів та залишку освітньої субвенції в державному бюджеті, організованому наприкінці 2022 року.

Місцеві органи влади здійснюють закупівлю навчальних матеріалів за умов співфінансування, згідно з такими пропорціями:

• 70% гранти, 30% регіональні/муніципальні бюджети: міськрайонні громади з податковою платоспроможністю не менше 1,1, районні бюджети, обласні та Київський міський бюджети;
• 80% дотації, 20% місцеві бюджети: сільські/селищні громади з індексом податкоспроможності не нижче 1,1;
• 90% дотації, 10% місцеві бюджети: бюджети місцевого самоврядування з індексом податкоспроможності нижче 1,1;
• 95% дотації, 5% місцеві бюджети: бюджети місцевого самоврядування, які фінансують сільські (селищні) заклади, що мають статус шахтарських [7].

Фінансування освіти впливає на її ефективність та, зокрема, якість надання освітніх послуг у навчальних закладах. Забезпечення державною фінансовою підтримкою є важливим компонентом бюджетної політики у сфері освіти [11]. Основними джерелами фінансування витрат на освіту в Україні є державні та місцеві бюджети. Динаміка витрат на освіту у відсотках у структурі загальних видатків зведеного бюджету України за період 2018-2023 років подана на рис. 4.

Слід відзначити, що протягом періоду з 2018 по 2021 рік не відбулися значущі зміни у частці видатків на освіту в структурі зведеного бюджету України. Але в 2020 році цей показник зменшився на 1,62% в порівнянні з 2019 роком. У зв'язку з військовим конфліктом в Україні частка видатків на освіту в 2022 році відчутно зменшилася до 9,55%, що на 7,12% менше, ніж у 2021 році. Це сталося через невикористані бюджетні асигнування на освітні заклади в зоні бойових дій. У 2023 році видатки подальше зменшилися до рівня 6,87%, що є менше, ніж у 2022 році, оскільки головним пріоритетом у 2023 році є видатки на оборону та соціальний захист населення. Важливо зауважити, що триваючий повномасштабний конфлікт на території України може призвести до поступового скорочення витрат на освіту та наукові дослідження в наступні роки, що є серйозним негативним чинником для майбутнього країни та її позицій в світі.

В контексті загальної динаміки видатків на освіту протягом 2018-2022 років важливо відзначити їх зростання на 107918,1 млн грн, що складає 32,5%. У той же час, в обсязі загальних видатків бюджету, заплановане фінансування освіти від 2022 року показує зменшення.

 Рис. 4 – Динаміка частки видатків на освіту у загальних видатках зведеного бюджету України у 2018-2023 роках, %

Джерело: сформовано автором на основі [7]

 

Важливо відзначити, що в Україні освіту фінансують з двох основних джерел - із видатків загального фонду та видатків спеціального фонду. Протягом 2018-2022 років більшість коштів на освіту спрямовано було з загального фонду Зведеного бюджету України, що можна відслідковувати за рис. 5.

За винятком 2022 року спостерігається стійке зростання загальних бюджетних видатків на освіту у зведеному бюджеті. У 2021 році ці видатки збільшилися на 95 010 млн грн, або в 1,54 рази більше, ніж у 2018 році. Зростанню видатків сприяють реалізація реформ децентралізації, яка впливає на фінансування нових регіональних комунальних закладів освіти, та впровадження Нової української школи (НУШ). Важливо відзначити, що видатки на освіту зі спеціального фонду державного бюджету в аналізованому періоді залишаються невеликими. Наприклад, станом на 2022 рік вони складали 28 795,8 млн грн, що на 4 773,8 млн грн менше, ніж у 2018 році.

На підставі проведеного аналізу варто відзначити, що основною трудністю у розвитку освіти в Україні є вплив війни, яка ставить перед українською системою освіти нові виклики. В умовах воєнного тиску держава зменшує видатки на освіту, перерозподіляючи ресурси на потреби безпеки, оборони та соціального захисту уразливих верств населення. Наприклад, у 2022 році мінімальна заробітна плата в Україні складала 6700 гривень на місяць, і ця сума залишається незмінною у 2023 році [5]. Капітальні видатки, що повинні були фінансувати реформу Національної академії наук, також були скорочені [1]. В настоячий час цей проєкт не є можливим і має бути відновлений, коли з'явиться додаткове фінансування.

Рис. 5 – Динаміка видатків на освіту у зведеному бюджеті України за 2018-2022 роки, млн. грн.