МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРОБІЗНЕСУ

УДК 631.164:06.047

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРОБІЗНЕСУ

 

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2024-10-37-03

 

О. В. Вишневецька, к.е.н., с. н. с., провідна наукова співробітниця відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення ННЦ «Інститут аграрної економіки»[1]

 

Анотація. В статті проаналізовані теоретичні підходи до оцінки капіталооснащеності, в тому числі технічної оснащеності аграрних підприємств. Виходячи з узагальнення зазначених підходів та ефективності використання складових матеріально-технічної бази сформовано комплекс показників, який широко застосовують для оцінювання забезпечення агробізнесу технічними засобами. Зазначені показники поєднано за групами: показники наявності й технічного стану основних виробничих засобів сільського господарства; наявність техніки та потужностей в сільському господарстві у натуральному вимірі; рух техніки в сільському господарстві; забезпечення сільського господарства технічними засобами з позицій ресурсозбереження та ресурсомісткості; ефективності використання основного капіталу. Крім того, розглянуто показники якісної оцінки технічних засобів для отримання об’єктивної інформації в зв’язку з переходом аграрного сектору на використання інноваційних технологій. Сформовано показники економічної і енергетичної оцінок техніки та технологій сільського господарства.

Ключові слова: капіталооснащеність, технічні засоби, основний капітал, енергозабезпеченість, ресурсний потенціал.

 

METHODOLOGICAL APPROACHES TO ASSESSING TECHNICAL SUPPORT FOR AGRIBUSINESS

Oksana Vyshnevetska, candidate of economic sciences, senior researcher, leading researcher of the department investment and material and technical support NSC «Institute of Agrarian Economy»

Abstract. The technical base is the material basis for the production capabilities of farms. The availability of machinery and the efficiency of its use are determined by the strategic development of enterprises. The issues of formation and efficient use of the resource potential of enterprises in order to increase the competitiveness of agriculture and the national economy as a whole are becoming increasingly important.

To date, agroeconomic science has formed the main methodological directions for assessing technical support: the first involves determining its absolute value, and the second - the normative value based on available technical resources.

Quantitative assessment of the production potential is established by determining the total value of technical resources at the disposal of agricultural enterprises. This involves comparing heterogeneous production resources (monetary valuation of all components of the resource potential, valuation of technical resources in natural units, determination of their quantity and value per area of agricultural land, etc.

The normative value of fixed production assets is calculated in accordance with the performance indicator (the amount of a certain type of product produced, yield, average milk yield, etc.).

The analysis of the provision of agricultural enterprises with technical means can be carried out according to the following scheme: assessment of the provision of technical means and efficiency of enterprises; financial analysis of enterprises' activities, comparative analysis; organization of the procedure for assessing the technical resources of enterprises.

Three methodological approaches are used for generalized assessment of technical support in agriculture. They are based on various statistical models (deterministic and stochastic) that substantiate the link between the availability of technical resources and production outcomes; normative (standardized) values of the availability of certain types of technical resources, the total availability of which is correlated with the average or base value; and monetary assessment of the components of the technical and technological base of agriculture.

The specified indicators make it possible to analyze more deeply changes in the absolute and specific sizes of the main means of production for various production purposes, including technical resources, their species composition and structure over a number of years, average annual growth rates and growth, which makes it possible to establish trends in the dynamics and their movement, apply their rational road structure and dimensions, which ensures the growth of indicators of economic activity, outline and develop recommendations for improving the structure of the material and technical base, its effective use.

Key words: capital endowment, technical means, fixed capital, energy supply, resource potential.

 

Вступ. Аграрний сектор в Україні відіграє особливу роль в системі матеріального виробництва, у зміцненні економіки країни, її спеціалізації у світовому виробництві. Низький фінансовий стан більшості аграрних підприємств, недостатній обсяг державної підтримки та диспаритет цін спричинили негативні тенденції їх технічного забезпечення. За таких умов існуючі нині методи, інструменти та форми технічного забезпечення є не функціональними та морально застарілими. Майже половина наявної техніки є зношеною як фізично, так і морально, що не дозволяє отримувати бажані врожаї сільськогосподарських культур й негативно впливає на продовольчу безпеку країни.

В таких умовах виникає необхідність розробки нової стратегії розвитку сільського господарства, а також нових підходів до дослідження окремих економічних категорій, в тому числі й матеріально-технічної бази та оцінки ефективності її використання. Для досягнення поставленої мети необхідно систематизувати наукові основи формування та розвитку технічної бази аграрних підприємств, провести оцінку ресурсного потенціалу та визначити потенційні і фактичні можливості їх використання і можливості їх діяльності в майбутньому.

Вихідні передумови. Для розробки та адаптації якісно нових методичних підходів щодо дослідження стану й процесу формування матеріально-технічної бази та ефективності системи матеріально-технічного забезпечення необхідно розглянути методи, які широко використовувалися в плановій економіці й застосовуються у сучасних дослідженнях.

Питання технічного забезпечення сільського господарства досить широко представлені у працях вітчизняних науковців. Відомими є праці Г. М. Підлісецького, О. В. Захарчука, Я. Ф. Навроцького, Федуна І. Л., Андрійчука В. Г., Добіжі Н. В., Перебийніса В. І. та інших.

Аналіз джерел дає підстави дійти висновку, що розмаїття методів дослідження, аналізу та прогнозування потреби в матеріально-технічних ресурсах свідчить не лише про різні підходи до розкриття їх змісту, а й про незавершеність дослідження цих питань .

Метою статті є аналіз та систематизація наукових поглядів щодо питання аналізу технічного забезпечення агробізнесу.

Виклад основного матеріалу. Кожна галузь національної економіки України характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил та виробничих ресурсів. Матеріально-технічна база є визначальною їх складовою, яка ґрунтується в основному на системі машин, комплексній механізації та електрифікації виробництва. Між розвитком продуктивних сил і удосконаленням технічної бази постійно відбувається тісна взаємодія, яка проявляється на кожному етапі виробничих відносин у підвищенні результативності виробництва через її оновлення.

Технічна база є матеріальною основою виробничих можливостей господарств. Збалансоване формування технічних ресурсів підприємств – це важлива передумова ефективного їх використання. Саме наявність техніки та ефективність її використання визначаються стратегічним розвитком підприємств. Певний обсяг технічних ресурсів зумовлює найважливіші умови ефективного ведення господарства, здійснення процесу виробництва. У зв'язку з цим все більшої актуальності набувають питання формування та ефективного використання ресурсного потенціалу підприємств з метою підвищення конкурентоспроможності сільського господарства та національної економіки загалом.

Відсутність чіткого наукового визначення техніко-технологічного забезпечення аграрних підприємств породжує множинність поглядів на визначення його кількісної величини. На сьогодні в агроекономічній науці сформувались основні методологічні напрями оцінки технічного забезпечення відповідно до таких методів: кореляційно-регресійного аналізу; розрахунку часткових і сумарного індексів за ресурсами способом співвідношення їх величини до середнього рівня ресурсозабезпеченості по сукупності досліджуваних об’єктів; грошової оцінки основного капіталу; визначення показників (коефіцієнтів, відсотків) кожного ресурсу в загальному їх обсязі; порівняння забезпеченості основним виробничим капіталом еталонними об’єктами; факторного аналізу; побудови економіко-математичних та оптимізаційних моделей.

В цілому всю множину поглядів на питання визначення рівня технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств умовно можна розділити відповідно до двох підходів: перший передбачає визначення його абсолютної величини, а другий – нормативної на основі наявних технічних ресурсів.

Кількісну оцінку потенціалу встановлюють шляхом визначення сукупної величини технічних ресурсів, що перебувають в розпорядженні сільськогосподарських підприємств. При цьому вдаються до співставлення різнорідних виробничих ресурсів (грошова оцінка всіх складників ресурсного потенціалу, оцінка технічних ресурсів у натуральних одиницях, визначення їх кількості і вартості на площу сільськогосподарських угідь тощо).

Нормативну величину основних виробничих засобів розраховують відповідно до результативного показника (кількості виробленої продукції певного виду, урожайності, середнього удою тощо). Цей підхід передбачає визначення нормативної й фактично досягнутої величини засобів виробництва. Вони не можуть бути порівняні між собою, оскільки пов’язані з різним обсягом ресурсів. Їх можна порівняти лише за рівнем використання засобів виробництва.

Аналізувати забезпеченість аграрних підприємств технічними засобами можна за схемою: оцінка забезпеченості технічних засобів та ефективності діяльності підприємств; фінансовий аналіз діяльності підприємств, порівняльний аналіз; організація процедури оцінки технічних ресурсів підприємств [11].

Однак подібним чином визначається тільки статичний стан технічного забезпечення, тоді як розвиток потребує розглядати зазначені показники у динаміці, тобто у процесах, які супроводжуються зміною цих економічних елементів та їхнього взаємозв’язку.

Різні складові техніко-технологічної бази, виражені у натурально-речовій формі, мають різні вимірники, тому всі її складники приводять до порівняного вигляду, застосовуючи вартісний вимірник. Це дає можливість підсумувати всі наявні ресурси, що входять до складу техніко-технологічної бази [15]. Для узагальнюючої оцінки технічного забезпечення сільського господарства використовують три методичних підходи. Вони базуються на:

– різноманітних статистичних моделях (детермінованих та стохастичних), які обґрунтовують зв’язок між наявністю технічних ресурсів і результатом виробництва. Отриманий шляхом застосування цих моделей розрахунково-результативний показник характеризує рівень технічних можливостей відносно досягнутого обсягу виробництва продукції;

 – нормативних (стандартизованих) значеннях забезпеченості окремими видами технічних ресурсів, сумарні показники наявності яких співвідносять із середньою або базовою величиною;

– грошовій оцінці складових техніко-технологічної бази сільського господарства [16, 18].

Виходячи з узагальнення зазначених підходів до оцінки рівня технічного забезпечення аграрного бізнесу та ефективності використання складових матеріально-технічної бази сформовано комплекс показників, який широко застосовують у сучасній економічній практиці [1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 12, 13, 17]. Їх доцільно поєднувати за наступними групами:

- показники наявності й технічного стану основних виробничих засобів сільського господарства (первісна та залишкова вартість основних засобів сільськогосподарського призначення; вартість введених в дію нових основних засобів; рівень оновлення основних виробничих засобів; вартість ліквідованих основних засобів; амортизація основних засобів сільськогосподарського призначення та ступінь їх зношуваності).

- показники інвестування в сільське господарство та придбання окремих видів сільськогосподарської техніки (частка капітальних інвестицій в сільське господарство у загальному обсязі інвестованих коштів по країні чи регіону; придбання сільськогосподарськими підприємствами окремих видів нової техніки);

- вартість послуг для сільського господарства (зокрема, їх наступних видів: захист сільськогосподарських культур, оранка, культивація, збір урожаю сільськогосподарських культур, внесення добрив, перевезення вантажів);

- наявність техніки та потужностей в сільському господарстві у натуральному вимірі (тракторів, вантажно-пасажирських автомобілів, причепів, плугів, культиваторів, борін, сівалок, зернозбиральних комбайнів);

- рух техніки в сільському господарстві (кількість придбаних та списаних: тракторів, вантажно-пасажирських автомобілів, зернозбиральних комбайнів);

- показники ефективності використання основного капіталу та рівня забезпеченості сільського господарства засобами праці (капіталовіддача; капіталомісткість; капіталоозброєність праці).

Загальна вартість основного виробничого капіталу в цілому, в тому числі і технічних ресурсів сільського господарства визначається як сума їх середньорічної вартості.

Визначаються зміни абсолютних та питомих розмірів основних виробничих засобів різного виробничого призначення, в тому числі і технічних, їх видовий склад та структуру за ряд років, середньорічні темпи росту і приросту, що дозволяє встановити в динаміці найважливіші тенденції та їх рух, визначити їх раціональну структуру та розміри, що забезпечують зростання показників господарської діяльності. В процесі аналізу важливо виявити недіючі засоби праці, а також ту їх частину, яка підлягає реконструкції, реалізації іншим підприємствам або списанню.

Рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств технічними засобами характеризується порівнянням наявного їх стану з нормативами. Нормативи основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення – це науково обґрунтовані їх вартісні питомі розміри на одиницю посівної площі, 1 га сільськогосподарських угідь, одну тонну продукції залежно від рівня врожайності культур. Розрахунок їх нормативних обсягів здійснюється на прикладі модельних підприємств, які репрезентують найважливіші техніко-економічні та природні особливості певного регіону. Причому, враховуючи рівень науково-технічного прогресу, інфляційні процеси, зростаючий диспаритет цін між продукцією сільськогосподарських товаровиробників і продукцією промисловості, що використовується в аграрному секторі, необхідно щорічно-коригувати нормативи на коефіцієнти зміни вартості технічних ресурсів, що сталися за розрахунковий період. Раціонально сформовані на базі нормативів обсяги основних виробничих засобів, в тому числі технічних, забезпечують передумови зростання обсягів виробництва продукції на перспективу з урахуванням спеціалізації сільськогосподарських товаровиробників.

В спеціальній економічній літературі нема єдності думок дослідників щодо термінів «капіталозабезпеченість», «капіталооснащеність», «капіталоозброєність» стосовно одиниці земельної площі, окремих галузей і в цілому суспільного чи приватного виробництва, працездатних працівників тощо. Термін «капіталозабезпеченість» має широке змістовне навантаження і охоплює вужчі поняття – капіталооснащеність одиниці земельної площі, капіталоозброєність праці, енергетичну оснащеність виробництва, наявність виробничих приміщень і споруд, машин та обладнання, інших засобів праці. Конкретизована термінологія характеризує різні аспекти капіталозабезпеченості сільськогосподарських підприємств, дозволяє проводити факторний аналіз економічної ефективності основних виробничих засобів у часі ї просторі, визначати шляхи удосконалення їх видового складу та підвищення економічної ефективності. Капіталозабезпеченість вимірюється як відношення середньорічної повної початкової вартості основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь.

Капіталоозброєність праці визначається вартісним обсягом основних виробничих засобів на середньорічного працівника. Важливу роль в підвищенні економічної ефективності використання матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств відіграє зростання капіталоозброєності праці і, відповідно, підвищення рівня механізації виробничих процесів, що забезпечує підвищення продуктивності праці.

Вплив рівня капіталозабезпеченості аграрних підприємств на розмір грошово-матеріальних затрат визначається співставленням показників капіталооснащеності одиниці земельної площі та капіталооозброєності праці в окремих господарствах чи групах підприємств за видовим складом основних виробничих засобів. В такій же послідовності аналізують рівень продуктивності праці з врахуванням навантаженості сільськогосподарських угідь на одного працівника, рівня використання та забезпеченості трудовими ресурсами.

Капіталозабезпеченість аграрних підприємств розраховується як відношення середньорічної вартості основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь в розрахунку на 100 га.

Зазначені показники універсальні і можуть застосовуватися до підприємств будь-якої галузі, в тому числі і до сільського господарства.

Підвищення капіталоозброєності і капіталозабезпеченості сприяє своєчасному і більш якісному виконанню технологічних операцій у рослинництві, зростанню рівня механізації трудомістких процесів при виробництві продукції та збільшенню урожайності сільськогосподарських культур. Головним завданням управління основним капіталом є вибір такого рівня капіталоозброєності і капіталозабезпеченості, який дозволить мати підприємству найбільшу капіталовіддачу. Результатом кращого використання основного виробничого капіталу слід назвати абсолютне збільшення капіталовіддачі. Даний показник ефективності будується на принципі порівняння виробничої продукції з усією сукупністю застосованих при її виробництві основних засобів, він повинен максимально враховувати здатність конкретного підприємства забезпечити основними засобами виробничий процес і відображати дійсну економічну ефективність їх використання. Тому при вимірюванні ефективності власні основні виробничі засоби мають бути представлені в наявному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю, орендовані основні засоби за частиною їх вартості у формі витрат підприємства на їх використання.

В сучасних умовах важливого значення набувають методичні підходи до дослідження системи забезпечення сільського господарства технічними засобами з позицій ресурсозбереження та ресурсомісткості. Показники ресурсомісткості окремих видів продукції структурують як абсолютні та відносні. У складі останніх, в свою чергу, виділяються структурні та питомі показники ресурсомісткості [3].

Система абсолютних показників формується виходячи з позицій щодо виокремлення етапів технологічних процесів аграрного виробництва (витрати на організаційну і технологічну підготовку виробництва, витрати на виробництво, витрати на експлуатацію та обслуговування виробничих потужностей тощо).

До відносних показників ресурсомісткості належить, зокрема, рівень витрачання матеріально-технічних ресурсів на одиницю продукції.

Питомі показники ресурсомісткості продукції у контексті даного дослідження характеризують витрачання конкретного виду матеріально-технічних ресурсів на одиницю корисного ефекту.

До структурних показників ресурсомісткості продукції належать показники, що характеризують частку кожного виду ресурсу на кожній конкретній стадії технологічного циклу виробництва одиниці продукції: частка сировини і матеріалів у відсотках від сукупних витрат, комплектуючі та запасні частини, пально-мастильні матеріали, амортизація основних засобів у розрахунку на одиницю продукції та ін.

При формуванні ресурсного потенціалу аграрних підприємств необхідно більше уваги приділяти не кількісному його нарощуванню, а якісному вдосконаленню та дотриманню раціональних пропорцій між окремими складовими.

Потрібно зазначити, що на сучасному етапі господарювання важливу роль відіграє проблема структурної збалансованості ресурсного потенціалу, яка потребує вивчення співвідношення окремих його складових (структури) у вартісній їх формі. Порушення цих пропорцій веде до зниження ефективності сільськогосподарського виробництва в господарюючих суб’єктах.

Дослідження діяльності підприємств аграрного сектору показує, що нестача основних виробничих засобів призводить до псування та втрат значної частини сільськогосподарської продукції, а диспропорції у співвідношенні між робочими і силовими машинами не дозволяє ефективно використовувати всю аграрну техніку.

Перехід до інтенсивних методів господарювання потребує оцінки ресурсів, залучених до технологічних операцій у галузі. Оцінка ресурсного потенціалу, особливостей взаємодії складових елементів, перспектив їх розвитку відіграє значну роль у підвищенні ефективності господарювання. Особливо важливою є якісна характеристика стану та рівня використання ресурсного потенціалу.

Впровадження економічної і енергетичної оцінок техніки та технологій в практику дає об’єктивну можливість визначитись із засобами механізації в найбільш раціональному агрегатному відношенні і враховувати при цьому фінансові можливості кожного сільськогосподарського товаровиробника незалежно від форм власності. Тобто, підприємства різних форм господарювання, порівнюючи свої технології вирощування сільськогосподарських культур із типовими технологіями по країні загалом, можуть приймати цілком вірогідні прогнози придбання не лише технічних засобів, а й інших матеріальних витрат, зокрема добрив, пестицидів, пально-мастильних матеріалів тощо. Основними показниками ефективності використання техніки за прогресивною технологією є [3]:

– коефіцієнт насичення прогресивними технологіями, що визначається як відношення обсягів робіт виконаних за ними в рослинництві (V_пт) до загальної площі посіву сільськогосподарських культур: (S_n):

K_p=Vп_т/S_n ×100

•  зростання валової продукції сільськогосподарських культур на 1 га, у співставленні повного освоєння прогресивної технології із загальнотрадиційною технологією. Вплив прогресивних агротехнічних заходів на зростання валової продукції визначають за формулою:

 

де ∆Q_вP_п – сума додаткової продукції, одержаної від впровадження прогресивних агротехнічних заходів, тис. грн;

∆уS_пнаР_п – додаткова продукція, одержана від впровадження прогресивного агротехнічного заходу, тис. грн;

∆у – додаткова врожайність, одержана від впровадження прогресивного агротехнічного заходу, тис. грн;

S_пна – площа, на якій впроваджено агротехнічний захід, га;

Р_п –поточна ціна одиниці продукції, грн;

0,75 –коефіцієнт одержання додаткової продукції з урахуванням погодних умов.

 

Безумовно, що енергетична оцінка не може бути альтернативою економічної оцінки.

Оцінку техніки виконують за наступними показниками: рівню її використання, затратах на обслуговування та зберігання, якості виконаної роботи за типами та марками машин тощо. При цьому до економічних показників, що характеризують рівень оснащеності підприємств відносяться:

Технічна забезпеченість – віднощення вартості технічних засобів, включаючи обладнання (t_з.в.) до сільськогосподарських угідь (ріллі, посівів) (S_c):

Енергозабезпеченість – відношення наявних енергетичних  засобів у к. с. (механічних і електричних двигунів, робочої худоби та ін. (j) до площі ріллі (S_p):

Енергоозброєність праці – відношення середньорічної кількості енергетичних потужностей в к.с. (j_п) до середньорічної чисельності працівників (Р_с):

Потенційна енергоозброєність праці – відношення наявних енергетичних засобів  в к.с. . (j_н) до чисельності працівників, зайнятих у виробництві:

Фактична енергоозброєність праці – відношення фактично спожитої потужності в к.с. (j_ф) до чисельності працівників, зайнятих у виробництві:

Амортизація технічних засобів – поступовий їх знос, що являє собою суму добутків вартості кожного виду техніки на річну (установлену державою) норму амортизації поділених на 100:

Норма амортизації – щорічне відрахування на відновлення і капітальний ремонт кожного виду основних виробничих засобів обчислюють за формулою:

Де: F_п.в – первісна вартість окремих видів техніки, грн;

Z_к.р – витрати на капітальний ремонт протягом строку служби кожного виду техніки, грн;

Р_л – ліквідаційна вартість кожного виду техніки після їх зношення, грн;

N_p – нормативний строк служби техніки, років.

Крім означених показників при розрахунках потреби в техніці використовують таку систему показників: площа ріллі на 1 еталонний трактор – визначається як відношення загальної площі ріллі обробітку до середньорічної кількості еталонних тракторів.

Наявність тракторів за марками – кількість їх на початок і кінець року.

Коефіцієнт універсалізації машин – обчислюють діленням суми машин, що забезпечують виконання робіт у різні строки, на загальну їх кількість.

Коефіцієнт впровадження нової техніки в рослинництві й тваринництві – відношення вартості нової техніки до загальної її вартості по галузях [3].

Крім того, техніка і машини, що становлять систему, мають бути економічними за витратами пального на одиницю робіт, мати високий  коефіцієнт корисної дії, бути придатними і відповідати сучасному рівню технології і організації виробництва. Треба щоб вони забезпечували економію і полегшували працю, підвищували її продуктивність, створювали поточність при виконанні окремих операцій складних технологічних процесів, особливо на збиранні врожаю різних культур.

Додатковими показниками є надійність машин, вигоди експлуатації полегшення умов праці, поліпшення техніки безпеки експлуатації, зменшення ваги і габаритів тощо [14].