РОЗВИТОК ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ НА ПРИРОДНИХ ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ

УДК 338.48-14

РОЗВИТОК ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ НА ПРИРОДНИХ ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ

 

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2024-12-39-05

 

Доценко А.І., доктор географічних наук, професор

Танська Л.В., кандидат культурології, ЗВО «Університет «Україна»[1]

 

Анотація. В статті розкриті особливості розвитку та структури екологічного туризму на природних заповідних територіях України. Туризм розвивається лише на природних заповідних територіях, які мають загальнодержавне значення. Як показав аналіз, при визначенні темпів та напрямів розвитку екологічного туризму необхідний диференційований підхід в розрізі кожного виду природних заповідних територій. Значна увага приділена екотуризму в заповідниках національних природних парках, дендропарках, ботсадах та парках-пам'ятниках садово-паркового мистецтва.

Ключові слова: екологічний туризм, природно заповідні території, міжнародний туризм, заповідні урочища, заказники.

 

DEVELOPMENT AND ORGANIZATION OF ECOLOGICAL TOURISM IN NATURAL RESERVED AREAS OF UKRAINE

Dotsenko A.I., Doctor of Geographical Sciences, Professor

Tanska L.V., Candidate of Cultural Studies, Higher Educational Institution "University "Ukraine"

Abstract. The article reveals the features of the development and structure of ecological tourism in the natural protected areas of Ukraine. Tourism develops only in natural protected areas that are of national importance. As the analysis has shown, when determining the pace and directions of development of ecological tourism, a differentiated approach is necessary in the context of each type of natural protected areas. Considerable attention is paid to ecotourism in reserves, national natural parks, arboretums, botanical gardens and parks-monuments of landscape art.

Keywords: ecological tourism, natural protected areas, international tourism, protected areas, reserves

 

Актуальність дослідження. Серед нових видів внутрішнього туризму, що виникли та одержали розвиток за роки незалежності України, осібне місце займає екологічний туризм, який має низький рівень розвитку. Це зумовлено різними причинами. Важливо зазначити, що в структурі туризму в Україні (за кількістю вибулих) понад 90% припадає на міжнародний туризм. Щодо внутрішнього туризму, то переважають такі види, як пізнавальний, сільський, спортивний, подієвий, розважальний, автотуризм.

Що стосується екологічного туризму, то рівень його розвитку не відповідає багатій природно-ресурсній туристичній базі України. Важливо зазначити, що окремі унікальні природні обʼєкти (печери, водоспади, скелі, квіткові поля тощо) відвідують туристи, подорожуючи по інших видах туристичних маршрутів. Серед причин, що зумовили низький рівень розвитку екологічного туризму, перш за все слід назвати низький попит українців на цей вид туризму, а по-друге, відсутність яскравої і привабливої інформації про маршрути та  природні обʼєкти екологічного туризму на території України.

Ці дві головні причини взаємоповʼязані. На їх усунення і таким чином прискорити темпи розвитку екологічного туризму потрібно багато часу.

В той же час ми вважаємо можливим прискорити розвивати окремі напрями екологічного туризму, зокрема розвиток його на природних заповідних територіях України, де існують для цього необхідні передумови.

Аналіз останніх публікацій. Дослідження екологічного туризму слід вважати новим і перспективним напрямом наукових досліджень, яке здійснюють географи, біологи, краєзнавці та туризмознавці. Порушуючи деякі теоретико-методологічні аспекти екологічного туризму, українські географи Володимир Гетьман, Олександр Дмитрук та Михайло Гродзинський зосередили головну увагу на практичних питаннях формування, функціонування та розвитку екологічного  туризму [3,5,7]. На основі конструктивно-географічного підходу автори розкрили особливості еколого-туристичного природокористування.

Інший напрям екологічного туризму досліджували українські географи Олександр Бейдик та Петро Масляк, які розглядали його як невід’ємну складову рекреаційної географії. Масляк вважає, що “основою єкотуризму України є національні парки, біосферні заповідники та регіональні ландшафтні парки” [7, с. 142].

Виклад основного матеріалу. Ми вважаємо що в сучасний період головним напрямом розвитку екологічного туризму в Україні є пріоритетний розвиток його на природних заповідних територіях. Надійною природною базою для цього є створена у ХХ ст. на території України густа та розгалужена мережа природних заповідних територій та обʼєктів різних типів та видів.

Згідно Закону України “Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992р. території та обʼєкти, що становлять природно - заповідний фонді” мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Для визначення рекреаційної цінності природних заповідних територій та об’єктів необхідно з’ясувати сутність поняття “рекреація”. Українська екологічна енциклопедія  дає таке тлумачення: “Рекреація (від лат. recreatio – відновлення сил”) – просте відновлення, відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі трудової, навчальної та побутової діяльності”. [9,625]. Розрізняють три форми рекреації: туризм лікування та відпочинок. На природних заповідних територіях розвивається лише один вид туризму, екологічний, який має значні особливості розвитку і структури.

Другим не менш важливим методологічним питанням, яке потребує уточнення, є сутність екологічного туризму. О. Козловський і Б. Борисок вважають, що «головна мета екотуризму - збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімізації згубного впливу людини на природу» [6,с. 177]

Ми вважаємо, що екотуризм - це один із спеціалізованих видів туризму, спрямований на ознайомлення туристів із типовими рідкісними та унікальними природними обʼєктами. Щодо збереження природи, то це завдання природоохоронних органів та адміністрації природних заповідних територій. Звичайно, екотуризм окрім пізнавального виконує виховне завдання: еколо-гіне виховання туристів.

Віктор Вишневський вважає, що “Екологічне виховання - це сукупність культурних соціальних і виховних заходів, що впливають на почуття, свідомість і погляди людей та спрямовані на підвищення рівня екологічних знань і культури школярів, студентів, керівних працівників і населення з метою подолання в них споживацького ставлення до природи, розвитку почуття турботливого ставлення до неї ”[2,с. 71]

Метою екологічного виховання туристів є формування екологічної свідомості та їх екологічно - гуманістичного світогляду.

У ХХІ ст. темпи розвитку екологічного туризму в Україні дуже низькі, що зумовлено нерозвиненістю туристичної інфраструктури, низьким рівнем сервісу,низькою інформованістю населення про цей вид туризму, висока вартість екотурів, недостатня безпека туристів.

Подолання цих негативних чинників сприятиме прискоренню темпів розвитку екотуризму в Україні. Цьому має сприяти також впровадження новітніх форм і методів організації екотуристичної діяльності,зокрема менеджменту.

Олександр Дмитрук вважає, що “менеджмент екотуризму покликаний створити систему управління, спрямовану на найкраще задоволення потреб людей в активному відпочинку, оздоровленні інтелектуальному розвитку, що реалізується через спілкування з природою. Людина одержує певний фізичний, психологічний, емоційний та інтелектуальний запас стійкості” [4, с. 17].

Менеджмент екотуризму передбачає вирішення низки природоохоронних та економічних завдань, спрямованих на прискорення тмпів розвитку та підвищення якості екотуризму в України. Більш сприятливі умови для прискорення темпів розвитку екотуризму існують на територіях та обʼєктах, що складають природно-заповідний фонд України.

Для оцінки ресурсної бази та потенційних можливостей розвитку екотуризму на природних заповідних територіях розглянемо структуру природно-заповідного фонду України, представлену в наведеній – таблиці 1.

Таблиця 1

Природно-заповідний фонд України

(станом на 1 листопада 2009 р.)

№	Елементи природно-заповідного фонду	Загальнодержавне значення		Місцеве значення
		кількість	площа	кількість	площа
		од.	тис. га	од.	тис. га
1	Біосферні заповідники	4	246,4	-	-
2	Природні заповідники	17	168,1	-	-
3	Національні, природні парки	23	822,8	-	-
4	Регіональні ландшафтні парки	-	-	52	628,3
5	Заказники	306	820,5	2470	784,2
6	Заповідні урочища	-	-	800	97,0
7	Пам’ятки природи	132	5,8	2997	20,3
8	Ботанічні сади	17	1,8	9	0,1
9	Дендрологічні парки	19	1,4	33	0,3
10	Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва	88	6,0	448	7,4

Джерело: 7, С.5.

 

Станом на кінець 2020 р. в Україні було 77 заповідників та природних національних парків.

Як видно з табл. 1, на початку ХХІ ст. в Україні існувала велика кількість природних заповідних територій та обʼєктів , самих різноманітних видів, що відповідає біологічному різноманіттю природи нашої країни. Природні заповідні території та обʼєкти створені у всіх природно-географічних зонах України: поліській, лісостеповій, степовій та гірській. В залежності від наукової, природо - охоронної еклогічної та естетичної цінності в Україні створено девʼять видів природних охоронних територій та обʼєктів, які можуть мати загальнодержавне (національне), або місцеве значення. Туристичне значення мають території та обʼєкти загальнодержавного значення, які ми і розглянемо в цій статті. Проте слід пам’ятати, що серед деяких територій та об’єктів є такі види, що можуть бути загальнодержавного , а інші місцевого значення. Це заказники, пам’ятки природи, ботсади, дендропарки та пам’ятки  садово-паркового мистецтва. В той же час такі види, як біосферні та природні заповідники, національні природні парки мають лише загальнодержавне значення. Ці території та об’єкти мають найбільше наукове, природоохоронне,рекреаційне та туристичне значення.

Відмінність екотуризму від інших видів туризму полягає у більш жорстких правилах поведінки туристів, що регламентують туристичну діяльність, виходячи із законодавчих норм режиму охорони природних заповідних територій. Рекреаційними територіями ПЗФ, в межах яких має здійснюватися екотуристична діяльність. Є ділянки, суші та водного простору, призначені для туризму, оздоровлення чи відпочинку населення.

Заповідники. Згідно даних табл. 1, на кінець 2009р. в Україні існувало 4 біосферних та 17 природних заповідників. У 2016 р. було створено Чорнобильський радіаційно-еклогічний заповідник. Біосферні заповідники - це природоохоронні та науково-дослідні установи міжнародного значення, які створюються з метою збереження в природному стані типових природних комплексів, вивчення змін природного у середовища під дією антропогенних чинників.

Біосферні заповідники найбільш привабливі для екотуристів, тому що зберігають унікальні екосистеми, ендемічні види рослин, мальовничі ландшафти. Проте у них існує дуже жорсткий режим охорони та низка обмежень щодо відвідування туристами. Незважаючи на це, справжніх поціновувачів "дикої природи" ніщо не зупинить. Проте слід зазначити, що колись популярні заповідники "Асканія-Нова" та Чорноморський захоплені та розграбовані російськими окупантами і на тривалий час зникли з туристичної мапи України.

Проте туристи можуть відвідувати Дунайський біосферний заповідник в дельті Дунаю з його унікальною орнітофауною. Ще більше захоплення для туристів має сходження на найвищу вершину Карпат.

Карпатський біосферний заповідник пропонує такі маршрути екологічного туризму: сходження на гори Говерла і Петрос, відвідування полонин та льодовикових озер, спостереження за птахами і спортсафарі, огляд долини нарцисів. Туристи також відвідують музей екології гір та природокористування.

В Чорнобильському заповіднику туристи можуть побачити як проходить процес реабілітації природи, забрудненої радіонуклідами, як здійснюється моніторинг забруднених територій. Це є об’єктом екстремального туризму.

Мережа природних заповідників України значно більша, ніж біосферних ( у 2009р .- 17 у 2018р. – 19). Незважаючи на це туристичне використання їх помітно менше, ніж біосферних. Причини цього негативного явища різні, але  головними вважаємо низьку інформованість українців про наукові та туристичні цінність цього важливого виду заповідних територій.

Природні заповідники існують у всіх природно-географічних зонах України, хоча найбільше їх у степовій зоні, але відвідати їх українським туристам неможливо через те, що вони знаходяться на тимчасово окупованій росйськими агресорами території. Компенсувати ці втрати потрібно шляхом прискореного розвитку екологічного туризму в інших зонах та областях України.

Ми пропонуємо приділити особливу увагу туристичному освоєнню природних заповідників поліської та лісостепової зон. Полісся завжди вабило українців унікальністю природи та етнічної культури поліщуків, багатством дарів природи (гриби, чорниці тощо).

В першу чергу потрібно розробити і затвердити маршрути екотуризму по Рівненському заповіднику (на Сарненщині), який є найбільшим в Україні за площею, та Поліському (на Коростенщині).

Щодо лісостепової зони, то Канівський і заповідник “Медобори” (на Тернопіллі) активно відвідуються екотуристами. Окрім того, в Канівському заповіднику, який є навчальною базою Київського національного университету імені Тараса Шевченка, щоліта багато студентів-біологів. географів та геологів проходять практику і відпочивають.

У цій зони ми пропонуємо звернути увагу на туристів на невеликий природний заповідник “Мошногіря” розташований неподалік від Черкас з мальовничими низькими горами, сосновими борами та багатою фауною. Поблизу є гарний автошлях, що сприятиме активізації тут екотуризму.

Національні природні парки. Важливе значення у прискоренні темпів розвитку екологічного туризму в Україні матимуть національні природні парки. Слід зазначити, що в сучасному світі національні природні парки відіграють головну роль в структурі екологічного туризму. Незважаючи на величезні природні туристичні ресурси, зосереджені з національних природних парках України, рівень розвитку екотуризму в них дуже низький.

Як видно з табл. 1, станом на 1 листопада 2009р в Україні було 23 природних парки національного значення, з них найбільше у лісостеповій зоні (36%), друге місце за кількістю парків займала степова зона (28%).

У звʼязку з тим, що національні природні парки степової зони знаходяться в зоні тимчасової окупації російськими агресорами, а заповідники Харківщини і Сумщини значно зруйновані та заміновані, вони на тривалий період виключені з туристичної мапи України. Компенсувати ці втрати і забезпечити розвиток екологічного туризму потрібно шляхом туристичного освоєння національних природних парків Правобережної України, зокрема поліської та лісостепової зон.

 В поліській зоні з семи національних природних парків найбільш розвинений екотуризм в Шацькому парку, на територі якого знаходиться популярне у туристів озера Світязь. Що стосується інших парків цієї зони, то більш сприятливі умови для розвитку екотуризму має парк „Цуманська пуща" на Волині, розташований у межиріччі Стиру та Горині. В ньому знаходиться велика кількість „червонокнижних" рослин і тварин. В парку знаходяться типові поліські ландшафти та екосистеми.

В лісостеповій зоні розташовано 22 національних природних парка, з них 11 -в Правобережній Україні. В деяких з них (Голосіївський, Яворівський) екотуризм достатньо розвинений, в інших або слаборозвинений, або зовсім відсутній. Проаналізувавши цю групу парків, ми рекомендуємо вжити необхідні заходи (перш за все - інвестиції) для прискорення розвитку екотуризму в національних парках „Дністровський каньон" (на Тернопіллі) та „Подільські Тавтри" (на Хмельниччині). Перший охоплює долину р. Дністер, який тут утворив глибокий каньйон з унікальною рослинністю. Другий розташований у невисоких - горах Повтри, відомих своїми печерами, де росте 1700 видів рослин, з них 40 «червонокнижних».

Заказники та пам'ятки природи. Як видно з табл. 1, переважна більшість заказників та памʼяток природи України мають місцеве значення. Проте 12% заказників та 4% памʼяток природи зберігають найбільш цінні природні обʼєкти та комплекси і віднесені до природно-заповідного фонду України національного значення. Ці види природних заповідних територій та обʼєктів мають туристичне значення.

 «Заказники -