ЕВОЛЮЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ ВІТЧИЗНЯНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

УДК 330.322:334:330.341.1](477)

 

ЕВОЛЮЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ ВІТЧИЗНЯНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА  (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

 

DOI: 10.36994/2707-4110-2019-6-27-01

 

Забута Н.В., кандидат економічних наук,  доцент кафедри фінансів та обліку, nani.zabuta@gmail.com;

Фурман С.С., старший викладач кафедри фінансів та обліку, Університет «Україна», furman23svitlana@gmail.com

 

Мета статті - визначення впливу внутрішніх та зовнішніх інституційних чинників, зокрема іноземного капіталу, на становлення та еволюцію організаційних форм вітчизняного підприємництва у другій половині ХІХ -  на початку ХХ ст. Методи дослідження. У дослідженні використовувались такі методи дослідження, як системно-логічний метод (для уточнення умов дослідження), метод теоретичного узагальнення, аналізу, індукції та дедукції, порівняння та синтезу. Результати досліджень. Дослідження становлення вітчизняного підприємництва у ХІХ ст. та на початку ХХ ст. має значну традицію у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі. Однак на різних етапах розвитку економічної науки, історичної та економічної, предметом дослідження були різні аспекти підприємництва, а також змінювалися методологічні підходи до процесу дослідження. У даній статті пропонується розгляд впливу різних чинників  на розвиток організаційно-правових форм вітчизняного підприємництва в змінному інституційному середовищі.  У вітчизняній економіці організаційні форми адекватні ринковому середовищі почали формуватися в пореформений період переважно в транспорті і промисловості. Основними організаційними формами ринкової економіки, які сформувалися у вітчизняній економіці досліджуваного періоду, були зокрема:  акціонерні, командитні, змішані та інші господарські товариства; кооперативи, трести, синдикати, консорціуми тощо.  Вплив інституційної середовища (внутрішнього та зовнішнього) на формування і розвиток організаційних форм ринкової економіки на різних історичних етапах її еволюції відбувався внаслідок дії наступних факторів : зміна законодавчих норм, вплив держави на формування цін, стан конкурентного середовища, рівень корпоратизації. Висновки. Важливим фактором впливу зовнішньої інституційного середовища став іноземний капітал, що привніс нові організаційні форми (трест, консорціум ) і сприяв прискореному розвитку форм, традиційних для російської економіки. В результаті запозичення вітчизняними підприємцями досвіду інших країн з'явилася і розвинулася така форма як кооперативне товариство.

Ключові слова: вітчизняне підприємництво, інституційне середовище, організаційні форми, еволюція, іноземний капітал

 

EVOLUTION OF ORGANIZATIONAL FORMS OF DOMESTIC ENTREPRENEURSHIP (SECOND HALF OF XIX - BEGINNING OF XX CENTURY)

Zabuta N.V., PhD in Economics, Associate Professor of Finance and Accounting,

Furman S.S., Senior Lecturer in Finance and Accounting, University «Ukraine»

 

The purpose of the article is to determine the influence of internal and external institutional factors, in particular foreign capital, on the formation and evolution of organizational forms of domestic entrepreneurship in the second half of the XIX - early XX centuries. Research methods. The study used such research methods as the system-logical method (to clarify the conditions of the study), the method of theoretical generalization, analysis, induction and deduction, comparison and synthesis. Research results. Research on the formation of domestic entrepreneurship in the XIX century and in the early twentieth century  has a long tradition in domestic and foreign economic literature. The subject of the study were different aspects of entrepreneurship at different stages of economic science development. Methodological approaches to the research process have also changed. This article proposes to consider the influence of various factors on the development of organizational and legal forms of domestic entrepreneurship in a changing institutional environment. Organizational forms of domestic entrepreneurship adequate to the market environment began to take shape in the post-reform period, mainly in transport and industry. The main organizational forms of a market economy were, in particular: joint-stock, limited partnerships, mixed companies and other companies; cooperatives, trusts, unions, consortia, etc.

The influence of the institutional environment (internal and external) on the formation and development of organizational forms of market economy at different historical stages of its evolution was due to the influence of the following factors: change of legislative norms, the influence of the state on the formation of prices, the state of the competitive environment, the level of corporatization. Conclusions. An important factor in the impact of the external institutional environment was foreign capital, which introduced new organizational forms (trusts, consortia) and contributed to the accelerated development of forms traditional for the Russian economy. As a result of domestic entrepreneurs' borrowing from the experience of other countries, a form of cooperative society has emerged and developed.

Keywords: domestic entrepreneurship, institutional environment, organizational forms, evolution, foreign capital.

 

Постановка проблеми. Дослідження становлення вітчизняного підприємництва у ХІХ ст. та на початку ХХ ст. має значну традицію у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі. Однак на різних етапах розвитку економічної науки, історичної та економічної, предметом дослідження були різні аспекти підприємництва, а також змінювалися методологічні підходи до процесу дослідження. У даній статті пропонується розгляд впливу різних чинників на розвиток організаційно-правових форм вітчизняного підприємництва в змінному інституційному середовищі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Організаційні форми вітчизняного підприємництва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. розглядаються у закордонній та вітчизняній економічній літературі переважно з точки зору розвитку окремих форм (акціонерної, кооперативної) у працях Н. Супрун, Л.Горкіної та інші або ж  в контексті розвитку вітчизняного підприємництва як інституту ринкової економіки (Т.Лозанська).

Мета. Визначити вплив внутрішніх та зовнішніх чинників, зокрема іноземного капіталу, на становлення та еволюцію організаційних форм вітчизняного підприємництва у другій половині ХІХ -  на початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Організаційно-правові форми підприємництва є невід'ємною складовою підприємницького середовища і відображають ступінь його розвитку та адекватність рівню розвитку ринкового механізму. Еволюція організаційно-правових форм є результатом впливу екзогенних і ендогенних факторів (зміни законодавства, зміни конкурентного середовища, залучення іноземного капіталу тощо). У свою чергу зміна форм викликає відповідні зміни в навколишньому середовищі і є фактором ефективності діяльності підприємства та економіки в цілому.

Аналіз наукових джерел показує, що підприємства пореформеної вітчизняної економіки характеризуються різноманіттям форм, причому найбільше значення при їх класифікації мають два критерії: 1) зміст діяльності – «фабрика», «магазин», «банк» тощо; 2) спосіб утворення капіталу - одноосібне підприємство, засноване на майні однієї особи або на спільному майні сім'ї, і підприємство, яке знаходиться в колективній власності кількох осіб або навіть великої їх групи.

У тогочасному законодавстві були закріплені дві основні організаційні форми підприємства з колективним власником: акціонерне товариство (або товариство на паях) і торговий дім як об'єднання західної практики і вітчизняної традиції.

Розбіжність між першими двома з правової точки зору практично була відсутня, як показав американський економіст Т.Оуен, і визначалася значною мірою культурно-історичними перевагами (акціонерне товариство як «західний» і суспільство на паях як «вітчизняний» варіанти), і частково тим, чи дотримувалися їх засновники експансіоністської стратегії з швидким збільшенням капіталу підприємства або більш консервативної [8,с.29].

 Дослідження показують, що комерційна діяльність у вигляді товариств або ж торгових домів рекомендувалася урядом російським купцям ще з початку ХІХ століття. Форма торгового дому давала ряд переваг для залучення додаткових капіталів і в той же час зменшувала ступінь державного нагляду, досить відчутного, згідно російському законодавству, щодо акціонерного підприємства [8, с.29]. Законодавчо-правовий статус ця форма отримала в маніфесті 1807 року, яким були установлені два види «купецьких товариств» - товариство «повне» і «на вірі».

Аналіз вищевказаних видів товариств показує, що форма «повного товариства» об'єднувала поширену і традиційну для вітчизняної економіки форму організації підприємства, яке базувалося на власності сім'ї або невеликого числа співвласників (не обов'язково рідні). На відміну від «повного», «товариства на вірі», або командитні товариства представляли собою більш складну форму асоціації капіталу. Головна відмінність товариства на вірі від повного полягала в тому, що в основному вкладники довіряли свій капітал чинним керівникам, не беручи безпосередньої участі в управлінні, тобто делегували свої повноваження (прототип сучасного командитного товариства). Всі учасники ділилися на дві категорії: на повних товаришів, тобто тих, хто несе повну особисту майнову відповідальність за діяльність підприємства, і на вкладників, які внесли в справу певний капітал і в разі банкрутства відповідали тільки в межах свого внеску. Розподіл прибутку відбувалося також відповідно до розміру внеску кожного учасника. Повні ж товариства не мали можливості залучати капітал за рахунок нових учасників [17, с.57].

Товариства на вірі представляли вищу форму асоціації капіталу - в тому розумінні, що вони часто об'єднували численних співвласників і були більш відкриті для вступу нових вкладників капіталу, і часом від вищої форми організації - компанії на акціях їх відділяла лише формальність - офіційна реєстрація статуту. Досить значна частка товариств на вірі з часом змінювали свою форму на компанію на акціях, але разом з тим відбувався і постійний процес відтворення вихідної форми за рахунок організації нових повних і командитних товариств [3,с.88]. В економічному аспекті товариства представляли собою ніби проміжну форму організації підприємств між приватними та акціонерними.

Стосовно акціонерних товариств загальне законодавство спочатку використовувало два терміни: «суспільство на паях» і «компанія на акціях», але з часом став застосовуватися тільки останній. Сепаратне законодавство, куди входили статути окремих компаній і відповідні зміни і доповнення до них, користувалося наступними варіантами назв: «акціонерна компанія», «акціонерне товариство», «суспільство на паях». Всі вони за змістом були взагалі тотожні, а на практиці ж різнилися [19].

Акціонерні компанії могли засновуватися тільки в дозвільному (концесійному), а не явочному порядку. При цьому для деяких промислів існували національні і релігійні обмеження. Ретельно регламентувалися щодо умов діяльності аптекарський промисел, виробництво цілого ряду продуктів харчування і споживчих товарів, літографія і друкарня [6, с.89].

До кінця XIX - початку XX ст . лідируючу роль в промисловості Російської імперії стали відігравати акціонерні і пайові підприємницькі структури. На межі двох століть акціонерно-пайові підприємницькі структури (близько 1300 од.) домінували в сферах, які надали разом 2/3 всієї промислової продукції. В інших галузях, які випускали 1/3 промислової продукції, панувало, за невеликими винятками, одноосібне підприємництво. Великі ж одноосібні фірми конкурували на рівних з акціонерними і пайовими фірмами практично у всіх галузях російської промисловості. На початку 1890-х рр. акціонерних товариств було 1313, на початку 1900-х - 3616 і ще близько 2 тисяч акціонерних товариств (наприклад, в 1914 р - 2167). Деяка кількість товариств була незареєстрованою, виходячи з того, що в 1899 р. було видано більш ніж 10 тисяч патентів на заняття торговою і промислової діяльністю [8, с.82, с.104].

Як відомо, історичний розвиток супроводжується зростанням ступеня централізації капіталу, і найкращою формою для цього виявилася форма акціонерних компаній. Вона створює, особливо в поєднанні з промисловою революцією, можливість значного розширення масштабів виробництва. Корпоративна форма підприємництва історично перемогла завдяки ряду переваг (організаційно-правових та економічних особливостей), які ідеально вписуються в загальну систему ринкових економік, правових відносин і відповідають глибинним культурно-історичним традиціям західної цивілізації [8,с.85].

 Закордонні автори вказують, що акціонерна форма з'явилася в Росії вже як цілком сформований інститут, і завдання полягало в тому, щоб адаптувати її до вітчизняних умов. Але, як уже згадувалося вище, правова конструкція акціонерної компанії була відома у вітчизняній економіці задовго до початку XIX ст ., і початок її «юридичної адаптації» поклав маніфест 1 січня 1807 г. «Про дарування купецтву нових зручностей, відмінностей, переваг і нові способи поширення і посилення торгових підприємств» [13]. Ним було встановлено кілька родів «купецьких товариств», що повинні були діяти на підставі спеціальних договорів між їх учасниками, - таким чином  в звичайну ділову практику була вбудована європейська юридична форма. Акціонерні компанії могли відкриватися в строго дозвільному (концесійному), а не явочному порядку. До того моменту, коли відбувалася первинна кодифікація російського законодавства (початок 1830-х рр.), така практика була поширена в більшості європейських країн, хоча деякі були одного з двох різновидів, які позначаються ключовими словами «компанія» або «товариство» [19, с.41-47] .

Термін «акціонерне товариство» претендував на європейську модель бізнесу. Навпаки ж, термін «товариство» підкреслював більш вітчизняний характер нового підприємства. В цілому, між 1821 і 1913 рр. статистично переважали «компанії» (65% від загального числа), але ця пропорція могла в певні періоди істотно змінюватися, і в 1870 1880 р., що збіглося з періодом так званої контрреформи і загальним посиленням «вітчизняних» і антизахідних настроїв, «товариства» кількісно переважали над «компаніями» [19,с.42].

У 80-і роки починається нова хвиля акціонерного засновництва, викликана промисловим розвитком. В період 1882-1892 рр. було засновано 383 акціонерних товариства з сумарним капіталом 393,5 млн. рублів. До 1 січня 1893 року діяло вже 645 акціонерних товариств з капіталом 872 млн. рублів. У 90-х рр. створюється значна кількість нових акціонерних товариств. Так, за 1896-1900 рр. виникло 972 акціонерних товариства з загальним капіталом 1229 млн. рублів [11, с.96].

Нові умови функціонування вимагали більш ефективних організаційних форм. Як показує аналіз наукових джерел, нові підприємства, які потребували значних вкладень в основний капітал, - залізні дороги, банки, великі металургійні та машинобудівні заводи і деякі інші категорії підприємств - тяжіли до формі акціонерних товариств, які характеризувалися легкістю циркулювання акцій. Товариства на паях ж, як правило, виростали з уже існуючих сімейних або партнерських фірм (текстильні, виробництво продовольчих товарів та торгівля ними) [3,с.111; 18, с.245-246].

У 60-х роках ХІХ ст. у вітчизняній економіці внаслідок загального поліпшення умов підприємницької діяльності і формування інституційного ринкового середовища з'явилася така форма підприємництва як кооперативне товариство. Досвід заснування кооперативів був запозичений в Європі, але вітчизняні кооперативи представляли інтереси виключно національних виробників і споживачів. На українській території кооперативний рух виникає в середині 1860-х років. У формі кооперативів здійснювали свою діяльність кредитно-ощадні товариства, споживчі, виробничі, сільськогосподарські. Незважаючи на відсутність законодавчого забезпечення, кооперативний рух розвивався досить швидко. Так, вже в 1895 р. в Україні існувало 290 кооперативів (переважно кредитно-ощадних) і менше 50 споживчих. В 1900 році кооперативів всіх типів налічувалося вже 450, в 1905 р - 820, в 1910 - 2100, в 1914 р - 6500 [14, с.8]. Кредитні кооперативи були важливою передумовою розвитку кооперативного сектору економіки внаслідок їх універсальної виробничо-збутової діяльності і, крім того,  вони були джерелом дешевих кредитів для селян. Споживчі кооперативи були однією з найпоширеніших форм кооперації. Швидко зростала їх кількість - якщо в 1907 р. їх було 466, то вже в 1912 р їх було 2500, в 1914 р.- 3022, в 1916 р - 4166 [14, с.26].

 Сільськогосподарські товариства утворювалися значно повільніше, оскільки тут визначальними факторами були наявність грошових коштів і кількість землі у власності селян. Їх в 1907 р налічувалося 174, а вже в 1915 р - 1020, хоча з них власне виробничих було близько 100 [14, с.9-11, с.36].

Вищою формою кооперативного руху стали кооперативні спілки (їх утворення було дозволено в 1911 р.). Перша спілка кредитно-ощадних і кредитних товариств виникла в Україні в 1901 р. в Бердянську. У 1912 р. в Харкові була утворена спілка «Споживче товариство Півдня Росії», яка до 1918 р об'єднала 40 спілок і 748 окремих товариств. Вона мала власні підприємства і сума продажів в 1918 р. склала 57 млн. руб. Іншою великою спілкою кооперативів стала «Дніпроспілка», в яку входило 80 спілок (вони об'єднували 8000 споживчих і 540 інших товариств). У 1918 р. налічувалося 43 спілки. З метою об'єднання фінансових ресурсів та їх більш ефективного використання в 1917 р. на акціонерних засадах був заснований Український Народний Кооперативний Банк, який об'єднував виключно кооперативні спілки [14, 11]. 

Швидке поширення у другій половині XIX ст. акціонерної форми організації комерційних підприємств відкрило небачені раніше можливості для експорту підприємницького капіталу. Підприємства іноземних підприємців другої половини XIX - початку XX ст. діяли, перш за все, у формі акціонерних товариств [12].  Відповідно до прийнятого в 1836 році «Положення про компанії на акціях», діяльність кожного іноземного товариства регламентувалася спеціальною урядовою постановою. З 1888 року під дозвільну систему реєстрації не підпадали лише ті іноземні компанії, діяльність яких обмежувалася торгівлею імпортними товарами. Саме в цей період відбувається активне проникнення іноземних акціонерних товариств на територію Російської імперії. В цілому до 1898 року в імперії діяло 98 бельгійських, німецьких, англійських, французьких, австрійських, швейцарських і американських акціонерних товариств [2, с.78]. Всього в 1900 році на частку іноземних учасників доводилося 29% загального основного капіталу акціонерних товариств [1, с.70 ] .

З кінця 90-х років спостерігається зростання кількості і частки іноземних акціонерних компаній. У 1910 р нараховувалося 1 557 акціонерних підприємств з капіталом в 3 млрд. руб. Індивідуальні підприємства масово переходили до акціонерної форми (за 10 років більше 500 підприємств). Війна, пред'явивши попит на швидку мобілізацію капіталів, посилила процес акціонування [6 ,с.114]. 

Як бачимо, протягом 1889 – 1913 рр. кількість акціонерних товариств зросла приблизно на 15%, тоді як вартість їх капіталу – більше, ніж на 50%, що свідчить про процес концентрації та централізації капіталу, тобто перехід до більш сучасних на той час форм організації виробництва. Для іноземного капіталу спостерігається скорочення кількості товариств - до  42%, а вартості капіталу - до  41%, що говорить про те, що іноземні підприємства вже існували у найбільш сучасних на той час формах.

Сплески акціонерної активності припадають на 1899, 1913 та 1916 роки. Перші два явно пов'язані з кон'юнктурними циклами, тоді як останній викликаний військовими потребами. Загальна сума іноземних капіталів в акціонерних товариствах Росії обчислювалася станом на 1 січня 1917 р. сумою в 2 243 млн. рублів, з яких 256 млн. припадало на облігаційний капітал і 237 млн. - на кредитні установи. В основному капіталі промислових акціонерних товариств Росії частка іноземного капіталу становила, таким чином, близько 1 750 млн. рублів [10, с.71].

З 1900 року найбільш зручною формою участі іноземного капіталу в російській економіці стали змішані компанії. На початку XX століття понад 80% іноземного капіталу було направлено в спільні підприємства. За 20 років функціонування приватних іноземних інвестицій у вітчизняній економіці визначилася тенденція до їх розчинення у вітчизняних капіталах, а уповільнений приплив іноземних інвестицій почав приймати знеособлену форму [5].

На основі аналізу наукових джерел можна стверджувати, що іноземний підприємницький капітал діяв в Росії у вигляді іноземних або квазіросійських компаній, які контролювалися закордонними фінансовими групами, а також у вигляді численних пайових підприємств, які перебували під контролем вітчизняних підприємців. Його конкретні форми, поведінку і результати діяльності визначалися не тільки властивими йому вродженими якостями, але і  середовищем, в якому він функціонував. Діяльність іноземних капіталів відбувалася переважно у формах, звичайних для національних капіталів. Так, англійські капітали належали корпораціям, які базувалися в Англії і були міжнародними за розмахом своєї діяльності і багатонаціональними по складу капіталу. Для фінансування діючих в російській імперії підприємств і контролю за ними створювалася складна система інвестиційних компаній і компаній власників. Німецькі капітали функціонували переважно в формі дочірніх підприємств юридично самостійних російських товариств. Французький капітал функціонував переважно у формі акціонерних товариств. Бельгійські підприємці аж до початку світової війни для своєї діяльності в Росії вважали за краще використовувати компанії, засновані в Бельгії. Характерною особливістю американського підприємництва стало використання форми великомасштабної корпорації, яка зародилася в США [10].

Разом з тим, оскільки акції російських акціонерних товариств і банків з кінця XIX ст. розміщувалися, як правило, одночасно в декількох країнах, їх капітал набував різнонаціонального характеру, а в деяких нових сферах промислового виробництва стали утверджуватися багатонаціональні корпорації.

Як відомо, наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. для світової економіки взагалі і російської імперії зокрема, характерними стають процеси концентрації і централізації  капіталу. Це відображається через утворення монополістичних об'єднань різного типу: синдикати, трести, консорціуми. Розвиток монополістичних об'єднань був також своєрідним. Перші монополії утворилися в 80-х роках ХІХ століття (Союз рейкових фабрикантів тощо).

До початку ХХ століття роль монополій в економіці була незначною, але економічна криза 1900-1903 рр. значно вплинула на їх розвиток. Монополії поступово охоплювали найважливіші галузі промисловості і найчастіше утворювалися у вигляді картелів і синдикатів, в яких був монополізований збут при збереженні їх учасниками виробничої і фінансової самостійності. Виникали і об'єднання трестівського типу (товариство «Бр. Нобель», нитковий трест тощо). Багато великих синдикатів – «Продамет», «Продвугілля», «Продвагон», «Покрівля», «Мідь», «Дріт» тощо.

Аналіз джерел показує, що найбільш поширеною формою монополістичного об'єднання в Росії на початку XX століття були синдикати. Цьому сприяли, по-перше, економічна політика уряду, який бачив в створенні великих підприємстві захист від краху в роки кризи; по-друге, урядові замовлення, які в результаті конкурсу отримувала фірма, яка заявила найнижчі ціни на свою продукцію; по-третє, політика протекціонізму і розмір мита, що доходив до 33%, захищали російський товарний ринок.

Найбільш сприятливим ґрунтом для розвитку і зміцнення синдикатського руху була гірнича і гірничозаводська промисловість України. Для вітчизняних синдикатів характерне загальне зменшення виробництва з метою зменшення пропозиції і зростання цін. Для синдикатського руху умови в Україні були надзвичайно сприятливі: висока концентрація великої промисловості, значний розвиток  важкої індустрії, недостатній розвиток конкуренції в промисловості, яка штучно підтримувалася державою, централізація великих державних замовлень, значна роль банків, високе мито тощо [6, 141].

Найбільшим синдикатом у вітчизняній економіці був «Продамет», який виник в 1902 році і об'єднував металургійні заводи України з метою продажу металів. Об'єднуючи 20% заводів галузі, синдикат виробляв 80% всієї продукції. Підприємства трубопрокатного виробництва об'єднував синдикат «Трубопродажа». Дротові і гвоздильні підприємства контролювалися синдикатом «Гвоздь» (1904 рік), а потім «Дріт» (1908 рік). У кам'яновугільній промисловості синдикат «Продуголь» (1904 рік) контролював 75% видобутку вугілля в Донецькому басейні і аналогічні синдикати на ринках Уралу, Сибіру і Польщі. Великі монополістичні синдикати виникли в цей період в кольоровій металургії, транспортному машинобудуванні, цементній і гумовій галузях промисловості, в річковому і морському судноплавстві. Поряд із синдикатами на початку XX ст. у вітчизняній економіці з'явилися монополістичні організації вищого типу - трести і концерни.

Висновки.  У вітчизняній економіці організаційні форми, адекватні ринковому середовищі, почали формуватися в пореформений період переважно в транспорті і промисловості. Основними організаційними формами ринкової економіки, які сформувалися у вітчизняній економіці досліджуваного періоду, були зокрема:  акціонерні, командитні, змішані та інші господарські товариства; кооперативи, трести, синдикати, консорціуми тощо.

Очевидним є вплив інституційного середовища (внутрішнього та зовнішнього) на формування і розвиток організаційних форм ринкової економіки на різних історичних етапах її еволюції: зміна законодавчих норм, вплив держави на формування цін, стан конкурентного середовища, рівень корпоратизації. Важливим фактором впливу зовнішнього інституційного середовища став іноземний капітал, що привніс нові організаційні форми (трест, консорціум) і сприяв прискореному розвитку форм, нетрадиційних для російської економіки. Слід зазначити, що крім традиційних і привнесених форм підприємництва, в результаті запозичення вітчизняними підприємцями досвіду інших країн, з'явилася і розвинулася така форма як кооперативне товариство.

 

Список використаних джерел

1. Акционерно – паевые предприятия России в 1913 г. – Москва, 1914.
2. Ананьич Б.В.  Россия и международный капитал (1897-1914): Очерки истории финансовых отношений. – Ленинград, 1970. -572с.
3. Бовыкин В.И. К проблеме иностранного предпринимательства в России на рубеже XIX-XX вв.// История предпринимательства в России. Кн. 2. Вторая пол. ХІХ - нач. ХХ века. –М.:Российская политическая єнциклопедия., 1999. 575 с.
4. Боханов А.Н., Горинов М.М. История России с древнейших времен до конца XX века. М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. 608 с.
5. Васильева Л.В.  Участие иностранного капитала в экономике Российской империи и его влияние на торгово-промышленное развитие Западно-Сибирского региона в конце XIX – начале XX вв.// Налоги. Инвестиции. Капитал. №3-4, 2004. http://nic.pirit.info/200408/content.htm.
6. Гинзбург А.Н. Экономия промышленности. Ч.1. Промышленность и ее организационные формы. М.-Л.:Госиздат, 1925.-324с.
7. Изместьева Т.Ф  Деятельность синдиката «Продуголь»и развитие угледобывающей промышленности России// в журнале Экономическая история. Обозрение. Вып. 5, № 5, с. 89-91/
8. История предпринимательства в России. Кн. 2. Вторая пол. ХІХ - нач. ХХ века. –М.:Российская политическая єнциклопедия., 1999. -575 с.
9. Лященко П.И. История народного хозяйства СССР. Т. II. Капитализм. Москва: ОГИЗ, 1948. -734 с.
10.  Оль П. В. Иностранные капиталы в России. Петербург, 1922. -302 с.
11. Петражицкий Л.И. Предстоящая реформа акционерного законодательства // Русское экономическое обозрение. – М., 1897.№.1, 3, 5-8.
12. ПСЗ. II. Т. 11. Отд. II. № 9763; СУ 1907. Отд. II. Ст. 177, 191, 192, 314, 315, 419.].  ПСЗ, ІІІ собр. Т.2
13.  ПСЗ, ІІІ собр. Т.2
14. Сапелкин В. Потребительские и сельскохозяйственные общества Российской империи. СПб., 1907. - 524 с.
15. Статистический ежегодник на 1912 г. [ред. В.А.Шарый]. – СПб.: Совет съездов представителей промышленности и торговли, 1912. - 283 с.
16. Струмилин С.Г. Промышленный переворот в России. Москва: Госполитиздат, - 1944. – 48 с.
17. Супрун Н. Генеза акціонерного підприємництва в працях українських економістів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.01.04 / Н.А. Супрун; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2003. - 19 с. - укp.
18. Шепелев Л.Е. Акционерная статистика в дореволюционной России. Монополии и иностранный капитал в России. М.- Л.: Издательство АН СССР.1962. с.165-207.
19. Owen Th.C. Russian Corporate Capitalism from Peter the Great to Perestroika.Oxford: Oxford University Press, 1995. - 259 S.

References

1. Aktsionerno - payevyye predpriyatiya Rossii v 1913 g. - Moskva, 1914.

2. Anan'ich B.V. Rossiya i mezhdunarodnyy kapital (1897-1914): Ocherki istorii finansovykh otnosheniy. - Leningrad, 1970. -572s.

3. Bovykin V.I. K probleme inostrannogo predprinimatel'stva v Rossii na rubezhe XIX-XX vv.// Istoriya predprinimatel'stva v Rossii. Kn. 2. Vtoraya pol. XIX - nach. KHKH veka. -M.: Rossiyskaya politicheskaya yentsiklopediya., 1999. 575 s.

4. Bokhanov A.N., Gorinov M.M. Istoriya Rossii s drevneyshikh vremen do kontsa XX veka. M .: OOO «Izd-vo AST», 2001. 608 s.

5. Vasil'yeva L.V. Uchastiye inostrannogo kapitala v ekonomike Rossiyskoy imperii i yego vliyaniye na torgovo-promyshlennoye razvitiye Zapadno-Sibirskogo regiona v kontse XIX - nachale XX vv.// Nalogi. Investitsii. Kapital. №3-4, 2004.