МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ НАСІННИЦТВА

УДК  338.43

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ НАСІННИЦТВА

 

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2024-12-39-07

 

Криштофор Г.О., аспірантка, ННЦ «Інститут аграрної економіки»

(ORCID: https://orcid.org/0009-0005-1504-430X)[1]

 

Анотація. У статті розглянуто міжнародний досвід впровадження державно-приватного партнерства (ДПП) у сфері насінництва.  Досліджено успішні практики реалізації ДПП, які сприяли досягненню соціально значущих цілей, таких як підтримка продовольчої безпеки, створення нових робочих місць та розвиток економіки на місцевому рівні. Визначено роль організацій, що підтримують та координують проєкти на основі державно-приватного партнерства в Україні та в світі. Визначаються  перспективи адаптації ефективних моделей ДПП у сфері насінництва України. Зроблено висновок, що успішна реалізація ДПП у насінництві вимагає реформування законодавчої бази, підвищення ефективності державного управління та створення сприятливих умов для залучення приватних партнерів.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, насінництво, міжнародний досвід, інвестиції, аграрна сфера, інновації.

 

INTERNATIONAL EXPERIENCE IN IMPLEMENTING PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIPS IN THE SEED PRODUCTION SECTOR

H. O. Kryshtofor, PhD student, NSC "Institute of Agrarian Economy"

Abstract. The article examines international experience in implementing public-private partnerships (PPP) in the seed industry, particularly involving major international companies such as Rijk Zwaan, Syngenta, and HZPC. These companies are key players in the global market and also actively operate in Ukraine.

One example of productive cooperation is the partnership between Rijk Zwaan and Wageningen University & Research (Netherlands), aimed at joint research and the development of new vegetable varieties.

An important project, implemented through a partnership between the International Potato Center (CIP) and HZPC Holding B.V., with support from organizations such as the Syngenta Foundation for Sustainable Agriculture and USAID, is the TAP–5 project: The Collaborative Breeding of Five Tropically Adapted Potato Varieties. The main goal of the project is to increase food security and support the incomes of small farmers in Asia and Africa. One of the greatest successes of the project is the creation and implementation of a new potato variety, HCIP210, which is high-yielding, resistant to major diseases (late blight, potato viruses X and Y), and has an extended dormancy period that allows it to be stored for a long time.

Interesting examples of PPP implemented within government programs in Brazil include the ICLF (Integrated Crop-Livestock-Forestry) and ELO projects. The ICLF project is being implemented in Brazil with the support of companies such as Cocamar, Syngenta, Dow AgroScience, and others, with the aim of achieving a synergistic effect between the components of agroecosystems to improve land use efficiency and enhance resilience to climate change. The results show significant growth in the area covered by these technologies, as well as a substantial reduction in greenhouse gas emissions.

The ELO project, which was implemented from 2005 to 2011 in the northeast of Brazil with the support of the Syngenta Foundation for Sustainable Agriculture, aimed to unite farmers for knowledge and information exchange to increase the commercial value of their products. As part of this initiative, a system of measures was developed to combat poverty and support sustainable development in rural areas of the semi-arid region of Brazil. This initiative was implemented in partnership with research centers such as Embrapa, as well as universities, government institutions, private companies, and third-sector organizations.

Thus, international experience in implementing PPP in the seed industry shows that successful partnership models can be an effective tool for the development of the seed industry in Ukraine. However, to adapt these models to domestic realities, it is necessary to reform the legislative framework, improve the efficiency of public administration, and create favorable conditions for attracting private partners.

Key words: public-private partnership, seed production, international experience, investments, agricultural sector, innovations.

 

Постановка проблеми. Державно-приватне партнерство є ефективним інструментом залучення інвестицій у стратегічно важливі галузі економіки, включаючи насінництво. Однак у сучасних умовах в Україні цей механізм залишається недостатньо розвиненим через обмеженість фінансування, недосконалість нормативно-правового забезпечення та низький рівень інституційної підтримки. Вивчення міжнародного досвіду дозволяє визначити практичні шляхи подолання цих бар’єрів і підвищення ефективності ДПП у насінництві.

Аналіз останніх публікацій. Питанню державного-приватного партнерства  присвячено численні наукові дослідження. Розвиток ДПП висвітлено в працях таких авторів, як Усата Н.В. та Ксенофонтов М.М. [1], які аналізують моделі партнерства та їх ефективність в агропромисловому виробництві та на сільських територіях. Світові тенденції впровадження ДПП у зрошуваному землеробстві детально розглянуті Л.І. Дідковською [2], яка акцентує увагу на інноваційних підходах і практиках, що можуть бути адаптовані в Україні. Міжнародний досвід реалізації ДПП у сільському господарстві досліджується Качурінер В.Л. [3], яка підкреслює важливість введення в Україні дієвих законодавчих змін. Проблеми та перспективи впровадження ДПП в Україні розглянуті Макухою С.М. [4], який зазначає існуючі виклики і потенційні рішення для оптимізації провадження цього виду партнерства у нашій країні. Хоча ДПП має важливе значення також і для насінництва, особливості його провадження у цій галузі на даний момент залишаються недостатньо вивченими, що підкреслює необхідність подальших досліджень.

Мета статті - узагальнення міжнародного досвіду застосування державно-приватного партнерства у сфері насінництва та визначення можливостей його адаптації до умов України.

Виклад основного матеріалу. Державно-приватне партнерство - це система відносин між державою та приватним сектором, метою якої є підвищення ефективності управління об'єктами державної власності та покращення якості надання публічних послуг для населення та бізнесу [5]. Цей вид партнерства базується на підписанні договорів, у яких чітко визначаються обов’язки, права та розподіл ризиків між усіма сторонами.

У рамках ДПП можливе укладення різних типів договорів, включаючи концесію, договори на управління майном та договори про спільну діяльність тощо. Об'єктами такого партнерства можуть виступати як наявні об’єкти державної або комунальної власності, так і ті, що будуються або створюються у процесі спільної діяльності [5]. Перевагою ДПП є довгостроковість. Тривалість співпраці терміном від п'яти до п'ятдесяти років забезпечує стабільність і надійність у відносинах між державним та приватним партнерами.

ДПП має високий потенціал для використання у насінництві, оскільки дає можливість залучати ресурси приватного сектору для розвитку галузі, що особливо важливо в умовах обмеженого державного фінансування. Такий тип  співпраці сприяє підвищенню ефективності виробництва завдяки ресурсам, якими володіє приватний сектор. Сюди входять як технологічні інновації, так і передові методи управління. Також використання досвіду приватного сектору дозволяє запроваджувати високі стандарти якості, що підвищує конкурентоспроможність української продукції на міжнародних ринках.

Проєкти ДПП реалізуються як у розвинених країнах, таких як Австралія, Велика Британія, Канада, США та країни ЄС, так і в країнах, що розвиваються, зокрема Бразилії, В’єтнамі та Індії тощо [6].

У сфері насінництва такі компанії як Rijk Zwaan, Syngenta, та HZPC мають успішний досвід здійснення проєктів на засадах ДПП. Ці компанії є ключовими гравцями на глобальному ринку, також вони ведуть активну діяльність і в Україні.

Прикладом продуктивної та взаємовигідної співпраці приватного сектору та академічної спільноти може слугувати співробітництво між Rijk Zwaan та Wageningen University & Research (WUR) у Нідерландах [7]. Rijk Zwaan належить до провідних світових компаній у сфері селекції, виробництва та продажу насіння овочевих культур. Основними продуктами компанії є насіння томатів, огірків, салатів, перцю та інших овочів. WUR - установа, що фінансується державою і діє в рамках системи державних університетів Нідерландів. Rijk Zwaan та WUR  тісно взаємодіють у науково-дослідній діяльності, що  спрямована на створення нових сортів овочевих культур. Основні напрями їх спільних досліджень включають: виявлення та ідентифікацію хромосомних аномалій у рослин за допомогою методів FISH; взаємодію рослин з патогенами; вплив мутацій в органелах на ядерний геном; моделювання та прогнозування розподілу розміру плодів від стадії зав’язі до збору врожаю; розробку програмного забезпечення statgenMPP для генетичного аналізу, тощо [7]. Співпраця між Rijk Zwaan та WUR забезпечує створення та впровадження нових сортів овочевих культур з високою стійкістю до хвороб, підвищеною врожайністю та адаптованістю до різних кліматичних умов. 

Прикладом ДПП, яке має на меті досягнення соціально значущих цілей є проєкт ТАР-5 (TAP-5: Спільне виведення п’яти адаптованих до тропічних умов сортів картоплі), який спрямований на зміцнення продовольчої безпеки та підвищення доходів сімей фермерів у Азії та Африці [8]. Цей проєкт реалізується в рамках партнерства між такими організаціями як: International Potato Center (CIP) та HZPC Holding B.V. (HZPC) при підтримці Syngenta Foundation for Sustainable Agriculture (SFSA) та United States Agency for International Development (USAID). CIP - це науково-дослідна організація, що спеціалізується на картоплі, бататі та інших коренеплодах. Вона представлена більш ніж у 20 країнах світу та має тісну співпрацю з сотнями партнерів, серед яких національні та регіональні науково-дослідні інститути, громадські організації, академічні установи, організації з розвитку та приватний сектор. Компанія HZPC, яка була заснована у Нідерландах  - один зі світових лідерів в галузі селекції та насінництва картоплі, що експортує свою продукцію більш ніж у 70 країн світу. У рамках проєкту вона забезпечує фінансування та комерціалізацію нових сортів картоплі, а також надає технічну підтримку фермерам. SFSA - це фонд, який займається впровадженням інновацій та усуненням розриву між дослідженнями в галузі інновацій та їх реалізацією для використання дрібними фермерами. Разом з USAID вони забезпечують фінансову та технічну підтримку для реалізації проекту [9]. Також у ТАР-5 задіяні місцеві партнери, серед яких урядові та неурядові організації і фермерські об'єднання, що допомагають у впровадженні проєкту на місцях. Зусилля TAP-5 направлені на розробку скоростиглих, адаптованих до тропічних умов  сортів картоплі. Для цього використовуються сучасні методи селекції, що включають використання генетичних маркерів та біотехнології, а також традиційні методи, такі, як човникова селекція у різних агроекологічних умовах. Одним з найбільших успіхів проєкту є створення та впровадження нового сорту картоплі HCIP210 у В'єтнамі за вісім років, що швидше за традиційні для цього процесу 10-12 років. Даний сорт має високу врожайність, стійкий до основних захворювань (фітофтороз, віруси картоплі X та Y) та через подовжений період спокою здатен довго зберігатися [9]. Однією з ключових особливостей HCIP210 є його адаптивність до гірських регіонів Азії, що робить його цінним ресурсом для позасезонного вирощування. Ця адаптивність може відіграти вирішальну роль у зменшенні залежності від імпорту картоплі з сусідніх країн у періоди обмеженого постачання.

Досить цікавими є проєкти  ICLF (Інтеграція рослинництва, тваринництва та лісового господарства) та ELO [10]. Хоча вони і мають непряме відношення до галузі насінництва, вони є цінними прикладами реалізації ДПП у рамках конкретних державних програм.

ICLF - це ініціатива ДПП, що спрямована на розвиток та впровадження інтегрованих сільськогосподарських систем, які об'єднують рослинництво, тваринництво та лісництво на одній території через послідовні або паралельні цикли використання [11]. Даний проєкт було започатковано у 2012 році за підтримки таких компаній, як Кооперативне агропромислове підприємство Cocamar; Dow AgroScience; John Deere; Parker; Syngenta; а також державної науково-дослідної організації Embrapa. Проєкт ICLF відігравав ключову роль у Національній політиці Бразилії щодо змін клімату на 2010-2020 роки, зокрема в межах Плану з низьковуглецевого сільського господарства (План ABC). Сам План ABC передбачав пільгове кредитування фермерів, які впроваджували методи сталого сільського господарства. План був направлений на впровадження низки рішень, таких як: відновлення деградованих сільськогосподарських угідь, ICLF, безорний обробіток ґрунту, біологічна фіксація азоту, посадка лісів, управління відходами тваринництва [11].  За десять років більше ніж 50% території країни впровадило технології, передбачені  Планом ABC, що сприяло суттєвому зниженню викидів парникових газів. Основною метою системи ICLF було  досягнення синергетичного ефекту між компонентами агроекосистеми, який би підвищував ефективність землекористування і сприяв підвищенню стійкості до змін клімату. За десять років реалізації  Плану ABC, площа, охоплена ICLF, збільшилася з 5,51 млн га до 16,27 млн га, що значно перевищило початкову мету.  Система ICLF дозволила знизити викиди парникових газів з розрахунку 3,79 т/га еквіваленту CO2 на рік [11]. Зараз проєкт підтримує 97 технологічних довідкових підрозділів у різних біомах Бразилії [10]. Вони функціонують як модельні ферми та науково-дослідні центри для впровадження, перевірки та передачі технологій ICLF. Ці підрозділи відіграють велику роль у навчанні місцевих фермерів і популяризації практик сталого сільського господарства.

Проєкт ELO (від порт. «зв'язок») втілювався з 2005 по 2011 рр. на північному сході Бразилії за підтримки Syngenta Foundation for Sustainable Agriculture [10]. Його основною метою було об’єднання фермерів для обміну знаннями та інформацією задля підвищення комерційної цінності їх продукції. ELO був частиною ініціативного плану під назвою Projeto Dom Helder Camara (PDHC), який реалізовувався на основі кредитної угоди, підписаної між урядом Бразилії та Міжнародним фондом сільськогосподарського розвитку (IFAD). Координатором PDHC виступило Міністерство сільського господарства, тваринництва та постачання (MAPA).  У рамках даного плану розроблялася система заходів для боротьби з бідністю та підтримки сталого розвитку сільських районів у напівпосушливому регіоні Бразилії, яка впроваджувалася у партнерстві з дослідницькими центрами Embrapa, а також університетами, державними установами, приватними компаніями та організаціями третинного сектора економіки. Основні заходи включали: спеціалізовані консультації з розробки бізнес-планів; навчання методам створення маркетингових проєктів та методам удосконалення і комерціалізації продукції, такої як кеш’ю, продукти бджільництва, фрукти тощо; фінансову підтримку навчання; фінансову підтримку розвитку виробничої інфраструктури та комерційних проєктів; підтримку участі в рекламних заходах, таких як торгові ярмарки та кооперативні комерційні заходи, а також у заходах, пов'язаних із місцевими та регіональними магазинами, готелями, барами і ресторанами [10]. У рамках проєкту було зроблено інвестиції у навчання агроекологічному управлінню, агрегуванню та комерціалізації продукції; було проведено фінансування 15 проєктів у сфері будівництва, реконструкції та розширення агропромислового комплексу; були зроблені інвестиції у комунікацій та маркетинг, складську та ринкову інфраструктуру. ELO спрямовував свої зусилля на впровадження інноваційних рішень у сільське господарство, допомагаючи фермерам ефективніше використовувати ресурси та підвищувати продуктивність їх діяльності. Також проєкт стимулював розвиток місцевої інфраструктури та соціальних ініціатив, спрямованих на покращення умов життя в посушливих регіонах.

Хоча конкретні проєкти є наочними прикладами ефективності ДПП, їх впровадження було б неможливим без інституційної підтримки. У багатьох країнах саме державні та міжнародні організації відіграють вирішальну роль у розвитку ДПП, створюючи сприятливі умови для партнерства між державою та бізнесом.

У Нідерландах такою організацією є PPS Netwerk Nederland. До її повноважень входять дослідження і просуванням ДПП у Нідерландах, а також надання рекомендацій уряду щодо стратегії та політики у сфері державно-приватного партнерства.

У В’єтнамі при Міністерстві планування та інвестицій функціонує Public-Private Partnership (PPP) Division – координаційний орган для розвитку проєктів державно-приватного партнерства. До його функцій належать:  дослідження та розробка політики і регуляторних важелів, що сприяють залученню інвестицій через механізми ДПП; участь у відборі інвесторів, оцінці проєктів, укладенні контрактів, наданні технічної підтримки; створення та ведення бази даних по ДПП, управління фінансовими ресурсами; міжнародна співпраця у проєктах.

У Бразилії з метою розширення та зміцнення взаємодії між державою та приватним сектором шляхом підписання договорів про партнерство було створено Програму інвестиційного партнерства (PPI). У рамках цієї програми функціонують дві структури: Рада PPI та Секретаріат PPI. Рада є колегіальним органом, який оцінює та рекомендує Президенту Республіки проєкти, а також вирішує питання, пов’язані з виконанням партнерських та приватизаційних контрактів. Секретаріат, пов'язаний з Міністерством економіки, працює над підтримкою міністерств і регуляторних органів у виконанні заходів Програми.

У інших країнах, таких як США, Канада, Велика Британія, Німеччина, Польща, також наявні подібні організації, що координують здійснення проєктів державно-приватного партнерства. Вони сприяють розвитку ДПП шляхом надання консультацій, формування політики, проведення навчальних заходів та моніторингу виконання проєктів тощо.

В Україні для  підтримки та розвитку ДПП у 2017 році за участі Фонду Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) при Міністерстві розвитку громад, територій та інфраструктури України було створено проєктний офіс з розвитку державно-приватного партнерства (PPP Management Office SP3ILNO). Основна мета організації полягає в запуску механізму ДПП в Україні, де основну увагу приділено інфраструктурним проєктам. Одним із напрямків роботи офісу було визначено реформування українського законодавства для покращення умов реалізації проєктів ДПП [5].

Також в Україні діє  Державна організація «Агенція з питань підтримки державно-приватного партнерства», що була створена у 2019 році при підтримці Міжнародної фінансової корпорацієї (IFC) та належить до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Діяльність організації спрямована на розробку та впровадження якісних та інвестиційно привабливих проєктів ДПП в Україні. Агенція займається підтримкою та консультаціями на всіх етапах: від ідеї до підготовки конкурсної документації та переговорів із потенційними інвесторами. Основна мета агенції полягає у підтримці публічного сектора, зміцненні інституційної спроможності на центральному та місцевому рівнях. Пріоритетним напрямком діяльності з провадження ДПП також визначена українська інфраструктура [12].

Крім цього існує ряд інших організації, що мають на меті сприяння розвитку ДПП в Україні. До таких організацій належать: Програма розвитку державно-приватного партнерства USAID; Приватна установа “Український центр сприяння розвитку публічно-приватного партнерства”; Європейська Асоціація з державно-приватного партнерства C.R.E.A.M Europe PPP Alliance тощо.

Завдяки підтримці міжнародних організацій, таких як IFC, WNISEF і USAID, створюються сприятливіші умови для залучення інвестицій у проєкти державно-приватного партнерства в Україні. Проєктний офіс і Агенція з питань підтримки ДПП активно працюють над удосконаленням національного законодавства, що підвищує прозорість та привабливість ДПП для потенційних партнерів. Однак реалізація проєктів ДПП стикається з численними викликами. Серед них – потенційні труднощі у координації між різними інституціями, що можуть призводити до дублювання зусиль і знижувати загальну ефективність впровадження проєктів. Незважаючи на поступові реформи, досі залишаються правові бар'єри, які уповільнюють розвиток відносин державно-приватного партнерства. Додатковим фактором є обмежений досвід окремих приватних партнерів на ринку, що також впливає на якість реалізації проєктів. Також слід відмітити, що діяльність українських організацій, що займаються підтримкою та розвитком ДПП зосереджена на інфраструктурних проєктах, тоді як проєктам у аграрному секторі та галузі насінництва не приділено достатньої уваги.

Висновки. Успішні приклади використання державно-приватного партнерства у таких країнах, як Нідерланди, Бразилія та В’єтнам, свідчать про високий потенціал цього механізму для розвитку галузі насінництва. Зокрема, у Нідерландах такий формат співпраці сприяє ефективному проведенню наукових досліджень зі створення нових високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур та їх подальшій комерціалізації на ринку. У Бразилії та В’єтнамі ДДП зробило можливими реалізацію масштабних державних програм та досягнення соціально значущих цілей таких як підтримка продовольчої безпеки та протидія змінам клімату. Крім того, міжнародний досвід впровадження ДПП у галузі насінництва свідчить про позитивний вплив таких проектів на місцевий економічний розвиток, зокрема через створення нових робочих місць та зростання доходів малих фермерів.

Значну роль у впровадженні ДПП відіграє інституційна підтримка. Міжнародні організації, такі як USAID, WNISEF, IFC, та національні агентства з розвитку ДПП сприяють створенню сприятливого середовища для реалізації таких проєктів. Проте, в Україні організації з підтримки та розвитку ДПП не приділяють достатньої уваги проєктам у аграрному секторі та в галузі насінництва зокрема.

Для нашої країни важливо враховувати іноземний досвід здійснення ДПП та адаптувати його до сучасних викликів. Одним із перспективних напрямів є впровадження проєктів ДПП з розвитку насінництва у рамках державних програм підтримки аграрного сектору. Крім цього, можливе використання державно-приватного партнерства у фінансуванні досліджень зі створення сортів рослин, які матимуть підвищену здатність до фіторемедіації та для  подальшого їх розповсюдження, що є особливо актуальним для відновлення земель, постраждалих через воєнні дії.

Таким чином, ДПП має великий потенціал для розвитку насінництва. Проте для його реалізації потрібно продовжувати реформування законодавчої бази, підвищувати ефективність державного управління та створювати сприятливі умови для залучення приватних партнерів.

Список використаних джерел

1.    Усата Н.В., Ксенофонтов М.М. Розвиток державно-приватного партнерства в агропромисловому виробництві та сільських територіях України. Економіка та управління АПК. 2022. № 1. С. 62–71.

2.    Дідковська Л. І. Аналіз світових тенденцій поширення державно-приватного партнерства у зрошуваному землеробстві. Економiка АПК. 2019. № 7. С. 66–72. DOI: https://doi.org/10.32317/2221-1055.201907066

3.    Качурінер В. Л.Міжнародний досвід запровадження державно-приватного партнерства у сфері сільського господарства. Право і суспільство. 2022. № 5. С. 80-85.

4.    Макуха, С. М. Державно-приватне партнерство : проблеми та перспективи для України. Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. праць. Одеса : Одеський національний економічний університет.2022. № 1-2 (80-81). С. 923.

5.    Державне-приватне партнерство (Public-Private Partnerships) [Електронний ресурс]. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України. URL:https://mtu.gov.ua/content/erzhavnoprivatne-partnerstvo-publicprivate-partnerships.html (Дата звернення: 29.10.2024).

6.    Слободянюк Н. О. Зарубіжний досвід стратегічного державно-приватного партнерства в інвестиційній сфері. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 13. С. 49–53.

7.    Wageningen University & Research site: Research output URL: https://research.wur.nl/en/organisations/perc/network-organisations/ (дата звернення: 22.08.2024).

8.    Sharma N., Sanders W., Graveland R., Schoper J. & Campos H. A public–private partnership to speed up potato breeding. Open Agriculture. 2020. Vol. 5 (1). 826-833. https://doi.org/10.1515/opag-2020-0083

9.    Project TAP–5: The Collaborative Breeding of Five Tropically Adapted Potato Varieties Annual Progress Report (2020) https://mel.cgiar.org/reporting/downloadmelspace/hash/43245d71a5399d2c4d5e28a648f720d4/v/1ab1dcbdd2489335d6f958070be0af6f

10.  Syngenta foundation Site: Project ELO - Brazil     URL: https://www.syngentafoundation.org/project-elo-brazil (дата звернення: 23.09.2024).

11.  Ministry of agriculture and livestock - MAPA. ABC PLAN: Ten years of success and a new sustainable form of agricultural production URL: https://assets.fsnforum.fao.org/public/contributions/2024/Publication_Low%20Carbon%20Agriculture_ABC%20Plan_2023_Brazil_0_0.pdf (дата звернення: 25.10.2024).

12.  Державна організація «Агенція з підтримки державно-приватного партнерства». [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://pppagency.gov.ua/uk/about/ (Дата звернення: 29.10.2024)

References

1.    Усата Н.В., Ксенофонтов М.М. Розвиток державно-приватного партнерства в агропромисловому виробництві та сільських територіях України. Економіка та управління АПК. 2022. № 1. С. 62–71.

2.    Дідковська Л. І. Аналіз світових тенденцій поширення державно-приватного партнерства у зрошуваному землеробстві. Економiка АПК. 2019. № 7. С. 66–72. DOI: https://doi.org/10.32317/2221-1055.201907066

3.    Качурінер В. Л.Міжнародний досвід запровадження державно-приватного партнерства у сфері сільського господарства. Право і суспільство. 2022. № 5. С. 80-85.

4.    Макуха, С. М. Державно-приватне партнерство : проблеми та перспективи для України. Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. праць. Одеса : Одеський національний економічний університет.2022. № 1-2 (80-81). С. 923.

5.    Державне-приватне партнерство (Public-Private Partnerships) [Електронний ресурс]. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України. URL:https://mtu.gov.ua/content/erzhavnoprivatne-partnerstvo-publicprivate-partnerships.html (Дата звернення: 29.10.2024).

6.    Слободянюк Н. О. Зарубіжний досвід стратегічного державно-приватного партнерства в інвестиційній сфері. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 13. С. 49–53.

7.    Wageningen University & Research site: Research output URL: https://research.wur.nl/en/organisations/perc/network-organisations/ (дата звернення: 22.08.2024).

8.    Sharma N., Sanders W., Graveland R., Schoper J. & Campos H. A public–private partnership to speed up potato breeding. Open Agriculture. 2020. Vol. 5 (1). 826-833. https://doi.org/10.1515/opag-2020-0083

9.    Project TAP–5: The Collaborative Breeding of Five Tropically Adapted Potato Varieties Annual Progress Report (2020) https://mel.cgiar.org/reporting/downloadmelspace/hash/43245d71a5399d2c4d5e28a648f720d4/v/1ab1dcbdd2489335d6f958070be0af6f

10.  Syngenta foundation Site: Project ELO - Brazil     URL: https://www.syngentafoundation.org/project-elo-brazil (дата звернення: 23.09.2024).

11.  Ministry of agriculture and livestock - MAPA. ABC PLAN: Ten years of success and a new sustainable form of agricultural production URL: https://assets.fsnforum.fao.org/public/contributions/2024/Publication_Low%20Carbon%20Agriculture_ABC%20Plan_2023_Brazil_0_0.pdf (дата звернення: 25.10.2024).

12.  Державна організація «Агенція з підтримки державно-приватного партнерства». [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://pppagency.gov.ua/uk/about/ (Дата звернення: 29.10.2024)

 

 

Надійшла до редакції: 01.12.2024 р