НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ (С. 54-64)

УДК 338.1

 

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2025-13-40-06

 

Дубас Р.Г., д.е.н., професор, завідувач кафедри управління та адміністрування,

Чаплігін О.О, Павлусенко О.М., магістри ЗВО «Університет «Україна» [1]

 

 Анотація. У статті подано інформацію щодо попередньо розроблених та затверджених нормативно-правових документів, які мали б забезпечити передумови для ефективного та конкурентоспроможного розвитку суб'єктів господарювання національної промисловості в цілому та в машинобудуванні зокрема. Автором здійснено аналіз ефективності реалізації низки таких програмних документів, а в окремих випадках – наведено їх недоліки на етапі розробки.

Представлений матеріал містить дослідження факторів, які негативно вплинули на конкурентоспроможне розвиток машинобудівної галузі, зокрема: відсутність контролю за реалізацію державної політики, що мала сформувати всі необхідні умови для розвитку; неефективність приватизаційних процесів, внаслідок яких підприємства машинобудування у переважній більшості вчасно не здійснювали модернізації власних технологічних ліній та оновлення обладнання; практична відсутність інноваційної ролі науково-дослідних установ, їх розробок та новацій, що зумовили б зростання ефективності діяльності суб'єктів господарювання; брак фінансових ресурсів, що спричинив банкрутство та закриття частини товаровиробників внаслідок відсутності конкурентних переваг перед аналогічними виробниками з Європи, США та Азії; відсутність державної політики захисту вітчизняного товаровиробника шляхом митно-тарифного регулювання тощо.

Наведені тенденції негативно вплинули на рівень зайнятості населення та соціально-економічний розвиток окремих регіонів, у яких розміщувалися суб'єкти машинобудівної галузі. Автором доведено, що Україна поступово перетворилася на імпортера іноді технологічно застарілого та фізично спрацьованого обладнання та обладнання з розвинутих країн.

Визначено за пріоритет необхідність розробки та прийняття нормативно-правового забезпечення для підвищення конкурентоспроможності підприємств машинобудівної галузі, що передбачає, в тому числі, позитивне вирішення низки проблем, пов'язаних з формуванням інвестиційної середовища (пільгове кредитування та захист від зарубіжних підприємств-конкурентів) та інноваційних підходів (підтримка розробки суб'єктах господарювання.

Ключові слова: машинобудівні підприємства, конкурентоспроможність, концепція, нормативно-правове забезпечення, стратегічний план.

 

REGULATORY AND LEGAL ENSURANCE OF THE COMPETITIVENESS OF ENGINEERING ENTERPRISES

Dubas RG, Doctor of Economics, Professor, Head of the Department of Management and Administration

Chaplygin A.О. , Pavlusenko AM , майстер, Higher Educational Institution "University "Ukraine"

Abstract. Матеріали повідомлень інформаційно-розвинуто розвинені і відповідні регулювальні документи, які повинні реалізовувати пререquisites для ефективного і конкуренційного розвитку підприємств з національною індустрією в загальному і в механічному engineering in particular. Його автор analyzed effectiveness of implementation of number of such program documents, and in some cases, their shortcomings at the development stage are presentd.

Зроблені матеріали містяться в вивченні factors, що negatively afected the competitive development of mechanickого engineering industry, в особливу: керування контроль над implementation of state policy, яка була спричинена до форми всіх необхідних умов для розвитку; неефективність privatization processes, як результат механічного Engineering enterprises in vast majority did not carry out timely modernization of their own technology lines and equipment renewal; practical absence of inovative role of research institutions, їх розробки і інновації, які будуть спрямовані на збільшення в efficiency of business entities; lack of financial resources, які спричинили bankruptcy and closure of some commodity producers due to lack of competitive advantages over similars manufacturers from Europe, the USA and Asia; lack of a state policy to protect domestic producers через customs and tariff regulation, etc.

The above trends have negatively affected the level of employment of the population and the socio-economic development of certain regions in which the subjects of the machine-building industry were located. The author proves that Ukraine has gradually become an importer of sometimes technologically outdated and physically worn-out equipment and equipment from developed countries.

The need to develop and adopt regulatory and legal support to increase the competitiveness of enterprises in the machine-building industry has been identified as a priority, which includes, among other things, a positive solution to a number of problems related to the formation of an investment environment (preferential lending and protection from foreign competing enterprises) and innovative approaches (support for the development of achievements of scientific and technological progress and preferences in export-import activities) in business entities.

Keywords: machine-building enterprises, competitiveness, concept, regulatory and legal support, strategic plan.

 

Постановка проблеми. Машинобудівна галузь України є основою для розвитку низки як промислових, так і непромислових вітчизняних комплексів, що доведено досвідом розвинутих економік світу. Еволюція машинобудування сприяла формуванню та ефективному функціонуванні окремих підгалузей на території України, зокрема, сільськогосподарське, енергетичне, аерокосмічне, суднобудівне та військово-промислове машинобудування. На період проголошення незалежності зазначені суб’єкти господарювання галузі мали достатній рівень конкурентоспроможності не лише на пострадянському просторі, але і в окремих економічно розвинутих країнах.

За більш, ніж тридцятирічний період, машинобудівна галузь зазнала кардинальних змін, що відображається в зменшенні її експортного потенціалу, зростанні частки зарубіжної продукції на вітчизняному ринку та втрата позицій в загальній структурі внутрішнього валового продукту України.

Такі негативні тенденції в машинобудівній галузі вимагають наукового дослідження щодо причин їх виникнення та можливих шляхів усунення перепон подальшого конкурентоспроможного розвитку галузі. Тому вивчення нормативно-правового забезпечення машинобудівного комплексу, на наш погляд, повинно визначити інституційні причини занепаду галузі, що свідчить про актуальність обраної тематики досліджень.

Аналіз останніх досліджень. В низці наукових публікацій вітчизняних дослідників, зокрема, О. Бородіної, О. Васюкова, В.Горбань, М.Кропивко, Ю. Макогон, О. Мельник, Д. Малащука, Н. Карачини, О.Романко, І. Фариновича та інших, наголошується на важливості розвитку машинобудування, визначаються основні організаційно-економічні проблеми галузі та обґрунтовуються окремі шляхи їх вирішення задля підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного машинобудування. В той же час, недослідженими залишаються законодавчі та нормативно-правові основи щодо подальшого розвитку машинобудівних підприємств, які і забезпечують першоджерело потенційного формування передумов конкурентоспроможності будь-якої галузі.

Мета дослідження полягає в аналізі існуючої нормативно-правової бази забезпечення конкурентоспроможності підприємств вітчизняного машинобудування та обґрунтуванні необхідні законодавчі та регуляторні шляхів для їх ефективного функціонування.

Виклад основного матеріалу. Передусім, слід зазначити, що в період 2000-2010 років керівництвом держави було розроблено і затверджено окремі нормативно-правові документи, які мали б забезпечити передумови для ефективного і конкурентоспроможного розвитку суб’єктів господарювання національної промисловості в цілому і в машинобудуванні зокрема. Проаналізуємо зазначені програмні документи та ефективність їх реалізації в подальшому.

Відповідно до Концепції державної промислової політики, затвердженої Указом Президента України від 12 лютого 2003 року №102/2003 [1], головна мета державної промислової політики полягала у формуванні сучасного, інтегрованого до світового виробничого процесу та здатного до саморозвитку промислового комплексу, що повністю по суті співпадало з аналогічними системами в країнах з розвинутими економіками. Зазначена Концепція містила такі конкретизовані окремі стратегії розвитку підгалузей промислового комплексу:

1. Стратегія використання природних ресурсів – пропонувалася для розвитку металургійної, вугільної, гірничорудної промисловості та для виробництва будівельних матеріалів.

2. Стратегія «переслідування» (або «копіювання») - пропонувалася для таких підгалузей машинобудування як виробництво побутової техніки, моторо- та автомобілебудування, а також для підприємств хімічної промисловості. Стратегія передбачала запровадження виробництва продукції, вже існуючої на зарубіжних ринках.

3. Стратегія «лідерських технологій» пропонувалася для таких підгалузей машинобудування як військово-промисловий комплекс, аерокосмічне та суднобудівне виробництво, а також у важкому та енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних технологій та хімічній промисловості. Стратегія передбачала використання власних розробок науково-технічного прогресу для створення нових продуктів (технологій) з метою освоєння певних сегментів світового господарства.

4. «Проривна» стратегія заключалася у розробці нових продуктів (технологій), які мали значно перевершити існуючі світові аналоги. Зазначену стратегію передбачалося запроваджувати в передових науково-технічних установах та на інноваційних суб’єктах господарювання.

Загальною позитивною особливістю зазначених стратегій було визначення конкретних напрямів та окремих інструментів для досягнення більш вищого технологічного рівня в переважній частині підгалузей промисловості.

Крім того, Концепцією передбачалася подальша інтеграція вітчизняної промисловості в світове економічне господарство, зокрема, це стосувалося, в першу чергу, аерокосмічної галузі, створенню техніки для агропромислового комплексу, виробництва окремого обладнання та військової і побутової продукції, а також розробки інформаційних технологій.

Для реалізації Концепції передбачалося внесення відповідних змін до нормативно-правового забезпечення інституційних трансформацій промислового сектора національної економіки щодо пільгового оподаткування та митного (експортно-імпортного) регулювання, сприяння інноваційно-інвестиційній діяльності суб’єктів господарювання, а також захисту прав інтелектуальної власності. На жаль, як засвідчило майбутнє, задекларовані концептуальні заходи щодо зміни державної промислової політики не було реалізовано.

Відповідно до Концепції «Державної цільової економічної програми розвитку промисловості до 2017 року», яка була затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року №947-р [2], було акцентовано увагу на незадовільні темпи розвитку рівня конкурентоспроможності промисловості, ефективності виробництва і інноваційного прогресу. Концепцією ідентифіковано як одну з основних загроз національній безпеці країни такі чинники низької конкурентоспроможності  промислових суб’єктів господарювання: національні товаровиробники характеризувалися наявністю частки інноваційної продукції на рівні 25-30% від всього обсягу вироблених товарів, економічна результативність суб’єктів господарювання значно відставала від аналогічних підприємств розвинутих країн Європи, що відображалося, зокрема,  в показниках продуктивності праці, які були нижчими в 7-10 разів, та показниках витрат матеріальних і енергетичних ресурсів, які перевищувало європейські аналоги в 2-3 рази.

Як було зазначено в Концепції, основними чинниками, що обумовили вищенаведені прояви негативних трендів у функціонуванні промислових підприємств, були: недоліки в забезпеченні нормативно-правового середовища для розвитку промислового комплексу; системна невідповідність інституційної структури промисловості вимогам постіндустріального суспільства; низький рівень ефективності управлінського механізму суб’єктів господарювання галузі; незавершені процеси реструктуризації підприємств щодо зміни організаційно-правових форм їх функціонування, а також невідповідна існуючим матеріальним та трудовим ресурсам галузева структура,

До того ж, як зазначено в Концепції, вступ України до Світової організації торгівлі обумовив наявність окремих обмежень щодо використання класичних інструментів підтримки окремих секторів національної економіки та захисту вітчизняних виробників через митно-тарифне регулювання експорту-імпорту, що обумовило більший доступ іноземних інвесторів до участі в державних закупівельних тендерах як потужних конкурентів національним товаровиробникам. Таким чином, було зафіксовано критичний рівень частки високотехнологічних національних виробництв, що, в свою чергу, значно знизило попит на фінансування розробок вітчизняного науково-технічного сектору. Крім цього, недосконалість фінансово-кредитної системи спричинила значний відтік капіталу з країни та відповідне скорочення фінансових ресурсів, що обумовило зниження інноваційної складової суб’єктів господарювання і машинобудівної галузі.

В Концепції було виокремлено низку підгалузей і окремих виробництв, що мають сформувати передумови для росту наукоємності та технологічності в машинобудуванні, зокрема: суднобудування, авіаційна і ракетно-космічна промисловість, сільськогосподарське машинобудування та автомобільна галузь. Для цього відзначено необхідність забезпечення розробки і впровадження високотехнологічного устаткування для модернізації таких виробництв і підгалузей промислового сектору як шахтне обладнання; енергоблоки теплових електростанцій; теплові насоси, котли і двигуни, що функціонують на біопаливі; котли та когенераційні установки. До того ж відзначено проблеми в металургійній та хімічній промисловості щодо забезпечення екологізації,  ресурсної та енергетичної ефективності, автоматизації і зростання продуктивності праці.

Позитивною характеристикою Концепції була її спрямованість на розвиток виробництва власних складних побутових приладів довготривалої експлуатації, що позитивно зменшить залежність українських споживачів від зарубіжних товарів та обумовить зростання їх конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Окремим пріоритетом Концепції було її скерованість на відновлення виробництва сучасної продукції військово-промислового комплексу, а також формування науково-виробничих комплексів шляхом реорганізації існуючих різноманітних науково-дослідницьких установ, конструкторських бюро та відповідних виробничих структур.

Наступним програмним документом в контексті досліджуваного питання стала Концепція «Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості до 2020 року» (затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 603-р.) [3]. В ній також червоною ниткою та основною ціллю було невідкладне вирішення проблем щодо кардинальної зміни негативних тенденцій, що сформувалися в національній промисловості. Зазначеної мети планувалося досягти шляхом формування ефективного організаційно-економічного механізму при умові залучення відповідних ресурсів для структурно-технологічної трансформації національного промислового сектора. Програмними завданнями Концепції були наступні: ріст частки високотехнологічних видів виробництва в структурі виробленої продукції та відповідне збільшення її експорту, максимальне задоволення внутрішнього попиту вітчизняною продукцією, зростання робочих місць та підвищення добробуту громадян.

В Концепції було передбачено декілька підходів для вирішення програмних завдань, зокрема:

- перший підхід заключався в централізованому підході (із залученням органів державної влади) до управління промисловим виробництвом. Але при цьому практично не передбачалося бюджетного фінансування для підтримки промислових підприємств, а їх розвиток планувалося здійснювати за рахунок приватних інвестицій. Такий підхід мав внутрішньо закладене протиріччя ще до початку його реалізації, оскільки неможливо переконати приватного інвестора долучатися до вкладення ним фінансових ресурсів в будь-який проект при умові посиленого державного регулювання;

- другий підхід мав на меті те, що для проведення модернізації промислових суб’єктів господарювання необхідне впровадження на них зарубіжних науково-технічних інновацій (устаткування, технологій, нових продуктів та послуг), що характеризувався єдиною перевагою, яка полягала в зростанні конкурентоспроможності вітчизняних виробників в короткій перспективі за рахунок залучення нових технологій і товарів у процес вітчизняного виробництва. Цей підхід мав суттєвий недолік, оскільки обумовлював довготривалі другорядні позиції національної промисловості на світовому товарному ринку;

- третій підхід передбачав реалізацію державної промислової політики на основі структурних і технологічних трансформацій в галузі шляхом впровадження середньо- і високотехнологічних інновацій. Такий варіант міг обумовити збільшення частки впровадження в практичну площину вітчизняних досягнень науково-технологічного прогресу шляхом інноваційної та промислової політики. Для забезпечення такого підходу передбачалася державна підтримка розвитку інноваційної складової в інвестиційно привабливих галузях та виробництвах, формування науково-інноваційно-виробничих кластерів на основі комерціалізації власних науково-технічних проектів з використанням недозавантажених виробничих потужностей державних підприємств та відповідних науково-дослідних організацій.

Серед недоліків запропонованого підходу, щонайперше, слід відзначити ризик відсутності необхідного обсягу фінансових ресурсів для розвитку вітчизняної промисловості, зокрема, недостатнього бюджетного фінансування, низьковідсоткового кредитного ресурсу, ефективних інвестицій та пільгових позик. Враховуючи недоліки всіх вищезазначених підходів, дана Концепція також в подальшому не знайшла практичного застосування.

В цьому контексті необхідно відзначити частково реалізований Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2013-2017 роки» №439-VII від 05.09.20213 року  [4] з переліку цілої низки ухвалених різноманітних концепцій і програм, спрямованих на розвиток промисловості та окремих її підгалузей (машинобудування, гірничо-металургійна галузь, авіабудування та розвиток аерокосмічного виробництва).

Таким чином, нами проаналізовано нормативно-правове забезпечення машинобудівної галузі, що засвідчило наявність законів, концепцій та інших  програмних документів, які мали регламентувати певним чином потенційний розвиток галузі. Проблемним є їх нереалізованість або часткова реалізованість через відсутність подальших практичних дій, спрямованих за виконанням та контролем запланованих показників розвитку машинобудування. Тобто, нині  розробка і реалізація державної промислової політики, в тому числі, політики машинобудівної галузі, вимагає розробки і впровадження деталізованого стратегічного плану з урахуванням сучасних реалій післявоєнної відбудови України.

В результаті приватизаційних процесів, що не завжди були ефективними, підприємства машинобудування в переважній більшості вчасно не здійснювали модернізації власних технологічних ліній та оновлення устаткування, що призвело до зменшення конкурентоспроможності їх продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. До того ж, в цих процесах практично не було відчутно інноваційної ролі науково-дослідних установ, їх розробок та новацій, що обумовили б зростання ефективності діяльності суб’єктів господарювання.

Таким чином, за останні десятиліття спостерігався суттєвий спад конкурентоспроможності не лише машинобудівних підприємств, але і національної економіки, в цілому. Це також було обумовлено відсутністю реалізації ефективної державної політики, що мала сформувати всі необхідні умови для інвестування в процеси модернізації та реконструкції суб’єктів господарювання шляхом впровадження сучасних технологій з обов’язковим поліпшенням техніко-експлуатаційних характеристик.

Тому, Україна поступово перетворилася на імпортера іноді технологічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування та обладнання з розвинутих країн.

Слід визнати, що останніми десятиріччями, крім періоду певного зростання в 2018-2021 роках [5], в машинобудівній промисловості спостерігалися кризові процеси, що обумовило значне зниження обсягів виробництва, дисбалансу у виробничих процесах та зв’язках, які формувалися ще з радянських часів шляхом спеціалізації та співпраці. Окремі суб’єкти господарювання частково відкорегували товарну номенклатуру або повністю змінили види господарської діяльності. Частина товаровиробників змушена була припинити своє функціонування по причині відсутності конкурентних переваг перед аналогічними виробниками з Європи, США та Азії. Тобто, більшість товарів, що традиційно вироблялися українськими підприємствами на сьогодні ввозяться зовні, в першу чергу, легкові автомобілі і побутова техніка.

Така ситуація негативно вплинула на рівень зайнятості населення та соціально-економічний розвиток окремих регіонів, в яких розміщалися суб’єкти машинобудівної галузі. Наприклад, виробництво автомобілів в Запоріжжі та Кременчузі із власного товарного асортименту перетворилося на великовузлове складання легкових автомобілів і позашляховиків з розвинутих країн світу, що значно знизило необхідність залучення виробничого персоналу і суттєво знизило податкові відрахування в місцеві бюджети.

При цьому варто мати на увазі, що вітчизняна машинобудівна промисловість є важливим компонентом всієї промисловості України, до якої включено близько 60 підсекторів, які суттєво впливають на дотичні галузі національної економіки. Досвід передових країн свідчить, що у виробництві високотехнологічної продукції може бути отримана найбільша додана вартість, що позитивно впливає на розвиток не лише економіки, а й суспільства. До того ж продукція машинобудівних підприємств вимагає наявності значної кількості робочих місць у суміжних галузях. Взагалі доведено, що висока частка машинобудування в структурі промислового виробництва та в структурі експортного потенціалу свідчить про наявність в країні п’ятого або шостого технологічних укладів.

Нині, поруч з проблемами, пов’язаними з повномасштабним вторгненням, недосконалістю розробки та впровадження досягнень науки і техніки, суттєвий вплив мають невідворотні глобалізаційні процеси, в результаті яких об’єктивно змінюється секторальна структура машинобудівних підприємств, їх географічне розміщення, зміна спеціалізації, що, в свою чергу, змінює напрями формування кооперативних зв’язків як власне промислових суб’єктів господарювання, так і підприємств з дотичних галузей національної економіки.

Висновки. Підводячи підсумок дослідженням, вважаємо за пріоритет необхідність розробки та ухвалення нормативно-правового забезпечення задля конкурентоспроможного розвитку підприємств машинобудівної галузі, що передбачає, в тому числі, позитивне вирішення низки проблем, пов'язаних з формуванням інвестиційного середовища (пільгове кредитування та захист від зарубіжних підприємств-конкурентів) та інноваційних підходів (підтримка розробки досягнень науково-технічного прогресу та преференції в експортно-імпортній діяльності) на суб’єктах господарювання. Таке комплексне завдання необхідно розпочинати з розробки відповідної нормативно-правової концепції (стратегічного плану), яку слід поетапно реалізовувати в післявоєнній відбудові країни, прикладом чого є існуюча державна підтримка підприємств, що виробляють продукцію воєнного призначення.

Список використаної літератури

1. [Про Концепцію державної промислової політики : Указ Президента України від 12.02.2003 р. № 102/2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/102/2003]

2. Про схвалення Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 р. № 947-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/947-2008-р

3. Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 603-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/603-2013-р

4. Хаустова В.Є. Нормативно-правова база державної підтримки розвитку промисловості України//Проблеми економіки. - №1, 2015. - С. 149-167.

5.  Самофалова М.О. Оцінка потенціалу та фінансових результатів машинобудівних підприємств України. Ефективна економіка.  - 2024. - №11. - Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua

 

References

1. [On the Concept of State Industrial Policy: Decree of the President of Ukraine dated 12.02.2003 No. 102/2003 [Electronic resource]. – Access mode: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/102/2003]

2. On approval of the Concept of the draft of the National Target Economic Program for the Development of Industry for the period until 2017: Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated 09.07.2008 No. 947-r [Electronic resource]. – Access mode: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/947-2008-р

3. On approval of the Concept of the National Target Economic Program for the Development of Industry for the Period up to 2020: Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated 17.07.2013 No. 603-р [Electronic resource]. – Access mode: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/603-2013-р

4. Khaustova V.E. Regulatory and legal basis of state support for the development of industry in Ukraine//Problems of economy. - No. 1, 2015. - P. 149-167.

5. Samofalova MO Assessment of potential and financial results of machine-building enterprises of Ukraine. Ефективна економіка. – 2024. – No. 11. - Access mode: http://www.economy.nayka.com.ua

 

 

 

 

Надійшла до редакції: 1 2 .02.2025 р.