ЛІДЕРСТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

УДК 35.088:352

ЛІДЕРСТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2025-14-41-13

Олена ПОСТЕЛЬЖУК, кандидат наук із соціальних комунікацій

Дубенська філія Університету "Україна",

(ORCID:https://orcid.org/0009-0006-2961-792X)

Оксана ОРЛОВА, кандидат педагогічних наук

Дубенська філія Університету "Україна",

(ORCID:https://orcid.org/0000-0002-2925-7729)[1]

Анотація. Стаття присвячена виявленню векторів удосконалення лідерських якостей представників органів місцевого самоврядування. Акцентовано, що, незважаючи на тривалий і ґрунтовний дослідницький пошук щодо сутності та чинників формування лідерства, професійних компетентностей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, специфіки їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації тощо, проблемними питаннями залишаються умови формування лідера, виявлення сукупності умінь і навичок, що забезпечать ефективне виконання ним функцій в умовах тих викликів, з якими вони стикаються у своїй роботі. Наведено мегатренди, що створюють серйозні виклики і водночас відкривають значні можливості для органів місцевого самоврядування, а також навички, якості та цінності, які ефективні державні службовці повинні будуть демонструвати у майбутньому. Враховуючи виклики децентралізації, фінансових обмежень, кризових ситуацій та підвищених очікувань з боку громадян запропоновано конкретні кроки, які допоможуть втілити в життя ефективне лідерство. Підсумовано, що сучасні керівники органів місцевого самоврядування повинні не лише забезпечувати ефективне функціонування інституцій, а й проявляти стратегічне бачення, гнучкість, здатність до співпраці та адаптації до непередбачуваних змін.

Ключові слова: лідер, лідерство, якісне управлінське лідерство, органи місцевого самоврядування, громада.

LEADERSHIP AS A DETERMINING FACTOR OF TRANSFORMATION OF THE ACTIVITIES OF LOCAL SELF-GOVERNMENT BODIES

Olena POSTELZHUK, PhD of Sciences in Social Communications (ORCID:https://orcid.org/0009-0006-2961-792X )

Oksana ORLOVA, PhD in Pedagogical Sciences (ORCID:https://orcid.org/0000-0002-2925-7729)

Аbstract.    The article is devoted to identifying vectors for improving the leadership qualities of representatives of local self-government bodies. It is emphasized that, despite the long and thorough research in this direction, the conditions for forming a leader, identifying a set of skills and abilities, the solution of which will ensure the effective performance of their functions in the conditions of the challenges they face in their work, remain problematic issues. Megatrends are presented that create serious challenges and at the same time open up significant opportunities for local self-government bodies (according to the report “The Future of Local Self-Government. A Toolkit for Leaders. Preparing for 2034 and Beyond”), as well as the skills, qualities and values that effective civil servants will have to demonstrate in the future (according to K. Needham and K. Mangan). Taking into account the challenges of decentralization, financial constraints, crisis situations and increased expectations from citizens, specific steps are proposed that will help to implement effective leadership. It is concluded that modern leaders of local governments must not only ensure the effective functioning of institutions, but also demonstrate strategic vision, flexibility, the ability to cooperate and adapt to unpredictable changes: develop leadership qualities; form a clear understanding of leadership skills and abilities among staff; develop diversity and talents in future leadership; form new values and principles of decision-making; invest in leadership. It is concluded that modern leaders of local governments must not only ensure the effective functioning of institutions, but also demonstrate strategic vision, flexibility, the ability to cooperate and adapt to unpredictable changes. Shifting the emphasis from formal administration to mission-oriented leadership involves the development of such qualities as sociability, initiative, innovative thinking and the ability to work in conditions of uncertainty.

Keywords: leader, leadership, quality managerial leadership, local government bodies, community.

ВСТУП. У сучасних умовах багатовимірних викликів і структурних змін органи місцевого самоврядування постають як ключові суб’єкти соціально-економічного розвитку, надання публічних послуг і зміцнення демократичного управління. В останні роки роль місцевої влади суттєво трансформувалася: вона вже не обмежується виключно адміністративним управлінням, а вимагає стратегічного бачення, міжсекторальної взаємодії та лідерських якостей, що виходять за межі формальних повноважень.

З огляду на процеси децентралізації, впровадження нових управлінських структур та орієнтацію на місійну модель діяльності, зростає потреба в лідерах нового типу — здатних до адаптації, партнерства та інноваційного мислення. Лідерство у сфері місцевого самоврядування стає не лише професійною компетенцією, а й культурною парадигмою, що визначає ефективність трансформаційних процесів. У цьому контексті особливої ваги набуває розуміння того, що зміни не завжди ґрунтуються на формальних реформах чи законодавчих приписах — їх рушієм дедалі частіше стає якісне управлінське лідерство.

Стаття присвячена аналізу феномену лідерства в місцевому самоврядуванні як чинника, що формує нову управлінську динаміку, сприяє побудові ефективних партнерств і забезпечує стійкість у відповідь на складні та непередбачувані виклики сучасності.

Аналіз останніх досягнень і публікацій. Проблематика лідерства, зважаючи на її актуальність у сучасному мінливому світі з його інтенсивними соціально-економічними і соціокультурними перетвореннями, є предметом чималої кількості наукових розвідок українських вчених. Окремі напрацювання заслуговують на особливу увагу. Так, дефініцію лідерства та його основні складники проаналізовано у статті І. Грищенко «Поліаспектність сутності лідерства в органах місцевого самоврядування» [2]. Авторкою констатовано, що лідерство — це «висока чутливість до потреб членів групи, яка виявляється в їх розвитку, включенні у групову роботу, в наданні їм допомоги в досягненні особистих та колективних цілей» [2, c. 78]. Підходами до визначення лідерства авторка вважає: 1) лідерство як влада однієї чи групи осіб для спонукання членів групи ефективно виконувати роботу для досягнення цілей; 2) лідерство як індивідуально-психологічний феномен особистості лідера; 3) лідерство як реакція на певну ситуацію; 4) лідерство як явище, яке виникає лише тоді, коли з’являється соціально-історична потреба людей в організації своєї діяльності для задоволення особистих і колективних потреб [2, c. 78]. В іншій своїй статті дослідниця аналізує систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, і на цій підставі з’ясовує чинники впливу «на можливість професійного розвитку посадових осіб і представників місцевого самоврядування», ˂…˃, пропонує «методологічні засади формування й розвитку лідерства в системі місцевого самоврядування, за допомогою яких можна сформувати  такі демократичні цінності як активна участь у житті суспільства, патріотизм, лідерство, відповідальність, толерантність, гуманізм, соціальне партнерство» [1, c. 66].

Дослідженню принципів лідерства в місцевому самоврядуванні присвячена стаття І. Магновського та А. Назарчука «Принципи лідерства в місцевому самоврядуванні» [7]. Автори стверджують, що «для лідера місцевого самоврядування важливо знаходити можливість поєднувати державні та місцеві інтереси, налагоджувати шляхи ефективної співпраці із державою. На їхнє переконання, реалізація лідером принципів, на яких, власне, й ґрунтується лідерство (народовладдя, законності, підзвітності та відповідальності), «сприятиме постійному підвищенню якості роботи суб’єктів місцевого самоврядування, реалізації завдань територіальної громади, залученню жителів громади до формування та реалізації політики на місцевому рівні» [7].

Стаття Т. Підлісної присвячена дослідженню «проблематики, пов’язаної з пошуком сучасних теоретичних і практичних підходів до розвитку лідерства в органах публічної влади, мотивації та формування навичок і компетенцій управлінця-лідера» [8]. Авторкою лідерство розглядається як один «із ключових елементів успіху подальшого розвитку державної служби, адже ефективний лідер спроможний забезпечити успішну та злагоджену роботу структурних підрозділів, здатності досягати встановлених цілей» [8]. Лідерство у публічному секторі, на переконання Т. Підлісної, «пов’язане з поєднанням навичок і компетенцій, які підтримують особистий вплив, визначення мети, стратегічне мислення, отримання максимальної віддачі від людей, навчання та самовдосконалення» [8]. Така точка зору перегукується із позицією В. Кучменка та А. Булдиркаєвої, які акцентують, що «ефективність і злагодженість всієї управлінської роботи державних структур значною мірою залежить від особи, яка очолює відповідний орган, а також наявності чи відсутності у такої особи досвіду, належних фахових знань та вроджених чи набутих лідерських якостей» [5]. Йдеться про те, що «державний службовець повинен вдало поєднувати якості ефективного керівника з лідерськими якостями, завдяки яким ефективність роботи державних установ буде максимально високою не зважаючи на зміни в зовнішньому середовищі. Поєднання ефективної роботи з лідерськими якостями сприятиме ефективному залученню громадської організації до надання відмінних державних послуг» [5].

У цьому контексті варто відзначити працю Ю. Лях [6], в якій дослідниця, розглядаючи лідерство в публічному секторі як «поєднання навичок і компетенцій, які забезпечують особистий вплив, визначення завдань, стратегічне мислення», наголошує, що «методологічно підхід до розвитку знань, умінь та компетенцій керівників публічного управління має ґрунтуватися на демократичних засадах та навчальних підходах, які формуватимуть громадянські та управлінські знання (компетентності), а саме: здатність вирішувати складні проблеми в професійних та інноваційних сферах, з потенціалом отримання та формування нових знань або практик; здатність виявляти та вирішувати системні проблеми соціальної значущості в ключових сферах діяльності» [6, c. 106].

Аналізу стилів лідерства в кризових умовах з особливим акцентом на публічне управління під час воєнного стану присвячена стаття Г. Чумакової та В. Пасічнюка [9]. Авторами «аналізується роль лідерів у керівництві країною та органами державної влади під час повномасштабної агресії рф проти України, враховуючи вплив міжнародних відносин та геополітичних чинників на процес управління»; досліджується «психологічний аспект лідерства, включаючи емоційний інтелект, стресостійкість, резільєнтність та уміння вирішувати конфлікти»; пропонуються, зокрема, конкретні заходи з «підвищення якості лідерського потенціалу та створення сучасного кадрового резерву керівників органів державної влади»; надаються «практичні рекомендації для органів державної влади та місцевого самоврядування щодо покращення публічного управління в умовах воєнного стану» [9, c. 212].

Сучасним викликам лідерства в державному управлінні присвячена праця M. Іоффе [4]. Позиціонуючи лідерство як управлінську співдію «в контексті “лідер – послідовники”, в основі якої лежить найефективніше поєднання різноманітних владних джерел для обставин, які мотивують людей на досягнення загальних цілей», головну мету лідерства в публічному управлінні автор вбачає «у досягненні нового рівня організаційної співдії, яка забезпечує оптимізацію роботи публічних органів влади, які виступають суб’єктами управління, та їх взаємовідносини з громадянами, як об’єктів управління» [4]. Гендерні особливості розвитку лідерства в сфері публічного управління в сучасних децентралізаційних умовах розглянуто в іншій праці М. Іоффе [3]. Зокрема, автором наголошено, що «гендерна політика у системі державної служби України повинна орієнтуватися на те, щоб гарантувати збалансованість участі жінок та чоловіків в ухваленні рішень, що буде сприяти утворенню нового світогляду стосовно ролі жінки в секторі публічного управління, а значить – зміцненню гендерної рівності» [3].

Отже, такий розлогий аналіз останніх досягнень і публікацій свідчить про тривалий і ґрунтовний дослідницький пошук щодо сутності та чинників формування лідерства, професійних компетентностей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, специфіки їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації тощо. Утім, проблемними питаннями залишаються умови формування лідера, виявлення сукупності умінь і навичок, що забезпечать ефективне виконання ним функцій в умовах тих викликів, з якими вони стикаються у своїй роботі. Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю виявлення сутності лідерства у кризових умовах, коли не просто змінюється роль держави, а відбуваються глибинні соціально-економічні перетворення, констатується невизначене майбутнє тощо.

Мета статті – на підставі аналізу наявних вимог до лідерів та з урахуванням викликів сучасного суспільства виявити вектори удосконалення лідерських якостей представників органів місцевого самоврядування.

Виклад основного матеріалу. Наразі світовою громадськістю і науковою спільнотою визнані такі виклики, як руйнування соціальної, політичної та економічної структур, зміни в принципах і підходах місцевого та регіонального управління та ін. На тлі посилення поляризації громади та популізму, зростання нерівності та бідності, зміни клімату та зниження рівня довіри до державних інституцій відбуваються зміни в особливостіях місцевого та регіонального управління. Зокрема, через скорочення бюджетів, посилення локалізації та інші проблеми, такі, як зростання очікувань громадськості та змішана економіка соціального забезпечення, зазнають серйозних змін державні послуги. Згідно зі звітом «Майбутнє місцевого самоврядування. Інструментарій для лідерів. Підготовка до 2034 року та далі» [11], мегатрендами, що створюють серйозні виклики і водночас відкривають значні можливості для органів місцевого самоврядування, є:

1. зміна робочої сили. Місцева влада змушена мати справу зі зміною демографічних показників і технологічним ландшафтом, що швидко розвивається, оскільки їм важко залучити й утримати людей. Проте, підкреслюючи цілеспрямованість, яку можуть запропонувати державні службовці, місцеві ради можуть створити адаптивну, різнокваліфіковану робочу силу, яка потрібна сьогодні;
2. нові інновації та технології. ШІ та хмарні технології  мають величезний потенціал для надання державних послуг. Щоб скористатися перевагами, місцеві органи влади повинні обґрунтувати обмін даними та створити культуру, яка заохочує інновації;
3. ресурси місцевої ради вичерпані більше, ніж будь-коли, але громадяни хочуть, щоб їхні потреби були задоволені. Перехід від «роботи для» до «роботи з» громадами є основою ефективного підходу, який зосереджується на тому, що має значення для громадян;
4. дані та персоналізація. Маючи в своєму розпорядженні величезну кількість даних, місцеві ради мають величезний потенціал, щоб використовувати їх для створення більш цінних та економічно ефективних моделей обслуговування. Вся справа в довірі: чітке пояснення переваг і підтримка, щоб даними можна було ефективно та цілеспрямовано ділитися;
5. створення місця. «Місце» вже не те, що було раніше, особливо в міру розвитку міських центрів. Однак «місце» також є можливістю для місцевих рад керувати, зв’язуючись із громадами та надаючи фізичні та цифрові простори, які відображають мінливі потреби;
6. зміна очікувань. Демографічні зміни та швидкий розвиток технологій змінюють те, що громадяни очікують від місцевих рад. Є безліч можливостей для рад підтримувати та покращувати надання послуг за допомогою технологій, водночас використовуючи партнерства для залучення молодих або нових працівників до робочої сили [11].

За висновком авторів цього звіту, місцеві ради можуть максимально використати ці мегатренди, адже «орієнтація на людей – зосередження на найкращих результатах для громадян, а не на процесах і ефективності, може створити культуру залучення, яка зрештою зменшить тиск на ради» [11]. Водночас, як підкреслено у звіті, за допомогою належного управління, навичок і підтримки громадськості місцеві ради можуть створювати послуги на основі даних, які відповідають потребам людей, і, зрештою, призвести до «прогнозних» послуг. Ця ситуація вимагає нових лідерів, здатних забезпечити не просто виживання громади, а її процвітання у надзвичайно складних умовах, лідерів, які володіють такими навичками та мисленням, що уможливлять адаптацію та розкриття потенціалу структурних реформ. Йдеться про нові форми лідерства, лідерів нової генерації, які вже з’являються в державних установах, і які вже змінюють те, як ці організації працюють, демонструючи ефективність у нових умовах.

Попри зовнішній тиск, лідерство сьогодні спрямоване на те, щоб не стільки управляти проблемами, скільки ефективно реагувати на виклики, наприклад, за рахунок об’єднання із громадами та партнерами тощо. Йдеться про лідерство на основі принципово нових прийомів і підходів, які ґрунтуються на усвідомленні, що для надання державних послуг й ефективного функціонування державних організацій найперше необхідні адаптивність і гнучкість. Становлення такого лідера, лідера нового типу – це складне завдання. Справжній лідер не просто враховує виклики, з якими стикається у своїй роботі, а оцінює поточний контекст і реагує на нього, балансуючи між тим, що потрібно і можливо змінити в конкретній ситуації. Лідери в органах місцевого самоврядування не заперечують основних принципів лідерства, які залишаються важливими: забезпечення спрямування, забезпечення ефективності та добре структурованої організації та підзвітності. Але лідери нового типу повинні переосмислювати ці принципи і доповнювати новими можливостями з урахуванням контексту, тобто фокусуватися не стільки на проблемі, скільки на мешканців громади. Це вимагає від лідерів виконувати не лише роль лідера у громаді, а й бути впливовою особою, організатором, співавтором. На практиці це означає працювати над відносинами, моделювати співпрацю з громадою та партнерами та підказувати іншим, що саме принесе найбільшу користь місцевим жителям, а також відмовитися від контролю, натомість стати гнучким і відкритим для ідей. Прийняття позиції «ми робимо разом» змінює те, як органи місцевого самоврядування налагоджують роботу з членами своєї громади та спосіб надання послуг, створюючи сприятливе середовище для творчості, обміну ідеями та вирішення проблем.

Зрозуміло, що лідери нової генерації не мають відповідей на всі питання, коли йдеться про ефективну співпрацю з громадами. Вони стикаються зі складними питаннями, зокрема як більш ефективно залучати мешканців у рамках обмежень організаційних процесів, таких як річні бюджетні цикли, як збалансувати участь громади з відповідальністю за розумне управління державними коштами та як орієнтуватися в різних точках зору щодо участі громади в управлінських процесах.

Традиційно лідером зазвичай є керівник: особа, яка ухвалює остаточні оперативні рішення, тобто вирішує проблеми в останній інстанції. Найбільш цінними якостями на цій посаді є інституційні знання, аналітичні здібності, розумне судження та навички вирішення проблем. Проте, якщо лідери нового типу діють за межами органів влади, їм потрібен інший набір навичок, головною серед яких є здатність мобілізувати інших, що вимагає використання ряду більш «м’яких» навичок – впливати, заохочувати, залучати, об’єднувати, сприяти. Інакше кажучи, мається на увазі вміння працювати з іншими над створенням переконливих наративів і бачень, які надихають їх діяти; виховання культури взаємопідтримки; надання інформації та даних для кращого спільного розуміння місцевих проблем; створення коаліцій між різними групами; розширення можливостей для інших, де це можливо. Це більше схоже на формування руху, ніж на управління, зумовлюючи потребу навчитися менш формально працювати з громадами та партнерами, щоб досягати спільної мети.

Спробою узагальнення різних точок зору і практичного досвіду щодо умінь і навичок лідера нового типу є дослідження К. Нідхем і К. Манган «Державний службовець ХХІ століття» [10], в якому йдеться про те, що ж означає бути державним службовцем у ХХІ столітті і які навички, якості та цінності ефективні державні службовці повинні будуть демонструвати у майбутньому. Завдяки огляду спеціальної літератури та інтерв’ю з 40 людьми, залученими до підтримки та надання державних послуг, в дослідженні акцентовано на подальших змінах, необхідних для підвищення ефективності роботи державних службовців. Дослідниці роблять висновок, що державний службовець ХХІ століття: 1) є муніципальним підприємцем, який виконує широке коло ролей; 2) взаємодіє з громадянами у спосіб, який виражає їхню спільну гуманність і спільний досвід; 3) винагороджується за загальні навички, а також за технічну експертизу; 4) будує кар’єру, яка змінюється в різних секторах і службах; 5) поєднує дух публічності з розумінням комерційності; 6) переосмислює державні служби, щоб дати їм змогу «пережити еру вічної економії»; 7) віддає перевагу організаціям, які є рухливими та підтримуючими, а не ізольованими та контролюючими; 8) відкидає героїчне лідерство на користь розподілених та спільних моделей керівництва; 9) вкорінений у місцевості, яка формує почуття лояльності та ідентичності; 10) розмірковує про практику та вчиться на досвіді інших [10]. Висловлена К. Нідхем і К. Манган позиція вкотре підкреслює потребу перегляду уявлень про лідерство в сучасних умовах, але не заперечує того факту, що лідери, як і раніше, продовжують ухвалювати жорсткі рішення і надавати вказівки. Але рішучість не виключає співчуття, тож тепер це може проявлятися по-різному: визнаючи складність і змінні поза будь-чиїм контролем, ухвалювати рішення з урахуванням принципів інклюзивності, справедливості та різноманітності, сприяючи досягненню мети, що підтримується в громаді.

Варто відзначити, що лідери працюють інстинктивно, керуючись своїми цінностями, уміннями і навичками. Крім того, на їхні дії і рішення впливають суспільні та контекстуальні зміни, що обумовлюють різні підходи до лідерства. Незважаючи на те, що лідерам нового типу повинні бути притаманні певні риси, наразі немає усталеного, загальноприйнятого переліку умінь і навичок, якими вони повинні володіти. Проте, можна висловити певні міркування з цього приводу, керуючись викликами децентралізації, фінансових обмежень, кризових ситуацій та підвищених очікувань з боку громадян:

•  розвивати лідерські якості (лідери ніколи не бувають повністю сформованими, тож лідерство варто розглядати як процес постійного навчання, розвитку та адаптації, шукати можливості для його розвитку);
• формувати чітке уявлення про уміння та навички лідерства серед персоналу (лідери створюють інклюзивний простір, щоб співробітники могли генерувати нові ідеї та розглядати виклики під новим кутом, відчували психологічну безпеку в командах, гарантії того, що персонал уповноважений впроваджувати інновації та ризикувати, не боячись наслідків);
•  розвивати різноманітність і таланти в майбутньому лідерстві (збільшення різноманітності в лідерстві має важливе значення; необхідно адаптуватися та відкривати шляхи до нових способів роботи);
• формувати нові цінності та принципи ухвалення рішень (ухвалювані органами місцевого самоврядування рішення повинні заохочувати персонал і давати йому змогу працювати по-новому – креативно, із відчуттям задоволення від досягнутих результатів);
• інвестувати в лідерство (лідери повинні прагнути розвивати та використовувати нові форми лідерства в ширшому масштабі, наприклад, залучати до партнерства місцевих лідерів із державного, приватного та волонтерського секторів для досягнення спільних цілей, заохочуючи лідерів до креативних дій);

Висновок. Лідерство у сфері місцевого самоврядування в сучасних умовах набуває принципово нового змісту та значення. Трансформаційні процеси, спричинені викликами децентралізації, фінансовими обмеженнями, кризовими ситуаціями та підвищеними очікуваннями з боку громадян, вимагають від лідерів нових підходів до управління. Сучасні керівники органів місцевого самоврядування повинні не лише забезпечувати ефективне функціонування інституцій, а й проявляти стратегічне бачення, гнучкість, здатність до співпраці та адаптації до непередбачуваних змін. Зміщення акцентів з формального адміністрування до місійного лідерства передбачає розвиток таких якостей, як комунікабельність, ініціативність, інноваційне мислення та вміння працювати в умовах невизначеності. Успішні керівники все частіше діють не лише в межах власної організації, а й стають посередниками між державою, громадою та приватним сектором, розширюючи горизонти впливу місцевої влади.

Окремої уваги заслуговує підтримка таких лідерів з боку держави та суспільства, адже лише в партнерстві можливо реалізовувати стійкі зміни. Законодавчі інструменти та структурні реформи повинні доповнюватися розвитком лідерських спільнот, обміном досвідом і стимулюванням культури ефективного управління. Лідерство в органах місцевого самоврядування є не просто інструментом впровадження реформ, а ключовим чинником системних змін і каталізатором трансформації публічного управління загалом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Грищенко І. М. Методологічні засади формування лідерства. Держава та регіони. 2016. № 1 (53). С. 66-71.
2. Грищенко І. М. Поліаспектність сутності лідерства в органах місцевого самоврядування. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 4. С. 78-81.
3. Іоффе М. Гендерні особливості розвитку лідерства в сфері публічного управління в сучасних децентралізаційних умовах. URL : https://reicst.com.ua/pmtl/article/view/2024-13-02-04
4. Іоффе М. І. Сучасні виклики лідерства в державному управлінні. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Публічне управління та адміністрування. 2024. Том 35 (74) № 1. DOI https://doi.org/10.32782/TNU-2663-6468/2024.1/02
5. Кучменко В., Булдиркаєва А. Лідерство на державній службі. Публічне управління та місцеве самоврядування. 2023. № 2. https://doi.org/10.32782/2414-4436/2023-2-6
6. Лях Ю. Лідерство в публічному управлінні: перспективи розвитку в Україні. Університетські наукові записки. 2022. № 3 (87). С. 106-115. DOI 10.37491/UNZ.87.8
7. Магновський І.Й., Назарчук А.В. Принципи лідерства в місцевому самоврядуванні. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 4. DOI https://doi.org/10.32782/2524-0374/2023-4/95
8. Підлісна Т. В. Сучасні підходи до розвитку лідерства в органах публічної влади. Право та державне управління. 2021. № 2. DOI https://doi.org/10.32840/pdu.2021.2.24
9. Чумакова Г. В., Пасічнюк В.В. Лідерство в кризових умовах: публічне управління під час воєнного стану. Успіхи і досягнення у науці. 2024. № 1(1). С. 212-225.
10. Needham C., Mangan C. The 21st Century Public Servant. [n.d.]. URL : https://21stcenturypublicservant.wordpress.com/wp-content/uploads/2014/09/21-century-report-281014.pdf
11. The Future of Local Government A toolkit for leaders Preparing for 2034 and beyond. [n.d.]. URL : https://visionarynetwork.co.uk/wp-content/uploads/2024/04/the-future-of-local-gov.pdf

References

1. Hryshchenko I. M. Methodological principles of leadership formation. Derzhava ta rehiony. 2016. No. 1 (53). P. 66-71.
2.  Hryshchenko I. M. Multifaceted nature of leadership in local government bodies. Investytsiyi: praktyka ta dosvid. 2016. No. 4. P. 78-81.
3.  Ioffe M. Gender features of leadership development in the sphere of public administration in modern decentralization conditions. URL: https://reicst.com.ua/pmtl/article/view/2024-13-02-04
4.  Ioffe M. I. Modern challenges of leadership in public administration. Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadsʹkoho. Seriya: Publichne upravlinnya ta administruvannya. 2024. Volume 35 (74) No. 1. DOI https://doi.org/10.32782/TNU-2663-6468/2024.1/02
5.  Kuchmenko V., Buldyrkaeva A. Leadership in the civil service. Publichne upravlinnya ta mistseve samovryaduvannya. 2023. No. 2. https://doi.org/10.32782/2414-4436/2023-2-6
6.  Lyakh Yu. Leadership in public administration: development prospects in Ukraine. Universytet·sʹki naukovi zapysky. 2022. No. 3 (87). P. 106-115. DOI 10.37491/UNZ.87.8
7.  Magnovsky I.Y., Nazarchuk A.V. Principles of leadership in local self-government. Yurydychnyy naukovyy elektronnyy zhurnal. 2023. No. 4. DOI https://doi.org/10.32782/2524-0374/2023-4/95
8.  Pidlisna T. V. Modern approaches to the development of leadership in public authorities. Pravo ta derzhavne upravlinnya. 2021. No. 2. DOI https://doi.org/10.32840/pdu.2021.2.24
9.  Chumakova G. V., Pasichnyuk V. V. Leadership in crisis conditions: public administration during martial law. Uspikhy i dosyahnennya u nautsi. 2024. No. 1(1). P. 212-225.
10. Needham C., Mangan C. The 21st Century Public Servant. [n.d.]. URL : https://21stcenturypublicservant.wordpress.com/wp-content/uploads/2014/09/21-century-report-281014.pdf
11. The Future of Local Government A toolkit for leaders Preparing for 2034 and beyond. [n.d.]. URL : https://visionarynetwork.co.uk/wp-content/uploads/2024/04/the-future-of-local-gov.pdf

Стаття подана до редакції 20.04.2025 р.