АГРАРНИЙ ЕКСПОРТ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ
УДК 339.564:631+631.11:330.341.1
АГРАРНИЙ ЕКСПОРТ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ
https://doi.org/10.36994/2707-4110-2025-14-41-12
В.С. Півторак, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник
О.П. Дендебера, науковий співробітник
Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»[1]
Анотація. Стаття присвячена комплексному аналізу сучасного стану, динаміки та структури експорту агропродукції України з акцентом на інноваційні можливості та обмеження в умовах воєнного стану. Розглянуто ключові напрямки аграрного експорту із детальною оцінкою ринків збуту. Встановлено, що попри масштабні логістичні й інфраструктурні виклики, український агросектор демонструє високий рівень адаптивності та зберігає лідерські позиції на світовому ринку. Проаналізовано інноваційні шляхи підвищення конкурентоспроможності експорту української агропродукції шляхом розвитку логістики, нарощування інвестицій в переробку, стимулювання виходу на нові ринки та виробництво продукції з високою доданою вартістю. У статті також запропоновано схематичну модель інноваційної активізації експортерів, що включає системну роботу з викликами, інфраструктурне оновлення, цифровізацію, та стратегічну диверсифікацію напрямів збуту.
Ключові слова: аграрний експорт, інновації, воєнний вплив, логістика, ринки збуту, євроінтеграція, переробка аграрної продукції.
AGRICULTURAL EXPORT IN THE CONTEXT OF ECONOMIC INNOVATION TRANSFORMATION: CHALLENGES AND OPPORTUNITIES
V. S. Pivtorak, Candidate of Economic Sciences,
O. P. Dendebera, Researcher,
National Research Center "Institute of Agrarian Economics"
Аbstract. The article provides a comprehensive examination of the development, current status, and future prospects of Ukraine’s agri-food exports from 2000 to 2024, emphasising the strategic importance of innovation and resilience in wartime conditions. Over the last two decades, Ukraine has transformed from a net importer into one of the world’s leading agricultural exporters. The study analyses export dynamics by year, including significant milestones such as the signing of the EU Association Agreement and the impact of Russia’s full-scale invasion in 2022. It offers detailed insights into export volumes and values, market destinations, and product categories, including cereals, oilseeds, meat, and dairy products.
The article reveals the structural challenges faced by Ukrainian agri-exporters, particularly the dominance of raw commodities in the export portfolio, which limits value generation and heightens exposure to global price shocks. In response to these vulnerabilities, the study proposes a framework for export transformation through innovation. Key strategies include expanding high-value processing capacities, developing alternative logistics corridors (especially through EU neighbouring states), and leveraging digital technologies to improve traceability, sustainability, and compliance with international standards.
One of the core contributions of the article is a schematic model that outlines the main export challenges, necessary innovation-driven actions, and anticipated outcomes. These include the diversification of export markets, increased competitiveness through higher-value products, and improved foreign exchange stability. The model integrates key concepts such as supply chain adaptation, public-private investment in agro-industrial infrastructure, and regulatory alignment with the EU single market.
Keywords: agricultural export, innovation, war impact, logistics, sales markets, European integration, agricultural processing.
Постановка проблеми. Агропромисловий комплекс є ключовим сектором економіки України, забезпечуючи значні валютні надходження та продовольчу безпеку. За останні два десятиліття Україна перетворилася з нетто-імпортера на одного зі світових лідерів аграрного експорту. Водночас збройна агресія Росії проти України та повномасштабна війна з 2022 року спричинили глибокі структурні виклики у ланцюгах виробництва, логістиці та міжнародній торгівлі. Основні порти були заблоковані, а внутрішня інфраструктура зазнала руйнувань, що спричинило суттєве падіння експортних обсягів у 2022 році. У цьому контексті особливої ваги набуває пошук нових підходів до підтримки експортоорієнтованих виробників, зокрема через інновації, модернізацію логістичних маршрутів, розширення географії експорту та стимулювання виходу на ринки з продукцією з високою доданою вартістю. Євроінтеграційний вектор України відкриває нові можливості для посилення присутності на ринках Європейського Союзу (ЄС), однак водночас вимагає дотримання високих стандартів якості, екологічності, безпечності та простежуваності продукції.
Аналіз політики Європейського Союзу щодо аграрної продукції в контексті імпорту з України було представлено у звітах Єврокомісії про “шляхи солідарності” [6], де оцінено ефективність функціонування нових наземних коридорів через Польщу, Румунію та країни Балтії. Організація з продовольства та сільського господарства ООН (FAO) відзначає збереження ключової ролі України як експортера зернових і олійних на глобальному рівні навіть в умовах війни, підкреслюючи важливість забезпечення безперебійного експорту для світової продовольчої безпеки [7]. З боку українських аналітичних центрів, вагомими є дослідження ННЦ «Інститут аграрної економіки» [8] та Національного інституту стратегічних досліджень [6], які регулярно публікують статистику, прогнозні оцінки та рекомендації щодо експортної політики. Зарубіжні економісти також досліджують вплив українського фактору на світову торгівлю. Так, С. Штайнбах показав, що війна в Україні спричинила масштабну перебудову глобальних торговельних потоків [10]. Х. Хуссам і М. Нол розглянули вплив війни на продовольчу торгівлю та динаміку цін на зерно та олійні, наголошуючи на потребі формування нової архітектури світових ринків з урахуванням українського експорту [11]. Ф. Фен та ін. кількісно оцінили наслідки війни для продовольчої безпеки та торгівлі, прогнозуючи можливі сценарії переорієнтації потоків зерна [12]. Таким чином, науковий доробок свідчить про значну увагу до питання розширення українського аграрного експорту, однак потребує подальшого дослідження конкретні механізми інтеграції у ринки ЄС та світу, а також інструменти мінімізації бар’єрів.
Постановка завдання. Метою статті є здійснення комплексного аналізу сучасного стану та перспектив розширення експорту української агропродукції з урахуванням впливу війни, потреби в інноваційному розвитку агросектору та адаптації до вимог світових ринків.
Виклад основного матеріалу дослідження. На початок 2000-х Україна лише починала відновлювати аграрний експорт після економічного спаду 1990-х років. Обсяги експорту сільгосппродукції зростали поступово, але впевнено, особливо з середини 2000-х. Якщо у 2000 році експорт агропродукції складав близько 5-6 млн тонн зерна, то до 2010 року він досяг показника в 36 млн тонн. Цей стрибок став можливим завдяки відновленню виробництва та зняттю торговельних бар’єрів: вступ України до СОТ (2008) та зони вільної торгівлі з ЄС (2014) сприяли нарощуванню присутності на зовнішніх ринках. У 2012-2021 рр. аграрний експорт України зростав у середньому на 5,6% щорічно. До 2021 року аграрна продукція складала 40,7% від загального експорту країни, досягнувши історичного рекорду у 27,7 млрд дол. США, що лише підтвердило критичну роль сільського господарства у зовнішній торгівлі (рис. 1).
Рис. 1. Динаміка обсягів та вартості експорту агропродукції України
Джерело: побудовано на основі даних [13, 14].
Фізичні обсяги експорту агропродукції збільшувалися швидшими темпами, ніж вартість, особливо після 2014 року, що пояснюється як розширенням виробництва, так і ціновими коливаннями (наприклад, рекордні врожаї зернових у 2019–2021 рр. супроводжувалися відносно нижчими цінами на відповідну продукцію).
У 2022 році, внаслідок повномасштабної військової агресії РФ, відбулося тимчасове падіння експорту. Проте навіть тоді експорт агропродовольства склав 23,4 млрд дол. США, демонструючи відносну стійкість галузі. У 2023 році тенденція почала вирівнюватися: в умовах часткового розблокування логістики обсяг експорту в натуральному виразі зріс на 15% (до 67,5 млн тонн), хоча експортна виручка зменшилась на 7% проти 2022 р., до 22 млрд дол. США. Зниження виручки пояснюється падінням світових цін та здорожчанням логістичних послуг, не зважаючи на те, що галузь спромоглася поставити на зовнішні ринки більші обсяги продукції. Нарешті, 2024 рік став переломним етапом у відновленні тенденції експортних поставок довоєнного рівня, за результатами якого Україна експортувала 78,3 млн т аграрної продукції на суму 24,5 млрд дол. США. Це другий найвищий показник за всю історію (поступається лише 2021 року) і становить близько 59% від всього експорту товарів країни. Таким чином, попри воєнні потрясіння, аграрний сектор України у 2023-2024 рр. майже відновив довоєнні позиції за рахунок зростання виробництва та переорієнтації торгівлі. Показово, що структура експорту стала ще більш аграрно-орієнтованою: якщо у 2019 році продукти рослинництва становили близько чверті від експорту усієї агропродукції, тоді як у 2024 році їх частка зросла майже до 36% (табл. 1).
Таблиця 1
Основні експортні аграрні товари України у 2024 році
|
Товар |
Обсяг експорту, млн т |
Експортна виручка, млрд дол. США |
Частка в агроекспорті |
|
Кукурудза |
29,6 |
5,0 |
21% |
|
Соняшникова олія |
6,0 |
5,1 |
21% |
|
Пшениця |
20,6 |
3,7 |
15% |
|
Насіння ріпаку |
3,8 |
1,8 |
7% |
|
Соєві боби |
3,4 |
1,3 |
5% |
|
Макуха та залишки олійних |
4,7 |
1,0 |
4% |
|
М’ясо та субпродукти птиці |
0,447 |
0,958 |
4% |
|
Ячмінь |
3,3 |
0,557 |
2% |
|
Цукор (буряковий і тростинний) |
0,746 |
0,418 |
2% |
|
Інші (овочі, фрукти, молочна продукція т.) |
– |
1,2 (оцінка) |
5% |
Джерело: систематизовано на основі даних [14, 15]
Відчутно збільшилась і частка жирів та олій, що свідчить про зростання ролі олійно-жирового комплексу. Отже, агропродовольчий експорт не лише зріс у абсолютних показниках, але й набув більшої питомої ваги в економіці. Це відбувалося на тлі підвищення продуктивності: впровадження якіснішого насіння, добрив та техніки дозволило з 2000 по 2021 рр. збільшити урожайність соняшнику, пшениці та кукурудзи, випередивши темпи зростання сусідніх країн. Таким чином, інноваційне оновлення агротехнологій стало фундаментом для якісного відновлення українського агроекспорту.
У структурі аграрного експорту України найбільшу частку складає експорт сировинних товарів рослинництва. Водночас, Україна багато років утримує першість як найбільший у світі експортер соняшникової олії. У довоєнному 2021 р. на українську соняшникову олію припадало приблизно 47% світового експорту цього продукту. Окрім соняшникової олії, значні обсяги припадають на експорт насіння олійних культур (ріпаку, сої) та продуктів їх переробки (шрот, макуха, тощо). Натомість продукція тваринництва характеризується значно нижчими обсягами експорту. Свинина та яловичина експортуються незначно через ветеринарні бар’єри: так, свинина майже не постачається до ЄС через відсутність необхідних дозволів, і основними ринками української свинини залишаються країни Близького Сходу (87% експорту). Молочна продукція традиційно зорієнтована на внутрішній ринок; експорт молочних продуктів лише почав зростати після 2016 року, коли низка українських молокопереробних заводів отримала європейську сертифікацію. Сьогодні частка молочної продукції в агроекспорті залишається нижчою за 1%, хоча відкриття ринку ЄС та попит з боку країн Азії поступово стимулюють галузь до нарощування її експортного потенціалу. Водночас, Україна знаходиться серед топ-10 світових експортерів курятини: вартість експорту м’яса та їстівних субпродуктів птиці у 2024 р. становила близько 0,96 млрд дол. США (4% загального аграрного експорту) [16]. Основний успіх у цій категорії забезпечує продукція великих холдингів, сертифікована за стандартами ЄС (наразі 15 українських птахофабрик мають право експорту до ЄС).
За останнє десятиліття суттєво змінилася географія українського аграрного експорту (рис. 2). Якщо на початок 2010-х провідними ринками збуту були країни Азії та Африки (Єгипет, Саудівська Аравія, Туреччина тощо), то з 2014 р. з поглибленням торговельних відносин з ЄС частка європейського напрямку неухильно зростала. Загальний експорт до країн ЄС зріс з 4,5 млрд дол. США у 2013 р. до 8,4 млрд дол. США у 2021 р., а у 2022 р. на тлі переорієнтації логістики понад половина агропродукції експортувалася до Європи, досягнувши показника у 13,1 млрд дол. США за рік [17]. Зокрема, в 2022–2023 рр. через складнощі морського експорту сусідні країни стали транзитними хабами. Польща увійшла до списка лідерів, збільшивши імпорт української агропродукції на понад 2 млрд дол. США у 2022 р. Також суттєво зросли поставки до Румунії, Угорщини, Литви – хоча ці країни не належать до основних імпортерів української агропродукції, зросла їх роль як транзитних маршрутів [18]. Серед традиційних європейських імпортерів української агропродукції слід виділити Іспанію та Нідерланди. Так, Іспанія історично закуповує значні обсяги української кукурудзи та пшениці. У 2021 р. імпорт агропродукції Іспанією оцінювався приблизно в 1 млрд дол. США, а у 2023 р. – вже понад 2 млрд дол. США (у тому числі імпорт зерна становив 1,4 млрд дол. США) [19]. Нідерланди імпортували до 1,5 млрд дол. дол. США на рік (значні обсяги олії та шроту), проте у 2022–2023 рр. показники дещо знизилися через логістичні обмеження. Також варто відзначити Італію, що стабільно входить до топ-10 ринків українських агровиробників (переважно за рахунок соняшникової олії), з обсягом близько 0,6-0,8 млрд дол. США щороку.
Рис. 2. Динаміка експорту агропродукції України за основними ринками збуту
Джерело: побудовано на основі даних [13, 14].
Серед окремих країн-імпортерів української агропродукції на першому місці до війни був Китай. Не зважаючи на те, що ще у 2010 р. його частка була мізерною, завдяки значним обсягам закупівлі кукурудзи та олії Китай стрімко вийшов на лідерські позиції. У 2020 р. Китай вперше став найбільшим покупцем українського зерна (1,85 млрд дол., що становить приблизно 20% вартості загального експорту зернових) [20]. У 2021 р. експорт до Китаю досяг піку – 4,3 млрд дол. США, закріпивши цю країну як провідного окремого покупця української агропродукції. Втім, через війну та блокаду портів поставки до Китаю різко впали – до 1,9 млрд дол. США у 2022 р., а активне заміщення української агропродукції іншими джерелами продовжується і на сучасному етапі [21].
Серед країн Африки та Близького Сходу традиційно важливими для України залишаються Туреччина та Єгипет. Туреччина є крупним імпортером української пшениці та олійних продуктів (близько 0,8–1,0 млрд дол. США на рік). У свою чергу Єгипет багато років був найбільшим покупцем української пшениці, охоплюючи до 20% експорту пшениці. Зокрема, у 2019 р. експорт української агропродукції до Єгипту сягав 1,2 млрд дол. США, але через активну фазу повномасштабної війни агроекспорт знизився у 2022 р., склавши менше 0,5 млрд дол. США, з подальшим відновленням поставок у 2023 р. за «зерновою угодою»).
Отже, інтеграція української аграрної продукції у європейський економічний простір відбувається прискореними темпами. Водночас, азійський напрямок (насамперед країни Південної та Східної Азії) залишатиметься стратегічно важливим, оскільки ці країни забезпечують стабільний попит на зернові та олійні культури (очікується, що з відновленням повноцінної роботи Чорноморських портів Україна зможе наростити експорт до Китаю, Індонезії, Бангладеш та інших азійських імпортерів). Ринки Близького Сходу й Африки також визначають продовольчу роль України: за даними FAO, у 2022–2023 рр. українське зерно покривало значну частку потреб країн Африки на південь від Сахари, а перебої з постачанням призводили до зростання цін і ризиків голоду [22]. У цьому контексті стабілізація експорту української агропродукції є завданням не лише національного, а й глобального масштабу.
Розширення присутності України на міжнародних аграрних ринках стикається з рядом викликів бар’єрів, основними серед яких є:
- Сировинний характер більшості експортних товарів, що призводить до недоотримання доданої вартості та характеризується значною залежністю від коливань світових цін на сировину.
- Бар’єри доступу на ринки розвинених країн: вимоги до якості та безпечності харчових продуктів, фітосанітарні норми, необхідність отримання сертифікацій (напр. GlobalGAP, HACCP) для виходу на полиці європейських супермаркетів. Так, для експорту до ЄС українські виробники повинні виконувати регламенти щодо залишків пестицидів, відповідати стандартам простежуваності, упаковки тощо.
- Логістичні обмеження та висока вартість транспортування. Традиційно близько 95% експорту зерна йшло через порти Чорного моря, тому їх блокування у 2022 р. спричинило кризу. Перенаправлення потоків на залізницю та автомобільні маршрути до ЄС виявило слабкі сторони наявної інфраструктури (перевантажені прикордонні переходи, різна ширина залізничних колій тощо).
- Торговельні обмеження та політичні ризики. Сюди належать як прямі обмеження (квоти, мита, санкції), так і кон’юнктурні заборони. Прикладом є тимчасова заборона окремими сусідніми країнами ЄС імпорту українського зерна навесні 2023 р. через тиск місцевих фермерів. Хоча рішенням Єврокомісії ці обмеження були зняті, інцидент висвітлив політичну чутливість питання.
- Недостатній розвиток фінансових інструментів та підтримки експортерів. Малим і середнім виробникам складно отримати доступні кредити для розвитку експортної інфраструктури чи участі у міжнародному маркетингу. Хоча держава започаткувала механізми страхування воєнних ризиків і компенсації відсоткових ставок для експортоорієнтованого бізнесу, ці програми потребують розширення. Перелічені виклики гальмують повною мірою реалізацію експортного потенціалу, але одночасно спонукають до запровадження інноваційних змін в аграрному секторі. Для подолання зазначених бар’єрів і використання відкритих можливостей потрібні скоординовані дії як з боку самих агровиробників, так і держави (рис. 3).
Вітчизняні компанії мають інвестувати в поглиблену переробку сільгосппродукції, що дозволить експортувати не лише сировину, а й продукти з більшою доданою вартістю. Необхідно впроваджувати міжнародні стандарти якості та безпечності на виробництві. Досвід провідних аграрних експортерів свідчить, що сертифікація за стандартами HACCP, ISO, GlobalGAP, ORGANIC відкриває доступ до преміальних ринків. Українські підприємства вже роблять поступ в цьому напрямі (так, експорт органічної продукції до ЄС зріс останніми роками, а десятки українських елеваторів і молокозаводів сертифіковані за євростандартами). Дрібні і середні виробники повинні об’єднуватися у експортно-орієнтовані кооперативи для спільного виходу на зовнішні ринки. Формування більших партій однорідної продукції, спільний маркетинг і збут через торгові доми підвищить їхні шанси експортувати напряму, оминаючи посередників [23].
Необхідно активно диверсифікувати ринки збуту та просувати українську продукцію у нові країни. Держава може допомогти в цьому шляхом укладання нових угод про вільну торгівлю з країнами з перспективними ринками, посилення роботи торгових аташе за кордоном тощо. Нарешті, критично важливим є розвиток логістичної інфраструктури. Потрібно збільшувати пропускну спроможність західних сухопутних кордонів (будівництво терміналів перевалки, придбання зерновозів європейської колії тощо), нарощувати парк контейнерів для перевезення агропродукції, розширювати спроможності пунктів перевантаження в дунайських портах.
|
Структурні бар’єри:
|
|
Системні виклики та операційні обмеження:
|
|
Регуляторно-стандартний блок:
|
|
Логістика:
|
|
Інституційний розвиток:
|
|
Маркетингово-експортний напрям:
|
|
Д Науковий журнал «Вісник Університету «Україна»
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України |