ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД (С. 158-169)

УДК 330.3

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

 

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2025-16-43-13

 

Нестеренко С.С., д.е.н., професор, ЗВО «Університет «Україна» [1]

 

Анотація. У представленому матеріалі охарактеризовано поняття сталого туризму в контексті міжнародного трактування та його атрибутивне наповнення: соціальний, економічний та екологічний аспекти. Наведено засадничі засади функціонування сталого туризму як сучасної цивілізаційної теорії, а також підтверджено роль туристичної галузі у формуванні світового внутрішнього валового продукту. Крім того, представлено повноцінне визначення екологічного туризму, прийняте в вітчизняній науковій спільноті, а також особливості його функціонування в контексті концепції сталого туризму.

Автором проаналізовано національні нормативні документи довоєнного періоду розвитку екологічного туризму як одного із пріоритетних та перспективних напрямів внутрішнього туризму. Відзначено їх певну недосконалість через ідентифікацію тих проблемних питань, визначення та вирішення яких було проігноровано. В контексті зазначеного обґрунтовано додаткові напрями та заходи щодо реалізації запланованих програмних завдань, у тому числі: розбудова швидких та доступних мереж до національних природних парків з метою підвищення рівня їхньої туристичної привабливості; сприяння формуванню та реалізації конкурентоспроможних комплексних регіональних туристичних продуктів та їх просування з використанням сучасних цифрових та мережевих технологій тощо.

В статті обґрунтовано і нові виклики перед галуззю, пов’язані з повномасштабним вторгненням, зокрема: першочерговою проблемою є відновлення людських ресурсів у секторі туризму, оскільки зовнішня міграція спричинила відтік кваліфікованого персоналу з галузі; необхідність впровадження нових стандартів у сфері логістики та туристичних об’єктів, що означає вдосконалення екотуристичної інфраструктури; забезпечення правової захищеності інвестицій у туристичну галузь якосновний виклик для відновлення та розвитку екологічного туризму, а також можливість унормування питання надання пільгових преференцій на законодавчому рівні для інвестування (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо) у туристичну галузь в цілому.

Ключові слова: сталий туризм, екологічний туризм, екотуристична інфраструктура, туристичний продукт.

 

PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECOLOGICAL TOURISM DEVELOPMENT IN THE POST-WAR PERIOD

Svitlana Nesterenko, Doctor of Economics, Professor, Higher Educational Institution "University "Ukraine

Abstract. The presented material describes the concept of sustainable tourism in the context of international interpretation and its attributive content: social, economic and environmental aspects. The basic principles of the functioning of sustainable tourism as a modern civilization theory are presented, and the role of the tourism industry in the formation of the world gross domestic product is also confirmed. In addition, a full definition of ecological tourism, adopted in the domestic scientific community, is presented, as well as the features of its functioning in the context of the theory of sustainable tourism. The author analyzed the national regulatory documents of the pre-war period of the development of ecological tourism as one of the priority and promising areas of domestic tourism. Their certain imperfection was noted due to the identification of those problematic issues, the definition and solution of which was ignored. In the context of the above, additional directions and measures for the implementation of planned program tasks are substantiated, in particular: the development of fast and accessible networks to national natural parks in order to increase their tourist attractiveness; promoting the formation and implementation of competitive integrated regional tourism products and their promotion using modern digital and network technologies, etc.

The article also substantiates new challenges facing the industry related to the full-scale invasion, in particular: the primary problem is the restoration of human resources in the tourism sector, since external migration has caused an outflow of qualified personnel from the industry; the need to implement new standards in the field of logistics and tourist facilities, which means improving ecotourism infrastructure; ensuring legal protection of investments in the tourism industry as the main challenge for the restoration and development of ecotourism, as well as the possibility of regulating the issue of granting preferential preferences at the legislative level for investment (profit tax, value added tax, etc.) in the tourism industry as a whole.

Keywords: sustainable tourism, ecotourism, ecotourism infrastructure, tourism product

 

Актуальність дослідження. Найбільш ефективне вирішення проблем національного розвитку відбувається через оптимальне використання ресурсного потенціалу (матеріального, інтелектуального, фінансового, туристичного, природно-кліматичного тощо) без шкоди прийдешнім поколінням, що закладено в основу стратегії сталого розвитку будь-якої держави. Вирішення зазначеного оптимального використання передбачає розвиток низки пріоритетних галузей для кожної країни окремо, що  обґрунтовується наявністю певних конкурентних переваг в ній. В нашому випадку це необхідно реалізовувати, в тому числі, через розвиток екологічного туризму, що дозволить зберегти оригінальну неповторність природних українських територій (гір, каньйонів, річок, долин), зменшити антропогенний тиск на природне середовище, сприяти підвищенню екологічної освіти, покращити рівень благополуччя населення тощо.

Подальший розвиток екологічного туризму, що є одним із стратегічно важливих складових національного господарства, вимагає кардинальних трансформацій, які можуть забезпечити в перспективі ріст туристичної конкурентоспроможності України, за умови дотримання принципів сталого розвитку територій [1]. Необхідність теоретичного обґрунтування й розробка практичних рекомендацій з розвитку екологічного туризму та екотуристичної інфраструктури у контексті повоєнного відновлення країни обумовлюють проведення подальших наукових досліджень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В наукових працях вітчизняних вчених достатньо вивчено світовий досвід розвитку екологічного туризму на рекреаційних територіях, обґрунтовано заходи з його адаптації до умов вітчизняної економіки [2]. Іншими авторами ідентифіковано проблеми та перспективи розвитку зеленого туризму в Україні та її регіонах в умовах соціально-економічної кризи [3-5]; обґрунтовано теоретичні аспекти дослідження екологічного туризму як важливої складової стратегії сталого розвитку України та визначено пріоритетні завдання розвитку екологічного туризму в Україні [6-8].

В той же час, в наукових доробках перспективам розвитку повоєнного екологічного туризму в Україні приділяється недостатньо уваги, що обумовило тематику дослідження.

 Формулювання цілей статті. Метою статті є удосконалення теоретико-методичних та практичних рекомендацій щодо розвитку екологічного туризму в повоєнній Україні.

Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день туризм є одним із вагомих секторів світової економіки, що забезпечує значний внесок у світовий валовий внутрішній продукт. До прикладу, в 2019 році туристичний риноксформував 10 трильйонів доларів США (в післяковідному 2022 році - 7,7 трильйона доларів США) внеску у внутрішній валовий продукт, що становить 7,6 % від світового ВВП. Прогноз експертів на 2033 рік в обсязі 15,5 трильйона доларів США яскраво свідчить про збільшення частки капіталу туристичного бізнесу в світовій економіці [9]. Однак, основний принцип масовості в туристичній галузінині почав трансформуватися в принцип сталого розвитку туризму.

Сталий туризм, за визначенням Світової організації торгівлі та Всесвітньої Ради з туризму і подорожей, спрямований на задоволення потреб як туристів, що відвідують певні місця, так і місцевого населення [1]. Він орієнтований на забезпечення довгострокових перспектив розвитку, зберігаючи баланс між використанням ресурсів і їх відновленням. Природні ресурси при цьому застосовуються таким чином, щоб відповідати економічним, соціальним та естетичним вимогам, проте зберігати культурну спадщину, ключові екологічні характеристики, біологічне різноманіття та життєво важливі екосистеми [10].

Концепція сталого туризму охоплює три основні складові: екологічну, економічну та соціальну [11]. Екологічний аспект передбачає раціональне використання природних ресурсів через зменшення утворення відходів і їх утилізацію, запровадження технологій очищення і повторного використання води та матеріалів, а також застосування інновацій із мінімальним впливом на природу і культурне середовище. Крім того, він включає ефективне використання енергетичних ресурсів із залученням альтернативних джерел енергії та скорочення негативного впливу транспорту через впровадження його екологічних видів [11].

Економічна компонента сталого розвитку туризму передбачає інтеграцію туризму у загальне економічне планування та управління. Основними принципами в цьому аспекті виступають гармонізація розвитку туристичної сфери з іншими секторами економіки та стратегічними напрямами розвитку держави і регіону, стимулювання функціонування малих і середніх підприємств, а також застосування цілеспрямованого маркетингу для оптимізації економічного впливу туризму. Водночас, зазначені заходи сприяють зменшенню навантаження на природне середовище через більш рівномірний розподіл туристичних потоків у часовому та просторовому вимірах [11].

Соціальний аспект сталого розвитку туризму зосереджений на залученні урядових та локальних структур до співпраці між різними зацікавленими сторонами, зокрема національними радами з туризму, туристичними агентствами, організаціями приватного сектору та місцевими громадами. Це забезпечує ефективну участь у процесах прийняття рішень щодо туристичного розвитку. Важливе значення має створення рівноправних можливостей для корінного населення поряд з іншими учасниками туристичного бізнесу, що передбачає здобуття економічних, соціальних і культурних вигод, а також пріоритетне право на працевлаштування. Крім того, важливим є збереження історичних і культурних надбань регіону, включаючи традиційні ремесла та фольклор. Заохочення етичної поведінки туристів також входить до пріоритетів соціальної складової [11].

Більшість дослідників погоджуються, що екологічний туризм, також відомий як «зелений», виступає важливим механізмом реалізації принципів сталого розвитку в туристичній сфері. На думку А. Якимчук і її колег, екологічний туризм представляє собою тип відпочинку, що передбачає подорожі до незайманих природоохоронних зон, сільських територій чи інших місць з унікальною природою. При цьому основою такого туризму є раціональне природокористування з освітньою метою та для організації відпочинку, що відповідає принципам сталого розвитку. Обираючи саме цей вид діяльності, туристи мінімально впливають на природу і територію, де вони перебувають. Екологічний туризм сприяє активному залученню туристів до освітніх програм і підвищення обізнаності про проблеми довкілля. Додатково він може стати джерелом фінансування заходів з охорони природи, підтримки соціально-економічного розвитку місцевих громад і створення позитивного туристичного іміджу регіону. Це робить екологічний туризм важливим елементом збереження довкілля для майбутніх поколінь [12].

У випадку розробки проекту екологічного туризму в сільській місцевості він має бути спрямований на забезпечення гармонії між природним середовищем, культурою та населенням місцевості. Основним пріоритетом повинні залишатися підвищення рівня життя місцевого населення і стимулювання економічного розвитку. При цьому нові форми екологічного туризму, такі як сільський туризм, дозволяють гостям насолодитися природною красою, багатством культурних традицій, обрядовою практикою та іншими особливостями регіону [13].

Глобальний екологічний вплив туристичної діяльності отримав значну увагу в контексті міжнародних стратегій сталого розвитку, зокрема в Програмі сталого розвитку туризму, започаткованій на Саміті Землі, що відбувся у Ріо-де-Жанейро у 1992 році. В рамках цього саміту було прийнято директивний документ «Порядок денний на XXI століття», який став фундаментом для подальшого формування принципів збалансованого розвитку у туристичній сфері. Продовження діалогу щодо екологічних і соціальних аспектів туризму та їх важливості відбулося на Саміті в Йоганнесбурзі у 2002 році. Відповідно до положень «Порядку денного на XXI століття», принципи сталого розвитку туристичної галузі охоплюють наступні базові аспекти [14]:

1. Забезпечення здорового способу життя і гармонійної взаємодії людини з природним середовищем.

2. Охорона, відновлення та підтримка екологічної рівноваги шляхом збереження планетарних екосистем.

3. Впровадження інноваційних підходів до сталого виробництва та споживання у сфері туризму і подорожей.

4. Формування міжнародного співробітництва в рамках відкритої економічної системи задля ефективного використання ресурсів.

5. Усунення тенденцій протекціонізму у сфері надання туристичних послуг через глобалізований підхід до їх організації.

6. Гарантування екологічного захисту з одночасним дотриманням чинних законодавчих норм і стандартів.

7. Активна участь громадського суспільства у процесі прийняття рішень щодо розбудови туристичної інфраструктури, з особливим акцентом на залучення місцевих громад до процесу планування.

8. Орієнтація на локальні аспекти у розробці рішень стосовно організації та управління туристичною діяльністю.

9. Удосконалення галузевого досвіду через обмін професійними знаннями і впровадження найкращих технологічних практик у туризмі.

10. Врахування інтересів, потреб і культурних подій місцевого населення як ключового елемента сталої туристичної політики.

Таким чином, зазначені принципи складають цілісний набір рекомендацій для інтеграції соціальних, економічних і екологічних аспектів у розвиток туристичної галузі, спрямованої на забезпечення довгострокової сталості як на локальному, так і глобальному рівнях.

Актуальність розвитку екотуристичної діяльності в Україні обумовлена нагальною необхідністю розв'язання соціально-економічних та екологічних проблем, як у межах окремих регіонів, так і на загальнодержавному рівні. У довоєнний період уряд України визначив екологічний туризм як один із пріоритетних і стратегічно важливих секторів, перспективних для розвитку національної економіки. Це положення знайшло відображення у Стратегії розвитку туризму та курортів на період до 2026 року, затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України № 168-р від 16 березня 2017 року. Крім того, така стратегічна орієнтація відповідає Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки, яка була затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 695 від 5 серпня 2020 року [15].

Згідно з положеннями зазначеної стратегії, розвиток внутрішнього туризму визнано одним із ключових напрямів, реалізація якого потребує виконання комплексу завдань. Серед них виділяються: забезпечення умов для залучення інвестицій у створення туристичної інфраструктури; популяризація туристичного потенціалу регіонів і територіальних громад як на внутрішньому рівні, так і за межами країни; розбудова доступних і ефективних транспортних сполучень до національних природних парків задля підвищення їхньої привабливості для туристів; підтримка формування конкурентоспроможних регіональних туристичних продуктів, а також просування регіональних туристичних брендів через сучасні цифрові та мережеві технології. Водночас сучасний стан екотуристичної діяльності в Україні характеризується низкою викликів, які обумовлюють необхідність пошуку нових підходів до реалізації поставлених стратегічних завдань. Урахування цих проблем є критично важливим для забезпечення сталого розвитку екотуризму як невід'ємного складника соціально-економічного прогресу країни.

В Україні визначено низку ключових проблем, які стримують розвиток екотуристичної діяльності. Основними серед них є недостатня кількість об'єктів туристичної інфраструктури, таких як готелі, мотелі, відпочинкові бази, придорожній сервіс, а також низький рівень послуг для їх клієнтів. Більшість існуючих об'єктів не відповідають сучасним стандартам технічної та функціональної якості. Значна диспропорція розвитку туристичної інфраструктури спостерігається між різними громадами областей країни, що поглиблює проблему. Інформаційно-рекламне забезпечення екотуристичної діяльності також перебуває на незадовільному рівні, зокрема через відсутність інфраструктурних комунікацій у рекреаційних зонах та єдиної системи туристичного маркування територій. Бюджетне недофінансування стримує розвиток цієї сфери, включаючи створення необхідної інфраструктури та просування екотуризму на зовнішніх ринках. Відсутність програм пільгового кредитування для підприємців у галузі також обмежує можливість її розширення [15].

Особливо важливою проблемою є брак регіональних стратегій і програм розвитку екотуристичної діяльності. У прийнятих Стратегіях регіонального розвитку до 2027 року та планах їх реалізації питання створення екотуристичної інфраструктури фактично ігнорується. З огляду на це, у повоєнний період вкрай необхідно внести зміни до чинних стратегій та програм у сфері туризму й рекреації. Зокрема, доречно передбачити комплекс заходів для стимулювання розвитку екотуризму та формування відповідної інфраструктури. Такий підхід дозволить [15] сприяти створенню позитивного іміджу українських регіонів, підвищенню їх конкурентоспроможності й інвестиційної привабливості. Це, своєю чергою, забезпечить зростання рівня зайнятості населення та збільшення податкових надходжень від підприємницької діяльності у сфері екотуризму. Внутрішній туризм, включаючи туризм «вихідного дня», отримає новий поштовх до розвитку. Очікується зростання кількості туристичних маршрутів, продаж регіональних продуктів, створення нових екотуристичних і рекреаційно-оздоровчих об'єктів. Усе це сприятиме збільшенню чисельності працівників у туристичній галузі та інтеграції України як важливого напрямку на світовій туристичній мапі.

Поряд із вже існуючими довоєнними проблемами, сучасний стан туристичної галузі України характеризується суттєвими ускладненнями, зумовленими війною. Однак подолання актуальних викликів залишається вирішальним чинником для забезпечення сталого розвитку національного туристичного ринку. Серед ключових аспектів поствоєнного відновлення важливе місце займають питання кадрового потенціалу, запровадження інноваційних стандартів у логістиці та туристичній інфраструктурі, а також необхідність реформування нормативно-правової бази, що регулює туристичну діяльність [16].

Особливу увагу слід звернути на відновлення людського ресурсу у туристичному секторі, який зазнав значних втрат унаслідок масової міграції населення під час війни, особливо жінок та дітей [17]. Це явище створило помітний дефіцит кадрів у галузях, де традиційно переважає жіночий контингент. Відновлення професійного складу є першочерговою задачею, оскільки брак кваліфікованих працівників гостро відчувається в сфері гостинності, зокрема готелів і ресторанів, які працюють зі зниженою ефективністю [18].

Не менш важливим викликом є необхідність створення та впровадження нових стандартів у логістичній і туристичній інфраструктурі України. Це потребує комплексного вдосконалення транспортної системи, включаючи модернізацію автомагістралей, оптимізацію транспортних маршрутів, а також розвиток місцевих аеропортів і залізничних мереж. Пріоритетом повинна стати розробка комфортних і зручних маршрутів для туристів і забезпечення відповідної кількості транспортних засобів для їх обслуговування. Додатково необхідно оновити туристичне середовище, охоплюючи готельну, ресторанну та розважальну сфери. Ці процеси мають передбачати впровадження високоякісних стандартів обслуговування, екологічно чистих технологій і врахування потреб гостей з різними запитами та очікуваннями. Таким чином, вирішення зазначених викликів є важливим кроком для посилення конкурентоспроможності України як туристичного напряму у поствоєнний період [18].

Забезпечення безпечного та стабільного середовища для інвестицій у туристичній галузі є одним із головних завдань для стимулювання її відновлення та розвитку в Україні після війни. Очікується, що із завершенням бойових дій зросте зацікавленість у фінансуванні як інфраструктурних, так і розважальних проектів - готелів, ресторанів, туристичних об’єктів і логістичних систем. Однак для залучення високоякісних інвесторів необхідне створення ефективного законодавчого механізму, що гарантуватиме надійний захист їх капіталу. Крім того, варто запровадити стимулюючі заходи, такі як тимчасові пільги на податок на прибуток, податок на додану вартість та інші фінансові преференції. Це підвищить економічну привабливість туристичного сектору та створить потужну основу для його відновлення й довготривалого процвітання.

Висновки. Таким чином, екологічний туризм виступає не лише як важливий учасник відновлення економіки, але і як важливий чинник у розвитку соціокультурної сфери та збереженні природних ресурсів для прийдешніх поколінь. Попри це, ідентифіковано нові виклики перед галуззю, пов’язані з повномасштабним вторгненням, зокрема: першочерговою проблемою є відновлення людських ресурсів у секторі туризму, оскільки зовнішня міграція спричинила відтік кваліфікованого персоналу з галузі; необхідність впровадження нових стандартів у сфері логістики та туристичних об’єктів, що означає вдосконалення екотуристичної інфраструктури; забезпечення правової захищеності інвестицій у туристичну галузь як основний виклик для відновлення та розвитку екологічного туризму, а також можливість унормування питання надання пільгових преференцій на законодавчому рівні для інвестування (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо) у туристичну галузь в цілому. Все це вимагає подальших наукових досліджень та відповідних  висновків та узагальнень.

Список використаної літератури

1. Соловій І.П., Адамовський О.М., Дубович І.А. Сталий туризм: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні// Економіка та суспільство. Випуск № 50, 2023.

2. Ступень Н. М. Світовий досвід розвитку екологічого туризму на рекреаційних територіях. Збалансоване природокористування. 2016. № 3. С. 94-99.

3. Литвин І. В., Нек М. А. Проблеми та перспективи розвитку сільського зеленого туризму в регіоні. Регіональна економіка. 2013. № 2. С. 81-88.

4. Розметова О. Г., Парфило С. С. Удосконалення організації зеленого туризму в Полтавській області. Молодий вчений. 2018. № 12(64). С. 676-682. https://doi.org/10.32839/2304-5809/2018-12-64-152

5. Стренковська А. Ю., Євдокімова О. М. Проблеми та перспективи розвитку зеленого туризму в Україні. Причорноморські економічні студії. 2019. Вип. 38- 2. С. 41-44]; [Матвійчук Л. Ю., Вісин О. О., Карпюк І. В. Greenways як ресурс для місцевого туристичного розвитку. Перспективи розвитку туризму в Україні та світі: управління, технології, моделі: колективна монографія. 5-е вид. / за наук. ред. Л. Ю. Матвійчук. Луцьк: ІВВ Луцького НТУ, 2019. С. 9-24.

6. Любонько Т. В. Формування організаційноекономічного механізму управління розвитком екологічного туризму. Ефективна економіка. 2014. № 9. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=376.

7. Савіцька О. П., Савіцька Н. В., Погребняк Л. В. Екотуризм як важлива складова стратегії сталого розвитку України. Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. Вип. 15. С. 122-128.

8. Посохов І. С., Сагайдачна А. В. Перспективи розвитку екологічного туризму в Україні. Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Сер.: Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм. 2019. Вип. 9. С. 203- 212. https://doi.org/10.26565/2310-9513-2019-9-25

9.  Travel, Tourism & Hospitality. Total contribution of travel and tourism to gross domestic product (GDP) worldwide in 2019 and 2022, with a forecast for 2023 and 2033. URL: https://www.statista.com/statistics/233223/ travel-and-tourism--total-economic-contribution-worldwide/

10. Пендерецький О. В. Екологічні аспекти розвитку промислового туризму в нафтогазовидобувних регіонах України. Науковий вісник ІФНТУНГ. 2009. Вип. 4 (22). С. 148-152.

11. Україна: основні тенденції взаємодії суспільства і природи у ХХ столітті (географічний аспект) / за ред. Л. Г. Руденка. Київ, 2005. 320 с.

12. Якимчук А., Попадинець Н., Валюх А., Скрипко Т., Левков К. Сільський «зелений» туризм як каталі затор розвитку місцевої економіки в процесі децентралізації влади. AgriculturalandResourceEconomics. 2021. Vol. 7. No. 1. P. 232–259. DOI: https://doi.org/10.51599/are.2021.07.01.12

13. Regmi, N. Rural tourism in Nepal: Development and sustainability, A case study of Parbat District, Nepal. Bachelor’s Thesis, Central University of Applied Science. Finland. 2016. URL: https://core.ac.uk/download/ pdf/38134327.pdf

14. On the way to a strategy for achieving SDGs in the EU. Sustainability Europe Report 2019 (2019). Sustainable Development Solutions Network (SDSN) and Institute for European Environmental Policy (IEEP). URL: https://www.sdgindex.org/reports/2019-europe-sustainable-development-report/

15. Безугла Л.С. Регіональні особливості розвитку екотуристичної діяльності в Україні: порівняльний аналіз//Вісник економічної науки України. – №2. – 2020. - С. 50-57.

16. Роїк, О. Р. Напрямки сталого розвитку туризму України в умовах післявоєнного відновлення. Економіч ний простір. 2023. № 184. С. 58–61 DOI: https://doi.org/10.32782/2224-6282/184-9

17. Любченко В.В. Роль туризму у сталому розвитку в Україні: виклики та можливості для економіки. Економіка та суспільство. Випуск № 57. 2023.

18. Чорний. О. Сталий розвиток українського туризму: що маємо створити для майбутнього? URL: https://ukraine-oss.com/stalyj-rozvytok-ukrayinskogo-turyzmu-shho-mayemo-stvoryty-dlya-majbutnogo/

References

1. Soloviy I.P., Adamovsʹkyy O.M., Dubovych I.A. Stalyy turyzm: suchasnyy stan ta perspektyvy rozvytku v Ukrayini// Ekonomika ta suspilʹstvo. Vypusk № 50, 2023.

2. Stupenʹ N. M. Svitovyy dosvid rozvytku ekolohichoho turyzmu na rekreatsiynykh terytoriyakh. Zbalansovane pryrodokorystuvannya. 2016. №

3. S. 94-99. 3. Lytvyn I. V., Nek M. A. Problemy ta perspektyvy rozvytku silʹsʹkoho zelenoho turyzmu v rehioni. Rehionalʹna ekonomika. 2013. № 2. S. 81-88.

4. Rozmetova O. H., Parfylo S. S. Udoskonalennya orhanizatsiyi zelenoho turyzmu v Poltavsʹkiy oblasti. Molodyy vchenyy. 2018. № 12(64). S. 676-682. https://doi.org/10.32839/2304-5809/2018-12-64-152

5. Strenkovsʹka A. YU., Yevdokimova O. M. Problemy ta perspektyvy rozvytku zelenoho turyzmu v Ukrayini. Prychornomorsʹki ekonomichni studiyi. 2019. Vyp. 38- 2. S. 41-44]; [Matviychuk L. YU., Visyn O. O., Karpyuk I. V. Greenways yak resurs dlya mistsevoho turystychnoho rozvytku. Perspektyvy rozvytku turyzmu v Ukrayini ta sviti: upravlinnya, tekhnolohiyi, modeli: kolektyvna monohrafiya. 5-e vyd. / za nauk. red. L. YU. Matviychuk. Lutsʹk: IVV Lutsʹkoho NTU, 2019. S. 9-24.

6. Lyubonʹko T. V. Formuvannya orhanizatsiynoekonomichnoho mekhanizmu upravlinnya rozvytkom ekolohichnoho turyzmu. Efektyvna ekonomika. 2014. № 9. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=376.

7. Savitsʹka O. P., Savitsʹka N. V., Pohrebnyak L. V. Ekoturyzm yak vazhlyva skladova stratehiyi staloho rozvytku Ukrayiny. Hlobalʹni ta natsionalʹni problemy ekonomiky. 2017. Vyp. 15. S. 122-128.

8. Posokhov I. S., Sahaydachna A. V. Perspektyvy rozvytku ekolohichnoho turyzmu v Ukrayini. Visnyk KHNU imeni V. N. Karazina. Ser.: Mizhnarodni vidnosyny. Ekonomika. Krayinoznavstvo. Turyzm. 2019. Vyp. 9. S. 203- 212. https://doi.org/10.26565/2310-9513-2019-9-25

9. Travel, Tourism & Hospitality. Total contribution of travel and tourisme to gross domestic product (GDP) worldwide in 2019 and 2022, with forecast for 2023 and 2033. URL: https://www.statista.com/statistics/233223/ travel-and-tourism-deto-econom

10. Пеннереткій ОВ Еколохінні аспекти розвитку промислового туризму в нефтахазоводобувних реіонаках України. Науковий вісник ІФНТУНХ. 2009. Vyp. 4 (22). S. 148-152.

11. Ukrayina: osnovni tendentsiyi vzayemodiyi suspilʹstva i pryrody у KHKH stolitti (heohrafichny aspekt) / за red. LH Rudenka. Kyyiv, 2005. 320 s.

12. Якимчук А., Попадінетс Н., Valyukh A., Skrypko T., Levkov K. Silnsʹkyy «zelenyy» turyzm, як catali zator, розв'язку mistsevoyi ekonomiky в protesi detsentralizatsiyй vládі. Agricultural and Resource Economics. 2021. Vol. 7. No. 1. P. 232-259. DOI: https://doi.org/10.51599/are.2021.07.01.12

13. Регмі, Н. Російський туризм у Непалі: Розвиток та стійкість, При розслідуванні Parbat District, Непал. Bachelor's Thesis, Central University of Applied Science. Фінляндія. 2016. URL: https://core.ac.uk/download/ pdf/38134327.pdf

14. On the way to a strategy for achieving SDGs в the EU. Sustainability Europe Report 2019 (2019). Сумісні Розробки рішень мережі (SDSN) та інститут для Європейської природоохоронної політики (IEEP). URL: https://www.sdgindex.org/reports/2019-europe-sustainable-development-report/

15. Безухла LS Регіональні особливості розвитку екотуристичної діяльності в Україні: порівняльний аналіз // Вісник економічної науки України. - №2. – 2020. – S. 50-57.