ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ (С. 188-202)

ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

 

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2025-17-44-15

 

Скаженник М.В., аспірантка спеціальності 051 «Економіка», Університет «Україна» [1]

 

Анотація. У статті розглянуто сутність, джерела та форми національної інвестиційно-інноваційної політики України, визначено її концептуальні засади та механізми реалізації. Проаналізовано нормативно-правову та стратегічну базу інноваційної діяльності, зокрема Закони України, державні програми та Стратегію інноваційного розвитку до 2030 року, а також проблеми, що обмежують ефективність державного регулювання інноваційної сфери. Окрему увагу приділено класифікації інноваційних інвестицій та видам інновацій, що впливають на розвиток підприємств та національної економіки в цілому. Наведено приклади успішних інноваційних проектів в Україні та на міжнародному рівні, що демонструють ефективність інтеграції науки, освіти, виробництва та державної підтримки у реалізації інноваційних ініціатив. Отримані результати підтверджують необхідність удосконалення нормативно-правової та стратегічної бази, посилення фінансових та інституційних механізмів підтримки інновацій для забезпечення сталого розвитку та підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Ключові слова: інновація, інвестиційно-інноваційна політика, національна економіка, стратегія розвитку, державне регулювання, інвестиції, інноваційні проекти, фінансові механізми.

 

UKRAINE'S INVESTMENT AND INNOVATION POLICY: PROBLEMS AND PROSPECTS

Skazhennyk Maryna ,  second-year postgraduate student majoring in 051 Economics, "Ukraine" University

Summary. The article examines the essence, sources and forms of Ukraine's national investment and innovation policy, defines its conceptual foundations and implementation mechanisms. It analyses the regulatory and strategic framework for innovation, including Ukrainian laws, state programmes and the Innovation Development Strategy until 2030, as well as issues that limit the effectiveness of state regulation in the innovation sphere. Particular attention is paid to the classification of innovation investments and types of innovations that influence the development of enterprises and the national economy as a whole. Examples of successful innovation projects in Ukraine and internationally are provided, demonstrating the effectiveness of integrating science, education, production, and state support in the implementation of innovation initiatives. The results confirm the need to improve the regulatory and strategic framework and strengthen financial and institutional mechanisms to support innovation in order to ensure sustainable development and increase the competitiveness of the national economy.

Keywords: innovation, investment and innovation policy, national economy, development strategy, state regulation, investments, innovative projects, financial mechanisms.

 

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується високою динамікою інноваційних процесів, що визначають напрями соціально-економічного розвитку та рівень конкурентоспроможності держав. Інноваційна діяльність сьогодні виступає основним чинником підвищення ефективності виробництва, модернізації технологічної бази, забезпечення сталого зростання та формування національних конкурентних переваг. Відповідно, питання формування та реалізації дієвої національної інвестиційно-інноваційної політики набуває особливої актуальності для України в умовах глобальних трансформацій і внутрішніх економічних викликів.

Початок трансформаційних процесів у 1990-х роках та перехід до ринкової економіки виявили необхідність створення системи підтримки інноваційного розвитку, розроблення концептуальних засад, інструментів і механізмів прийняття стратегічних рішень, спрямованих на ефективне залучення інвестицій у сферу інновацій. Незважаючи на поступове формування законодавчих і інституційних основ інноваційно-інвестиційного розвитку, вітчизняна економіка й надалі стикається з низкою проблем – нестачею інвестиційних ресурсів, низькою ефективністю використання наявних фінансових потоків, фрагментарністю державної підтримки інновацій та недосконалістю механізмів взаємодії між державним і приватним секторами.

Криза, спричинена військовими діями та пандемією COVID-19, а також сучасні геополітичні виклики посилили структурні дисбаланси в національній економіці, що актуалізує потребу в негайному перегляді підходів до формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку. В умовах обмеженості бюджетних ресурсів стратегічним завданням держави стає залучення позабюджетних фінансових джерел, стимулювання приватних інвестицій, формування сприятливого інституційного середовища для розвитку інноваційних підприємств і стартапів.

Вихідні передумови: подані наукові праці висвітлюють теоретичні, методологічні та прикладні аспекти формування й реалізації інвестиційно-інноваційної політики. О. Зельдіна [1] розкриває сутність інвестиційно-інноваційної моделі сталого розвитку економіки України. М. Денисенко, І. Бродюк і Д. Сташенюк [2; 9] досліджують механізми формування інвестиційно-інноваційної стратегії підприємства. Н. Юрчук та ін. [3] наголошують на значенні інноваційно-інвестиційної діяльності у забезпеченні сталого розвитку.

В. Євтушенко й О. Свєженцев [4] аналізують державну інноваційну політику у світовому вимірі, а Є. Грігєрман [5] систематизує концептуальні підходи до інноваційно-інвестиційного розвитку. Праці В. і Ю. Волощуків та О. Іванишина [6] присвячені механізмам інвестування, а дослідження Б. Гречаника [7] розкриває структуру інвестиційно-інноваційних систем національної економіки. М. Іоргачова [8] розглядає інноваційні інвестиції як складову інвестиційної політики компаній, а А. Гуторов [10] – інвестиційне забезпечення інновацій у аграрному секторі.

Попри значну кількість наукових праць, питання національної інвестиційно-інноваційної політики залишаються недостатньо дослідженими. Таким чином, актуальною науковою проблемою є розроблення комплексного підходу до формування, структуризації та реалізації національної інвестиційно-інноваційної політики, що відповідав би сучасним тенденціям глобальної економіки та потребам відновлення української держави.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні сутності, концептуальних засад і структурних джерел національної інвестиційно-інноваційної політики та у визначенні ефективних механізмів її реалізації в умовах сучасних економічних трансформацій України.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

1. Розкрити економічну сутність і зміст інвестиційно-інноваційної політики держави.
2. Дослідити чинну нормативно-правову та інституційну базу реалізації інвестиційно-інноваційної політики України.
3. Оцінити ефективність існуючих механізмів державного регулювання інвестиційно-інноваційних процесів.

Виклад основного матеріалу. Інноваційна політика є складовою соціально-економічної, промислової та науково-технічної політики держави, головною метою якої виступає постійне технологічне оновлення національної економіки та впровадження результатів наукових розробок у виробництво. Реалізація такої політики забезпечує підвищення конкурентоспроможності економіки, зростання національних доходів та досягнення позитивного соціально-економічного ефекту для суспільства.

В умовах змішаної економіки, що поєднує державний і приватний сектори, включаючи малі інноваційні та венчурні підприємства, державна промислова й інноваційна політика має характеризуватися різноманітністю форм і методів впливу для забезпечення ефективного розвитку всіх галузей. Для підприємств, підпорядкованих органам державного управління, держава виконує функцію координатора та керівника інноваційного процесу, створюючи умови для розроблення, тестування й упровадження нових технологій, а також залучаючи до цього процесу приватний сектор. Для приватних компаній держава виступає регулятором, який за допомогою нормативно-правових механізмів формує стимули для активізації інноваційної діяльності. В цілому, інноваційна політика держави має виконувати такі функції (Рис. 1).

Рис. 1. Функції державної інноваційної політики

 

Джерело: [4, с. 51]

 

Важливим напрямом державної інноваційної політики є інтеграція трьох основних складових: освіти (підготовка висококваліфікованих фахівців), науки (фундаментальні й прикладні дослідження) та виробництва (масове впровадження інноваційних рішень). Загальноекономічна функція інноваційної політики полягає у визначенні стратегічних пріоритетів інноваційного розвитку для суб’єктів господарювання всіх форм власності.

Механізм державного регулювання інноваційної діяльності не є самодостатнім елементом, а виконує роль інструменту усунення бар’єрів, що стримують інноваційний розвиток. Його мета – забезпечення збалансованого відтворення, сталого економічного зростання та ефективного використання інноваційного потенціалу. Основними складовими цього механізму виступають форми, методи, напрями, інструменти, економічні стимули та обсяги державної підтримки, які визначаються характером державного устрою та соціально-економічних пріоритетів країни [1, с. 85].

Сутність поняття «інновація» тісно пов’язана з метою та об’єктом дослідження. Під інновацією зазвичай розуміють процес перетворення наукових ідей або технічних розробок у практично корисний продукт, послугу чи технологію, які створюють додану вартість та забезпечують економічний ефект. Вона передбачає впровадження технічних, економічних, соціальних або організаційних змін, що сприяють підвищенню ефективності виробництва та розвитку суспільства. Інновація вважається результативною тоді, коли вона задовольняє потреби ринку, має елемент новизни та забезпечує прибутковість для суб’єктів господарювання [8].

У Законі України «Про інноваційну діяльність» інновації визначаються як новостворені або вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, управлінського чи комерційного характеру, що істотно покращують якість виробництва або соціальної сфери. Таким чином, інновація – це не лише результат науково-технічного прогресу, але й важливий чинник економічного розвитку держави [11].

Інвестиційна політика у свою чергу становить невід’ємну складову економічної політики держави та підприємницьких структур. Вона охоплює визначення масштабів, структури, напрямів та джерел інвестицій, спрямованих на забезпечення стабільного розвитку економіки. Її головна мета полягає у формуванні оптимального співвідношення між інвестиційними ресурсами та інноваційними пріоритетами, що гарантує фінансову стійкість і конкурентоспроможність підприємств у довгостроковій перспективі.

Інвестиційно-інноваційна політика поєднує ці два напрями, забезпечуючи взаємозв’язок між фінансовими ресурсами та інноваційним потенціалом економіки. Вона орієнтована на створення сприятливих умов для розробки, впровадження та комерціалізації інноваційних проєктів. Залежно від виду впроваджуваних інновацій, можна виокремити технологічні, товарні, управлінські, соціальні, екологічні та маркетингові інноваційні інвестиції. Кожен із цих видів спрямований на підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання, розвиток ринкових можливостей і покращення якості життя населення [12].

Таке поєднання інвестиційного та інноваційного підходів формує основу національної інвестиційно-інноваційної політики, яка визначає стратегічні пріоритети модернізації економіки, розвитку науково-технологічного потенціалу та зміцнення конкурентоспроможності держави.

Ефективна реалізація національної інвестиційно-інноваційної політики неможлива без комплексного нормативно-правового та стратегічного забезпечення, яке створює правові, економічні та організаційні умови для стимулювання інноваційної діяльності та залучення інвестиційних ресурсів. В основу нормативного регулювання інноваційної та інвестиційної сфери закладено низку законів, які встановлюють загальні засади функціонування системи інноваційного розвитку, визначають права та обов’язки суб’єктів господарювання, формують інституційні рамки підтримки інновацій, а також гарантують захист інвестицій та комерціалізацію науково-технічних розробок.

Одним із основних документів є Закон України «Про інноваційну діяльність» [13], який закріплює поняття інновацій, їхні види та форми, а також встановлює механізми державної підтримки інноваційної активності суб’єктів господарювання. Цей закон визначає, що інновації охоплюють як новостворені чи вдосконалені конкурентоспроможні технології та продукцію, так і організаційно-технічні рішення, які суттєво підвищують ефективність виробництва та соціальної сфери. Закон України «Про інвестиційну діяльність» [11] доповнює ці положення, закріплюючи правові гарантії для інвесторів, регламентуючи порядок залучення капіталу та визначаючи напрями державного контролю за ефективністю використання інвестиційних ресурсів.

Крім того, важливе значення у правовому забезпеченні інноваційної та інвестиційної діяльності має Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [14], який регламентує організаційні та фінансові умови функціонування наукової сфери, визначає пріоритети розвитку фундаментальних і прикладних досліджень та інтегрує їх у систему інноваційного розвитку.

Поряд із вказаними законами, нормативну основу формує Податковий кодекс України [15], який встановлює пільгові умови оподаткування для інноваційних підприємств та інвестиційних проєктів, що стимулює розвиток високотехнологічних галузей економіки. Законодавче забезпечення доповнюється положеннями Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [16], який інтегрує інноваційні пріоритети у стратегічні економічні програми та забезпечує прогнозування довгострокового розвитку національної економіки.

Однак ефективна інвестиційно-інноваційна політика не може обмежуватися лише законодавчими нормами, оскільки реалізація стратегічних цілей потребує визначення пріоритетів розвитку, конкретизації механізмів стимулювання інновацій та встановлення чітких інструментів залучення інвестицій. У цьому контексті стратегічні документи державного рівня виконують надзвичайно важливу роль, оскільки вони формують бачення розвитку національної економіки, визначають пріоритетні напрями інноваційного оновлення та визначають критерії ефективності державного регулювання.

Одним із базових стратегічних документів у сфері національної інвестиційно-інноваційної політики є Стратегія інноваційного розвитку України на період до 2030 року [17], яка визначає основні пріоритети та завдання держави у створенні ефективного інноваційного середовища. Цей документ акцентує увагу на необхідності формування комплексного сприятливого середовища для науково-технологічної діяльності, що передбачає розвиток інфраструктури підтримки інновацій, зокрема науково-дослідних і технологічних парків, інкубаторів стартапів, центрів трансферу технологій та платформ для комерціалізації наукових розробок.

Стратегія визначає низку завдань, серед яких основними є стимулювання науково-дослідної діяльності у пріоритетних галузях економіки, підвищення ефективності використання інтелектуальної власності, забезпечення взаємодії між освітою, наукою та виробництвом, а також створення умов для активного залучення приватних і державних інвестицій у високотехнологічні проєкти. Для реалізації цих завдань документ пропонує конкретні механізми: введення фінансових стимулів, включаючи гранти, субсидії та пільгове оподаткування інноваційних підприємств; розвиток системи державного замовлення на науково-технічні розробки; впровадження державних програм підтримки стартапів та малого інноваційного бізнесу; а також організаційне забезпечення трансферу технологій через створення кластерів та партнерських платформ між університетами, науковими установами та підприємствами.

Особливу увагу Стратегія приділяє інтеграції інновацій у промислове виробництво, що передбачає не лише розробку нових продуктів і технологій, а й модернізацію існуючих виробничих процесів, впровадження цифрових рішень, автоматизацію та оптимізацію технологічних ланцюгів. У документі передбачено заходи з підвищення кваліфікації кадрів, підготовки інженерів та науковців, здатних ефективно реалізовувати інноваційні проєкти, а також створення умов для залучення міжнародних експертів і технологій. Крім того, Стратегія встановлює систему оцінки ефективності реалізації інноваційних ініціатив, що включає моніторинг показників комерціалізації розробок, рівня впровадження технологій у виробництво, обсягу залучених інвестицій та економічного ефекту від впроваджених інновацій.

У свою чергу, Національна економічна стратегія до 2030 року [18] інтегрує інноваційний вектор у всі напрями економічної політики, акцентуючи на цифровій трансформації, розвитку високотехнологічних галузей та стимулюванні інвестицій у науково-технічні проєкти. Не менш важливою є Державна стратегія регіонального розвитку на 2021–2027 роки [19], яка передбачає створення регіональних інноваційних екосистем, технологічних парків і кластерів з метою активізації локальних інвестиційних процесів та залучення приватних і державних ресурсів у розвиток інноваційних проєктів. Концепція визначає цифровізацію як ключовий чинник формування інноваційного потенціалу та створення сприятливого середовища для інвестицій у високотехнологічні сектори.

Нормативно-правова база України у сфері інвестиційно-інноваційної політики має багаторівневу структуру та складається із законів, які закріплюють загальні правові засади функціонування інноваційної та інвестиційної діяльності, і стратегічних документів, що визначають пріоритети розвитку, інструменти стимулювання та механізми реалізації інноваційної політики. Взаємодія цих елементів створює основу для формування інституційного середовища, яке забезпечує стабільний розвиток національної економіки, активізацію науково-технічного потенціалу та підвищення конкурентоспроможності держави у глобальному економічному просторі.

Реалізація державної інвестиційно-інноваційної політики знаходить своє відображення в конкретних прикладах успішних інноваційних проєктів як на національному, так і на міжнародному рівні. В Україні помітні успіхи були досягнуті у сфері інформаційних технологій, біотехнологій, енергетики та машинобудування. Одним із яскравих прикладів є розвиток компанії MacPaw, яка спеціалізується на створенні програмного забезпечення для оптимізації роботи комп’ютерних систем та кібербезпеки. Інноваційний продукт цієї компанії – утиліта CleanMyMac – здобула міжнародне визнання і дозволила не лише підвищити конкурентоспроможність українського програмного забезпечення, а й залучити значні іноземні інвестиції [20].

У сфері енергетики прикладом успішної інновації є проєкти компанії DTEK Renewables, що впроваджує сучасні технології відновлюваної енергетики, включаючи сонячні та вітрові електростанції. Завдяки використанню передових енергетичних технологій та інтеграції систем зберігання енергії, компанія змогла підвищити ефективність виробництва електроенергії та зменшити вплив на навколишнє середовище, демонструючи економічну і соціальну ефективність інноваційного підходу [21].

В агропромисловому комплексі Україна демонструє приклади успішних інноваційних рішень через використання високотехнологічного обладнання та програмно-аналітичних платформ для управління агровиробництвом. Зокрема, компанія AgroGeneration впровадила систему точного землеробства, що дозволяє оптимізувати використання ресурсів, підвищити врожайність та ефективність виробництва [22].

Підприємства машинобудівної галузі реалізовують інноваційні проєкти зі створення високоефективного енергетичного обладнання для теплових та гідроелектростанцій. Вони впроваджують сучасні цифрові технології проєктування (CAD/CAM/CAE-системи), 3D-моделювання та автоматизовані виробничі комплекси, що дають змогу виготовляти турбіни нового покоління з підвищеним коефіцієнтом корисної дії та зменшеним енергоспоживанням під час експлуатації.

Незважаючи на наявність достатньо розгалуженої нормативно-правової та стратегічної бази, її ефективність у реалізації інвестиційно-інноваційної політики України залишається обмеженою через ряд суттєвих проблем. По-перше, спостерігається недостатня узгодженість між законодавчими актами та стратегічними документами, що призводить до дезорієнтації суб’єктів господарювання та ускладнює механізми реалізації інноваційних проєктів. Часто законодавство встановлює загальні положення без конкретного визначення процедур державної підтримки або критеріїв відбору інноваційних ініціатив, що знижує ефективність використання бюджетних та позабюджетних ресурсів. По-друге, відзначається низька оперативність внесення змін до законодавчих і стратегічних документів відповідно до сучасних тенденцій розвитку науково-технологічної сфери та світових економічних процесів, що зумовлює відставання національної інноваційної політики від вимог глобальної конкуренції. По-третє, існують проблеми в частині забезпечення фінансової підтримки інноваційної діяльності: державні програми часто недостатньо профінансовані, механізми залучення приватних інвестицій залишаються складними, а податкові стимули та пільги для інноваційних підприємств застосовуються вибірково та не завжди узгоджено з реальними потребами бізнесу.

Додатково, спостерігається недостатній рівень інтеграції освіти, науки та виробництва, що обмежує ефективність трансферу технологій та комерціалізації наукових розробок. У регіональному вимірі інноваційні кластери та технопарки створюються фрагментарно, що ускладнює формування єдиної національної інноваційної екосистеми. Водночас, низький рівень координації між центральними органами влади та місцевими органами самоврядування, а також між державним і приватним секторами, призводить до дублювання функцій, втрат ресурсів та затримок у реалізації інноваційних проєктів.

Отже, незважаючи на наявність розвиненої нормативної та стратегічної бази, її дієвість залишається обмеженою через проблеми координації, недостатнє фінансування, уповільнене оновлення правових актів та низький рівень інтеграції науки, освіти і виробництва. Усунення цих недоліків є ключовим завданням для формування ефективної національної інвестиційно-інноваційної політики, здатної забезпечити сталий розвиток економіки та підвищення конкурентоспроможності України на глобальному рівні.

Висновок. Викладений аналіз свідчить, що національна інвестиційно-інноваційна політика є ключовим інструментом забезпечення сталого розвитку економіки України та підвищення її конкурентоспроможності на міжнародній арені. Сутність інновацій визначається як процес трансформації наукових ідей та технічних розробок у практично застосовувані продукти, послуги чи технології, що приносять економічну вигоду та стимулюють модернізацію виробництва. Інвестиційна політика, будучи складовою частиною економічної стратегії підприємства та держави, спрямована на формування оптимальної структури інвестицій, залучення фінансових ресурсів і створення умов для ефективного впровадження інновацій.

Нормативно-правова та стратегічна база України формує загальні рамки інноваційної діяльності, проте її ефективність обмежується недостатньою узгодженістю між законами та стратегічними документами, уповільненим оновленням нормативних актів, обмеженим фінансуванням та низьким рівнем інтеграції науки, освіти і виробництва. Водночас стратегічні документи, зокрема Стратегія інноваційного розвитку України до 2030 року, визначають конкретні завдання, механізми стимулювання інноваційної активності та інтеграції наукових розробок у промислове виробництво, що дозволяє формувати сприятливе середовище для стартапів, інноваційної інфраструктури та державного трансферу технологій.

Приклади успішних інноваційних проектів демонструють, що ефективна реалізація інновацій можливе за умов комплексної взаємодії науки, освіти, виробництва та держави, а також завдяки залученню приватних та державних інвестицій. Вони підтверджують, що інновації сприяють підвищенню економічної ефективності, створенню нових технологій і продуктів, модернізації виробничих процесів та покращенню соціально-економічних показників.

Отже, для забезпечення сталого інноваційного розвитку України необхідно продовжувати вдосконалювати законодавчу та стратегічну базу, посилювати механізми державної підтримки та фінансування, розвивати інституційну інноваційну інфраструктуру та сприяти ефективному взаємозв’язку між науковим сектором, промисловістю та освітою. Це дозволить створити умови для сталого економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та інтеграції України у світові інноваційні процеси.

Начало формы

Конец формы

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зельдіна О. Поняття інвестиційно-інноваційної моделі в умовах сталого розвитку економіки України. Підприємство, господарство і право. Вип. 7. 2020. С. 83-89. DOI https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.7.14.
2. Денисенко М. П., Бродюк І. В., Сташенюк Д. Г. Основні положення формування інвестиційно-інноваційної стратегії підприємства. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 22. С. 17-20. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/22_2016/6.pdf (дата звернення: 28.10.2025)
3. Юрчук Н.П., Вовк В.Ю., Топіна Р.П. Інноваційно-інвестиційна діяльність як основа реалізації концепції сталого розвитку економіки України. Агросвіт. 2019. № 3. С. 53-61. URL: http:// www.agrosvit.info/pdf/3_2019/9.pdf (дата звернення: 28.10.2025)
4. Євтушенко В. А., Свєженцев О. О. Складові державної інноваційної політики та механізм її здійснення у вимірі світового досвіду. Вісник харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Економічна», випуск 94, 2018. С.  47-59. DOI: 10.26565/2311-2379-2018-94-05
5. Грігєрман Є. В. Інноваційно-інвестиційний розвиток: сутність та концептуальні підходи. Київський економічний науковий журнал. Вип. 4. 2024. С. 54-59.DOI 10.32782/2786-765X/2024-4-7
6. Волощук В.Р., Волощук Ю.О., Іванишин О.В. Інвестування інноваційного розвитку підприємств. Інноваційна економіка. 2020. № 3–4. С. 156–162. DOI:  https://doi.org/10.37332/2309-1533.2020.3-4.22
7. Гречаник Б. В. Інвестиційно-інноваційні системи національної економіки: теоретикоприкладні засади формування, функціонування та управління: монографія.  Івано-Франківськ: Супрун В. П., 2024. 348 с. URL: https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwjqrK_8t8eQAxWfQvEDHQooG78QFnoECBkQAQ&url=http%3A%2F%2Felar.nung.edu.ua%2Fbitstream%2F123456789%2F9350%2F1%2F7388s.pdf&usg=AOvVaw3s7GanlaHOFmxqtn-275eF&opi=89978449  (дата звернення: 28.10.2025)
8. Іоргачова М. І. Інноваційні інвестиції як важлива складова інвестиційної політики сучасної компанії. Ефективна економіка. 2024. № 9. DOI: http://doi.org/10.32702/2307-2105.2024.9.41
9. Денисенко  М. П. Основні положення формування інвестиційно-інноваційної стратегії підприємства. Інвестиції: практика та досвід № 22/2016. С. 17-21. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/22_2016/6.pdf (дата звернення: 28.10.2025)
10. Гуторов А. О. Інвестиційне забезпечення корпоратизації капіталу в аграрному секторі економіки (аналітичний огляд). Київ : ННЦ «ІАЕ», 2019. 64 с. URL: https://www.researchgate.net/publication/369182073_Investment_Support_for_the_Capital_Corporatization_in_the_Agrarian_Sector_of_Economy_Analytical_Survey (дата звернення: 28.10.2025)
11. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 р., № 1561- XII. Відомості Верховної Ради України. 10.10.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1560- 12#Text (дата звернення: 28.10.2025)
12. Селіверстова Л. С., Міх О. М. Інвестиційна політика підприємства в контексті забезпечення сталого розвитку країни. Ефективна економіка. 2019. № 11. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=7433  (дата звернення: 28.10.2025)
13. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 року № 40-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 36, ст.266. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/40-15#Text (дата звернення: 28.10.2025)
14. Закон України від 26 листопада 2015 року № 848-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, №3, ст.25. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19#Text (дата звернення: 28.10.2025)
15. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року
    № 2755-VI. Відомості Верховної Ради (ВВР). URL: