ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ (С. 203-216)

УДК 005.21: [334: 330.131.7]

ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

 

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2025-17-44-16

 

ЧЕЧЕЛЬ О.М., доктор наук з державного управління, доцент,

професор кафедри управління та адміністрування

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

НЄВАЛОВ О.Г., кандидат економічних наук,

доцент Кафедрі соціальних комунікацій

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

НАГІРНЮК В.С., магістр, ЗВО «Університет «Україна» [1]

 

Анотація. У статті досліджено питання, як стратегічний менеджмент допомагає підприємству зберігати стійкість під час коливань економіки. Розглянуто теоретичні основи та реальні механізми, що роблять бізнес гнучкішим та здатним швидко реагувати на зміни. Проаналізовано, які саме інструменти стратегічного управління працюють у періоди нестабільності та чому одні з них ефективніші за інші.

Дослідження спирається на огляд сучасних наукових підходів до розуміння поняття «стійкість бізнесу». Зокрема, розглянуто, як стратегічні інструменти можуть посилювати адаптивність, гнучкість та стабільність компаній у турбулентній ринковій середовищі. Проаналізовано та оцінено з погляду впливу на здатність підприємства протистояти зовнішнім загрозам та внутрішнім дисбалансам аналітичні, інноваційні, фінансово-облікові, кадрові, цифрові та сталі інструменти.

Встановлено, що саме поєднання різних підходів дає найбільший ефект. Запропоновано концептуальну модель інтегрованого застосування стратегічних інструментів, яка показує, як глибокий стратегічний аналіз, відкриті інновації, управлінський облік, розвиток людського капіталу, цифрова трансформація та принципи сталого розвитку можуть працювати разом, підсилюючи один одного.

Запропоновано модель яка має на меті допомогти систематизувати процеси стратегічного управління і зробити практичні кроки для зміцнення стійкості бізнесу. Модель дозволяє визначати, які аналітичні інструменти краще застосовувати для швидкого прогнозування ризиків, а які - для підвищення інноваційної активності або раціонального використання фінансових ресурсів.

Підкреслено, що стратегічна стійкість підприємства - це не разове рішення, а безперервний процес. Вона формується через постійне оновлення інструментів, навчання персоналу й адаптацію до цифрових викликів. Отримані результати можуть бути корисними для менеджерів, які шукають способи підвищити адаптивність компаній у кризових умовах, а також для тих, хто розробляє довгострокові конкурентні стратегії розвитку.

Ключові слова: стійкість підприємства; стратегічні інструменти; відкриті інновації; цифрова трансформація; сталий розвиток; адаптивність.

APPLICATION OF STRATEGIC MANAGEMENT TOOLS

TO INCREASE THE SUSTAINABILITY OF AN ENTERPRISE

IN CONDITIONS OF ECONOMIC INSTABILITY

Oleh CHECHEL, Doctor of Science in Public Administration, Associate Professor, Professor of the Department of Management and Administration

of Open International University of Human Development «Ukraine»

Andriy NEVALOV, Candidate of Economic Sciences,

Associate Professor of the Department of Social Communications

of Taras Shevchenko National University of Kyiv

Vladyslav NAGORNYUK, Master, Higher Educational Institution "University "Ukraine"

Abstract. The article examines the question of how strategic management helps an enterprise to remain resilient during economic fluctuations. It examines the theoretical foundations and real mechanisms that make a business more flexible and able to respond quickly to changes. It analyzes which strategic management tools work in periods of instability and why some of them are more effective than others.

The study is based on a review of modern scientific approaches to understanding the concept of "business resilience". In particular, it examines how strategic tools can enhance the adaptability, flexibility and stability of companies in a turbulent market environment. Analytical, innovative, financial and accounting, personnel, digital and sustainable tools are analyzed and evaluated in terms of their impact on the ability of an enterprise to withstand external threats and internal imbalances.

It has been established that it is the combination of different approaches that gives the greatest effect. A conceptual model of the integrated application of strategic tools is proposed, which shows how deep strategic analysis, open innovation, management accounting, human capital development, digital transformation and sustainable development principles can work together, reinforcing each other.

A model is proposed that aims to help systematize strategic management processes and take practical steps to strengthen business sustainability. The model allows you to determine which analytical tools are best used for rapid risk forecasting, and which ones for increasing innovative activity or rational use of financial resources.

It is emphasized that the strategic sustainability of the enterprise is not a one-time solution, but a continuous process. It is formed through constant updating of tools, training of personnel and adaptation to digital challenges. The results obtained can be useful for managers who are looking for ways to increase the adaptability of companies in crisis conditions, as well as for those who develop long-term competitive development strategies.

Keywords: enterprise sustainability; strategic tools; open innovation; digital transformation; sustainable development; adaptability.

 

Актуальність теми дослідження. Економічна нестабільність сьогодні має багато вимірів: від різких коливань ринків і збоїв у ланцюгах постачання до змін споживчих настроїв та зовнішніх шоків, які нерідко мають геополітичне походження. Для підприємств це означає не просто появу нових ризиків, а й потребу по-іншому дивитися на власну стійкість і здатність довго зберігати життєздатність. У таких умовах старі підходи до управління часто не спрацьовують, оскільки вони були створені для відносно стабільного середовища і не враховують сучасної динаміки. Бізнесу ж доводиться пристосовуватися швидше, формувати гнучкість і вчитися реагувати на зміни майже в реальному часі. Саме тому стратегічний менеджмент поступово стає не просто корисним елементом, а ключовим інструментом, що допомагає поєднати внутрішні ресурси компанії із зовнішніми можливостями.

Зазначена проблема особливо актуальна для України, де підприємства працюють у середовищі підвищених ризиків: економічних, політичних, соціальних, технологічних і, передусім, військових. Глобальна турбулентність, посилена наслідками пандемії COVID-19 та трансформацією світових ринків, лише загострює важливість вибору ефективних стратегічних інструментів. Компаніям доводиться переосмислювати свої стратегічні орієнтири, оновлювати бізнес-моделі та створювати внутрішній запас міцності, який здатний витримувати зовнішні шоки. Попри велику кількість досліджень, залишається відчутний брак розуміння того, як саме інструменти стратегічного менеджменту працюють у реальних умовах нестабільності, зокрема, як саме вони проявляються в українському контексті.

У науковій літературі більшість праць стосуються концептуальних основ планування, конкурентоспроможності чи ризик-менеджменту. Але цього недостатньо, коли йдеться про практику. Існує реальна потреба з’ясувати, як конкретні інструменти, такі як SWOT чи PESTEL-аналіз, стратегічні карти, Balanced Scorecard, сценарне планування, стратегічні альянси або портфельні методи можна адаптувати до середовища, в якому невизначеність є не винятком а правилом. Також бракує й емпіричних даних про те, які саме методи дійсно посилюють стійкість підприємства залежно від його галузі, масштабу чи ресурсної структури.

У цьому зв’язку виникає низка запитань, які поки що не мають однозначних відповідей. Зокрема про те, яким чином інструменти стратегічного менеджменту можна інтегрувати у систему управління так, щоб підприємство реально підвищувало свою стійкість? Які підходи допомагають краще адаптуватися до нестабільності? Які моделі працюють у кризових умовах, а які - ні? І головне: як стратегічні рішення позначаються на фінансовій та операційній стабільності компанії?

Таким чином, дослідження має на меті сформувати теоретико-прикладні засади, які можуть допомогти українським підприємствам модернізувати систему стратегічного управління та підвищити свою довгострокову стійкість у періоди нестабільності.

Аналіз останніх досягнень і публікацій. Дослідження ролі стратегічного менеджменту в умовах економічної нестабільності охоплює сьогодні значно ширший спектр питань, ніж це було прийнято раніше. Йдеться не лише про інструменти чи моделі, а й про здатність підприємства адаптуватися, оновлюватися та приймати зважені рішення тоді, коли зовнішнє середовище змінюється швидше, ніж внутрішні процеси встигають реагувати. У наукових працях видно чітку тенденцію: дослідники намагаються з’ясувати, як саме інструменти стратегічного менеджменту допомагають компаніям витримувати зовнішні шоки, зберігати конкурентоспроможність та формувати довгострокові переваги. Науковий дискурс поступово складається з різних концепцій і методів, що разом описують сучасний погляд на стійкість бізнесу.

Концептуальні основи стратегічного управління, викладені Athapaththu [1], залишаються одними із ключових орієнтирів. Автор підкреслює: стратегічне планування не може бути «раз і назавжди» визначеним; воно має залишатися рухомим процесом, здатним швидко підлаштовуватись під зовнішні загрози й нові можливості. Особливо це відчутно у періоди економічної турбулентності, коли підприємству доводиться коригувати стратегічні орієнтири значно частіше, ніж в умовах стабільності.

Нового значення стратегічний менеджмент отримує у сфері інновацій.Так, Bogers et al. [2] пропонують концепцію відкритих інновацій, яка спирається на ідею динамічних здібностей. На їхню думку, підприємства, що активно працюють із зовнішніми джерелами знань, гнучкіше реагують на технологічні зрушення та краще пристосовуються до різких змін у глобальній бізнес-екосистемі. Такий підхід розширює традиційне розуміння стратегії, зміщуючи акцент на партнерство та інтеграцію зовнішніх ресурсів.

Питання стратегічної гнучкості зараз особливо важливе для малих і середніх підприємств. Maříková et al. [3] аналізують рівень стратегічного менеджменту в МСП через їхні компетенції, управлінські підходи та здатність до структурних зрушень. Автори наголошують: саме рівень розвитку стратегічного менеджменту визначає те, чи буде спроможне дане підприємство адаптуватися і зберегти свою життєздатність у нестабільних умовах. Дослідження Charles et al. [4] доповнює цей підхід: вибір моделі стратегічного управління залежить не лише від ресурсного потенціалу та внутрішньої культури, а й від ринкових ризиків і характеру конкурентного середовища.

Багато досліджень присвячено взаємозв’язку між стратегічним менеджментом і системою управління витратами. Зокрема, Duçi [5] робить акцент на важливості стратегічного управлінського обліку та підкреслює, що ефективне управління витратами стає критичним чинником фінансової стійкості підприємства. Подібні висновки роблять Petera et al. [6], зазначаючи, що системи оцінювання ефективності та мотиваційні механізми відіграють медіативну роль у підтримці стратегічних управлінських підходів.

Поведінкові аспекти стратегічного управління сформували окремий напрям наукових досліджень. Так, Brundin, Liu & Cyron [7] звертають увагу на роль емоцій у прийнятті стратегічних рішень. Їхні висновки показують, що емоції керівників можуть істотно впливати на здатність підприємства адаптувати свої стратегії в умовах невизначеності, що особливо помітно під час криз.

Подальший розвиток людського фактора демонструє дослідження Alhumeisat [8], у якому автор аналізує вплив стратегічного менеджменту на результативність працівників. Вчений підкреслює, що ефективне стратегічне управління формує середовище, де підвищується мотивація та залученість, що зрештою підсилює стійкість організації.

Sinnaiah, Adam & Mahadi [9] наголошують на ролі стилів прийняття рішень. Їхні результати свідчать, що аналітичний і адаптивний підходи у періоди нестабільності дають підприємству суттєву перевагу, оскільки дозволяють більш ширше оцінювати альтернативи та швидко коригувати курс.

Окремий напрям досліджень стосується інтеграції підходів сталого розвитку у стратегічний менеджмент. Так, Alkhodary [10] вказує, що застосування принципів сталості підвищує довгострокову успішність бізнесу, оскільки зменшує екологічні та соціальні ризики. Engert, Rauter & Baumgartner [11] також приходять до аналогічних висновків, при цьому підкреслюючи, що підприємства зі зрілими моделями сталого менеджменту виявляють вищу стійкість у кризових ситуаціях.

Цифрова складова стратегічного менеджменту висвітлена Keding [12], який аналізує, як штучний інтелект трансформує стратегічні процеси. На думку автора, цифрові технології - зокрема системи ШІ - посилюють стійкість підприємства, покращуючи прогнозування, оптимізуючи прийняття рішень та удосконалюючи стратегічну аналітику.

Нарешті, Rožman, Tominc & Štrukelj [13] роблять основний акцент на розвитку стратегічного управління талантами. Науковці доводять, що підприємства, які інвестують у кадрові компетенції та застосовують agile-підходи, демонструють вищу адаптивність у мінливих умовах.

Загальний аналіз літератури свідчить про те, що стратегічний менеджмент сьогодні - це не один інструмент і не одна модель, а складна система, яка включає інновації, поведінкові аспекти, управління витратами, кадрові практики, цифрову трансформацію та принципи сталості. Усі ці елементи разом формують основу стійкості підприємства та його здатність ефективно працювати у нестабільному зовнішньому середовищі.

Постановка завдання. Метою дослідження є з’ясування того, як саме інструменти стратегічного менеджменту можуть допомогти підприємству підвищити власну стійкість у періоди економічної нестабільності. Окремо передбачено розроблення концептуальної моделі, яка показує, яким чином ці інструменти можна інтегрувати у систему управління так, щоб вони працювали не фрагментарно, а як узгоджений механізм.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Пояснити, яку роль відіграє стратегічний менеджмент у зміцненні стійкості підприємства під впливом нестабільних економічних умов.
2. Проаналізувати, наскільки ефективними можуть бути основні інструменти стратегічного менеджменту для підвищення адаптивності та стабільності бізнесу.
3. Запропонувати концептуальну модель застосування цих інструментів і сформувати практичні рекомендації щодо їхнього впровадження з метою зміцнення стійкості підприємства.

Виклад основного матеріалу. У сучасних умовах, коли економічна нестабільність стає швидше правилом, ніж винятком, стратегічний менеджмент набуває зовсім іншого значення. Він фактично перетворюється на механізм, який допомагає підприємству витримувати зовнішні шоки, раптові ринкові зміни та структурні перетворення у зовнішньому економічному середовищі. Його завдання полягає не лише у визначенні довгострокових орієнтирів, а й у створенні здатності підприємства пристосовуватися до нових умов, у тому числі - шляхом оцінки наявних ресурсів, використання інновацій, оновлення управлінських підходів і активної взаємодії зі стейкхолдерами.

Передусім варто згадати концептуальні засади стратегічного менеджменту, описані Athapaththu [1]. У його трактуванні стратегічне управління - це інтегрований процес аналізу, планування, реалізації та контролю, який забезпечує системну відповідь підприємства на зміни у зовнішньому середовищі. Автор робить наголос на важливості постійного переосмислення цілей під впливом кризових чинників. У цьому сенсі стратегічний менеджмент виступає платформою для формування «антифрагільної» моделі - такої, що не лише витримує зовнішні удари, а й може використовувати їх для власного підсилення.

Поглиблене розуміння ролі стратегічного менеджменту у формуванні стійкості підприємства дають дослідження відкритих інновацій. Зокрема, Bogers et al. [2] доводять, що принципи відкритих інновацій підвищують адаптивність підприємства: ті компанії, які активно інтегрують зовнішні знання, залучають технологічні ресурси та партнерські мережі - швидше змінюють свої бізнес-моделі та зменшують ризики, пов’язані з економічною турбулентністю зовнішнього середовища. У цьому контексті стратегічний менеджмент виконує функцію інтегратора інновацій у корпоративну стратегію, що є ключовою умовою для стійкого розвитку.

Іще один важливий вимір - рівень стратегічності управління всередині самої організації. Maříková et al. [3] показують, що малі та середні підприємства з розвиненим стратегічним менеджментом краще адаптуються до ринкових змін і частіше демонструють стабільність операційної діяльності. Автори підкреслюють, що стійкість підприємства залежить від того, наскільки послідовно застосовуються базові стратегічні інструменти: аналіз середовища, управління ресурсами, стратегічний контроль, коригування пріоритетів. Із цього випливає пряма залежність між якістю стратегічного мислення та здатністю підприємства діяти в умовах нестабільності.

Серед інструментів, які підтримують стійкість, особливе місце займає стратегічний управлінський облік. Duçi [5] підкреслює, що поєднання стратегічного менеджменту із стратегічним обліком і стратегічним управлінням витратами допомагає приймати більш обґрунтовані управлінські рішення, особливо там, де необхідно оптимізувати ресурси або прогнозувати ризики. Такі підходи зміцнюють фінансову стабільність організації, що є критично важливим у середовищі з високою невизначеністю.

Подібної точки зору дотримуються також і Petera, Wagner & Šoljaková [6], які наголошують на зв’язку між стратегічним менеджментом та системами оцінювання ефективності діяльності. На їхню думку, мотиваційні механізми та системи стратегічної оцінки виступають посередниками між стратегічними намірами та їх реалізацією. Це дозволяє узгоджувати довгострокові цілі підприємства з реальними діями працівників і таким чином створювати внутрішню структуру, здатну забезпечити стійкість навіть за умов нестабільності.

Людський фактор у стратегічному управлінні має значно більше значення, ніж це може здатися на перший погляд. Так, Brundin, Liu & Cyron [7] звертають увагу на те, що емоції керівників впливають на перебіг стратегічного вибору. Йдеться не лише про інтуїтивні реакції, а й про те, як поведінкові чинники формують якість стратегічного аналізу. За умов невизначеності це може або посилити здатність підприємства коригувати свою стратегію, або, навпаки, створити додаткові бар’єри для адаптації. Подібні спостереження робить і Alhumeisat [8], який показує, що ефективне стратегічне управління часто пов’язане зі зростанням результативності персоналу завдяки залученню працівників та делегуванню і розширенню їхніх повноважень. Іншими словами, внутрішній потенціал організації зміцнює її стійкість не менше, ніж інструменти зовнішнього впливу.

Окремий пласт досліджень зосереджено на стилях прийняття стратегічних рішень. Sinnaiah, Adam & Mahadi [9] встановили, що аналітичний, адаптивний і гнучкий стилі прийняття рішень дають підприємству помітну перевагу в мінливому зовнішньому середовищі. У таких умовах стратегічний менеджмент працює як процес, що допомагає швидше порівнювати альтернативи, визначати пріоритети та розуміти ризики, коли ситуація змінюється надто швидко.

Значущість стратегічного менеджменту проявляється також у площині сталого розвитку. Alkhodary [10] наголошує, що включення принципів сталості до стратегії компанії зменшує екологічні, соціальні й регуляторні ризики, створюючи підґрунтя для довгострокової стійкості підприємства. Цей підхід знаходить підтвердження також у дослідженні Engert, Rauter & Baumgartner [11], де показано, що бізнеси, які системно впроваджують сталий менеджмент, краще витримують кризові періоди та зберігають конкурентні позиції.

Технологічний аспект стратегічного управління сьогодні є не менш значущим. За спостереженнями Keding [12], використання штучного інтелекту у стратегічному менеджменті дозволяє оптимізувати процеси вибору рішень, робити точніші прогнози та швидше реагувати на зміни зовнішнього середовища. У підсумку це зміцнює структурну стійкість підприємства, особливо тоді, коли цифрова економіка висуває нові вимоги до темпу трансформацій.

Дещо інший акцент роблять Rožman, Tominc & Štrukelj [13], які досліджують стратегічне управління талантами. Їхні висновки свідчать, що підприємства, які інвестують у розвиток персоналу та впроваджують agile-екосистеми, здатні швидше й ефективніше реагувати на кризи. Такий підхід створює основу для адаптивності у довгостроковій перспективі.

Узагальнюючи, можна сказати, що стратегічний менеджмент виконує роль багаторівневого механізму, який поєднує аналіз середовища, інновації, оптимізацію ресурсів, розвиток людського капіталу, цифрову трансформацію та принципи сталості. Саме така комплексність забезпечує підприємству здатність залишатися ефективним навіть у найскладніших економічних обставинах.

Оцінювання ефективності стратегічних інструментів стає важливим етапом на шляху до формування стійкої системи управління. Засоби стратегічного аналізу, планування, контролю та впровадження змін створюють основу для адаптації бізнес-моделі, посилення операційної стабільності та формування конкурентних переваг. Наукова література пропонує широкий набір підходів, що дозволяють визначити, які інструменти справді працюють і яку роль вони відіграють у забезпеченні стійкості підприємства.

Одним із ключових інструментів стратегічного менеджменту традиційно вважається системний аналіз зовнішнього й внутрішнього середовища. Йдеться про такі методи як SWOT, PESTEL чи конкурентний аналіз. Athapaththu [1] підкреслює, що саме вони дають змогу побачити основні загрози й можливості, на основі яких підприємство формує стратегічні орієнтири. Їхня цінність полягає у створенні надійної інформаційної бази для розроблення адаптивних стратегій, що особливо важливо у ситуаціях, коли ринок змінюється швидко й непередбачувано. Водночас ефективність цих інструментів прямо залежить від якості зібраних даних і того, наскільки точно менеджери можуть інтерпретувати їх у контексті реальних стратегічних цілей.

Сьогодні дедалі більше уваги привертають інструменти, орієнтовані на інновації. Згідно з Bogers et al. [2], концепція відкритих інновацій демонструє високу результативність у підвищенні адаптивності підприємств. Її користь полягає у тому, що компанія отримує змогу інтегрувати зовнішні знання, пришвидшувати процес розроблення нових продуктів і вчасно реагувати на технологічні зміни. До інструментів відкритих інновацій зазвичай належать партнерські мережі, співпраця з університетами, а також спільні проєкти з іншими компаніями. Усі вони дають підприємству стратегічні переваги, особливо тоді, коли ринок перебуває у стані нестабільності. Фактично їхня ефективність проявляється у диверсифікації ризиків і створенні нових каналів для розвитку.

Для малих і середніх підприємств важливими є також інструменти стратегічного планування та контролю. Марікова та ін. [3] зазначають, що системи моніторингу середовища, стратегічні карти, довгострокове планування та моделі стратегічної діагностики допомагають МСП краще орієнтуватися в мінливій ринковій середовищі. Ці інструменти дають змогу формувати більш гнучкі плани дій, відстежувати виконання стратегій та своєчасно вносити коригування. Перевага таких інструментів полягає в їхній відносній простоті та можливості адаптації до обмежених ресурсів, якими часто характеризуються малі підприємства.

Важливе місце серед інструментів стратегічного менеджменту посідають стратегічний управлінський облік та підходи до управління витратами. Duçi [5] наголошує, що стратегічний управлінський облік дозволяє підприємству побудувати більш обґрунтовану фінансову політику, оптимізувати витрати та підвищити якість управлінських рішень. Інструменти управління витратами, такі як калькулювання за видами діяльності, аналіз ланцюга цінності чи стратегічні карти витрат, допомагають зменшити фінансову вразливість підприємства в періоди економічної турбулентності. Їхня ефективність виявляється у більшій прозорості фінансових потоків і зниженні чутливості до зовнішніх шоків.

Проблема оцінювання ефективності стратегічних інструментів безпосередньо пов'язана з тим, як у компанії вибудовано систему оцінювання результативності. Petera та ін. [6] наголошують, що збалансована система показників (Balanced Scorecard) та інші форми стратегічного контролю виконують роль своєрідного «посередника» між стратегією та її реалізацією. Їхня сила полягає в поєднанні фінансових і нефінансових параметрів, що дозволяє сформувати цілісне уявлення про діяльність підприємства. За умов нестабільності такі інструменти допомагають відстежувати ключові цілі, вчасно помічати відхилення та коригувати бізнес-процеси, не чекаючи критичних збоїв.

Стиль прийняття рішень також можна розглядати як окремий інструмент стратегічного менеджменту. Sinnaiah, Adam & Mahadi [9] показують, що аналітичний і водночас гнучкий стиль мислення забезпечує кращі результати, особливо коли зовнішнє середовище змінюється швидко. Використання допоміжних інструментів - сценарного планування, аналізу чутливості, прогнозних моделей - дає підприємству можливість оцінювати кілька можливих сценаріїв одночасно та краще готуватися до невизначеності. їх ефективність виявляється в зростанні якості стратегічних рішень і здатності компанії вибудовувати альтернативні траєкторії розв.