ЦИФРОВІ ІННОВАЦІЇ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ (С.138-154)

УДК 351-048.78:004.9]:005.336.1

Цифрові інновації як чинник підвищення ефективності управлінських рішень у публічному секторі

 

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2026-18-45-11

 

ЧЕЧЕЛЬ О.М., доктор наук з державного управління, доцент,

професор кафедри управління та адміністрування

ЗВО «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»[1]

Анотація. У статті досліджено цифрові інновації як ключовий чинник підвищення ефективності управлінських рішень у публічному секторі України. Обґрунтовано, що цифровізація є не лише технологічним, а й управлінським і соціальним процесом, який трансформує логіку діяльності органів влади, підвищує прозорість і забезпечує підзвітність перед громадянами. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння цифрових інновацій – від технологічного детермінізму до комплексного управлінського бачення, що поєднує інституційну гнучкість, кадрову спроможність і етичну відповідальність. Визначено основні бар’єри цифрової трансформації публічного управління: фрагментарність нормативно-правового забезпечення, низький рівень цифрових компетентностей державних службовців, інституційну інерцію та обмежене фінансування. Запропоновано практичні рекомендації щодо створення цілісної системи цифрового урядування, яка передбачає розбудову єдиних цифрових стандартів, розвиток кадрового потенціалу, впровадження регуляторних «пісочниць» і механізмів етичного моніторингу застосування технологій. Зроблено висновок, що цифрові інновації стають основою нової управлінської культури, орієнтованої на ефективність, прозорість і довіру громадян до держави, а для України вони мають стратегічне значення у процесі подальшого повоєнного відновлення та євроінтеграції.

Ключові слова: цифрові інновації, ефективність управлінських рішень, публічне управління, державна політика, стратегічне управління, цифрові трансформації, Штучний Інтелект, відкрите урядування.

 

DIGITAL INNOVATION AS A FACTOR FOR INCREASING THE EFFICIENCY OF MANAGEMENT DECISIONS IN THE PUBLIC SECTOR

Oleh Chechel, Doctor of Science in Public Administration, Associate Professor, Professor of the Department of Management and Administration

of Open International University of Human Development «Ukraine»

 

Abstract. The article explores digital innovation as a key factor in enhancing the effectiveness of managerial decision-making in the public sector of Ukraine. It substantiates that digitalization is not merely a technological process but also an administrative and social transformation that reshapes the logic of governance, increases transparency, and ensures accountability to citizens. The study analyzes contemporary academic approaches to understanding digital innovation – from technological determinism to an integrated managerial perspective that combines institutional flexibility, human capacity, and ethical responsibility. The main barriers to digital transformation in public administration are identified: fragmented legal regulation, low digital competence of civil servants, institutional inertia, and limited funding. The author proposes practical recommendations for creating a comprehensive digital governance ecosystem that includes the establishment of unified digital standards, the development of human capacity, the implementation of regulatory sandboxes, and mechanisms for ethical oversight of technology use. The article concludes that digital innovations form the foundation of a new governance culture based on efficiency, transparency, and public trust in government, and that for Ukraine they play a strategic role in the process of further post-war recovery and European integration.

Keywords: digital innovation, decision-making efficiency, public administration, public policy, strategic governance, digital transformations, Artificial Intelligence, open governance.

 

Постановка проблеми. Сучасні тенденції розвитку державного управління характеризуються активним упровадженням цифрових інструментів, що радикально змінюють логіку ухвалення управлінських рішень, комунікацію між владою та громадянами, а також ефективність функціонування органів публічної влади. Цифровізація перестала бути лише технологічним процесом – вона перетворилася на ключовий чинник реформування публічного сектору, створення прозорого, підзвітного та орієнтованого на потреби громадян управління. У цьому контексті цифрові інновації виступають не просто інструментом підвищення оперативності чи автоматизації процесів, а системним елементом модернізації державного управління, що формує нову управлінську парадигму, засновану на даних, аналітиці та сервісному підході.

Проблема ефективності управлінських рішень у публічному секторі є однією з найскладніших у сучасній науці державного управління. Традиційні підходи, засновані на бюрократичних ієрархіях, стандартизованих процедурах і паперовому документообігу не забезпечують гнучкості та адаптивності в умовах високої динаміки соціально-економічних процесів. Цифрові технології дають змогу суттєво скоротити часові витрати, мінімізувати вплив людського фактора, розширити аналітичні можливості для прогнозування наслідків управлінських рішень і створити новий рівень прозорості для громадян. Однак ефективність впровадження таких інновацій у системі державного управління часто стикається з організаційними, правовими, культурними та кадровими бар’єрами.

Важливість дослідження цифрових інновацій як чинника підвищення ефективності управлінських рішень зумовлена кількома обставинами.

• По-перше, Україна перебуває у процесі глибокої цифрової трансформації, де впровадження цифрових сервісів, електронного документообігу, систем моніторингу й аналітики (зокрема Diia, Trembita, eHealth, eData) стає одним із ключових напрямів реформування державного сектору.
• По-друге, на тлі євроінтеграційного курсу Україна має забезпечити відповідність управлінських процесів принципам «Good Governance» – прозорості, підзвітності, ефективності та участі громадян.
• По-третє, у контексті ведення війни та подальшого повоєнного відновлення державна система управління стикається з необхідністю приймати обґрунтовані швидкі рішення на основі достовірних даних і в умовах обмежених ресурсів – саме тут цифрові інновації можуть виступати ключовим інструментом забезпечення стійкості держави.

Сучасні дослідження свідчать, що цифровізація управлінських процесів безпосередньо впливає на якість рішень, їхнє прогнозування, узгодженість і швидкість реалізації. Впровадження систем аналітики великих даних (Big Data Analytics), Штучного Інтелекту, блокчейн-рішень для забезпечення прозорості, електронного документообігу, чат-ботів для комунікації з громадянами створює передумови для формування «розумного уряду» (Smart Government). Водночас, у багатьох випадках цифрові інновації не інтегруються в управлінську практику належним чином: відсутність узгодженості між рівнями влади, дефіцит цифрових компетенцій у державних службовців, фрагментарність нормативно-правової бази та інерційність управлінських структур знижують ефект від технологічних рішень. Таким чином, існує потреба в глибокому осмисленні того, яким чином цифрові інновації впливають на ефективність управлінських рішень у публічному секторі, які фактори визначають цей вплив і як оптимізувати процес їхнього впровадження.

Практичне значення теми полягає у пошуку шляхів підвищення продуктивності державного апарату через використання інноваційних технологій. Упровадження систем управління на основі даних (Data-Driven Governance) створює можливість переходу до проактивного державного управління. Наприклад, аналітичні панелі дозволяють міністерствам і громадам виявляти проблеми в реальному часі, прогнозувати ризики, приймати рішення на основі доказів (evidence-based policy-making). Системи блокчейн-технологій забезпечують контроль за рухом державних коштів, знижуючи рівень корупційних ризиків. Використання Штучного Інтелекту при обробці великих даних сприяє більш точному розподілу ресурсів і оптимізації адміністративних процедур. Таким чином, цифрові інновації безпосередньо пов’язані з досягненням стратегічних цілей публічного управління – ефективності, прозорості та орієнтації на потреби громадян.

Разом з тим, застосування інновацій у публічному секторі має і зворотний бік. Виникають ризики, пов’язані з безпекою даних, етичними аспектами використання Штучного Інтелекту, потенційною технологічною нерівністю між регіонами. Це ставить перед державним управлінням нові практичні завдання: забезпечення кібербезпеки, розбудову цифрової інфраструктури, розвиток цифрових навичок у державних службовців, створення нормативних механізмів регулювання інноваційних процесів. Без урахування цих аспектів цифровізація може не лише не підвищити, а й ускладнити ефективність управлінських рішень через надмірну технологічну складність або відсутність людського контролю.

Важливо наголосити, що цифрові інновації в публічному управлінні є не лише технічним феноменом, а насамперед соціально-управлінським явищем. Вони формують нову культуру управління – культуру відкритості, швидкої адаптації, безперервного навчання та використання доказів. Інноваційні технології змінюють не лише інструменти ухвалення рішень, а й саму логіку взаємодії між державою, громадянами та бізнесом. У цьому контексті цифрова трансформація стає ключовим інструментом реалізації принципів «Smart Governance» – розумного управління, заснованого на інтеграції технологічних, управлінських і соціальних інновацій.

Проблема ефективності управлінських рішень у цифровому середовищі набуває особливої актуальності в умовах воєнного стану, коли державні органи повинні швидко реагувати на кризові ситуації, забезпечувати функціонування критичних інфраструктур, приймати рішення на основі неповних або змінних даних. Саме цифрові інновації – системи аналітики, онлайн-координаційні платформи, мобільні застосунки для громадян – стали інструментами, що дозволили зберегти керованість державою під час надзвичайних умов. Досвід України у цьому аспекті стає цінним прикладом для вивчення у міжнародному контексті, демонструючи, як інновації можуть виступати чинником стійкості публічного управління.

З огляду на це, наукове завдання полягає в емпіричному аналізі того, яким чином цифрові інновації впливають на якість і результативність управлінських рішень у публічному секторі України, які саме технології мають найбільший потенціал для підвищення ефективності, та які інституційні умови є визначальними для їх успішного впровадження. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення державної політики у сфері цифрової трансформації, розробки програм підготовки кадрів публічного управління та оптимізації управлінських процедур.

Отже, дослідження цифрових інновацій як чинника підвищення ефективності управлінських рішень має подвійний характер: з одного боку, воно спрямоване на теоретичне осмислення ролі технологій у системі державного управління, з іншого – на практичне вирішення завдань, пов’язаних із підвищенням результативності публічного сектору. Саме тому обрана тема є не лише науково значущою, а й має безпосереднє прикладне значення для державної політики, реформування публічної адміністрації та розвитку системи управління на засадах інноваційності та сталості.

Аналіз останніх досягнень і публікацій. Сучасні дослідження цифрових інновацій у публічному секторі демонструють широку варіативність підходів до розуміння ролі технологій у підвищенні ефективності управлінських рішень, що дозволяє простежити як еволюцію теоретичних моделей, так і розходження в акцентах між науковими школами.

Так, у статті Hong, S., і Kim, S. [1] визначаються ключові детермінанти успішності цифрових інновацій через наявність цифрового лідерства, міжорганізаційної взаємодії та управлінської культури, що сприяє змінам. Автори зосереджуються на структурних і ресурсних аспектах, однак їхня модель має радше детерміністичний характер, не враховуючи психологічні й соціальні фактори впровадження інновацій, що згодом критикують Joukhadar, G., і Jiang, R. [2], які у своєму дослідженні наголошують на тому, що цифрові інновації мають розглядатися не лише як технічний, а й як ціннісно-соціальний феномен, спрямований на досягнення сталого розвитку. Ця робота є прикладом переходу від інструментального до етичного підходу, адже в ній вперше артикульовано поняття sustainability-oriented digital innovation, що інтегрує соціальну відповідальність у структуру цифрових реформ.

Якщо у роботі Hong, S., і Kim, S. [1] автори бачать інновації як функцію організаційних передумов, то у дослідженні Joukhadar, G., і Jiang, R. [2] науковці вбачають у них моральну відповідальність держави перед суспільством. У подальшому розвитку цього напряму важливу роль відіграє стаття Mariani, I., & Bianchi, I. [3] де запропоновано багатовимірну модель аналізу цифрової трансформації міських адміністрацій. На відміну від попередніх дослідників, автори пропонують не факторний, а системний підхід, розглядаючи взаємозалежність технологічних, організаційних та соціальних елементів інновацій. Проте ця робота критикується за надмірну теоретичність – запропонована рамка не включає механізмів оцінки практичного впливу інновацій на якість управлінських рішень.

Натомість Patterson, E., & Agarwal, R. [4] пропонують більш прикладну перспективу, аналізуючи, як стандарти цифрових послуг (Digital Service Standards) можуть зменшити розрив між риторикою цифрових реформ і реальними результатами. Їхня робота є практичним антиподом концептуалізму дослідження Mariani, I., & Bianchi, I. [3], де автори пропонують структуру, натомість, у роботі Patterson, E., & Agarwal, R. [4] описується інструментарій її реалізації. У цьому сенсі обидві роботи взаємно доповнюють одна одну – одна формує концептуальні рамки, інша вказує, як їх можна втілити у практиці публічного адміністрування.

На відміну від цих сучасних досліджень, у роботі Kromidha, E., & Córdoba-Pachón, J. R. [5] вводяться поняття «дискурсивного інституціоналізму», яке дозволяє поєднати сталість і гнучкість у цифрових проектах публічного сектору. Ця праця відрізняється від технологічного оптимізму попередників тим, що наголошує на важливості інституційних наративів та управлінської культури як базових умов успішних змін. Автори показують, що інновації не можуть бути нав’язані зверху – вони повинні бути осмислені й прийняті на рівні цінностей самої організації. Саме ця ідея – необхідність узгодження технологічних новацій із наявними правилами гри – є особливо актуальною для країн із трансформаційною економікою, таких як Україна.

Схожої логіки дотримуються Mu, R., & Wang, H. [6], які здійснили систематичний огляд відкритих інновацій у публічному секторі в та виокремили інституційні бар’єри їх реалізації: слабку координацію між відомствами, брак правової гнучкості та високий рівень ризик-аверсії. Вони доводять, що цифрові інновації потребують зміни управлінських процедур, а не лише впровадження нових технологій. Ці висновки перегукуються з дослідженням Villodre, J. [7], де проаналізовано правові межі відкритих інновацій, і підкреслено тезу про те, що інноваційність у публічному управлінні можлива лише за умови реформування законодавчих процедур.

Таким чином, обидва джерела фокусуються на необхідності нормативної адаптації управлінської системи до динаміки технологічних змін.

Окрему позицію займають Naughton, B., і Dopson, S. [8], які досліджують інновації у сфері цифрової охорони здоров’я, наголошуючи на відповідальному підході до їх впровадження. Вони вводять концепт «responsible innovation», що підкреслює важливість етичних норм, прозорості алгоритмів і соціальної інклюзії. Їхній внесок полягає в тому, що вони розглядають інновації не лише як інструмент ефективності, а як засіб формування суспільної довіри до держави. У цьому сенсі їх праця стає містком між технократичними та гуманістичними підходами до цифровізації.

Giest, S. N., & Klievink, B. [9] продовжують цей дискурс, розглядаючи, як Штучний Інтелект змінює роль бюрократів у процесі прийняття рішень. Вони стверджують, що алгоритмічні інструменти можуть одночасно підвищувати аналітичну спроможність управлінців і створювати ризики непрозорості, коли рішення ухвалюються «чорними скриньками».

Аналогічну тезу підтримують Mellouli, S., і Janssen, M. [10], вказуючи, що головним викликом для урядів є досягнення балансу між користю та ризиками Штучного Інтелекту. Обидві праці об’єднує уявлення про необхідність «human-in-the-loop» – збереження людського контролю в автоматизованих процесах.

На відміну від них, Abu Bakar, H., і Razali, R. [11] наголошують не на інноваційних проривах, а на поступовій модернізації існуючих інформаційних систем. Вони демонструють, що ефективна цифрова трансформація має спиратися на поетапну еволюцію, а не на радикальну заміну технологічних платформ, і що модернізація «legacy systems» є передумовою справді громадяноорієнтованого уряду. Ця позиція є прагматичною відповіддю на футуристичні бачення, викладені у роботі Fleischer, J., & Wanckel, C. [12] де автори пропонують інший кут зору – вони вводять категорію «policy creativity» як складову політичної спроможності організацій. Науковці вважають, що без індивідуальної креативності державних службовців навіть найкращі технології не зможуть забезпечити інноваційність управлінських рішень. Їхня концепція узгоджується з результатами дослідження Gudmundsdottir, S., і Sigurjonsson, T. O. [13], у якому автори аналізують кейс муніципалітету, де сталу цифрову зміну вдалося досягти завдяки культурі навчання і відкритості до інновацій. Вони розглядають цифровізацію як процес соціального навчання, а не як технічне оновлення.

Hammerschmid, G., і Breaugh, J. [14] доводять, що ключем до сталих інновацій є інтерурядова співпраця, а не централізовані реформи. Їхні висновки співзвучні роботі Alsafran, M. A., і Al Jayyousi, O. R. [15] в якій систематизовано моделі відкритого управління і підкреслюється важливість горизонтальної взаємодії між інституціями.

Нарешті, у роботі Sururi, A., & Hasanah, B. [16] дослідники вивчають вплив цифрових інновацій на внутрішню інтеграцію процесів у державних організаціях і доводять, що саме рівень координації між підрозділами визначає успішність цифрової політики.

Узагальнюючи наведені джерела, можна констатувати, що дослідники поступово переходять від технологічного детермінізму до комплексного розуміння інновацій як управлінського, культурного та етичного явища. Водночас більшість робіт залишає відкритим питання про кількісну оцінку впливу цифрових інновацій на якість управлінських рішень, що й створює необхідність для подальших емпіричних досліджень, зокрема в українських реаліях, де поєднання цифрових технологій, інституційної інерції та соціальних очікувань створює унікальне поле для перевірки світових моделей ефективності публічного управління.

Постановка завдання. Метою дослідження є визначення ролі цифрових інновацій у підвищенні ефективності управлінських рішень у публічному секторі України та виявлення ключових факторів, що впливають на результативність їх впровадження.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Проаналізувати сутність і напрями впровадження цифрових інновацій у публічному управлінні, зокрема їх вплив на якість, швидкість і прозорість управлінських рішень.
2. Визначити основні бар’єри та умови ефективного використання цифрових технологій у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.
3. Обґрунтувати практичні рекомендації щодо підвищення ефективності управлінських рішень шляхом інтеграції цифрових інновацій у систему публічного управління України.

Виклад основного матеріалу. Цифрові інновації у публічному управлінні сьогодні розглядаються як ключовий чинник трансформації державного сектору, що спрямований на підвищення ефективності ухвалення управлінських рішень, прозорості діяльності органів влади та підзвітності перед суспільством. Як зазначається у дослідженні Hong, S., і Kim, S. [1], цифрова інновація у публічному секторі є комплексним процесом, що охоплює організаційні, технологічні та культурні зміни, які відбуваються під впливом використання нових цифрових технологій. Автори підкреслюють, що цифрові рішення не є самоціллю, а слугують засобом підвищення продуктивності управлінської діяльності, оскільки забезпечують швидший обіг інформації, спрощують координацію між рівнями влади та мінімізують людський фактор у прийнятті рішень.

Joukhadar, G., і Jiang, R. [2] розглядають цифрові інновації не лише як технічний інструмент модернізації публічного управління, а як соціально відповідальний процес, пов’язаний із цілями сталого розвитку. На їхню думку, головною метою цифрової трансформації є створення інноваційної культури, у якій держава виступає не бюрократичним контролером, а сервісним партнером громадян. Такий підхід змінює саму парадигму управління: від вертикального адміністрування до горизонтальної взаємодії, у якій цифрові платформи стають простором співтворення політики та колективного ухвалення рішень.

У дослідженні Mariani, I., & Bianchi, I. [3] цифрові інновації визначаються як багатовимірний процес, що охоплює одночасно технологічний, організаційний і соціальний виміри. Науковці пропонують концепцію «багаторівневого управління цифровими змінами» (multi-dimensional governance), у якій цифровізація розглядається як мережевий процес, що передбачає тісну взаємодію держави, бізнесу й громадськості. Цей підхід особливо важливий для України, де цифрова трансформація публічного сектору реалізується через децентралізацію і розвиток місцевих цифрових екосистем (зокрема, через систему «Трембіта» і регіональні портали послуг). На відміну від суто технологічних моделей, автори доводять, що інновації у публічному управлінні є соціальним процесом, який змінює роль держави та громадянина у формуванні політики.

Patterson, E., & Agarwal, R. [4] конкретизують зазначені теоретичні положення на прикладі Австралії, де для підвищення ефективності державних послуг було запроваджено Digital Service Standards (DSS). Цей інструмент став ключовим елементом модернізації державного управління, адже забезпечив стандартизацію процесів проєктування, тестування й моніторингу цифрових сервісів. Важливо, що DSS спрямовані не лише на технічну сумісність, а й на покращення досвіду користувачів (user experience) і забезпечення зворотного зв’язку між громадянами та органами влади. Таким чином, автори показують, що успішне впровадження цифрових інновацій потребує не лише технологічних інвестицій, а й формування культури управлінської відповідальності, що орієнтується на потреби суспільства.

Інша сторона проблеми розглядається у роботі Mu, R., & Wang, H. [6], де автори здійснили систематичний огляд літератури з відкритих інновацій у публічному секторі. Вони дійшли висновку, що відкритість і співпраця є ключовими передумовами успішного цифрового управління. Науковці розрізняють «цифрові відкриті інновації» – коли цифрові технології забезпечують інтеграцію зовнішніх ідей та рішень у публічну політику, – і «традиційні відкриті інновації», що обмежуються партнерствами між державними та приватними структурами. На їх справжня цінність цифрових інновацій полягає в тому, що вони створюють нову екосистему взаємодії держави, бізнесу та громадян, де управлінські рішення стають результатом колективного інтелекту, а не лише адміністративної волі.

Вагомий внесок у розуміння сутності цифрових інновацій зроблено в роботі Naughton, B., і Dopson, S. [8], в якій вводиться у науковий обіг поняття responsible innovation – відповідальної інновації. На прикладі цифрової охорони здоров’я автори показують, що інновації у публічному секторі не повинні обмежуватися технічною ефективністю, а мають відповідати принципам етичності, прозорості та соціальної справедливості. Цей підхід суттєво розширює традиційне трактування ефективності: управлінське рішення вважається результативним не лише тоді, коли воно скорочує витрати чи час виконання, а й тоді, коли підвищує рівень довіри громадян до держави. Такий акцент на довірі та соціальній відповідальності особливо важливий для України, де цифровізація часто сприймається суспільством як інструмент контролю, а не сервісу.

Сучасний вектор досліджень цифрових інновацій спрямований також на аналіз ролі Штучного Інтелекту у процесі прийняття управлінських рішень. Giest, S. N., & Klievink, B. [9] доводять, що впровадження систем штучного інтелекту змінює функції державних службовців: від виконавців процедур вони стають аналітиками, що працюють з даними, прогнозами й алгоритмами. Водночас науковці застерігають, що некритичне застосування ШI може призвести до «алгоритмічного упередження» і зниження легітимності управлінських рішень. Подібної позиції дотримуються Mellouli, S., і Janssen, M. [10], які розглядають Штучний Інтелект як інструмент підтримки, а не заміщення управлінців. Обидва джерела підкреслюють необхідність балансування між автоматизацією процесів і збереженням людського контролю над рішеннями, що є ключовим принципом концепції human-in-the-loop.

Отже, узагальнюючи наведені підходи, можна зробити висновок, що сутність цифрових інновацій у публічному управлінні полягає у поєднанні технологічної модернізації, організаційної гнучкості та соціальної відповідальності. Вони не лише забезпечують швидкість і точність управлінських рішень, а й формують нову модель відносин між державою та громадянами, засновану на довірі, співпраці та відкритості. Сучасні напрями впровадження цифрових інновацій охоплюють електронне урядування, використання великих даних і аналітики, автоматизацію процесів через Штучний Інтелект, блокчейн-рішення для прозорості публічних фінансів, електронний документообіг, платформи зворотного зв’язку з громадянами та системи моніторингу ефективності державних програм. Водночас ключовим викликом залишається не стільки технічна реалізація, скільки інституційна інтеграція цифрових інновацій у процеси прийняття рішень, що вимагає розвитку цифрових компетенцій державних службовців, адаптації нормативно-правової бази та формування культури відкритого управління. Саме ці аспекти становитимуть основу подальшого розгляду.

Вивчення сучасних наукових джерел свідчить, що ефективність цифрових інновацій у публічному секторі визначається не лише наявністю технологічних рішень, а насамперед – спроможністю інституцій інтегрувати їх у систему управління. Як зазначається у дослідженні Hong, S., і Kim, S. [1], навіть найінноваційніші цифрові рішення втрачають потенційну ефективність у разі відсутності організаційної підтримки, чіткого лідерства та внутрішньої культури інновацій. Автори підкреслюють, що ключовим бар’єром цифровізації є розрив між стратегічними цілями та управлінськими практиками: уряди часто декларують цифрову трансформацію, але не змінюють застарілих процедур прийняття рішень і системи відповідальності.

Серед головних бар’єрів, які обмежують ефективність цифровізації, дослідники виокремлюють інституційні, кадрові, фінансові та нормативно-правові. Зокрема, Kromidha, E., & Córdoba-Pachón, J. R. [5] у своїй концепції дискурсивного інституціоналізму зазначають, що стійкі бюрократичні практики та страх змін у державному апараті часто нівелюють потенціал технологічних інновацій. Науковці вважають, що без переосмислення управлінських цінностей цифровізація зводиться до поверхневої автоматизації, не змінюючи змістовної якості управлінських рішень.

Іншим важливим бар’єром є дефіцит цифрових компетентностей серед державних службовців. У роботі Fleischer, J., & Wanckel, C. [12] автори доводять, що інноваційна спроможність публічного сектору значною мірою залежить від рівня креативності, технічної підготовки та здатності працювати з аналітичними даними. Без постійного професійного розвитку кадрів навіть найкращі цифрові рішення не забезпечують реальної ефективності, оскільки персонал не здатний використовувати їх у процесі ухвалення рішень. Подібного висновку дотримуються також Gudmundsdottir, S., і Sigurjonsson, T. O. [13] підкреслюючи, що сталий цифровий розвиток можливий лише за умови формування культури безперервного навчання та обміну знаннями у публічних організаціях.

Значною перешкодою є й фрагментарність нормативно-правового регулювання цифрової трансформації. У дослідженні Mu, R., & Wang, H. [6] науковці вказують, що у більшості країн публічний сектор стикається з браком гнучких процедур закупівель, відсутністю стандартів інтеграції даних і розмитими правилами відповідальності за інноваційні рішення. На їхню думку, необхідна правова модернізація, яка дозволить державним інституціям швидко адаптувати нові технології без надмірних адміністративних обмежень. Аналогічно у роботі Villodre, J. [7] наголошується, що нормативна зарегульованість часто стримує розвиток відкритих інновацій і публічно-приватних партнерств у сфері цифрового врядування.

Окрему групу ризиків становлять етичні та безпекові аспекти використання цифрових технологій. У дослідженні Naughton, B., і Dopson, S. [8] науковці вводять поняття responsible innovation, наголошуючи, що інновації у публічному секторі повинні супроводжуватися механізмами забезпечення прозорості, захисту персональних даних та соціальної інклюзії. Вони попереджають, що нехтування цими принципами може призвести до втрати довіри громадян до державних рішень, навіть якщо самі технології функціонують ефективно.

Зазначені проблеми особливо проявляються у сфері застосування Штучного Інтелекту. Giest, S. N., & Klievink, B. [9] доводять, що алгоритмічні системи змінюють роль державних службовців, водночас породжуючи ризик втрати прозорості управлінських рішень. У дослідженні Mellouli, S., і Janssen, M. [10] науковці підтримують цю позицію, зазначаючи, що автоматизація без чітких процедур контролю може призвести до зниження легітимності державних рішень. Тому обидва джерела наголошують на необхідності збереження принципу human-in-the-loop – тобто постійної участі людини у процесі аналізу даних і прийняття рішень.

Щодо фінансових бар’єрів, у роботі Joukhadar, G., і Jiang, R. [2] дослідники вказують, що нестача довгострокового фінансування цифрових проєктів є типовою проблемою для більшості країн, що розвиваються. Цифрові інновації вимагають не лише разових інвестицій, а постійного фінансового забезпечення на етапах супроводу, оновлення та кіберзахисту. Автори наголошують на потребі запровадження стабільних бюджетних механізмів підтримки інновацій, зокрема через державно-приватні партнерства, грантові програми та міжнародну технічну допомогу.

Попри наявність зазначених викликів, дослідження Abu Bakar, H., і Razali, R. [11] показує, що подолання бар’єрів можливе шляхом поступової модернізації існуючих систем і впровадження громадяноорієнтованого підходу до цифровізації. Автори пропонують еволюційну модель «legacy system modernization», коли старі технології не відкидаються, а інтегруються з новими рішеннями, створюючи безперервний управлінський процес. Це забезпечує стабільність і зменшує ризи