СТРАТЕГІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ КРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ПІД ЧАС ВОЄННИХ ЗАГРОЗ (С. 38-53)

УДК 351.86:355.01

СТРАТЕГІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ КРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ПІД ЧАС ВОЄННИХ ЗАГРОЗ

https://doi.org/10.36994/2707-4110-2026-18-45-03

ДАБІЖА В.В., кандидат наук з державного управління, доцент, доцент кафедри міжнародних відносин та політичного консалтингу,

Інститут права та громадських відносин,

ЗВО «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7000-4635

ГАПАНЧАК Д.С., магістр спеціальності публічне управління та адміністрування,Інституту економіки та менеджменту,

ЗВО «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,

ORCID: https://orcid.org/0009-0009-6342-8956

ПІСКУН Д.В., аспірант, ЗВО «Відкритий міжнародний

університет розвитку людини «Україна», м. Київ, Україна

ORCID: https://orcid.org/0009-0007-5004-2670 [1]

Анотація. У статті здійснено ґрунтовний теоретико-методологічний аналіз стратегічних комунікацій як системного інструменту кризового управління діяльності органів публічної влади в умовах воєнних загроз. Актуальність дослідження визначається зростанням ролі інформаційно-комунікаційного фактора в сучасних безпекових умовах, коли ефективність управління рішень значною мірою залежить від здатності органів влади забезпечувати своєчасну, погоджену та достовірну комунікацію з населенням, інститутами громадянського суспільства та міжнародними партнерами. У статті розкрито сутність та зміст стратегічних комунікацій у публічному управлінні, окреслено їх місце у системі кризового управління та визначено основні функції в умовах воєнних загроз. Особливу увагу приділено управлінсько-адміністративним аспектам організації стратегічних комунікацій, зокрема питанням інституційного забезпечення, нормативно-правового регулювання, міжвідомчої координації та ролі суб'єктів публічної влади у формуванні єдиної комунікаційної політики держави. Обґрунтовано, що в умовах воєнних загроз стратегічні комунікації виходять за межі традиційної інформаційної діяльності та набувають характеру інструменту управління кризами, спрямованого на протидію інформаційним впливам та дезінформації, підтримання легітимності владних рішень, зміцнення суспільної довіри та формування суспільної стійкості. Доведено, що ефективність стратегічних комунікацій значною мірою залежить від рівня адміністративної спроможності органів публічної влади, професійної підготовки кадрів та наявності чітко визначених процедур комунікаційної взаємодії у кризових ситуаціях. Зроблено висновок, що інституціоналізація стратегічних комунікацій та їх інтеграція до загальної системи кризового управління є необхідною умовою підвищення ефективності державного управління в умовах воєнного стану та забезпечення національної безпеки. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів публічної влади, а також у процесі розроблення державної політики у сфері стратегічних комунікацій та кризового управління.

Ключові слова: стратегічні комунікації, кризове управління, інструменти, публічне управління та адміністрування, інформаційна безпека, військові загрози, громадська стійкість.

STRATEGIC COMMUNICATIONS AS A CRISIS MANAGEMENT TOOL IN THE PUBLIC ADMINISTRATION SYSTEM DURING MILITARY THREATS

VIRA DABIZHA, PhD in Public administration, Associate Professor, Associate Professor of Department of International Relations and Political Consulting, Institute of Law and Public Relations, Open International University of Human Development "Ukraine", ORCID: https://orcid.org/0000-0002-70

DMYTRO GAPANCHAK, Master's specialising in public management and administration,

Institute of Economics and Management,

Open International University of Human Development Ukraine.

ORCID: https://orcid.org/0009-0009-6342-8956

DMYTRO PYSKUN , postgraduate student,

Open International University of human development "Ukraine",

Kyiv, Ukraine

ORCID: https://orcid.org/0009-0007-5004-2670

Abstract. Матеріали проводяться через теоретичні та методологічні аналізи стратегічних комунікацій як систематичні інструменти для політики управління громадськими правопорядками в умовах громадських заходів. Приблизність studium визначається зростанням ролі інформації та комунікаційних факторів у поточній сфері захисту довкілля, де ефективність управління ними впливу значно залежить від можливості громадськості до налагодження тимчасово, координовано та надійної комунікації з представниками. Матеріали свідчать про принципи і змісту стратегічних комунікацій в громадському управлінні, оголошують свої місця в crisis management system, та встановлюють свої основні функції в умовах військової політики. Особливої ​​уваги є рішення на управлінські та громадські аспекти організації стратегічних комунікацій, на особливу увагу на державну підтримку, регулювальну та громадську владу, внутрішню координацію та роль громадських організацій у формуванні unified communication policy of state. Це має бути підтверджено, що в умовах суспільного сприйняття, стратегічних комунікацій ведеться за традиційними інформаційними діяльністю і ставиться до політики управління інструментом, спрямованим на зміну інформаційних influences та disinformation, спрямованих на легітимність громадських інтересів, соціал. Це має бути впевненим, що ефективність стратегічних комунікацій значною мірою залежить від рівня соціальної сили громадських організацій, професійного навчання людей, а також визначення чітко визначених процедур для комунікаційного впливу на ситуацію. Це усвідомлює, що institutionalization of strategic communications and their integration in the overall crisis management system is necessary condition for improving the effectiveness of public administration in state of martial law and ensuring national security. Результати шкідливості можуть бути використані в практичних заходах громадських правопорядків, як добре в процесі розвитку російської політики в галузі стратегічних комунікацій та політики управління.

Keywords: стратегічні комунікації, crisis management, tools, public management and administration, information security, military threats, social resilience.

Постановка проблеми. Сучасні воєнні загрози та кризові явища безпекового характеру істотно трансформують умови функціонування системи публічної влади та висувають нові вимоги до механізмів державного управління. В умовах воєнного стану органи публічної влади змушені приймати управлінські рішення у ситуації підвищеної невизначеності, обмеженої години та значних інформаційних ризиків. За таких обставин стратегічні комунікації набувають особливого значення як інструмента забезпечення керованості громадських процесів, координації дій суб'єктів публічної влади та підтримання довіри громадян до державних інституцій.

Водночас практика функціонування органів публічної влади в умовах воєнних загроз засвідчує наявність низки проблем, пов'язаних із фрагментарністю комунікаційної політики, недостатнім рівнем міжвідомчої координації, відсутністю чітко визначених управлінсько-адміністративних механізмів реалізації стратегічних комунікацій, а також обмеженою інституційною спроможністю. Це знижує ефективність реагування на кризові ситуації, ускладнює протидію дезінформації та негативно впливає на громадську стійкість в умовах воєнного стану.

Наукові дослідження проблематики стратегічних комунікацій переважно зосереджуються на інформаційно-психологічних, медійних чи безпекових аспектах, тоді як управлінсько-адміністративний вимір їх застосування у системі кризового управління громадською владою залишається недостатньо опрацьованим. Зокрема, потребують подальшого теоретичного осмислення питання інституціоналізації стратегічних комунікацій, визначення їх місця у системі публічного управління, а також розроблення ефективних моделей управлінської взаємодії органів влади в умовах воєнних загроз.

У зв'язку з цим виникає об'єктивна потреба в комплексному дослідженні стратегічних комунікацій як інструменту кризового управління в системі публічної влади, що зумовлює актуальність обраної теми та визначає необхідність формування науково обґрунтованих підходів до удосконалення управлінсько-адміністративних механізмів їх реалізації в умовах воєнного стану.

А наліз останніх досягнень та публікацій. У вітчизняній науці сутність стратегічних комунікацій вперше було досліджено Г. Почепцовим, який охарактеризував це поняття та виокремив сфери його використання: політика, бізнес та державне управління. Суть та особливості застосування стратегічних комунікацій, зокрема у публічній дипломатії, у міжнародних відносинах досліджувалося науковцями Є. Макаренка, Є.В. Тихомировою, Д. Базаркіною, О. Баровською, С. Гуцалом, Л. Пелепейченком та ін. Зарубіжні дослідники здебільшого зосереджують увагу на концептуальних засадах стратегічних комунікацій та їх зв'язок із національними стратегіями: Дж. Андерсон та Ф. Хауб, Є. Голдман, П. Корніш, Дж. Ліндлі-Френч та К. Йорк, О. Міссіорі, К. Пол та ін.

Не применшуючи значення наукових напрацювань вітчизняних та зарубіжних авторів, доцільно розглянути стратегічні комунікації як інструмент кризового управління в системі публічної влади під час воєнних загроз, адже саме вони забезпечують узгодженість дій суб'єктів владних повноважень, формування єдиного інформаційного наративу, підвищення рівня довіри суспільства до державних інституцій. У контексті воєнної агресії стратегічні комунікації виконують не лише інформаційну, а й координаційну, мобілізаційну та безпекову функції, сприяючи оперативному реагуванню на кризові виклики, мінімізації панічних настроїв та забезпеченню стійкості публічного управління в умовах підвищеної турбулентності безпекової середовища.

Постановка завдання. Метою статті є комплексне обґрунтування стратегічних комунікацій як складового механізму кризового управління в системі публічної влади та визначення їх управлінсько-адміністративного потенціалу в умовах воєнного стану.

Виклад основного матеріалу. Сучасний етап розвитку державності характеризується зростанням кількості та інтенсивності кризових явищ безпекового характеру, зокрема воєнних загроз, що суттєво ускладнюють функціонування системи публічної влади. В умовах воєнного стану органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють управлінську діяльність у ситуації підвищеної невизначеності, інформаційного тиску та необхідності оперативного ухвалення рішень, які безпосередньо впливають на стабільність суспільства та рівень національної безпеки. За таких обставин стратегічні комунікації набувають визначального значення як інструменту кризового управління, що забезпечує координацію дій суб'єктів публічної влади, формування єдиної позиції держави у публічному просторі, своєчасне інформування населення та протидію деструктивним інформаційним впливам. Водночас недостатня інституціоналізація стратегічних комунікацій, фрагментарність нормативно-правового регулювання та обмежена управлінсько-адміністративна спроможність окремих органів влади зумовлюють необхідність наукового осмислення ролі стратегічних комунікацій у системі кризового управління публічною владою, що визначає актуальність даного дослідження в умовах воєнних загроз.

Стратегічні комунікації у сучасних умовах розглядаються як складова управління механізму реалізації публічної політики, що забезпечує цілеспрямоване вплив органів публічної влади на інформаційну среду та поведінку цільових аудиторій. У контексті публічного управління стратегічні комунікації виходять за межі традиційного інформування та охоплюють планування, координацію та реалізацію комунікаційних дій, спрямованих на досягнення стратегічних цілей держави [1].

Теоретичне осмислення стратегічних комунікацій ґрунтується на поєднанні управлінської, системної та інституційної парадигм. Управлінський підхід дозволяє розглядати комунікації як інструмент впливу на процеси прийняття та реалізації рішень, системний як взаємопов'язаний елемент загальної системи кризового управління, а інституційний як сукупність формалізованих норм, процедур та організаційних структур, що забезпечують сталість комунікаційної діяльності органів влади.

Розгляд стратегічних комунікацій у діяльності органів публічної влади має на меті здійснювати крізь призму системного підходу, який дозволяє інтерпретувати їх як багаторівневий управлінський механізм, інтегрований у загальну систему кризового управління. Такий механізм функціонує як сукупність взаємопов'язаних елементів, погоджена взаємодія яких забезпечує досягнення стратегічних цілей публічної влади в умовах воєнних загроз [2].

Ключовим елементом багаторівневого механізму стратегічних комунікацій є суб'єкти комунікації, до яких належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи, уповноважені підрозділи з питань комунікацій, а також керівники, що формують та реалізують комунікаційну політику. У кризових умовах, зокрема під час воєнних загроз, вирішальне значення набуває чіткого розподілу повноважень між суб'єктами комунікації, їх ієрархічна підпорядкованість та координація дій. Відсутність визначеного центрувідповідальності або дублювання функцій знижують ефективність комунікаційної взаємодії та ускладнюють управління кризами.

Не менш важливим елементом механізму стратегічних комунікацій є інформаційні потоки, що забезпечують циркуляцію управлінської та публічної інформації в межах системи публічної влади та між владою та громадськістю. У багаторівневому управлінському механізмі інформаційні потоки мають як вертикальний характер (від центральних органів влади до регіонального та місцевого рівнів і навпаки), так і горизонтальний (між органами одного рівня управління). У кризових ситуаціях ефективність стратегічних комунікацій значною мірою визначається своєчасністю, повнотою та узгодженістю цих потоків, а також здатністю органів влади оперативно коригувати повідомлення залежно від динаміки воєнних загроз [3].

Канали поширення повідомлень виступають інструментальним елементом багаторівневого механізму стратегічних комунікацій. До них належать офіційні веб-ресурси органів влади, засоби масової інформації, соціальні мережі, платформи електронного урядування, а також прямі комунікаційні форми взаємодії з громадськістю. Умови воєнних загроз вимагають диверсифікації каналів поширення інформації, підвищення їхньої надійності та адаптації повідомлень до специфіки шкірного каналу. Водночас відсутність узгодженості між каналами або використання суперечливих повідомлень може призводити до дезорієнтації населення та зниження довіри до органів публічної влади.

Завершальним, але не менш важливим елементом багаторівневого управління механізму стратегічних комунікацій є цільові аудиторії, на які спрямовуються комунікаційні впливи. У системі публічної влади до таких аудиторій належить населення в цілому, окремі соціальні групи, представники бізнесу, громадянського суспільства, міжнародні партнери та засоби масової інформації. У кризових умовах особливу актуальність набуває сегментація цільових аудиторій з урахуванням їх потреб, рівня поінформованості та сприйняття ризиків. Орієнтація стратегічних комунікацій на специфіку цільових аудиторій дозволяє підвищити ефективність управління та сприяє формуванню суспільної стійкості в умовах воєнних загроз [4].

Отже, стратегічні комунікації як багаторівневий управлінський механізм у діяльності органів публічної влади поєднують у собі суб'єктний, інформаційний, інструментальний та соціальний виміри. Їх ефективність у кризовому управлінні визначається рівнем узгодженості між зазначеними елементами, інституційною спроможністю органів влади та здатністю адаптувати комунікаційні стратегії до динаміки воєнних загроз.

Розгляд стратегічних комунікацій як багаторівневого управлінського механізму дає підстави перейти до аналізу їх функціонального навантаження в умовах кризових ситуацій безпекового характеру, зокрема воєнних загроз, які суттєво змінюють логіку управлінських рішень та вимоги до комунікаційної діяльності органів публічної влади.

Доцільно перш за все, виокремити основні функції стратегічних комунікацій у кризових умовах, зокрема інформаційну, координаційну, регулятивну та стабілізаційну. Інституційний підхід використано для оцінювання ролі органів публічної влади у формуванні та реалізації комунікаційної політики в умовах воєнних загроз, а порівняльний — для узагальнення підходів до стратегічних комунікацій у практиці кризового управління (табл. 1) [5] .

Враховуючи зазначене, воєнні загрози є особливим типом криз, що характеризуються високим рівнем невизначеності, динамічністю подій, інтенсивним інформаційним протиборством та необхідністю оперативного реагування з боку органів публічної влади. На відміну від криз соціально-економічного чи техногенного характеру, воєнні загрози супроводжуються цілеспрямованими інформаційними впливами, спрямованими на дестабілізацію суспільства, підрив довіри до державних інституцій та дезорієнтацію населення. За таких умов традиційні підходи до інформування виявляються недостатніми, що зумовлює необхідність використання стратегічних комунікацій як інструмента активного управління кризовими процесами.

У системі кризового управління стратегічні комунікації виконують комплекс взаємопов'язаних завдань, спрямованих на забезпечення стабільності публічного управління та суспільної стійкості. Вони забезпечують своєчасне, достовірне та погоджене інформування населення про перебіг подій та дії влади, сприяють координації управлінських рішень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, знижують рівень соціальної напруги шляхом формування зрозумілих поведінкових орієнтирів, а також виконують захисну функцію, спрямовану на протидію та інформацію