ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА НА ВИРОБНИЦТВІ

ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА НА ВИРОБНИЦТВІ

 

DOI: 10.36994/2707-4110-2021-2-29-02

 

Захарчук О.В., доктор економічних наук, професор, професор кафедри фінансів і обліку, Університет «Україна»;

Жабін К.Г., студент магістратури, Університет «Україна»

 

Мета статті – вивчення особливостей формування витрат підприємства на виробництві для їх ефективного функціонування у ринкових умовах господарювання. Методика дослідження. У процесі дослідження використано методи: системного аналізу та узагальнення (для вивчення і узагальнення витрат праці в Україні), статистичний (для відображення особливостей формування витрат  праці сільськогосподарських підприємств через систему абсолютних і відносних показників), аналізу рядів динаміки, структурних зрушень (для аналізу й виявлення тенденцій формування витрат підприємства), порівняння (зіставлення економічних показників). Результати дослідження. Розкрито сутність і особливості найважливіших напрямків формування витрат підприємства у сільськогосподарському виробництві в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, здійснено дослідження різних груп витрат, виявлено фактори, які впливають на формування витрат підприємства у сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання. Здійснено оцінку сучасного рівня формування витрат для сільськогосподарських товаровиробників України. Елементи наукової новизни. Обґрунтовано необхідність та важливість формування витрат підприємства залежно від  фінансово-економічних умов господарювання, різноманітних форм господарювання, фахової підготовки працівників і постійного їх розвитку. Практична значущість. Аналіз дозволив виявити та  забезпечити паритет у відносинах між власником та найманим працівником, що мотивує власника хоча б до впровадження новітніх форм господарювання.

Ключові слова: виробництво, витрати, кошти, підприємство, продукція, ресурси, сільське господарство.

 

FORMATION OF COSTS OF THE ENTERPRISE ON PRODUCTION

Zakharchuk O.V., Doctor of Economics, Professor, Professor of Finance and Accounting, University "Ukraine";

Zhabin K.G., master's student, University "Ukraine"

 

The purpose of the article – is to study the peculiarities of the formation of enterprise costs in production for their effective functioning in market conditions.

Research methodology.  In the course of research methods are used: system analysis and generalization (for studying and generalization of labor costs in Ukraine), statistical (for reflection of features of formation of labor costs of agricultural enterprises through system of absolute and relative indicators), analysis of time series, structural shifts (for analysis and detection trends in the formation of enterprise costs), comparison (comparison of economic indicators).

Results of the research. The essence and features of the most important directions of formation of expenses of the enterprise in agricultural production in the course of realization of all kinds of the activity are opened, research of various groups of expenses is carried out, the factors influencing formation of expenses of the enterprise in the agricultural enterprises of various forms of economy are revealed. An assessment of the current level of cost formation for agricultural producers in Ukraine.

Elements of scientific novelty. Necessity and importance of formation of expenses of the enterprise depending on financial and economic conditions of managing, various forms of managing, professional training of workers and their constant development are substantiated.

Practical significance. The analysis allowed to identify and ensure parity in the relationship between the owner and the employee, which motivates the owner at least to the introduction of new forms of management.

Key words: production, expenses, costs, company, products, resources, agriculture.

 

Постановка проблеми.  Результатом реформування аграрного сектору економіки стало досить складне становище багатьох підприємств у зв'язку зі нестатком інвестиційних коштів, нестабільністю фінансових результатів, відтоком трудових ресурсів. Причинами цього є певні особливості  сільськогосподарського  виробництва,  а саме: висока залежність від природно-кліматичних факторів, зв'язок технологічного процесу із живими організмами, диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і ресурси для її виробництва, сезонність роботи.  Розвиток виробничих відносин у сільському господарстві, зростання конкуренції спонукає виробників до перегляду усталених стереотипів у підходах до формування виробничих витрат, які, як і раніш, грунтуються в основному на принципі збільшення виробництва продукції при пропорційному зростанні витрат ресурсів.

Нинішні умови господарювання вимагають від виробника сільськогосподарської продукції вирощувати продукцію з меншими витратами. Для розв'язання цієї проблеми необхідно забезпечити такий механізм формування виробничих витрат, за якого виробництво сільськогосподарської продукції відповідної якості здійснювалося б за умови випереджаючого його зростання порівняно з витратами на основі використання інтенсивних енергозберігаючих технологій та поліпшення організації виробничих процесів. Вітчизняні підприємства тривалий час не розглядали витрати як об'єкт управління. Однак ці питання набувають актуальності насамперед через те, що окремі сільськогосподарські виробники не мають можливості впливати на ринкові ціни на вироблену продукцію,  отже  покращити  фінансові  результати  та ефективність діяльності можуть лише впливаючи на власні  виробничі  витрати  з  метою  їх  оптимізації. Водночас  керівники  підприємств  не  мають  досвіду організації процесу управління витратами.

Наукова база управління витратами в сільськогосподарських підприємствах також ще дуже обмежена. Певні питання щодо теорії управління витратами вже розглянуті, однак саме тут має значний вплив специфіка галузі, оскільки витрати є віддзеркаленням технологічного  процесу  виробництва  сільськогосподарської продукції.

Аналіз наукових досліджень та останніх публікацій. Загальні питання формування витрат в залежності від виробничих факторів вивчалися такими зарубіжними вченими економістами, як А. Сміт [12], Д. Рікардо [11], Ф.  Візер [3], Р. Коуз [7], І.О.  Бланк [1], С.А.  Котляров [6], Дж. А. Хіггінс, Ф. Тейлор, Г. Емерсон, Дж. Гаррісон та інші. Серед вітчизняних вчених окремі питання управління  витратами  у  своїх  публікаціях  розглядають  С.І. Дем'яненко, С.Є. Ковтун, В.Я. Месель-Веселяк [5], І.В. Охріменко, А.А. Пилипенко, В.Я. Плаксієнко, П.Т. Саблук [5], Ю.С. Цал-Цалко, О.В. Чернецька[13], Д.В. Шиян,О.М.  Шпичак [5] та деякі інші науковці.

 Однак багато питань оцінки ефективності управління витратами та формування системи управління ними саме в сільськогосподарських підприємствах залишаються дискусійними і потребують подальшого дослідження.

Мета статті – вивчення особливостей формування витрат підприємства на виробництві для їх ефективного функціонування у ринкових умовах господарювання.

Виклад основних результатів дослідження. Сільське господарство функціонує як складова економіки окремої країни, водночас його можна розглядати як складову світової економіки. З таких позицій всі чинники й джерела формування виробничих витрат у галузі можна класифікувати на три групи:

• зовнішньоекономічні, тобто такі, що формуються під впливом зовнішньоекономічних чинників і насамперед світової сільськогосподарської спеціалізації й міжнародної торгівлі;
• міжгалузеві, тобто такі, що визначають ціни на сільськогосподарську продукцію і на ресурси для сільського господарства;
• внутрішні, тобто такі, що мають місце безпосередньо в процесі сільськогосподарського виробництва.

У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду визнають або як зменшення активів, або як збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, надзвичайно різноманітні. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи: операційні витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства; фінансові витрати; витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими; надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат:

• прямі матеріальні витрати включають вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (продукції, робіт, послуг або виду діяльності підприємства);
• прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату й інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на виробництві продукції;
• інші прямі витрати включають усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Загальновиробничі витрати – витрати на управління виробництвом, амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення, орендну плату за основні засоби й інші необоротні активи зазначеного призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень і деякі Інші витрати.

Адміністративні витрати – загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством у цілому та його обслуговування.

Витрати на збут продукції відіграють велику роль у просуванні готової продукції на ринок: витрати на рекламу і дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та ін.

Для свого нормального функціонування підприємства вдаються до залучення позикового капіталу. В зв'язку з цим у них виникають так звані фінансові витрати.

Відповідно до стандарту П(С)БО 16 виділяють такі елементи операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

До матеріальних витрат відносять продукцію промислового і сільськогосподарського походження, що використовується аграрними підприємствами в процесі агропромислового виробництва при створенні нових споживних вартостей.

Специфічним видом матеріальних витрат є витрати підприємств на оплату робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами й організаціями.

Значну частку в структурі витрат підприємств становлять відрахування на соціальні заходи, які здійснюються переважно за встановленими законодавством нормами.

Витрати аграрних підприємств класифікують за кількома ознаками. За роллю і значенням у створенні продукції витрати поділяються на основні (обов'язкові) та неосновні (необов'язкові). Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом. Без них виробництво даного виду продукції немислиме взагалі (витрати на насіння, корми, заробітну плату тощо). Неосновні витрати – витрати, без яких виробництво продукції можливе, але з меншою ефективністю.

За способом включення у собівартість продукції всі витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі – це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об'єкт планування та обліку (певну культуру, вид тварин тощо). Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт планування та обліку.

Залежно від часу виробничого споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати минулих років.

Залежно від матеріально-речової форми понесених підприємством витрат усі вони поділяються на готівкові і безготівкові. Готівкові – це витрати, що формуються і відшкодовуються за рахунок готівки. Безготівкові – витрати, що не вимагають для їх відшкодування вільних грошових коштів.

Залежно від можливостей керівників відповідного рівня управління підприємством впливати на величину певного виду витрат розрізняють контрольовані (релевантні) і неконтрольовані (нерелевантні) витрати. Контрольовані (релевантні) – це витрати, на величину яких керівник відповідного рівня управління може впливати повністю або справляти на них істотний вплив. Неконтрольовані (нерелевантні) витрати здійснюються незалежно від волі керівника відповідного рівня управління.

Специфіка сільського господарства полягає в тому, що під впливом сприятливих природно-кліматичних умов на аграрних підприємствах можуть виникати додаткові (інкроментні) витрати, які формуються в результаті одержання додаткової продукції та її збуту.

Усі витрати, що несуть аграрні підприємства в процесі виробництва продукції, мають не однаковий зв'язок з обсягом її виробництва. Залежно від характеру такого зв'язку витрати виробництва поділяють на постійні і змінні.

Постійні – це витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшенні або зменшенні масштабів виробництва в короткостроковому періоді. Змінними називають витрати, величина яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції.

Обґрунтоване розмежування витрат на постійні і змінні має велике значення для оцінки й аналізу ефективності виробництва та прийняття виважених, економічно доцільних управлінських рішень. Наприклад, при вирощуванні продукції рослинництва витрати на основний та передпосівний обробіток на відповідну площу при сталому складі МТП є постійними, витрати на міндобрива та збиральні роботи – змінними, тобто такими, які залежать від рівня урожайності.

Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві в цілому і формування виробничих витрат у цій галузі зокрема можна звести до трьох груп чинників.

Перша група чинників стосується умов функціонування ринку, які наближені до чистої конкуренції і передбачають значну кількість виробників, що реалізують свою продукцію, яка є стандартизованою або однорідною, що унеможливлює нецінову конкуренцію, спроможність виробника впливати на рівень ринкової ціни своєї продукції (адже питома вага обсягів виробництва і реалізації незначна), вільне входження й вихід з ринку. Звичайно ж, віднесення галузі до чистої конкуренції є значною мірою умовним, оскільки жоден із зазначених чинників у реальній економіці не існує в чистому вигляді. Однак таке припущення дуже важливе в економічній теорії і дає змогу проводити дослідження, робити висновки і прогнозування.

Друга група чинників, пов'язаних з так званою довгостроковою проблемою в сільському господарстві, полягає в низьких доходах сільськогосподарських виробників порівняно з працівниками підприємств інших галузей. Основна причина цієї проблеми – цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, дисбаланс попиту й пропозиції (пропозиція перевищує попит), а також відносна іммобільність сільськогосподарських ресурсів. Сукупність чинників другої групи зумовлює тенденцію зниження цін і доходів у сільському господарстві відносно цін і доходів інших галузей економіки.

Третя група чинників стосується короткострокової проблеми, суть якої полягає в нестабільності доходів сільськогосподарських виробників і проявляється через коливання цін на сільськогосподарську продукцію, а отже, доходів за роками. Причини такого становища полягають як у нееластичності попиту на сільськогосподарську продукцію, так і в коливаннях обсягів виробництва та попиту на неї. Такі коливання пов'язані з особливостями виробництва в цій галузі, що значною мірою залежить від погодних і кліматичних умов. Тому в умовах нееластичного попиту навіть незначні коливання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції спричинятимуть досить суттєві зміни сільськогосподарських цін і доходів.

Відповідно до ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємства самостійно розробляють систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначають права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Існують типові форми первинного бухгалтерського обліку, які затверджуються наказом галузевого міністерства та Державної служби статистики України і є обов'язковими для підприємств усіх форм власності: Подорожній лист вантажного автомобіля (ф. №2), Табель обліку використання робочого часу (ф. № 13).

З метою забезпечення методологічних принципів ведення бухгалтерського обліку виробничих запасів на сільськогосподарських підприємствах Мінагрополітики України Наказом від 21.12.2007 р. №929 затверджено Методичні рекомендації щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів на сільськогосподарських підприємствах.

Зазначеними рекомендаціями запропоновані для використання сільськогосподарськими підприємствами форми документів первинного бухгалтерського обліку з обліку виробничих запасів: лімітно-забірна картка на отримання матеріальних цінностей (ф. №ВЗСГ-1); лімітно-забірна картка на отримання запасних частин (ф. №ВЗСГ-2); акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин (ф. №ВЗСГ-3); акт про витрати насіння і садивного матеріалу (ф. №ВЗСГ-4); відомість дефектів на ремонт машин (ф. №ВЗСГ-6); товарна накладна (ф. №ВЗСГ-7); накладна внутрішньогосподарського призначення (ф. №ВЗСГ-8); книга складського обліку (ф. №ВЗСГ-10).

Для обліку витрат живої праці та надходження продукції підприємства застосовують форми первинних бухгалтерських документів, затверджені ще Міністерством сільського господарства СРСР.

Зокрема, для обліку живої праці: обліковий лист тракториста-машиніста (ф. №67,67а); обліковий лист праці і виконаних робіт (ф. №66, 66а); дорожній лист тракториста (ф. 68); книжка бригадира з обліку праці і виконаних робіт (ф. 65); талон шофера (ф. № 776); талон комбайнера (ф. №77в).

Для обліку надходження продукції рослинництва застосовують: реєстр відправлення зерна та іншої продукції з поля (ф. №77); путівки на вивезення продукції з поля (ф. 77а); реєстр приймання зерна та іншої продукції (ф. №78); реєстр приймання зерна вагарем (ф. 78а); відомість руху зерна та іншої продукції (ф. №80).

ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дає право підприємствам самостійно складати облікові документи як на паперових, так і машинних носіях, але вони повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правила її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки наведені спеціальні форми первинного бухгалтерського обліку протягом багатьох років апробовані на підприємствах сільського господарства і повною мірою забезпечують первинний облік надходження, зберігання продукції рослинництва та облік витрат живої і уречевленої праці, доцільно привести їх до єдиної класифікації та у встановленому порядку затвердити як типові.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємства самостійно формують програми діяльності та комерційні розрахунки.

Одним з варіантів формування програми діяльності є розроблення бізнес-плану. Виходячи з конкретних умов виробництва, підприємства можуть самостійно визначати форму та зміст бізнес-плану, або використати форму бізнес-плану, розроблену Міністерством аграрної політики України (Бізнес-план розвитку сільськогосподарського підприємства, 2003 р.).

При цьому на підприємствах, які одержують підтримку з бюджету, в обов'язковому порядку повинен розроблятися бізнес-план, форма якого має бути затверджена в пакеті з іншими документами.

ЗУ „Про фермерське господарство” визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України [14]. За чинним законодавством фермерське господарство є формою вільного підприємництва та на основі використання у його власності або орендованій ним землі і майна здійснює виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Фермерське господарство є самостійним і рівноправним суб'єктом господарської діяльності і користується правами юридичної особи: відкриває поточні та вкладні рахунки в банку, вступає в ділові відносини з підприємствами, організаціями, громадянами, виконує необхідні зобов'язання.

Будучи юридичною особою, фермерське господарство зобов'язане вести облік свого майна, зобов'язань і господарських операцій, методологічні основи якого встановлені ЗУ „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

З огляду на особливий статус фермерських господарств, вони можуть вести бухгалтерський облік простим способом «однократного запису», не застосовуючи рахунки бухгалтерського обліку і метод подвійного запису (тобто так, як це і передбачається в справжніх рекомендаціях).

Головними завданнями обліку є: забезпечення контролю за наявністю і рухом майна, використанням матеріальних ресурсів і грошових коштів; своєчасне попередження негативних явищ в господарсько-фінансової діяльності; виявлення і мобілізація внутрішньогосподарських резервів; формування повної і достовірної інформації про господарські процеси і фінансові результати господарської діяльності. Облік допомагає позбутися від недбалості, неуважності, неточності, привчає до ощадливості, змушує рахувати гроші, розвиває діловитість і підприємливість.

Облік господарської діяльності передбачає систематичне ведення записів в облікових регістрах (журналах, книгах або на окремих аркушах).

В залежності від методу та форми обліку існує декілька варіантів регістрів бухгалтерського обліку для фермерських господарств. При загальній формі обліку у них ведуть Головну книгу, Журнал №1 «Облік грошових коштів та грошових документів», Журнал №2 «Облік довгострокових і короткострокових позик», Журнал №3 «Облік розрахунків, довгострокових і поточних зобов'язань», Журнал №4 «Облік необоротних активів і фінансових інвестицій», Журнал №5 «Облік витрат», Журнал №6 «Облік доходів і результатів діяльності» та Журнал №7 «Облік власного капіталу і забезпечення зобов'язань».

При спрощеній формі обліку фермерські господарства використовують інші регістри обліку: Журнал реєстрації господарських операцій, Книгу обліку доходів та витрат, Відомість обліку основних засобів та амортизації, Відомість обліку витрат виробництва, Журнал-головна та Відомість обліку розрахунків.

Записи в облікових регістрах провадяться після здійснення господарської операції на підставі первинних облікових документів, складених за типовими формами, затвердженими відповідними відомствами, або за формами, складеним самостійно самим фермером.

Рух майна і продукції всередині фермерського господарства, на відміну від державних і колективних сільськогосподарських підприємств, первинними документами, як правило, не оформляється.

Первинні облікові документи складаються в момент здійснення господарської операції, а якщо це чомусь неможливо, безпосередньо після закінчення операції. Вони повинні містити такі обов'язкові реквізити: найменування документа (форми); дату складання, зміст господарської операції; вимірювачі господарської операції (у кількісному і вартісному вираженні); найменування посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особисті підписи і їх розшифровку.

Первинними документами за типовими формами оформляються, в основному, безготівкові розрахунки між фермерським господарством, покупцями виробленої ним продукції і підприємствами, які постачають йому матеріально-технічні ресурси.

Безготівкові розрахунки проводяться шляхом перерахунку (переказу) грошових коштів з рахунку платника на рахунок одержувача за допомогою різних банківських операцій (кредитних і розрахункових). При цьому посередником при розрахунках виступають банки. Господарства самостійно вибирають банк для кредитно-розрахункового і касового обслуговування. За заявою господарства банк відкриває йому розрахунковий рахунок, з яким присвоює певний номер.

На розрахунковому рахунку господарства зосереджуються вільні грошові кошти і надходження за реалізовану продукцію, короткострокові і довгострокові позики банку та інші зарахування. З розрахункового рахунку здійснюються майже всі платежі господарства: оплата постачальникам за матеріали, погашення заборгованості тощо. Видача грошей, а також безготівкові перерахування з цього рахунку банком здійснюються за розпорядженням власника рахунку. Всі платежі з розрахункового рахунку здійснюються в черговості, визначається власником рахунку (як правило, в календарній черговості надходження розрахункових документів), за винятком так званого примусового списання за документами інших підприємств, організацій, фінансових органів в установленому законодавством порядку. Крім розрахункового рахунку банк може відкривати і інші рахунки – поточний і спеціальний – для зберігання коштів суворо цільового призначення (на капітальні вкладення, чекові книжки).

Найбільш поширеними первинними документами типових форм, які застосовуються для оформлення розрахункових операцій, є: оголошення на внесок готівкою, чек (грошовий), платіжне доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога-доручення.

Оголошення на внесок готівкою виписується при внеску готівки на розрахунковий рахунок.

Чек (грошовий) є розпорядженням господарства банку про видачу з розрахункового рахунку зазначеної в ньому суми готівки.

Платіжне доручення – це доручення господарства банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на розрахунковий рахунок одержувача. Такими одержувачами можуть бути постачальники, фінансові органи, страхові та інші організації. При розрахунках з громадянами господарство може перевести гроші через підприємство зв'язку.

Для перерахування грошей зі свого розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок одержувача господарство може використовувати також розрахунковий чек, який в порівнянні з грошовим чеком має іншу форму. Чеки виписуються на бланках, які видаються банком в вигляді книжки, при цьому види чеків можуть бути різними. Чекову книжку банк видає господарству за спеціальною заявою.

Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених в обслуговуючий банк платника розрахункових і відвантажувальних документів поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Крім перерахованих документів при розрахунках з постачальниками часто використовують рахунок-фактуру, в якому перераховується асортимент, кількість, продажна ціна і загальна вартість відвантаженої або відпущеної продукції.

Господарство періодично отримує від банку виписку з розрахункового рахунку, тобто перелік вироблених їм за минулий період операцій по рахунках господарства. До виписки банку додаються документи, отримані від інших підприємств і організацій, на підставі яких зараховані або списані кошти, а також документи, виписані господарством.

Облік господарської діяльності веде, як правило, особисто глава  фермерського господарства або будь-який з його членів, що має необхідні навички. За бажанням для виконання обов'язків бухгалтера можуть залучатися фахівці з боку.

Необхідно мати на увазі, що звітним роком для всіх підприємств і організацій вважається період з 01.01 по 31.12 (включно), в зв'язку з чим все підсумки господарської діяльності підводяться за станом на кінець (початок) року і записи, зроблені в облікових регістрах, наприклад 01.01, слід віднести вже до наступного року.