ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ЯК СКЛАДОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

УДК 339.13             

                 

ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ЯК СКЛАДОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

DOI: 10.36994/2707-4110-2021-2-29-07

 

Семененко О.В., кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри управління та адміністрування, Університет «Україна»;

Музиченко В.М., студент магістратури, Університет «Україна»

 

Стаття присвячена дослідженню конкурентоспроможності підприємства з позиції стратегічного управління, а саме забезпечення та розвитку інноваційної стратегії, використання якої забезпечує стійкі конкурентні переваги підприємства на ринках продукції. Приділена увага механізмам реалізації інноваційних проектів підприємств і організацій. Доведено, що одним із засобів досягнення цілей суб’єктами господарювання на основі нововведень є інноваційна стратегія, вибір та формування якої залежить від пріоритетних напрямів діяльності підприємств. Аналізується стан розвитку інноваційної діяльності підприємств промисловості України за останніх двадцять років.

Ключові слова: інновація, інноваційна діяльність, інноваційна стратегія, конкурентоспроможність, менеджмент, підприємство.

 

INNOVATION STRATEGY AS A COMPONENT OF ENTERPRISE COMPETITIVENESS

Semenenko O.V., PhD in Economics, Associate Professor, Lecturer of the Department of Management and Administration, University "Ukraine";

Muzichenko V.M., master's student, University "Ukraine"

 

The constant development and active competition of business and business structures in the economy of Ukraine make increasingly important issues of ensuring their competitiveness as a guarantee of stable economic growth, economic and national security of the country.

The article considers the current problem of the relationship between innovation strategy and competitiveness of enterprises in an open national economy and the growth of their social responsibility.

According to the research topic and following the logical sequence in the work the methodological essence of the theory of strategy and its varieties which are developed taking into account competitive advantages of the enterprises is defined.

It is argued that in the face of increased competition, the most stable are those competitive positions of businesses that are focused on the use of innovation. That is why in the context of research methodology and in accordance with the concept of innovation, as a category of strategic management, special attention is paid. The analysis of the nature of the essence of innovations is analyzed and emphasized. It is emphasized that in modern conditions they are the driving force not only of the development of an open national economy, but also of all spheres of society.

Particular attention is paid to the mechanisms of implementation of innovative projects of enterprises and organizations. It is proved that one of the means of achieving goals by business entities on the basis of innovations is an innovation strategy, the choice and formation of which depends on the priority areas of enterprises. It is noted that despite the variety of types of innovation strategies, any innovation strategy is a superstrategy that determines the content of all other strategies of the enterprise. It maintains or increases the competitiveness of the enterprise in domestic and foreign markets by developing or modifying new products, differentiation to the specific needs of consumers, lower prices, the use of new management methods and more.

The article strengthens the proof that the competitiveness of the enterprise and innovation are interrelated categories. The higher the innovation activity, the stronger the competitive advantage, the more stable the competitiveness of the enterprise and vice versa. This conclusion is confirmed by the dynamics of innovation activity of industrial enterprises for 2010-2019 and its justification. It is emphasized that despite the priority that is constantly emphasized in high-level program documents, it is characterized by constant fluctuations, which can negatively affect not only the economic stability of enterprises but also their economic security.

Key words: innovation, innovation activity, innovation strategy, competitiveness, management, enterprise

 

Постановка проблеми. Сучасні умови господарювання, в яких  функціонують вітчизняні підприємства, характеризуються загостренням конкуренції, високим ступенем невизначеності та ризику. Економічна стійкість та конкурентна спроможність суб’єктів господарювання можлива лише за умов високо розвинутого менеджменту, якісного державного управління, використання і виробництва нової продукції. Міжнародна практика і розвиток процесів інтернаціоналізації виробництва доводить що така діяльність має інноваційний характер. Вона є запорукою проведення успішних ринкових реформ, конкурентоспроможності підприємств, досягнення високого рівня експортного потенціалу і стабільного економічного розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження теоретичних і практичних аспектів управління інноваційним розвитком і його стратегічним управлінням зробили як іноземні так і вітчизняні науковці. Серед них: А. Аньшіна, О. Амоша, Дж. Брайт, П. Друкер, А. Власова, М. Гаман, С. Гріневська,  В. Іванов, І. Ігнатьєва, С. Ілляшенко, С. Ільєнкова, О. Кузьмін, М. Мартиненко, П. Микитюк, Н. Петрова, С. Покропивний, М.Портер, А. Савченко, Б.Твісс, Р. Фатхутдинов, Т. Фецович, Х.Фрімен, А. Чухно, Й. Шумпетер та інші. Проте варто зазначити, що окремі аспекти інноваційної стратегії підприємств, зокрема взаємозв’язок з конкурентоспроможністю підприємства, потребують додаткового дослідження.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є аналіз стану інноваційної діяльності промислових підприємств та необхідності впровадження інноваційної стратегії на підприємствах в умовах трансформації економіки.

 Виклад основного матеріалу дослідження.

Підприємство як відкрита соціально-економічна система характеризується високою динамікою розвитку в мінливому зовнішньому середовищі. Особливістю цього розвитку є те, що незважаючи на наявні труднощі і проблеми вітчизняної економіки підприємство повинно забезпечити  реалізацію пріоритетних цілей та сформулювати відповідну концепцію використання можливостей свого потенціалу в перспективі. Своєрідним об’єднуючим організаційно-економічним механізмом цього процесу є стратегія.

Термін «стратегія» почали вперше вживати у військовій науці при розробці воєнних операцій.  В економічній науці визначення стратегії дається фахівцями в різних варіантах. Американські дослідники М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі розуміють стратегію як детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей. Вітчизняні науковці М.М. Мартиненко і Ігнатьєва І.А. стверджують, що стратегія – «це ділова концепція організації на певну стратегічну перспективу, що представлена у вигляді довгострокової програми дій, які спроможні реалізувати дану концепцію та забезпечувати організації конкурентні переваги в досягненні цілей» [1].

Узагальнюючи ці та інші погляди показують, що неоднозначність у визначенні поняття «стратегія» пояснюється тим, що це досить складна і багаторівнева категорія, але в кінцевому результаті, вона орієнтована на створення системи конкурентних переваг.

Залежно від позиції на ринку застосовуються корпоративна (головна, конкурентна) стратегія – стратегія для компанії й сфер її діяльності в цілому; стратегія бізнесу (ділова стратегія) – для визначення кожного окремого виду діяльності і функціональні стратегії - розробляються з урахуванням корпоративної стратегії та стратегії конкурентних переваг. Останні охоплюють прийняття рішень в області маркетингу, інновацій, виробництві, фінансах, соціальній, екологічній сферах  тощо.

Формування та утримання конкурентних переваг залежить від механізму функціонування підприємства, пов’язаного з проектуванням, виробництвом та реалізацією продукції. Разом з тим в умовах активізації конкуренції як на внутрішньому, так на зовнішньому ринках, найбільш стійкими є конкурентні переваги основані на використанні інновацій.

Теорії менеджменту властива багатоманітність точок зору на сутність поняття «інновація» і це не випадково! Як зауважив Елвін Тоффлер (США), серед проблем з якими стикається бізнес, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведення… Отже, як підказує відомий американський вчений-футуролог, термін «інновація» (з англ. – innovation) означає нове науково-технічне досягнення. Нововведення це процес, у якому винахід, або ідея набувають нового економічного змісту. Австрійський економіст Й. Шумпетер трактує інновацію як нову науково організаційну комбінацію п’яти чинників, створених підприємницьким духом. У це поняття він вкладав введення нового товару, нового методу виробництва, відкриття і освоєння нових ринків, використання нової сировини і матеріалів, впровадження нової організаційної структури. Саме тому Й. Шумпетера називають першим, хто увів в науковий лексикон цей термін. З того часу теоретичні положення про інновацію періодично уточнюються науковцями в залежності від методики вивчення і сфери їхньої діяльності. Одні розуміють інновації, які пов’язується з промисловим виробництвом і тому зводять їх до вирішення технічних проблем через упровадження нової техніки й технологій. Інші при визначенні поняття «інновація» мову ведуть лише про продуктові інновації, що полягають у пошуку альтернативних шляхів використання існуючого продукту [2, с. 113]. Проте сучасна світова  парадигма опису теорії інновацій опирається, в основному на рекомендації міжнародних стандартів, які розроблені експертами в 1963 році і прийняті «Керівництво Фраскаті» у 1992 році. Відповідно з цими рекомендаціями інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту чи технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності.

В українській методології дослідження вищезазначеної проблеми науковцями використовується термінологія яка наведена в Законі України

«Про інноваційну діяльність» від 05.12.2012 р. № 40-IV. Відповідно до даного Закону під інноваціями слід розуміти новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [3].

Роль і значення інновацій в забезпеченні конкурентоспроможності підприємств не вимагає з нашої сторони особливих доказів. Вони уже давно проаналізовані і доведені іноземними науковцями на прикладі розвитку корпорацій. Так, М. Портер у своїй праці [4] підкреслює: «Компанія домагається конкурентних переваг за допомогою інновацій, … використовуючи як нові технології, так і нові методи роботи… Після того, як компанія досягає конкурентних переваг завдяки нововведенням, вона може утримати їх тільки за допомогою постійних удосконалень… Конкуренти відразу ж і обов’язково обійдуть будь-яку компанію, що припинить удосконалювання й упровадження інновацій». Компетентний висновок М. Портера підтримує і М. Калецькі, який стверджує, що інновація – стимулює економічний розвиток, забезпечує на довгострокову перспективу скорочення тривалості економічних занепадів і продовжує періоди піднесень. Логічним видається і висновок авторів монографії «Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації» про соціальну значущість категорії яка розглядається. Стратегічний суспільний ефект інновацій полягає в тім, стверджують вони, що останні:

- прискорюють зростання продуктивності факторів виробництва, що важливо за умов дефіцитності бодай одного з них;

- забезпечують прискорення зростання обсягів виробництва;

- прискорюють структурні зрушення, сприяють перерозподілу ресурсів за перспективними напрямами суспільно-економічного розвитку;

- поліпшують статус країни в глобальній економіці та підвищують національну конкурентоспроможність [5, с. 322].

Проведений аналіз праць науковців переконує, що забезпечення конкурентоспроможності підприємств залежить від інноваційної активності суб’єктів господарювання. Від вдосконалення та оновлення продукції, зусиль, прагнень до творчих способів задоволення споживача, здатності використання нових технологій в діяльності залежить й зміцнення ринкових позицій підприємства.

Саме тому є достатньо підстав стверджувати, що кожен суб’єкт господарювання повинен впроваджувати стратегію інноваційного розвитку, як основу сучасного інноваційного менеджменту. В основі інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рішення з орієнтацією на забезпечення загальної корпоративної стратегії.

Поняття інноваційна стратегія науковцями інтерпретується по різному: стратегія науково-технічного розвитку [6, с. 24],  стратегічне інноваційне управління [7, с. 10], інвестиційна стратегія інноваційного розвитку [8, с. 273].

Ігнатьєва І. А. дотримується наступного визначення інноваційної стратегії. Це проект (модель) проведення головних інноваційних дій, необхідних для реалізації корпоративних стратегій, які направлені на певне оновлення окремих компонентів виробництва, реалізації та споживання продукції. До таких компонентів вона відносить [1, с. 254]:

- номенклатуру, асортимент, масштаби підприємства та якість продукції;

- поведінка організації на товарному ринку (інноваційні методи просування продукції та формування ціни, використання ринкових кореневих компетенцій);

- управління ресурсами організації (нові методи співпраці з постачальниками ресурсів, методи управління запасами ресурсів);

- поведінка організації на ринку інвестиційно-фінансових ресурсів (специфічні методи залучення інвестицій та їх повернення, використання позичкових коштів та грошових надходжень);

- розробка чи нове використання технологій;

- засоби стосунків з партнерами та іншими суб’єктами зовнішньої інфраструктури;

- характер управління організацією (застосування нових технологій менеджменту).

Незважаючи на характеристики зауважимо, що будь-яка інноваційна стратегія – це суперстратегія, яка визначає зміст усіх інших стратегій підприємства. Вона  підвищує або підтримує  конкурентний статус продукції, що випускається підприємство, відображає зміст і основні напрями  процесу інноваційного розвитку підприємства.

Інноваційна стратегія, інноваційна діяльність і конкурентоспроможність взаємопов’язані категорії. Орієнтири менеджменту на інновації в умовах трансформації економіки є найбільш перспективним підходом в розвитку економічного потенціалу підприємства. Важко також заперечувати і той факт, що перемогу в конкурентній боротьбі отримують ті підприємства і бізнес структури, які займають активну позицію у використанні інновацій.

Основними напрямами забезпечення конкурентоспроможності підприємств є використання і удосконалення не лише нових технологій, а й методів роботи управлінських структур. М. Портер, розглядаючи конкурентні переваги твердив, що національний розквіт не дістається у спадок, не є наслідком наявних природних ресурсів або робочої сили, а утворюється. Конкурентоспроможність залежить від здатності підприємств впроваджувати інновації і модернізуватися. Утримання конкурентних переваг стає можливим завдяки постійному вдосконаленню продукції, засобів її виробництва та всіх інших факторів. Таким чином, фундаментом конкурентних переваг є процес безперервного стимулювання оновлення і вдосконалення [4].

Отже, в умовах трансформації економічних процесів головною ознакою конкурентоспроможності підприємств є їх інноваційність, тобто спроможність бізнесу до безперервного оновлення, розвитку і змін економічної діяльності на основі нововведень. Дослідження показують, що результати інноваційності завжди характеризуються інноваційною діяльністю підприємств.

Моніторінг інноваційно активних промислових підприємств за 2010-2019 років показує нестабільну, а часом негативну динаміку інноваційної діяльності промислових підприємств.

Як свідчать нижченаведені дані (див. Табл.1) динаміка інноваційної діяльності характеризується постійними коливаннями.

За останні 20 років лише у 2010-2013 роках спостерігалося  незначне пожвавлення в сфері інвестиційної діяльності. У 2014 році під впливом дестабілізуючих військових факторів в районах Донбасу, частка промислових підприємств, які здійснювали технологічні інновації скоротилася до 16,1%. Різкий спад прийшовся на 2015 рік. По відношенню до 2014 р. показники фіксують скорочення інноваційно активних підприємств на 785 одиниць (майже - 49%). Найнижчим показником за кількістю інноваційно активних промислових підприємств, за аналізуємий період, характеризується 2017 рік, спад 55,7% по відношенню до 2013 р.

За даними Державної статистики 2016 рік став найбільш продуктивним у плані впровадження інноваційної продукції у виробничий процес (4139 одиниць товару, з них 1305 принципово нових видів  машин і обладнання) (див. Табл.2). Проте нестабільність економічної ситуації і невпевненість підприємницьких структур на її покращення призвели у 2017 р. до скорочення кількості підприємств, що проводили інноваційну діяльність (на  9% порівняно з 2016 р. до 16,2%  всіх промислових підприємств. Як підказує статистика це обумовлено тим, що у 2017 р. обсяг фінансування інноваційної діяльності в цілому по Україні значно зменшився як номінально, так і у відсотках до ВДВ промисловості з 4,6% до 14%.

Зауважимо і наступне, що за останні 20 років найбільш непродуктивним виявився 2019 рік за кількістю упроваджених нових видів інноваційної продукції. Так, із загальної кількості в 2148 одиниць впроваджено лише 760 нових видів машин і обладнання. Порівняно з 2018 р. упровадження  видів інноваційної продукції зменшилося на 1695 од. (на 44,1%), а порівняно з 2013 роком цей показник скоротився на 990 од. (31,5%). У той же час 2019 р. характеризується і позитивною тенденцією за кількістю упроваджених нових технологічних процесів. Так, порівняно з 2018 р. кількість зросла на 15,8% і становила 2318 одиниць, а порівняно з 2013 р. збільшилася на 742 одиниці (47,1% ).

Аналіз наукових публікацій та офіційні статистичні матеріали дають підстави стверджувати, що значні коливання інноваційної діяльності обумовлені  нерівномірним розподілом фінансових засобів на забезпечення нововведень і зниження ролі держави в цьому процесі. Так, у 2019 р. на інновації підприємства витратили 14220,90 млн грн, у т. ч. на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення – 10185,11 млн грн, на внутрішні та зовнішні науково-дослідні розробки 2918,85 млн грн, на придбання інших зовнішніх знань (нових технологій) – 37,49 млн грн та на  роботи, пов’язані зі створенням та впровадженням інновацій (інші витрати), – 1079,45 млн грн.

 

Частка витрат на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення порівняно з 2018 р. зросла з 68,1% до 71,6 %. Разом з тим, зменшилися частки витрат на науково-дослідні розробки (НДР) з 26,3% у 2018 р. до 20,5% у 2019 р., на придбання інших зовнішніх знань – з 0,4% до 0,3%. У той же час зросла частка витрат на інші затрати, в т.ч. на маркетинг і рекламу з 5,2% до 7,6% [9,10].

Основним джерелом фінансування інновацій у 2019 р. залишаються власні кошти підприємств – 12474,9 млн грн (або 87,7% загального обсягу фінансування інновації). Кошти державного бюджету отримали 6 підприємств, загальний обсяг яких становив 556,5 млн грн (3,9%); кошти іноземних інвесторів отримали 3 підприємства в обсязі 42,5 млн грн (0,3%); обсяг коштів з інших джерел становив 964,8 млн грн (6,8%) (див. табл.3).

Подібна тенденція постійного коливання кількості підприємств які використовують інвестиції для реалізації нововведень, а також рівень і структура їх фінансування може негативно вплинути не лише на послаблення економічної стійкості підприємств, втрати конкурентних позицій, а з часом призвести до збитковості і банкрутства. Негативні тенденції які відбуваються в інноваційній діяльності може серйозно вплинути на інтелектуально-кадрову і науково-технологічну складову економічної, оборонної і національної безпеки країни.

Аналіз переконує нас в необхідності впровадження інноваційної стратегії, як інструменту забезпечення економічного, соціального, науково-технічного або іншого виду ефекту, що сприятиме прибутковості та конкурентоспроможності не лише підприємств, а й забезпеченні конкурентоздатності національної економіки і країни на міжнародній арені.

Висновки. Дослідивши теоретичні і методологічні підходи провідних науковців щодо сутності понять «стратегія», «інновація», «інноваційна стратегія» вважаємо, що всі вони є комплексом управлінських рішень направлених на інноваційну діяльність підприємства для забезпечення корпоративної стратегії в довгостроковій перспективі.  

В сучасних умовах господарювання підприємство може успішно конкурувати лише за умови використання інноваційної діяльності, менеджменту. Обираючи тип інноваційної стратегії, визначаючи місію і довгострокові цілі підприємства слід врахувати його потенційні можливості, становище на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Список використаних джерел

1. Мартиненко М. М. Стратегічний менеджмент: підручник / М. М. Мартиненко, І. А. Ігнатьєва. – К.: Каравела, 2006. – 320 с.
2. Strategic Planning in the Small Business. – Dallas: South – western Publishing co. – 1987. – p. 113 – 114.
3. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 05.12.2012 р. № 40-ІV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/40-15#Text
4. Портер М.Е. Конкуренция / М.Е. Портер. – Киев: Изд. Дом «Вильямс», 2006. – 608 с.
5. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська [та ін.]; за ред. Я. А. Жаліла. – К.: НІСД, 2005. – 388 с.
6. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Посилання Президента України до Верховної Ради України. – К.: Інформ.-видав. Центр Держкомстату України, 2002. – 74 с.
7. Модели и методы управления портфелями проектов / А. А. Матвеев, Д. А. Новиков, А. В. Цветков – М.: ПМСОФТ, 2005. – 206 с.
8. Инновационный менеджмент / Под ред. В. М. Аньшина, А. А. Дагаева. – М.: Дело, 2003. – 528 с.
9. Наукова та інноваційна діяльність України: статистичний збірник / від. за вип. О.О. Кармазіна. – К.: Державна служба статистики України, 2017 р. – 141 с.
10. Наукова та інноваційна діяльність України: статистичний збірник / від. за вип. М.С. Кузнєцова. – К.: Державна служба статистики України, 2020 р. – 100 с.
11. Статистичний щорічник України 2019 рік / за ред.. І.Є. Вернера. – К.: Державна служба статистики України, 2020 р. – 465 с.
12.  Статистичний щорічник України 2017 рік / за ред.. І.Є. Вернера. – К.: Державна служба статистики України, 2018 р. – 541 с.

References

1. Martinenko M. M., Ignatyeva I. A. (2006) Strategichnij menedzhment: pidruchnik [Strategic management] K.: Karavela [in Ukrainian].
2. Strategic Planning in the Small Business (1987) Dallas: South – western Publishing co, 113-114 [in English].
3. Zakon Ukrayini Pro innovacijnu diyalnist [About innovative activity] vid 05.12.2012 № 40-IV URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/40-15#Text
4. Porter M.E. (2006) Konkurenciya  [Competition] Kiev: Izd. Dom «Vilyams» [in Ukrainian].
5. Zhalilo Ya. A., Bazilyuk Ya. B., Belinska Ya. V. (2005) Konkurentospromozhnist ekonomiki Ukrayini v umovah globalizaciyi [Competitiveness of Ukraine's economy in the context of globalization] K.: NISD [in Ukrainian].
6. Yevropejskij vibir. Konceptualni zasadi strategiyi ekonomichnogo ta socialnogo rozvitku Ukrayini na 2002-2011 roki. Posilannya Prezidenta Ukrayini do Verhovnoyi Radi Ukrayini. (2002). [European choice. Conceptual bases of strategy of economic and social development of Ukraine for 2002-2011. Reference of the President of Ukraine to the Verkhovna Rada of Ukraine] – K.: Inform.-vidav. Centr Derzhkomstatu Ukrayini [in Ukrainian].
7. Matveev A.A., Novikov D.A., Cvetkov A.V. (2005) Modeli i metody upravleniya portfelyami proektov [Models and methods of project portfolio management] M.: PMSOFT [in Russian].
8. Innovacionnyj menedzhment (2003) [Innovation management]. In V.M. Anshina, A.A. Dagaeva (Eds.). M.: Delo [in Russian].
9. Naukova ta innovacijna diyalnist Ukrayini (2017) [Scientific and innovative activity of Ukraine] Statistichnij zbirnik. In O.O. Karmazina (Eds.) K.: Derzhavna sluzhba statistiki Ukrayini [in Ukrainian].
10.  Naukova ta innovacijna diyalnist Ukrayini (2020) [Scientific and innovative activity of Ukraine] Statistichnij zbirnik. In M.S. Kuznyecova (Eds.)  K.: Derzhavna sluzhba statistiki Ukrayini [in Ukrainian].
11.  Statistichnij shorichnik Ukrayini 2019 rik (2020) [Statistical Yearbook of Ukraine 2019]  In I.Ye. Vernera (Eds.) K.: Derzhavna sluzhba statistiki Ukrayini, 2020 [in Ukrainian].
12.  Statistichnij shorichnik Ukrayini 2017 rik (2018) [Statistical Yearbook of Ukraine 2017] In I.Ye. Vernera (Eds.) K.: Derzhavna sluzhba statistiki Ukrayini, 2018 [in Ukrainian].