Головна - - Вісник №3 (30), 2021 - РОЛЬ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ КАРТ У РОСЛИННИЦТВІ

РОЛЬ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ КАРТ У РОСЛИННИЦТВІ

РОЛЬ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ КАРТ У РОСЛИННИЦТВІ

DOI: 10.36994/2707-4110-2021-3-30-01

Захарчук О.В., доктор економічних наук, професор, завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»;

Завальнюк О.І., завідувач сектору науково-економічних досліджень, Український інститут експертизи сортів рослин;

Пивовар В.Д., студент магістратури Університету «Україна»

Мета статті – вивчення особливостей формування витрат підприємства на виробництві за допомогою технологічних карт для ефективного функціонування їх у ринкових умовах господарювання.

Методика дослідження. У процесі дослідження використано методи: системного аналізу та узагальнення (для вивчення і узагальнення витрат праці, технологій), статистичний (для відображення особливостей формування витрат праці сільськогосподарських підприємств через систему абсолютних і відносних показників), аналізу рядів динаміки, структурних зрушень (для аналізу й виявлення тенденцій формування витрат підприємства), порівняння (зіставлення економічних показників для технологічних карт).

Результати дослідження. Розкрито сутність і особливості найважливіших напрямів формування витрат підприємства у сільськогосподарському виробництві в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності у вигляді технологічних карт, здійснено дослідження різних груп витрат, виявлено фактори, які впливають на формування витрат підприємства у сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання. Здійснено оцінку сучасного рівня формування витрат для сільськогосподарських товаровиробників України через побудову технологічних карт.

Обґрунтовано необхідність та важливість формування витрат підприємства залежно від фінансово-економічних умов господарювання, різноманітних форм господарювання, фахової підготовки працівників і постійного їх розвитку на формування нормативних витрат у технологічних картах. Технологічні карти будуть служити вирішенню завдань, що стоять перед галуззю рослинництва з формування нормативних витрат на виробництво продукції рослинництва, а також з підвищення економічної ефективності за рахунок впровадження нових технологій і оптимізації технологічних рівнів.

Ключові слова: виробництво; технологічна карта; витрати; кошти; підприємство; продукція; матеріальні ресурси.

THE ROLE AND PRACTICAL SIGNIFICANCE OF TECHNOLOGICAL MAPS IN PLANTRY

Zakharchuk Alexander, Doctor of Economics, Professor, Head of the Department of Investment and Logistics, National Research Center "Institute of Agrarian Economics";

Zavalnyuk Аleksandr, Head of the Sector of Scientific and Economic Research, Ukrainian Institute of Plant Variety Examination;

Pyvovar V.D., master's student, University "Ukraine"

The purpose of the article is to study the peculiarities of the formation of enterprise costs in production with the help of technological maps for their effective functioning in market conditions. Research methodology. In the course of research methods were used: system analysis and generalization (for studying and generalization of labor costs, technologies), statistical (for reflection of features of formation of labor costs of agricultural enterprises through system of absolute and relative indicators), analysis of time series, structural shifts (for analysis and detection trends in the formation of enterprise costs), comparison (comparison of economic indicators for technological maps).

Results of the research. The essence and features of the most important areas of enterprise costs in agricultural production in the process of carrying out all types of its activities in the form of technological maps, research of different groups of costs, factors influencing the formation of enterprise costs in agricultural enterprises of different forms of management. An assessment of the current level of cost formation for agricultural producers of Ukraine through the construction of technological maps.

Necessity and importance of formation of expenses of the enterprise depending on financial and economic conditions of managing, various forms of managing, professional preparation of workers and their constant development on formation of standard expenses in technological cards are substantiated. Technological maps will serve to address the challenges facing the crop industry in the formation of regulatory costs for crop production, as well as to increase economic efficiency through the introduction of new technologies and optimization of technological levels.

Keywords: production; technological map; costs; funds; enterprise; product; material resources.

Постановка проблеми. За ринкових умов господарювання кожне підприємство використовує внутрішній потенціал, намагається досягти зростання своїх соціально-економічних показників. Серед них досить важливим є продуктивність праці, що залежить від різних чинників, зокрема від нормування праці та складання технологічних карт. В інтересах підвищення економічної ефективності на підприємствах сфери матеріального виробництва необхідно досягти встановлення найбільш раціонального виміру витрачання робочого часу та інших ресурсів на одиницю продукції. Саме це можна досягти, знаючи теоретичні положення та методологію нормування праці, правила складання технологічних карт.

Технологічна карта – це основний документ технологічної документації, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва та робоча сила, необхідна для їхнього виконання, а також розмір матеріальних витрат. Тобто, загалом, там знаходяться відомості про здійснення технологічних процесів. У сільському господарстві такі карти складають для кожної культури та по окремих видах незавершеного виробництва. В них слід передбачати раціональні й прогресивні технології для умов конкретного підприємства.

На сучасному етапі формування ринку підприємства самостійно вирішують весь комплекс питань щодо організації, оплати та нормування праці з урахуванням тих чи інших технічних, організаційних та інших особливостей. У практичному вирішенні та вдосконаленні усього комплексу питань нормування праці насамперед зацікавленні керівники та фахівці підприємств, адже вдосконалення нормування праці сприятиме більш раціональному використанню робочої сили, зростанню ефективності діяльності галузей підприємств та їх виробничих підрозділів. Звідси й випливає визначальна роль та значення використання технологічних карт, в особливості, для сільськогосподарських підприємств, що займаються вирощуванням рослинницькій продукції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальні питання використання технологічних карт, формування витрат в залежності від виробничих факторів вивчалися такими зарубіжними вченими економістами, як А. Сміт [7], Д. Рікардо [6], Ф. Візер [1], Р. Коуз [5], І. О. Бланк [1], С.А. Котляров [4] та інші. Серед вітчизняних вчених окремі питання управління витратами у своїх публікаціях розглядають В.А. Дерій [2], В.Я. Месель-Веселяк [3], М.Х. Корецький [11], Ю.О. Лупенко [3], О.В. Чернецька [8], О.М. Шпичак [3] та деякі інші науковці.

Однак багато питань конфігурації, порядку складання технологічних карт, оцінки ефективності управління витратами та формування системи управління ними саме в сільськогосподарських підприємствах залишаються дискусійними і потребують подальшого дослідження.

Мета статті – вивчення особливостей формування витрат підприємства на виробництві за допомогою технологічних карт для ефективного функціонування їх у ринкових умовах господарювання.

Виклад основних результатів дослідження. Технологічна карта в рослинництві є планом агротехнічних і організаційно-економічних заходів по вирощуванню однієї або групи однорідних за технологією сільськогосподарських культур з розрахунком собівартості кінцевої продукції рослинництва.

На її основі визначаються прямі витрати праці, витрати матеріально-грошових коштів, потреба в працівниках, техніці, предметах праці, обраховується собівартість одиниці продукції рослинництва, розцінка для оплати праці працівників.

Карти є первинним документом планування і економічного аналізу в сільськогосподарському підприємстві та його підрозділах, служать основою для розробки і прийняття конкретних управлінських рішень в рослинницькій галузі, виробничо-фінансових і перспективних планах підприємства.

Вони складаються колективом фахівців господарства включаючи агронома-технолога, інженера з механізації рослинництва, економіста, бухгалтера та затверджуються керівником підприємства.

Технологічні карти розробляють: по окремих культурах; за видами продукції з різним призначенням використання (багаторічні трави на сіно, зелену масу, силос); за видами продукції з різними технологіями виробництва (сінаж в упаковці і сінаж в траншеї); за видами сільськогосподарських робіт, в тому числі що відносяться до незавершеного виробництва (закладка багаторічних насаджень, догляд за молодими посадками, поліпшення луків і пасовищ).

Технологічні карти складаються на 1, 10, 100 га або на всю заплановану раніше площа посіву (посадки) сільськогосподарської культури.

Розрахунок сукупності технологічних карт по різних можливих рівнях і варіантах технологій та інтенсифікації виробництва є першим етапом в процесі обґрунтування найбільш оптимального варіанту технології з економічної, організаційної та технологічної точок зору. На основі технологічних карт визначаються різні обмеження і показники, використовувані при складанні комп'ютерних моделей по оптимізації технологічних рівнів рослинництва з урахуванням різного набору критеріїв (економічних – обмеження максимальної суми витрат на вирощування сільськогосподарських культур, обмеження максимальної собівартості од. продукції, забезпечення максимальної рентабельності і т. д.; організаційно-технологічних – наявність в господарстві необхідної техніки, добрив, людських ресурсів, необхідність виробництва певної кількості продукції і т. д.; агрономічних – вимога дотримання певної структури сівозміни, умова позитивного балансу органічної речовини і ін.). Перед складанням технологічних карт необхідно підготувати наступну інформацію, рис. 2.

Вступний розділ містить наступну інформацію: найменування підприємства і його підрозділу, для якого розробляється карта; культура, сорт, гібрид; площа (як правило 100 га); попередник; врожайність культури (основної та побічної продукції); валовий збір продукції; норма висіву насіння, ц/га; норма внесення добрив; норма витрати отрутохімікатів.

Планування врожайності може бути виконано різними способами: за середньорічним темпом зростання врожайності культури; виходячи з досягнутого рівня врожайності за останні 3–5 років з урахуванням можливої її зростанні за рахунок планованих агроприйомів (додаткового внесення добрив, виконання робіт в кращі агротехнічні терміни, сортозаміни і ін.).

Норма висіву насіння визначається на підставі прийнятих в господарстві або рекомендованих відповідними установами норм витрати насіння на один гектар площі з урахуванням посівної придатності.

Потреба в добривах визначається з урахуванням планованого рівня врожайності (або її приросту) відповідно до рекомендованими нормами внесення добрив на 1 га площі.

Потреба в отрутохімікатах визначається в кожному конкретному випадку виходячи з необхідності виконання хімічних обробок. Хімічні засоби необхідно використовувати тільки згідно «Списку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до застосування на території України».

Технологічний розділ включає агротехнічний комплекс робіт по отриманню готової продукції із зазначенням агротехнічних термінів і якісних характеристик виконання (глибина обробітку, спосіб посіву і т.д.), а також фізичний обсяг робіт.

Технологія вирощування сільськогосподарських культур розробляється агрономічної службою господарства з урахуванням сівозмін, ґрунтових розбіжностей, наявності техніки і робочої сили, прогресивних способів організації робіт. Запис в карті однорідних операцій, що виконуються різними агрегатами в різні терміни різними способами, ведеться окремо.

Фізичний обсяг робіт встановлюють по кожному виду робіт, виходячи з планованої площі, технології обробітку культури, нормативів витрати різних матеріалів і висловлюють в тій одиниці виміру, яка встановлена для норми виробітку.

Обсяги робіт з обробітку ґрунту, посіву, внесення добрив, обприскування, польовим збиральним роботам визначаються в гектарах.

Обсяги вантажно-розвантажувальних, тракторно-транспортних робіт, післязбиральної обробки продукції, підготовки добрив, насіння, робочих розчинів виражаються в тоннах. Обсяги перевезених вантажів автотранспортом виражаються в тоннах або тонно-кілометрів.

Технічний розділ відображає склад машинно-тракторного парку, склад механізованих і транспортних агрегатів застосовуються для даного варіанту технології вирощування культури, кількість робочих і їх кваліфікацію з урахуванням агротехнічних термінів виконання робіт і організації їх проведення.

У технологічних картах вказують найбільш ефективні для кожної роботи агрегати. Правильний підбір тракторів і машин дозволяє продуктивно використовувати техніку, знизити витрати на виконання робіт.

При обґрунтуванні оптимального складу агрегату необхідно врахувати: наявність техніки за марками; завантаженість техніки по робочих днях календарного періоду; продуктивність агрегату; витрата паливно-мастильних матеріалів за марками техніки.

Склад і кількість виконавців для виконання кожної роботи встановлюють з урахуванням безперебійного обслуговування агрегату. Складні агрегати вимагають участі працівників різних професій (трактористів-машиністів, допоміжних працівників).

Розрахунковий розділ передбачає визначення витрат праці, матеріально-грошових коштів за видами робіт і по культурі в цілому.

Для визначення витрат праці необхідно розрахувати кількість нормо-змін в обсязі робіт. Кількість нормо-змін – це кількість змін, необхідних для виконання заданого обсягу робіт при встановленій нормі виробітку.

Норма виробітку – це обґрунтована кількість роботи, яка повинна бути виконана одним або групою працівників, які мають відповідну кваліфікацію, досвід, навички в одиницю часу (годину, зміну) при конкретних природно-виробничих і організаційно-технічних умовах при дотриманні встановлених якісних показників.

Норми виробітку можуть визначатися на підставі довідників типових норм виробітку на сільськогосподарські механізовані, тракторно-транспортні, кінно-ручні, стаціонарні роботи або результатів спостережень, отриманих в процесі нормування робіт в господарстві. Норми повинні систематично переглядатися і затверджуватися керівником господарства.

Витрати праці в технологічній карті визначаються по трактористам-машиністам і допоміжним працівникам. При груповій роботі вказують число працівників, що входять в ланку або тимчасові групи.

У заключному розділі технологічної карти: визначається загальна сума витрат за статтями калькуляції на виробництво готової продукції; обчислюється планова виробнича собівартість одиниці основної, побічної та сполученої продукції.

При обчисленні виробничої собівартості продукції рослинництва за видами (групами) сільськогосподарських культур враховується момент включення витрат в собівартість (франко): зерно, насіння соняшнику – франко-склад (або інше місце первинної обробки); солома, сіно – франко-пункт зберігання; цукрові буряки, картопля, овочі, баштанні культури, коренеплоди – франко-місце зберігання (поле, сховище); плоди, ягоди, тютюновий і махорковий лист, продукція лікарських культур і квітництва – франко-пункт приймання (зберігання); льоносолома, льонотреста – франко-пункт зберігання, переробки (на підприємстві); насіння трав, льону, овочевих та інших культур – франко-пункт зберігання; зелена маса на корм худобі – франко-місце споживання; зелена маса на силос, трав'яне борошно, сінаж, гранули – франко-місце силосування, сінажування (траншея, яма, вежа), виготовлення трав'яного борошна, гранул.

Виробничі витрати в технологічній карті по способу включення в собівартість поділяються на: прямі, безпосередньо відносяться на собівартість продукції (насіння, добрива, ПММ і т.д.); непрямі, зараховують на собівартість окремих видів продукції пропорційно встановленої бази (амортизація, утримання основних засобів, загальновиробничі і загальногосподарські затрати).

До прямих витрат в технологічній карті відносяться такі статті витрат: оплата праці з відрахуваннями; утримання основних засобів; матеріальні ресурси, що використовуються у виробництві; роботи і послуги допоміжних виробництв; інші прямі витрати.

Калькулювання собівартості одиниці продукції ведеться відповідно до «Про затвердження Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств», затверджених наказом Мінагропрому від 18.05.2001 р. №132 за типовими статтями калькуляції виробничих затрат [10]:

Методичні рекомендації призначені для вирішення наступних завдань:

завдання 1 – розрахунок технологічних карт з використанням інформаційних технологій для різних технологічних рівнів і варіантів, які характеризуються різною врожайністю, рівнем застосування добрив і засобів захисту, сортами вирощуваних культур, набором застосовуваної техніки і т.д. з урахуванням рівня ґрунтової родючості.
завдання 2 – складання комп'ютерних моделей щодо оптимізації технологічних рівнів рослинництва з урахуванням різного набору критеріїв (економічних – обмеження максимальної суми витрат на вирощування сільськогосподарських культур, обмеження максимальної собівартості одиниці продукції, забезпечення максимальної рентабельності і т.д.; організаційно-технологічних – наявність в господарстві необхідної техніки, добрив, матеріальних та людських ресурсів, необхідність виробництва певної кількості продукції і т.д.; агрономічних – вимога дотримання певної структури сівозміни, умова позитивного балансу органічної речовини і ін.).

Нормативна собівартість – це виражені в грошовій формі сукупні нормативні витрати на виробництво і реалізацію продукції, на оплату робіт та послуг. Нормативну собівартість слід оцінювати з точки зору метрологічних, технічних, енергетичних та економічних вихідних даних з урахуванням нормалізованих умов виробництва.

Нормативна собівартість відрізняється від кошторисної вартості (budgeted costs) як прогноз, що заснований на очікуваннях. Різниця між нормативною і реальною собівартістю відбиває ефективність виробництва і використовується для контролю виробничих витрат.

Нормативний метод визначення витрат на виробництво (собівартості) сільськогосподарської продукції ґрунтується на використанні науково обґрунтованих норм продуктивності та розрахунках нормативів трудових і матеріальних витрат з урахуванням природно-економічних, технічних та технологічних особливостей виробництва кожного сільськогосподарського підприємства. У межах цього підходу обґрунтування нормативної собівартості здійснюється в такій послідовності:

1. Виділяють зони, природно-кліматичні особливості яких зумовлюють розбіжності в урожайності та технології вирощування.

2. Підбирають дані за нормами продуктивності та витратами трудових і матеріальних ресурсів. Здійснюють розрахунок карт ресурсного забезпечення на 100 га посіву по кожному виду робіт для конкретної групи поля у двох варіантах: для мінімального та максимального рівня чинників, які диференціюють витрати.

Основні чинники формування нормативної собівартості продукції рослинництва визначаються, як правило, на макрорівні. Тому зміст категорії "нормативна собівартість" відображає підвищення рівня корисного використання ресурсів порівняно з рівнем, досягнутим у попередньому періоді.

Чинники економії визначені як комплекс технічних та організаційних заходів щодо підвищення ефективності вирощування сільськогосподарських культур, які можна об’єднати в наступні групи, рис. 4.

Таким чином головна мета витрачання ресурсів – це виробництво конкурентоспроможної продукції, що може бути вироблена при використанні різноманітних матеріально-технічних ресурсів, технологій (систем землеробства) та технологічних прийомів.

Ще в кінці 20-х років минулого сторіччя на основі засвоєння ідей та технічних прийомів стандарт-косту в нашій країні було розроблено нормативний метод встановлення собівартості продукції. У 1931 р. Інститут техніки управління розпочав детальне вивчення можливих напрямів реалізації і практичного застосування системи стандарт-кост, яку у вигляді нормативного методу управління собівартістю представив професор М.Х. Жебрак [9].

Однак тоді (за часів централізованої економіки) основна увага приділялась не ринковим цінам на працю, матеріально-сировинні, енергетичні ресурси, а централізовано встановленим цінам, тарифам та тарифним коефіцієнтам; виявлені в процесі обліку відхилення від норм та внесені зміни норм списувались на собівартість продукції, а не на фінансові результати відразу, як це робиться при системі стандарт-кост, оскільки в останньому випадку першочерговий інтерес представляє вплив відхилень не на собівартість, а на прибуток, який, як відомо, є метою виробництва.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку та контролю, при якій причини зміни собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних даних, а й щоденно в самому процесі виробництва на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає саме нормативний метод.

Важливе завдання нормативного обліку полягає у своєчасному попередженні нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативному аналізі витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані в практичній роботі резерви, визначати результати діяльності підприємства та його підрозділів.

До основних принципів системи нормативного обліку належать:

нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій по кожній культурі. У нормативній калькуляції як засобі обліку, планування та контролю знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;
систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;
постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;
попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм у момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;
завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості;
калькулювання фактичної собівартості груп (типів) однорідних сільськогосподарських культур виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;
щомісячний або щоквартальний облік внесених змін у встановлені норми, що дає можливість оперативно управляти процесом виконання організаційно-технічних заходів.

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і з'ясовувати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат ресурсів на виробництво й управління.

При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Такий облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

На підприємствах повинен бути встановлений порядок оформлення змін норм, а також повідомлення зацікавлених підрозділів про ці зміни. Для системи нормативного обліку характерне своєчасне оновлення нормативів у результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва.

Саме тому організація нормативного обліку насамперед пов'язана з необхідністю розробки прогресивних, науково обґрунтованих норм витрат ресурсів, праці та заробітної плати на одиницю продукції та по періодах (сівба, догляд за посівами, збирання тощо). Нормативи, які характеризують величину витрат праці та заробітної плати, виражаються в показниках норм продуктивності та розцінках на оплату праці, які встановлюються по кожній технологічній операції.

Основна мета, заради якої започатковується виробництво, – одержання прибутку, зростання матеріального добробуту, досягнення певного суспільного статусу, забезпечення зайнятості для себе і членів сім'ї у малому бізнесі чи фермерському господарстві. Однак усіх цих цілей можна досягти лише завдяки ефективному веденню господарства та одержанню прибутку (доходу).

Ефективність виробництва являє собою узагальнюючу економічну категорію, якісна характеристика якої відбивається у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці, тобто ефективність виробництва характеризує його результативність. Економічна ефективність – кінцевий результат застосування всіх виробничих ресурсів, який визначається порівнянням одержаних результатів і витрат ресурсів. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва, зокрема зернових культур, означає одержання оптимальної кількості продукції з 1 га земельної площі при найменших витратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують натуральні та вартісні показники:

валова продукція, яка включає всю продукцію у вартісному виразі незалежно від ступеня її готовності:

ВП = ТП – (НЗВ – НЗВк – (Іп – Ік)), (1)

де ВП – валова продукція, грн; ТП – товарна продукція, грн; НЗВп та НЗВк – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець періоду, грн; Іп та Ік – вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець періоду, грн;

реалізована продукція – продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника, або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюють за формулою:

РП = ТП + (Гп – Гк) + (Внп – Внк), (2)

де РП – реалізована продукція, грн; Гп та Гк – залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн; Внп та Внк – залишки відвантаженої продукції, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців на початок і кінець року;

обсяг чистої продукції підприємства (ЧП):

ЧП = ТП – (М + А), (3)

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн; А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн;

прибуток – частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності.