EN



ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ ЛІСОРЕСУРСНОЇ СФЕРИ НА ЗАСАДАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ


ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ ЛІСОРЕСУРСНОЇ СФЕРИ НА ЗАСАДАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

 

DOI: 10.36994/2707-4110-2021-4-31-01

 

Дубас Р.Г., д.е.н., професор, завідувач кафедри управління та адміністрування, Університет «Україна»

Барбінов О.О., аспірант. Університет «Україна» [1]

 

Мета дослідження. Здійснення аналізу негативних факторів стримування та обґрунтування необхідних напрямів щодо екологізації лісогосподарського виробництва на засадах сталого розвитку. Результати досліджень. В представленому матеріалі наведено основні проблеми, пов’язані з впровадженням екологічних складових ведення лісогосподарської діяльності вітчизняного сектора економіки. Доведена необхідність вирішення комплексу завдань в сфері законодавства, управління, планування, інвентаризації, моніторингу, розбудови інфраструктури, технологічного розвитку, фінансового забезпечення тощо. Визначено причини відставання процесу екологізації лісогосподарського виробництва, зокрема автором доведено необхідність якнайшвидшої розробки Національної стратегії сталого управління розвитком лісоресурсної сфери України, яка передбачала б оптимізації балансу витрат (на рівні держави, окремих підприємств, приватного бізнесу) по лісовідтворенню, лісокористуванню, лісопереробці та раціональне спрямування окремих фінансових потоків; розбудови сучасної еколого-економічної інфраструктури (вдосконалення економічного механізму лісокористування в межах заданих загальноприйнятих екологічних обмежень; впровадження нових форм кооперування – від виробничих кооперативів і регіональних холдингових компаній до районних міжгалузевих кластерів, екологічно орієнтованих екополісів та технопарків); розробка об'єктивної еколого-економічної оцінки лісових ресурсів для залучення в товарний обіг; завершення процесів лісової сертифікації всіма лісогосподарськими підприємствами тощо. Висновки. Обгрунтовано напрями екологізації лісоресурсної сфери України на засади сталого розвитку: від зовнішньополітичних стратегічних (беззаперечне входження України до глобальної всесвітньої сфери природокористування, сприйняття міжнародної концепції переходу до сталої моделі економічного розвитку без загрози руйнування довкілля і проживанню майбутніх поколінь з врахуванням національних особливостей) до внутрішніх тактичних.

Ключові слова: лісогосподарський комплекс, екологізація, сталий розвиток, сертифікація, лісовідтворення.

 

ECOLOGIZATION OF FORESTRY ENTERPRISES ON THE BASIS OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT

Dubas R.G., Doctor of Economics, Professor, Head of the Department of Management and Administration, University "Ukraine"

Barbinov O.O., Master, University "Ukraine"

The aim of the study. Carrying out the analysis of negative factors of restraint and substantiation of necessary directions concerning greening of forestry production on the basis of sustainable development. Research methods. The research used methods of systematic and comparative analysis, synthesis, generalization and historical knowledge. Research results. The presented material presents the main problems associated with the introduction of environmental components of forestry activities of the domestic sector of the economy. The necessity of solving a set of tasks in the field of legislation, management, planning, inventory, monitoring, infrastructure development, technological development, financial support, etc. has been proved. The reasons for the lag in the process of greening of forestry production are identified, in particular, the author proved the need to develop as soon as possible the National Strategy for Sustainable Management of Forest Resources of Ukraine, which would optimize the balance of costs (at the state, individual enterprises, private business). financial flows; development of modern ecological and economic infrastructure (improvement of the economic mechanism of forest use within the given generally accepted ecological restrictions; introduction of new forms of cooperation - from production cooperatives and regional holding companies to regional intersectoral clusters, ecologically oriented ecopolises and technoparks); development of an objective ecological and economic assessment of forest resources for involvement in trade; completion of forest certification processes by all forestry enterprises, etc. Conclusions. The directions of greening of the forest resource sphere of Ukraine on the principles of sustainable development are substantiated: from foreign policy strategic (indisputable entry of Ukraine into the global world sphere of nature management, perception of the international concept of transition to sustainable economic development without threat of destruction of the environment).

Key words: forestry complex, greening, sustainable development, certification, forest reproduction.

 

Постановка проблеми. Довгострокова стратегічна програма екологізації лісоресурсної сфери України на засадах сталого розвитку повинна здійснюватись за кількома концептуальними напрямками з одночасним забезпеченням чергових етапів взаємопов’язаних дій. Слід наголосити при цьому, що під терміном «лісоресурсна сфера» розуміємо один із важливих об’єктів (лісові екосистеми + лісовий сектор економіки) національної політики України, який об’єднує нерозривно пов’язані між собою процеси освоєння (лісозаготівлі, деревообробка, лісова торгівля) і відтворення лісових ресурсів. Без лісовідтворення користування лісовими ресурсами не може бути сталим, тобто спрямованим на довгострокове використання лісів. Але й лісовідтворення в ринковій економіці без джерела доходів (заготівля і реалізація лісопродукції)  втрачає  життєздатність.

Розвиток лісового господарства спрямовується на забезпечення сталого управління лісами, збереження і примноження їх ресурсно-екологічного потенціалу, задоволення потреб внутрішнього ринку в високоякісній і конкурентоздатній лісопродукції вітчизняного виробництва, регулювання її експорту-імпорту, підвищення вкладу лісового комплексу в соціально-економічний розвиток країни і окремих регіонів, забезпечення екологічної безпеки і стабільного задоволення суспільних потреб в ресурсах і послугах лісу. Для цього потрібне вирішення комплексу завдань в сфері законодавства, управління, планування, інвентаризації, моніторингу, розбудови інфраструктури, технологічного розвитку, фінансового забезпечення тощо.

Організаційні й економічні заходи щодо раціонального використання і відновлення лісових ресурсів можуть бути успішними за умови їх правового забезпечення, тобто наявності досконалого лісового законодавства, яке регулює відносини між користувачами ресурсів і послуг лісу, з одного боку, і власниками лісів чи спеціально уповноваженими органами управління лісами – з іншого. Керуючись конституційними положеннями Основного Закону щодо прав і обов’язків власників і користувачів природними ресурсами, в Україні введені в дію земельне, водне, адміністративне, податкове, фінансове законодавства. Лісове законодавство представлене Лісовим кодексом України, погодженим зі всіма згаданими державними актами.

Формулювання цілей статті. Здійснення аналізу негативних факторів стримування та обґрунтування необхідних напрямів екологізації лісогосподарських підприємств на засадах сталого розвитку.

Виклад основного матеріалу. В 2003 році була розроблена Концепція реформування і розвитку лісового господарства, затверджена Кабінетом Міністрів України, яка мала на меті забезпечення сталого розвитку цієї галузі, подолання суперечностей між екологічними, економічними і соціальними цілями, підвищення ефективності управління, багатоцільового використання лісових земель, лісових ресурсів та корисних властивостей лісу, тобто закладає основні екологічні орієнтири розвитку і основи підприємницького ведення лісового господарства в ринкових умовах. Необхідність екологізації лісового господарства зазначена і в Концепції національної екологічної безпеки України на період до 2020 р., у якій передбачалося запровадження певної відповідальності в лісоресурсній сфері, гармонічного поєднання державних та ринкових механізмів лісокористування, інституціонального забезпечення оптимізації та відтворення лісових ресурсів на ринкових засадах.

Реалізація поставлених завдань і моделі сталого розвитку лісоресурсної сфери в перехідний до ринкових відносин період потребує тривалого часу, здійснення комплексу заходів щодо реорганізації системи управління, створення ринкової інфраструктури, розмежування повноважень органів управління і місцевої влади, їхньої взаємодії. Повинні також бути вдосконалені:

а) правова база: визначення форм лісогосподарської діяльності, лісокористування, форм власності на ліси, що включає обгрунтування доцільності відокремлення лісовідтворення, лісозаготівель, переробки лісової сировини, розвитку приватних структур, акціонерних і холдингових компаній, малих форм господарювання (розсадники, шкілки, лісорами тощо), доцільності приватизації земель лісового фонду;

б) ринок лісових продуктів: створення лісових бірж, торгових структур, консалтингових компаній, аудиту, посередництва, організація лісових аукціонів, регулювання експорту лісових ресурсів з врахуванням необхідності максимального задоволення потреб держави й інших вітчизняних споживачів;

в) система фінансування: використання альтернативних джерел (кредитування банками, інвестиції приватних організацій і осіб, страхові фонди, міжнародні гранти, лізинг). Сюди ж відносяться питання щодо оподаткування лісовикористання, попенної плати з рубок догляду, принципи розподілу фінансів між бюджетами різних рівнів, можливість заміни попенної плати рентою;

г) інші пріоритети лісокористування: стимулювання комплексної енергоефективної переробки деревини і ресурсозбереження, поглибленої переробки деревини, залучення в обіг недеревинної продукції (гриби, ягоди, лікарські, медоносні і кормові трави), несировинних властивостей лісів (рекреація, туризм), мисливства;

д) екологічний менеджмент: лісова сертифікація, стандартизація, аудит, експертиза, ліцензування.

Створення нової Національної стратегії сталого управління розвитком лісоресурсної сфери України повинно передбачати оптимізацію балансу витрат (на рівні держави, окремих підприємств, приватного бізнесу) по лісовідтворенню, лісокористуванню, лісопереробці та раціональне спрямування окремих фінансових потоків. Першочерговим завданням  в реалізації такої Національної стратегії має бути майбутнє збільшення і використання потенціалу лісоресурсної сфери за рахунок розробки і здійснення довгострокової програми оптимізації найважливішого з об’єктів лісових відносин - лісового фонду України, яка повинна остаточно визначити загальну площу і розміщення лісів на території країни (лісистість окремих регіонів) з урахуванням необхідності її збільшення, формування породного складу і  вікової структури лісів,  розміщення і площі лісових екосистем особливої охорони, джерела фінансування програми,  виконавців і терміни її здійснення, принципи взаємодії з іншими землевласниками щодо виділення земель для лісорозведення. Програма повинна передбачити забезпечення екологічно орієнтованого ведення лісового господарства та комплексного використання лісових ресурсів з урахуванням ландшафтно-водозбірних принципів, перегляд принципів розподілу лісів за екологічним, функціональним і господарським значенням, стимулювання і забезпечення державної підтримки лісорозведення, створення захисних насаджень і полезахисних лісових смуг.

Підвищення ефективності взаємодії економічної й екологічної систем в рамках лісоресурсної сфери повинно відбуватись і за рахунок утворення гнучких форм координації та інтеграції спільних дій окремих суб’єктів господарської діяльності, наприклад, екологічно орієнтованих кластерів [1, с.50] – господарських комплексів, у яких економічні об’єкти пов’язуються в єдині цикли таким чином, щоб процеси господарської діяльності доповнювалися процесами відтворення екосистемних елементів. Створення регіональних міжгалузевих кластерів, що підрозділяються на виробничо-технологічні складові, пов’язані входом і виходом продукції чи відходів виробництва, дає можливість рухатися у напряму максимального мультиплікативного ефекту, забезпечити зростання доданої вартості. На далеку перспективу, після напрацювання законодавчої бази, передбачається еволюційний перехід до еколого-економічних систем більш високого рівня, ніж екологічно орієнтовані кластери – до  лісових екополісів і лісовиробничих технопарків. Однією з важливих ознак цих структур стане інтеграційність – для екополісів: об’єднання у єдиний комплекс наукових установ, виробничих і соціальних систем з метою забезпечення соціальних, екологічних та економічних потреб суспільства; для технопарків: об’єднання наукових установ, профільних навчальних закладів та виробничих підприємств й інших підприємницьких і торгових структур із залученням банківських установ, маркетингових, лізингових, страхових компаній, інформаційних центрів, рекламних агентств для поєднання зусиль над розробкою та впровадженням важливих інноваційних проектів. Стимулами формування таких структур мають стати пільгове оподаткування, дешеві позики, цільове фінансування, державне субсидування важливих проектів, державні гарантії.  Дістане реальне наповнення парадигма сталого розвитку лісокористування на основі постійності й невиснажливості лісових ресурсів, яка передбачає необмежено тривале підтримання балансу економічних, екологічних і соціальних інтересів суспільства.

В ході становлення все нових організаційних  структур лісоресурсної сфери різних форм власності, які ставлять перед собою різні цілі, виникає необхідність створення між ними сталих відносин в рамках нової парадигми управління, яка вимагає вбудувати економічний механізм лісокористування в межі заданих екологічних обмежень. Екологічна відповідальність лісокористувачів має забезпечуватись системою відповідних норм, критеріїв і показників. Одночасно стають актуальними заходи економічного стимулювання додержання норм природоохоронного законодавства.

Сталі відносини і врегульованість договірних стосунків власників і користувачів лісовими ресурсами важливі й тому, що в майбутньому найбільш істотним джерелом фінансування лісового господарства мають бути платежі за ресурси і послуги лісу, достатні для рівня простого відтворення. Надходження додаткового прибутку, після витрат на просте відтворення лісових насаджень, буде поповнювати державний бюджет і спрямовуватись на оновлення основних фондів галузі та збільшення лісового капіталу – продуктивних лісових екосистем багатоцільового призначення. Головною вимогою і напрямком ефективного економічного управління лісами повинна стати повноцінна система ресурсних платежів та їх чіткий розподіл за фінансовими потоками на державному і місцевому рівнях. На жаль, в лісовому господарстві фінансово-економічний механізм часто орієнтований не на кінцевий результат, а на виконання окремих робіт і заходів, оскільки не застосовується загальновизнана базова економічна категорія – «продукція» чи «послуги». За нашою думкою, слід визначити такий постулат, за яким визнавати продукцією лісового господарства стиглий ліс на корені, вдосконалити методики розрахунки цін та внести відповідні зміни в Лісовий кадастр.

У межах загальної концепції  переходу до сталого та екосистемного лісокористування набуває особливого значення поглиблення теоретико-методологічних засад розвитку управління лісовим господарством, спрямованого на прискорення інтенсивності виробництва і в той же час екологічно орієнтованого, переорієнтація підприємств різних форм власності до більш повного використання «невагомих» (екологічних, соціальних) функцій лісу. Головною перешкодою, що уповільнює цей процес, є відсутність товарно-грошових відносин щодо екологічних і соціальних властивостей лісу, котрі до цього часу сприймаються користувачами як безоплатні природні послуги. Деревина (в меншій мірі – інша матеріальна продукція) все ще домінує в ринковому попиті, а просте проголошення принципу платності природокористування не допомагає вирішенню цієї проблеми, оскільки ринкових цін на «невагомі» корисності лісу немає, а попит на них зростає стрімкими темпами. Держава та інші власники лісу не отримують за лісові сервіси ніякої плати, оскільки до цього часу законодавство у повній мірі не захищало права власника, який має одержувати плату (ренту) за використання належного їм майна. Тому, в екосистемну парадигму управління лісовим сектором необхідно включити методи оцінювання «невагомих» складових продукції лісу поряд з «вагомою» складовою, що  створить основу ефективного економічного механізму одержання постійного і значного лісового доходу від об’єкта державного управління власністю – лісового фонду [2].

Еколого-економічна складова механізму сталого управління лісоресурсною сферою потребує наявності інформаційно-аналітичних систем, розвитку моніторингу для об’єктивної оцінки лісоресурсного потенціалу та ефективності лісогосподарювання. Відповідно, слід вдосконалити методику  ведення Державного лісового кадастру, який повинен містити зведені дані про лісовий фонд і лісові ресурси, необхідні для соціально-економічної оцінки лісоресурсного потенціалу, оскільки без чіткої системи обліку й оцінювання лісових ресурсів неможлива розробка довгострокових програм оптимізації лісового фонду і лісокористування на різних рівнях. Для економічної оцінки лісових ресурсів розробляється і використовується система натуральних показників (бали, класи, коефіцієнти) і вартісних показників у грошовому вираженні, які мають враховувати чинники попиту і пропозиції, процеси інфляції, необхідність створення резерву коштів для компенсаційних і природоохоронних заходів. Екологічна інформація в лісовому кадастрі включає відомості про екологічні обмеження і регламентацію режимів лісокористування та інші дані, необхідні для екологічного менеджменту. Загальна соціально-економічна оцінка використання лісоресурсного потенціалу має враховувати безліч чинників, виконуватись в декілька етапів і систематично оновлюватись.

На становлення збалансованого і сталого управління лісоресурсною сферою спрямована лісова сертифікація - сучасний пріоритетний інструмент лісової політики, який використовується для оцінки відповідності виробничо-господарської діяльності підприємств лісового сектора, технологічних процесів лісовідтворення і комерційного лісокористування вимогам екологічних стандартів та концепції сталого екологічного розвитку лісового сектора економіки. Особлива увага має бути приділена добровільній екологічній сертифікації лісів, яка проводиться незалежною компетентною стороною. Власне, на сертифікацію мають бути покладені ті функції, які раніше здійснювали органи лісового господарства – відомчий і державний контроль. Але він повинен бути спрямований на розвиток якісно нових взаємовідносин з лісокористувачем, головним завданням яких є оцінка впливу лісокористування на біологічну різноманітність, цілісність лісових екосистем і їх елементів [3]. З урахуванням міжнародного досвіду в Україні орієнтиром вдосконалення лісової сертифікації має стати вдосконалення власної національної системи лісової сертифікації, яка б відповідала вимогам міжнародної практики і національного законодавства, була економічно ефективною, соціально значимою, добре захищеною від криміналу високими технологіями маркування деревини; враховувала національну систему критеріїв та індикаторів сталого управління лісами (в т.ч. Хельсінського і Монреальського списків критеріїв і індикаторів). 

Висновки. Таким чином в Україні екологізація лісоресурсної  сфери на засадах сталого розвитку ускладнюється, оскільки співпадає в часі з трансформацією адміністративно-командної економіки в ринкову. Головний об’єкт лісоресурсного сектора – лісовий фонд - розладнаний, розпорошений, не має загальновизнаної економічної оцінки; біосферні (нетоварні) послуги лісу не залучені в економічну діяльність тощо. Передумови переходу (право, законодавство, інфраструктура, інформаційне, фінансове, кадрове забезпечення) знаходяться переважно в стадії формування. У цій складній ситуації основними концептуальними напрямами екологізації лісоресурсної сфери України на засади сталого розвитку слід вважати:

1. Беззаперечне входження України до глобальної всесвітньої сфери природокористування, сприйняття міжнародної концепції переходу до сталої моделі економічного розвитку без загрози руйнування довкілля і проживанню майбутніх поколінь з врахуванням національних особливостей (виконання зобов’язань за міжнародними договорами  щодо лісогосподарських відносин, участь в роботі міжнародних організацій зі збереження, охорони і відтворення лісів, рідкісних та зникаючих видів фауни і флори, міжнародний аудит, сертифікація лісів на основі міжнародних показників і критеріїв тощо).

2. Формування нової вдосконаленої Національної концепції лісової політики України, переорієнтація її з економічно продукційної функції лісів і, відповідно, підвищення продуктивності лісів на пріоритети збереження, використання і відтворення екологічних і соціальних функцій лісів, на перехід від лісоресурсної моделі на екосистемний рівень господарювання; участь України у вирішенні проблем глобальних змін клімату, транскордонного антропогенного забруднення на національному рівні; ефективна державна підтримка цього напрямку.

3. Розробка основ довгострокової Стратегії сталого управління розвитком лісоресурсної сфери, формулювання цілей, що визначають цей розвиток на державному і регіональних рівнях.

4. Оптимізація стану головного об’єкту лісоресурсної сфери – лісового фонду, досягнення просторово-часової збалансованості його компонентів, збереження генофонду флори і фауни як основи стабілізації біологічного різноманіття лісових біогеоценозів; виділення і збереження системи лісових охоронних територій; постійне здійснення моніторингу для об’єктивної кадастрової оцінки лісоресурсного потенціалу та ефективності лісокористування.

 5. Створення і вдосконалення механізму забезпечення переходу лісоресурсної сфери на засади сталого розвитку (право, законодавство,  екологічний менеджмент, моніторинг, фінанси, наука, інновації, система інформації) на основі системних принципів діяльності держави, що визначені в Конституції України.

6. Розбудова сучасної еколого-економічної інфраструктури: вдосконалення економічного механізму лісокористування в межах заданих загальноприйнятих екологічних обмежень; впровадження нових форм кооперування – від виробничих кооперативів і регіональних холдингових компаній до районних міжгалузевих кластерів, екологічно орієнтованих екополісів та технопарків.

7. Багатоцільове використання і відтворення лісових ресурсів з врахуванням постійного зростання попиту на екологічні й соціальні властивості лісу; розробка об'єктивної еколого-економічної оцінки останніх для залучення в товарний обіг.

Список використаної літератури

  1. Дегтярьова І.Б. Екологічно орієнтовані кластери як форма ефективного розвитку еколого-економічних систем. Механізм регулювання економіки. – 2010. – №.1 – С. 47-52.
  2. Дубас Р.Г. Еколого-економічна оцінка лісових ресурсів. Стратегія розвитку України: соціологія, економіка, право. 2011. - №4. – С.58-63.
  3. Дубас Р.Г. Екологічна сертифікація лісів як чинник підвищення інвестиційної привабливості лісової сфери України. Інвестиції: практика та досвід. –  2012. – №1. – С.4-6.

Refrences

1. Dehtyarʹova I.B. Ekolohichno oriyentovani klastery yak forma efektyvnoho rozvytku ekoloho-ekonomichnykh system. Mekhanizm rehulyuvannya ekonomiky. – 2010. – №.1 – S. 47-52.

2. Dubas R.H. Ekoloho-ekonomichna otsinka lisovykh resursiv. Stratehiya rozvytku Ukrayiny: sotsiolohiya, ekonomika, pravo. 2011. - №4. – S.58-63.

3. Dubas R.H. Ekolohichna sertyfikatsiya lisiv yak chynnyk pidvyshchennya investytsiynoyi pryvablyvosti lisovoyi sfery Ukrayiny. Investytsiyi: praktyka ta dosvid. – 2012. – №1. – S.4-6.

 

[1] © Р. Г. ДУБАС, О.О. БАРБІНОВ

© Вісник Університету «Україна», № 4(31), 2021

Науковий журнал «Вісник Університету «Україна»
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України