EN



ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСАД СУТНОСТІ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ НИМ


УДК  338.2:336.27](091)                                                              

 

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСАД СУТНОСТІ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ НИМ

 

DOI: 10.36994/2707-4110-2021-4-31-03

 

Залюбовська С.С. к.е.н, доцент, доцент кафедри економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, Національна академія статистики, обліку та аудиту, Україна

Булах Т. М., к.е.н., доцент, доцент кафедри економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності,  Національна академія статистики, обліку та аудиту, Україна[1]

 

Метою статті є дослідження теоретичних засад управління державним боргом та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення його ефективності. Методи дослідження. У дослідженні використовувалися такі методи як системно-логічний, ситуаційного аналізу, метод теоретичного узагальнення, порівняння та синтезу.

Результати досліджень. В умовах ринкової економіки, державний борг перетворився на потужний важіль державної політики та є звичайним явищем для світової економіки. Він є фактором впливу на фінансову безпеку та національну економіку країн, який визначає їх кількісні й якісні характеристики. Процеси глобалізації розширили доступ до позикових коштів за рахунок яких можливо збільшили міжнародне фінансування, прискорити темпи економічного зростання, пом’якшити наслідки дії несприятливих факторів в економіці, поліпшити основні соціально-економічні показники розвитку країни. Але, в період фінансових криз, що супроводжуються швидкою девальвацією національних валют відбувається зростання державного боргу, яке впливає на макроекономічну стабільність та збалансований розвиток державних фінансів, у країнах спостерігається накопичення боргових зобов’язань понад достатній рівень. Це призводить до боргової кризи, що є чинником гальмування економічної розвитку різних країн світу. Тому актуальність теми державного боргу полягає в тому, що для забезпечення належного економічного розвитку країни необхідне впровадження виваженої політики щодо ефективного його обслуговування та результативного управління.

Ключові слова: державний борг, дефіцит бюджету, соціально-економічні показники, управління боргом.

 

HISTORICAL ASPECTS OF FORMATION OF BASIC PRINCIPLES OF THE ESSENCE OF PUBLIC DEBT AND IMPROVING THE EFFICIENCY OF ITS MANAGEMENT

Zalyubovskaya S., PhD in Economics, Associate Professor, Associate Professor of Econjmiks and Management of the Foreign Economic Activity Department, National Academy of Statistics, Accounting and Audit (Kyiv, Ukraine);

Bulakh T., PhD in Economics, Associate Professor, Associate Professor of Econjmiks and Management of the Foreign Economic Activity Department, National Academy of Statistics, Accounting and Audit (Kyiv, Ukraine)

 

The purpose of the article is to study the theoretical foundations of public debt management and develop practical recommendations for improving its efficiency. Research methods. The study used such methods as system-logical, situational analysis, the method of theoretical generalization, comparison and synthesis. Research results. In a market economy, public debt has become a powerful lever of public policy and is commonplace in the world economy. It is a factor influencing the financial security and national economy of countries, which determines their quantitative and qualitative characteristics. The processes of globalization have expanded access to borrowed funds, which may have increased international financing, accelerated economic growth, mitigated the effects of adverse economic factors, and improved the main socio-economic indicators of the country. However, in times of financial crises accompanied by rapid devaluation of national currencies, public debt is growing, which affects macroeconomic stability and balanced development of public finances, and countries have accumulated debt levels above a sufficient level. This leads to a debt crisis, which is a factor slowing down the economic development of various countries. Therefore, the relevance of the topic of public debt is that to ensure the proper economic development of the country it is necessary to implement a balanced policy for its effective service and effective management.

Key words: public debt, budget deficit, socio-economic indicators, debt management

 

Вступ. Одним із ефективних засобів впливу на соціум у сучасних умовах є державний борг. З розвитком суспільства потреба у фінансових коштах зросла відповідно до витрат, що виникали та виникають у держави на виконання завдань, які стоять перед нею. Державні борги завжди відігравали провідну роль в існуванні та розвитку країни. В умовах ринкової економіки, державний борг перетворився на потужний важіль державної політики та є звичайним явищем для світової економіки. Він є фактором впливу на фінансову безпеку та національну економіку країн, який визначає їх кількісні й якісні характеристики. Тому український уряд вживає усіх заходів щоб модернізувати процес управління державним боргом та  створення міцної системи управління.

Вихідні передумови.  Теоретичну основу дослідження становлять праці відомих вчених що до  правових та економічних проблем боргової політики. Серед вітчизняних науковців  варто виокремити роботи таких, як: Барановського О.І., Бінько І.Ф., Богдана Т.А., Бондарук Т.Г., Василика О.Д., Вахович І.М., Дробот С.А, Єрмошенко М.М., Легкоступ І.І., Лютого І.О., Мартинюка В.П., Мунтіян В.І., Юрія С.І., В.М. Федосова.

Зарубіжні дослідники також присвятили цьому питанню значної уваги. Особливої уваги заслуговують праці таких, як:  Дж. Кейнс, Т. Мальтус, Д. Рікардо, А. Сміт та інші.  Однак при цьому нерідко залишається без уваги обслуговування та управління державним боргом в сучасних умовах.

Метою статті є дослідження теоретичних засад сутності та формування державного боргу, а також, характеристика тенденцій    управління державним боргом та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення його ефективності.

Основна частина. Як засвідчують світові тенденції – в той чи інший період всі суб’єкти господарювання живуть в борг. Це призводить до того, що майбутні покоління ще не народившись стають боржниками. Країни, які відчують потребу у фінансових ресурсах вдаються до внутрішніх та зовнішніх запозичень для здійснення фінансових вкладень, покриття дефіциту державного бюджету, проведення соціально-економічних перетворень і виконання боргових зобов’язань. Такі країни є більше кредиторами, чим позичальниками, хтось навпаки, але усі вони формують боргову економічну систему своїх країн  [1]. 

Протягом усіх епох розвитку державні органи влади зверталися до позик, тому поступове зростання державного боргу можна розглядати як закономірний процес. Науковці по різному характеризують цей процес. Сміт А., Рікардо Д. та їх послідовники негативно відносилися до розвитку державного боргу. На їх думку, зростання державного боргу, як правило, тягне підвищення ставок діючих податків або навіть введення нових податкових платежів, адже основне джерело погашення державних боргових зобов’язань і витрат з його обслуговування, як правило, один – бюджет, в якому ці засоби закріплюються як витрати і виділяються окремим рядком. У державних боргах вони бачили лише крайній засіб, яким можна користуватися за відсутності інших можливостей. Для країни вигідніше покривати будь-які надзвичайні витрати, не виключаючи витрат на ведення воєн, за рахунок прямого збільшення податків, чим вдаватися до кредиту. Вони вважали, що населення саме повинне нести тягар по погашенню своїх боргів, а не перекладати їх у вигляді податків на подальші покоління  [2].  На думку Маркса К. капітал узятий в борг є негативною величиною, оскільки він уже витрачений, а зростання виплачуваних по боргах відсотків є однією з причин дефіцитності бюджету і викликає потребу в нових позиках.

У свою чергу, представники німецької фінансової науки вважали, що якщо державні органи влади рідко користуються запозиченими фінансовими ресурсами, то це є показником того, що країна не розвивається, не прагне досягти високого рівня розвитку та недостатньо піклується про інтереси населення [3].  

Політика державних запозичень у всьому світі особливо пережила переломний момент з Першою світовою війною (1914–1918 рр.) та Великою депресією (1930-ті роки). Протягом вказаного періоду, Кейнс Дж. пропонував державне запозичення як військове фінансування Англії та вважав, що це є корисним явищем та незамінним джерелом фінансування для держав. Після Другої світової війни державні запозичення вказували як на суттєве збільшення, так і на структурні зміни, зумовлені, з одного боку, ремонтними роботами країн, що постраждали від війни, з іншого – потребами у фінансуванні країн, що розвиваються.

У процесі глобалізації зросла мобільність державних запозичень, що призвело до серйозної фінансової конкуренції на світових ринках. Країни, які розвивалися бажали використати державні запозичення для фінансування фінансової сфери. Однак раптові коливання та запровадження механізмів стимулювання призвели до того, що в країнах, які прагнули швидкого розвитку утворилася спіраль зовнішнього боргу.

В цілому, поняття «борг» походить від німецького слова «bergen» і означає «берегти», «давати пощаду», «давати строк для виплати».  В науковій літературі найбільш поширеними є такі визначення боргу:

  • грошова сума, яка позичена на термін на визначених умовах, яка підлягає обов’язковому поверненню [4];
  • грошова сума, взята у позику (на термін та на визначених умовах) [5];
  • зобов’язання, що виникає з отримання особою у тимчасове користування грошей або інших речей, перед іншою особою [5]; 
  • сума непогашеного фінансового зобов’язання [5];
  • грошова сума, взята в позичку на певний термін і на певних умовах [6]; 
  • зобов’язання дебітора виплатити проценти та/або основну суму боргу кредитору в домовлений термін у майбутньому   [7].

Науковці пострадянського періоду вважали, що «…борг – це зобов’язання (договірне або недоговірне), що виникає в результаті угоди (дії або бездіяльності особи), невиконання якого тягне за собою відшкодування шкоди (штраф, неустойка і т. д.) за рішенням суду [8]». У вітчизняному законодавстві поняття «борг» найбільш поширене у Цивільному кодексі України. Однак, зауважимо, що окремо це поняття не розтлумачено та вживається в різних статтях по-різному: погашати борги – означає виконувати обов’язки (ст. 44, ст. 366); сплатити борги розуміється як виконання обов’язку (ч. 4 ст. 124); прощення боргу передбачає звільнення від обов’язку/обов’язків (ст. 605); переведення боргу означає заміну боржника, переведення обов’язків однієї особи на іншу, тобто «борг» у цьому вислові означає обов’язок (ст. 520) [9].  

Державний борг є важливою складовою державних фінансів. Його виникнення та існування пов’язані перш за все з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок зовнішніх та внутрішніх позик. Економічні передумови утворення та зростання державного боргу України були закладені у перші роки політичної незалежності нашої держави, серед яких варто виокремити: відсутність власної грошової системи й достатнього обсягу валютних резервів, енерговитратна структура економіки й утворення заборгованості за імпорт енергоносіїв, знецінення коштів населення та вимивання обігових коштів підприємств внаслідок гіперінфляції. Реструктуризація економіки України та її вихід з кризового стану потребували значних капіталовкладень, мобілізувати які в короткий період за рахунок власних коштів не виявлялося можливим. У результаті – формування зовнішнього державного боргу України на початкових етапах становлення нашої держави мало об’єктивний характер [10].  

Досліджуючи еволюцію державного боргу України варто виділити його етапи формування (рис. 1.). На нашу думку, доцільно виокремити вісім етапів формування державного боргу України. Такий підхід дає можливість деталізувати теоретичні засади виникнення та формування державної заборгованості в Україні.

Незважаючи на актуальність та розробленість проблем державного боргу, на сьогодні немає єдиного підходу до трактування його сутності. Тому вважаємо за необхідне дослідити існуючі трактування та запропонувати власний підхід розуміння економічного поняття «державний борг». У незалежній Україні вперше про державний борг на законодавчому рівні згадано у 1992 р. у Законі України №2604-XII «Про державний внутрішній борг України» від 16.09.1992 р. [11].   Однак, саме поняття державного боргу не наведено в згаданому законі. Даним нормативним актом наводилось лише визначення внутрішнього державного боргу.

В редакції Бюджетного кодексу України від 01.01.2021 р. визначено, що державний борг – це загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [12].

Водночас, в «Економічній енциклопедії» за редакцією Мочерного С. «державний борг» – це сума заборгованості держави кредиторам. Державний борг – це й заборгованість держави за кредитні операції; зобов’язання держави щодо внутрішніх і зовнішніх позик, які залишаються після відрахування погашеної їх частини; сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо [13].

Поряд із тим, борг – це поняття статичне, фіксований параметр, який визначає запаси грошових активів на певну дату, тоді як заборгованість – сума приростів чистої заборгованості за минулі періоди, плюс початковий стан заборгованості. Таким чином, слушно погодитись із думкою, що державний борг, досягнувши певної величини, перетворюється у мультиплікатор власноручного збільшення [14]. Звідси, збільшення державного боргу – джерело фінансування урядових програм [13].

У фінансовій енциклопедії подано трактування сутності державного боргу як системи фінансових зобов’язань держави перед юридичними та фізичними особами, резидентами та нерезидентами, іншими країнами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права, що виникають у результаті здійснення запозичень державою; пролонгації та реструктуризації боргових зобов’язань за попередні роки згідно із законодавством [15].

Вахненко Т. визначає державний борг як суму фінансових зобов’язань загального сектора державного управління, що мають форму договірних, стосовно внутрішніх і зовнішніх кредиторів, щодо відшкодування залучених коштів і виплати відсотків [16]. А український економіст Василик О. розглядав питання боргу не за розміром державних позик, а за ефективністю його використання [17]. У свою чергу, Загородній А. та Вознюк Г. подають наступне визначення боргу: «Борг державний – загальна сума заборгованості держави внаслідок непогашення позик та невиплати за ними процентів. Є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх витрат» [18].

Державний борг є фондовим показником, що відображає потік попередніх дефіцитів уряду, коли державні витрати перевищували державні доходи. Державні дефіцити фінансують за допомогою державних запозичень з інших секторів економіки, тобто уряд випускає зобов’язання в обмін на гроші, а інші сектори економіки збільшують свої вимоги до нього, надаючи вільні фінансові ресурси у тимчасове користування. Структура цих державних зобов’язань відображає кредиторів держави, терміни погашення та валюту майбутніх вимог, умови здійснення запозичень.

На думку Воробйова Ю. «державний борг слід розглядати як борг безпосередньо держави, її органів, установ, організацій та борг, що утворюється економічними суб’єктами країни за якими держава надала гарантії або не надала гарантії, але вимушена нести відповідний тягар, бо відмова від таких зобов’язань може нанести значні втрати усій соціально-економічній системі та загрожує фактичному існуванню держави» [19].

У свою чергу, Лебєдєв В. вважає, що державний борг – нормальне явище у фінансовому господарстві кожної цивілізованої держави. Без нього неможливо уявити існування та нормальне функціонування сучасної держави [20]. А професор Козюк В., пропонує розуміти під державним боргом загальну суму емітованих, але непогашених позик з нарахованими процентами, а також прийняті державою на себе у відповідний спосіб зобов’язання [21].

Також можна зустріти трактування державного боргу, як сукупності боргових зобов’язань держави перед усіма кредиторами, зокрема юридичними та фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями. Це борг, який складається із заборгованості центрального уряду, регіональних та місцевих органів влади, а також боргів всіх корпорацій з державною участю пропорційно частці держави в їх капіталі [22].

Державний борг – це результат вторинного перерозподілу ВВП і національного доходу, в яких бере участь лише частина доходів та грошових фондів інвестиційного спрямування, сформованих на стадії первинного розщеплення. На думку Головачева Д. державний борг – це заборгованість державних органів, як результат формування додаткових ресурсів держави, які направлені на вирішення протиріч між економічними і соціальними потребами суспільства на основі позик грошових коштів в приватних осіб, інститутів недержавного сектора та іноземних держав [23].

Самуельсон П. зазначає, що державний борг – це сума боргових зобов’язань уряду у формі облігацій та короткострокових позик [24]. Заслуговує на увагу позиція Ватаманюка З. та Панчишина С., які вважають, що до державного боргу потрібно зараховувати загальну суму випущених, але не погашених державних позик з нарахованими відсотками, які мають бути виплачені до певної дати за певний строк [25].

В той же час можна зустріти й таке трактування державного боргу, як одного із найбільш вагомих параметрів, який характеризує стан національної економіки. Від того, наскільки фаховим є державний менеджмент заборгованістю, залежить потенціал її розвитку. Із позицій економічної безпеки у структурі державного менеджменту заборгованістю вагоме місце займає управління заборгованістю перед зовнішніми кредиторами. Федосов В. наводить таке визначення: «державний борг – сума усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами, а також відсотків за ними (включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками державним підприємствам)» [26].

Успішним є підхід, запропонований Юрієм С., які під державним боргом розуміють суму прямих договірних зобов’язань органів державного управління перед економічними суб’єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами [14].

Загалом, розглянувши наукові підходи до визначення сутності державного боргу, можна стверджувати, що кожна думка має право існувати, однак для уточнення сутності необхідно запропонувати власний науковий підхід. На нашу думку, державний борг – це сума фінансових зобов’язань державних органів влади перед визначеним колом кредиторів, яка сформувалася на певну дату та може бути, по-перше негативним явищем, якого треба уникати, по-друге необхідністю, яка спричинена виконанням державою її функцій, по-третє, явищем уникнути якого неможливо, однак яким необхідно ефективно управляти.

Головним напрямом фінансової діяльності держави в особі державних органів влади є управління державним боргом. Неефективне управління позиковими ресурсами, залученими із зовнішніх та внутрішніх фінансових ринків, може ставити під загрозу стабільність фінансової системи країни, призводити до зростання фіскального навантаження на суб’єкти господарювання, недотримання фінансової дисципліни та виникнення кризи неплатежів, порушення макроекономічної рівноваги, що зрештою знижує добробут населення країни. Виважене управління державним боргом і мінімізація ризиків державних боргових зобов’язань потребують проведення аналізу співвідношень бюджетних й економічних показників, що дають змогу вчасно ідентифікувати сильні та слабкі сторони боргової політики держави. Відповідно до чинного законодавства такі функції покладено на органи центральної виконавчої влади та державного фінансового контролю.

Управління державним боргом – це процес встановлення та реалізації стратегії управління державним боргом з метою залучення необхідного обсягу фінансування за мінімально можливих витрат у середньо- та довгостроковій перспективі, що узгоджується з помірним ступенем ризику. Інші дослідники, вважають, що управління державним боргом – це процес розробки та реалізації стратегії розумного управління державним боргом з метою задоволення потреб уряду у фінансуванні, досягнення цілей витрат та ризику та інших цілей управління державним боргом, які він може встановити, як підтримка ефективного ринку державних цінних паперів.

Життєво важливим при управлінні державним боргом є дотримання цілей, які повинні бути чітко сформульовані та відображати перевагу уряду щодо ризику, включаючи політичні директиви щодо управління ризиками державного боргу.

Визначення чітких цілей управління державним боргом передбачає поділ цілей та підзвітності щодо управління боргом та монетарним управлінням; необхідність ретельного контролю за процесом рефінансування та ринковими ризиками й процентними витратами; необхідність розробки надійної інституційної структури та політики зменшення операційного ризику, включаючи чітке делегування відповідальності та пов’язаних з ними підзвітності серед державних установ, що беруть участь в управлінні боргом.

Державна заборгованість має складну структуру та може спричинити  значний ризик щодо державного майна та фінансової стабільності країни. Добре структурована заборгованість дозволяє державним органам влади зменшити схильність до процентного ризику, іноземної валюти тощо. У цьому сенсі основною метою управління державним боргом є забезпечення задоволення фінансових потреб державного сектору за мінімально можливих витрат, підтримуючи прийнятний рівень ризику на середньо- та довгострокову перспективу.

Головними об’єктами системи управління державним боргом є не лише боргові зобов’язання зовнішнього чи внутрішнього характеру класифіковані за типом кредитора чи типом боргового інструмента, але й у розрізі валют, видів процентних ставок (валютний, кредитний, строковий, процентний ризик, макроекономічні та фінансові ризики, ризик рефінансування).

Враховуючи історичні особливості розвитку системи управління державним боргом та боргової стійкості України, з моменту її незалежності, було визначено перелік певних  методів [27]:

  1. рефінансування державного боргу, тобто погашення основного боргу і відсотків за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик і одержання кредитів від кредитних організацій;
  2. новацій, що передбачає укладання угоди між позичальником і кредитором щодо заміні одних зобов'язань іншими;
  3. уніфікацій - це рішення держави стосовно об’єднання декількох, раніше випущених, позик, а також обмін раніше випущених облігацій;
  4. конверсій, цей метод передбачає зміну прибутковості позик, отриманих державою в якості позичальника;
  5. консолідацій - передбачає зміну умов запозичень у частині збільшення термінів боргових зобов’язань;
  6. відстрочення погашення позик характеризується  застосуванням методу консолідації з одночасною  відмовою держави від сплати доходів по даних боргових зобов’язань;
  7. анулювання державного боргу - це відмова держави від усіх раніше взятих на себе боргових зобов’язань;
  8. реструктуризація, тобто підписання угоди про припинення боргових зобов’язань, що складають державний або муніципальний борг, із заміною їх на інші боргові зобов’язання з іншими умовами обслуговування та погашення.

  Управління державним боргом та борговою стійкістю спрямоване на забезпечення потреб державних органів влади в державних запозиченнях згідно  суб’єктів, об’єктів, методів управління. Таке управління характеризується чітко визначеною метою та завданнями й реалізує свої функції в умовах визначеної системи. Варто зауважити, що нещодавно політика управління державним боргом в Україні була направлена на короткострокову перспективу, що призвело до того, що запроваджені механізми працювати неефективно.

Сьогодні український уряд вживає усіх заходів щоб модернізувати процес управління державним боргом. В цьому напрямі розробляється стратегія управління боргом, яка передбачає встановлення цілей управління боргом, розуміння наслідків витрат та ризиків, а також створення міцної системи управління, включаючи забезпечення відповідальності розпорядників боргу за ефективне впровадження стратегії. Не менш важливим є врахування того, що стратегію не розробляють окремо, а враховують макроекономічні чинники та рівень розвитку внутрішнього ринку. 

Таким чином, з огляду на зазначене варто зауважити, що державні органи управління повинні прагнути забезпечити оптимальний рівень державного боргу, який не шкодитиме соціально-економічному розвитку України, а навпаки стане опорою в її майбутньому розвитку. Визначення оптимальної стратегії управління державним боргом є важливим завданням на найближчу перспективу.

Список використаних джерел:

  1.  Федоров В. А. Боргова функція сучасної держави: монографія. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2017. 176 с.
  2. Середньострокова стратегія управління державним боргом на 2019–2022 роки. Міністерство фінансів України : веб-сайт. URL: https://mof.gov.ua/storage/files/MTDS_2019-2022_UKR_v11062019_Final.pdf
  3. Машко А. І. Думка з приводу: бюджетний дефіцит – інфляція. Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Економіка. 2002. № 10. С. 82-85
  4. Райзберг Б. A., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. Изд. 2-е, испр. Москва : ИНФРА-М, 1999. 479 с.
  5. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л. Фінансово-економічний словник. Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005. 714 с.
  6. Економічна енциклопедія: у 3 т. / за ред.: С. В. Мочерного. Київ: Академія, 2000. Т.1. 864 с.
  7. Управління державним бюджетом України : підручник / кол. авторів. Київ: Міністерство фінансів України, 2010. 816 с.
  8. Федоcов В., Гладченко Л. Бюджетний дефіцит у контексті західної фінансової теорії і практики. Финансовые риски. 2009. № 3. С. 19–32.
  9. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435–IV. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435–15
  10. Боргова стійкість державних фінансів / за ред. Т. І. Єфименко, С. А. Єрохіної, Т. П. Богдан. – Київ : ДННУ «Акад. фін. управління», 2014. 712 с.
  11. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України : наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 29.10.2013 № 1277. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v1277731-13#Text
  12. Бюджетний кодекс України від 20.09.2015. № 2456-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17/ed20150920#Text
  13. Економічна енциклопедія: у 3 т. / за ред. С. В. Мочерного та ін. Київ : Видавничий центр «Академія», 2001. Т. 2. 848 с.
  14. Фінанси : підручник / С. І. Юрій та ін. Київ : Знання, 2008. 611 c.
  15. Фінансова енциклопедія / [О. П. Орлюк, Л. К. Воронова, І. Б. Заверуха та ін.] ; за заг. ред. О. П. Орлюка. Київ : Юрінком Інтер, 2010. 472 с.
  16. Вахненко Т. П. Зовнішні боргові зобов’язання у системі світових фінансово-економічних відносин : монографія. Київ : Фенікс, 2006. С. 100-102.
  17. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України : підруч. Київ : Центр навчальної літератури, 2004. С. 527-534.
  18. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л. Фінансово-економічний словник. Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005. 714 с.
  19. Воробйов Ю. М., Гриценко О. І Державний борг та його вплив на соціально-економічний стан України в умовах світової фінансової кризи. Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції. 2009. № 1. С.22–34.
  20. Лебедев В. А. Финансовое право: учебник. Москва. : б. и., 2000. Т. 2. 461 с.
  21. Козюк В. В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України: монографія. Тернопіль: Карт-бланш, 2002. 238 с.
  22. Мінфін : веб-портал. URL: http://www.minfin.com.ua
  23.  Головачев Д. Л. Регулирование государственного долга в рыночной экономике: автореф. дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.14. Москва, 1996. 25 с.
  24. Самуэльсон П. А., Нордхаус В. Д. Экономика : учеб. пособ. для студ., обуч. по экон. направлениям и спец. / за ред. и пер. с англ. Л. С. Тарасевича, А. И. Леусского. Москва : Бином, 1999. 799 с.
  25. Економічна теорія: макро- та мікроекономіка : навч. посіб. / за ред. З. Г. Ватманюка, С. М. Панчишина. Вид. 2-ге допов. Львів : Інтер-еко, 1998. 798 с
  26. Федоcов В., Гладченко Л. Бюджетний дефіцит у контексті західної фінансової теорії і практики. Финансовые риски. 2009. № 3. С. 19–32.
Науковий журнал «Вісник Університету «Україна»
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України