ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ЩОДО ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

УДК 33.657

ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ЩОДО ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

 

DOI: 10.36994/2707-4110-2019-3-24-08

 

Волосовська О.А., магістратрантка спеціальності "Облік і оподаткування" Інституту економіки та менеджменту Університету "Україна"

 

Мета - дослідити проблемны питання формування елементів облікової політики щодо основних засобів, враховуючи законодавчы вимоги та практичний досвід підприємств Матеріали та методи. Під час дослідження використовувались такі методи дослідження, як монографічний та синтез (при аналізі існуючих публікацій), аналіз, індукція та дедукція, порівняння та ключові компоненти. Результати досліджень.  Основні засоби є такими активами, класифікаційні ознаки яких є найбільш розширеними. З огляду на це, формування облікової політики щодо основних засобів має враховувати певні особливості та забезпечити розкриття всіх елементів. Підприємству надано альтернативні варіанти для вибору облікової одиниці бухгалтерського обліку основних засобів, а саме: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Методичними рекомендаціями регламентовані умови збільшення первісної вартості об’єктів основних засобів за рахунок витрат на капітальний ремонт. При визнанні об’єкта основного засобу активом та зарахуванні його на баланс, підприємство повинно визначити строк його корисного використання. В Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів вказано, що підприємство може розширювати зазначену класифікацію, поділяючи у групах (підгрупах) основні засоби на власні, орендовані і такі, що перебувають в експлуатації, запасі, оренді, ремонті, на модернізації, реконструкції, добудові, в частковій ліквідації тощо. Окрім цього, підприємство може встановити різні методи нарахування амортизації для різних облікових груп об’єктів основних засобів (крім землі та незавершених капітальних інвестицій). Вартість об’єктів основних засобів, що відображена в обліку і балансі, може не відповідати їх реальній вартості. Тому підприємства мають право здійснювати переоцінку об’єктів основних засобів. Діючі стандарти не відносять переоцінку до обов’язкових заходів. Тому підприємство самостійно приймає рішення щодо необхідності її проведення. Слід пам’ятати, що коли переоцінюється певний об’єкт основних засобів, треба переоцінити всі об’єкти групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Крім того, в наказі про облікову політику доцільно вказати обмеження розподілу додаткового капіталу, а саме: розподіляти між засновниками, які виходять із товариства, або не розподіляти. Висновки. За результатами дослідження встановлено, що зважене формування облікової політики щодо основних засобів здатне підвищити ефективність управління, досягти поставлених цілей, оптимізувати витрати підприємства. Структурування осіб, зацікавлених в отриманні облікової інформації, визначення сфери її застосування у фінансовому, управлінському обліку, аудиті, аналізі, менеджменті уможливлює використання даного інструменту підвищення якості управління.

Ключові слова: бухгалтерський облік, облікова політика, основні засоби, елементи облікової політики.

 

ACCOUNTING POLICY ON FIXED ASSETS

 

Volosovskaya O., мaster's Degree in Accounting and Taxation Institute of Economics and Management of the University «Ukraine».

 

The purpose - to investigate the problematic issues of forming elements of accounting policies for fixed assets, taking into account the legal requirements and practical experience of enterprises Materials and methods. The study used research methods such as monographs and synthesis (when analyzing existing publications), analysis, induction and deduction, comparisons and key components. Research results. Fixed assets are those assets whose classification features are most common. In this regard, the formation of accounting policies for fixed assets should take into account specific features and ensure that all elements are disclosed. The enterprise has been provided with alternative options for choosing the accounting unit of accounting for fixed assets, namely: a complete device with all its accessories and accessories; a structurally separated object intended to perform certain independent functions; a separate complex of structurally connected objects of the same or different purpose, having common facilities, supplies, controls and a common foundation for their maintenance, whereby each object can perform its functions, and the complex does some work only within the complex and not independently; another asset that meets the definition of an item of property, plant and equipment, or part of an asset that is controlled by an entity. Methodological recommendations regulate the conditions for increasing the initial value of fixed assets at the expense of capital repairs. When recognizing an item of property, plant and equipment and placing it on the balance sheet, an entity must determine its useful life. The Guidelines for Fixed Assets Accounting indicate that an entity may extend the classification by dividing into fixed assets (subgroups) the fixed assets for own, leased and in-use, stock, lease, repair, modernization, reconstruction, in partial liquidation, etc. In addition, an entity may establish different methods of depreciation for different accounting groups of property, plant and equipment (except land and pending capital investments). The value of fixed assets, which are reflected in the accounting and balance sheet, may not correspond to their real value. Therefore, businesses have the right to revaluate fixed assets. The applicable standards do not qualify for reassessment as mandatory. Therefore, the company makes its own decisions about the need for its implementation. It should be remembered that when a particular asset of a fixed asset is overvalued, all the assets of the fixed asset group to which that asset belongs must be overestimated. In addition, in the accounting policy order, it is advisable to specify the restriction on the distribution of additional capital, namely: to distribute among the founding members of the company or not to distribute. Conclusions. According to the results of the research, it is established that a balanced accounting policy on fixed assets is able to improve management efficiency, achieve the set goals, optimize the costs of the enterprise. Structuring of persons interested in obtaining accounting information, determining the scope of its application in financial, management accounting, auditing, analysis, management makes it possible to use this tool to improve the quality of management.

Keywords: accounting, accounting policies, fixed assets, elements of accounting policies.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Основною метою облікової політики є забезпечення створення інформаційної системи підприємства з урахуванням вимог законодавчих актів і нормативних документів про фінансово – майновий стан та результати його діяльності, які необхідні як для внутрішніх, так і зовнішніх користувачів для прийняття ними обґрунтованих управлінських рішень [6]. При формуванні облікової політики підприємство реалізує надану законодавством певну свободу у виборі методів, способів оцінок відповідно до особливостей діяльності, стратегії розвитку і, звичайно, інтересів та завдань власників.

На сьогоднішній день формування облікової політики доволі часто носить формальний характер, не враховуючи індивідуальних особливостей підприємства. Це вносить систематичні помилки при побудові інформаційної бази фінансово-господарської діяльності підприємства, створюючи підґрунтя для підвищення ефективності процесу формування облікової політики на підприємстві, що й актуалізує тематику даного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми формування, наповнення та реалізації облікової політики досліджували вітчизняні науковці, зокрема: В. А. Кулик (з проблем формування облікової політики та перспектив її розвитку), М.С. Пушкар та Т. В. Барановська (стосовно теоретичних досліджень та практичних проблем з формування облікової політики), М. Т. Щирба та Галюк Л. І.(щодо облікової політика в системі управлінського обліку), Ф. Ф. Бутинець, Н.І. Петренко (з формування професійного судження в контексті облікової політики підприємства), Г.М. Давидов (дослідження особливостей облікової політики) та інші.

Виклад основного матеріалу дослідження. В сучасних умовах господарювання жодне підприємство не може обійтись без такого матеріального активу, як основні засоби. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (далі П(С)БО) основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [1].

Основні засоби є такими активами, класифікаційні ознаки яких є найбільш розширеними. З огляду на це формування облікової політики щодо основних засобів має враховувати певні особливості та забезпечити розкриття всіх елементів.

Згідно Закону про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Головне призначення облікової політики - встановлювати найбільш прийнятні для конкретного підприємства методи обліку та процедури і на їх основі складати фінансову звітність, що відповідає встановленим НП(С)БО 1 якісним характеристикам .

Облікова політика розробляється підприємством самостійно згідно з національним положенням стандарту бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [2] та знаходить свою формалізацію у наказі чи положенні про облікову політику.

Досвід показує, що багато підприємств не поспішають складати наказ про облікову політику або складають його формально, елементи наказу не обґрунтовані й дублюють окремі пункти нормативних документів, котрі однозначно формулюють вимоги чи норми, хоча це і не суперечить нормам П(С)БО [5].

У методичних рекомендаціях щодо облікової політики Міністерства фінансів України № 635 від 27.06.2013 р. визначено фактично такі складові, що стосуються обліку основних засобів, зокрема: методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів; вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів; підходи до переоцінки необоротних активів; підходи до періодичності зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку [4]. Це, звичайно, мінімально необхідна інформація стосовно основних засобів, яка повинна бути в наказі про облікову політику підприємства. Вона є системною, але далеко не повною.

 На підставі проведених досліджень законодавчих актів, нормативно-правових документів та діючої практики ми дійшли висновку, що в наказі про облікову політику підприємства доцільно застосовувати наступні напрямки відображення інформації про основні засоби і інші необоротні матеріальні активи.

1. Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» та Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів [3] підприємству надано альтернативні варіанти для вибору облікової одиниці бухгалтерського обліку основних засобів, а саме: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

2. Підприємство має право самостійно встановлювати мінімальну вартість об’єкта основних засобів та вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів [1].

3. Методичними рекомендаціями регламентовані умови збільшення первісної вартості об’єктів основних засобів за рахунок витрат на капітальний ремонт, а саме:

-  витрати на капітальний ремонт об’єктів основних засобів можуть бути визнані капітальними інвестиціями, якщо вони можуть бути ідентифіковані з окремою замортизованою частиною (компонентом) основних засобів. Так, витрати на капітальний ремонт можуть бути вказані капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу вже відображає зобов’язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання. Наприклад, у разі придбання будівлі, яка потребує капітального ремонту, витрати на такий ремонт відносяться до збільшення первісної вартості цієї будівлі і будуть відшкодовані від використання будівлі в майбутньому [3, п. 30].

- вартість капітальних робіт, що призводять до збільшення очікуваних майбутніх економічних вигод від використання об’єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов’язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об’єкта, кількості та / або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об’єктом. Прикладами такого поліпшення є: а) модифікація, модернізація, реконструкція об’єкта основних засобів з метою подовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності; б) заміна окремих частин (дообладнання) устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг); в) впровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати; г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання [3, п. 31].

4. При визнанні об’єкта основного засобу активом та зарахуванні його на баланс, підприємство повинно визначити строк його корисного використання.

Строком корисного використання (експлуатації) є період часу, упродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об’єкт або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від використання основного засобу. Оскільки строк корисного використання (експлуатації) визначають виходячи з корисності об’єкта для конкретного підприємства, він може бути коротший, ніж нормативний (технічний, економічний) строк експлуатації. Отже строк корисного використання відображає наміри керівництва підприємства щодо використання певного об’єкта основних засобів з урахуванням накопиченого досвіду та оцінки ринкової ситуації.

5. В П(С)БО 7 «Основні засоби» зазначена класифікація основних засобів для цілей бухгалтерського обліку. При цьому в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів вказано, що підприємство може розширювати зазначену класифікацію, поділяючи у групах (підгрупах) основні засоби на власні, орендовані і такі, що перебувають в експлуатації, запасі, оренді, ремонті, на модернізації, реконструкції, добудові, в частковій ліквідації тощо [3].

6. Чинним законодавством передбачено наступні методи нарахування амортизації основних засобів: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості [1].

Такі ж самі методи підприємство має право вибрати в податковому обліку. Метод амортизації підприємство вибирає в залежності від виду основних засобів та порядку його використання.

Окрім цього, підприємство може встановити різні методи нарахування амортизації для різних облікових груп об’єктів основних засобів (крім землі та незавершених капітальних інвестицій).

При нарахуванні амортизації за основними засобами серед п’яти методів нарахування є надто складні, для виконання яких лише економічних знань замало, щоб із найменшим ризиком упроваджувати їх у практику. Для таких розрахунків потрібно знати технічні особливості того чи іншого об’єкту, технологічні умови його експлуатації, вивчити процеси морального старіння та ринок продаж на такі або подібні засоби тощо. Усе це може безпосередньо впливати на строк корисної експлуатації того чи іншого об’єкта основних засобів [5].

7. Вартість об’єктів основних засобів, що відображена в обліку і балансі, може не відповідати їх реальній вартості. Тому підприємства мають право здійснювати переоцінку об’єктів основних засобів. Діючі стандарти не відносять переоцінку до обов’язкових заходів. Тому підприємство самостійно приймає рішення щодо необхідності її проведення. Слід пам’ятати, що коли переоцінюється певний об’єкт основних засобів, треба переоцінити всі об’єкти групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. При цьому об’єкти, що належать до певної групи основних засобів, переоцінюють одночасно, для того щоб уникнути вибіркової переоцінки активів і відображення у фінансовій звітності сум, які є змішанням оцінок на різні дати.

8. Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» у примітках до фінансової звітності наводиться інформація про зміну розміру додаткового капіталу в результаті переоцінки основних засобів та обмеження щодо його розподілу між власниками (учасниками) [1]. Отже, в наказі про облікову політику доцільно вказати обмеження розподілу додаткового капіталу, а саме: розподіляти між засновниками, які виходять із товариства, або не розподіляти.

Висновки. Задля нейтралізації виникаючих помилок рекомендується зазначати комплекс елементів облікової політики в тексті наказу про облікову політику в частині основних засобів, який, на наш погляд, достатньо повно характеризує обліковий процес на підприємстві, враховуючи широкий спектр альтернативних варіантів обліку, та надає повну і системну інформацію всім користувачам. На основі розкриття сутності елементів облікової політики згідно різних нормативних документів, доведено, що можливі й відповідні варіанти їх відображення в наказі.

За результатами дослідження встановлено, що зважене формування облікової політики щодо основних засобів здатне підвищити ефективність управління, досягти поставлених цілей, оптимізувати витрати підприємства. Структурування осіб, зацікавлених в отриманні облікової інформації, визначення сфери її застосування у фінансовому, управлінському обліку, аудиті, аналізі, менеджменті уможливлює використання даного інструменту підвищення якості управління.

 

 

Список використаних джерел

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби»: наказ Міністерства фінансів України  від 27 квітня 2000 р. № 92 зі змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00

2. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку: Наказ Міністерства фінансів України від 29.12.2000 № 356 [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://zakon4.rada.gov.ua.

3. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів //Наказ Міністерства фінансів України від 30.09.2003 № 561[Електронний ресурс] – Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0561201-03

4. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства та внесення змін до деяких наказів Міністерства фінансів України: Наказ Міністерства фінансів України від 27.06.2013 №635.

5.  Рогозян С. М., Рогозян Ю. С. Формування облікової політики підприємства в сучасних умовах / Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля., 2013. № 9 (198). Ч. 2.

6. Щирба М.Т. Облікова політика в системі управлінського обліку: [монографія] / М.Т. Щирба. Тернопіль: ВПЦ «Економічна думка ТНЕУ», 2013. – 340 с.

References

1. Polozhennya (standart) bukhhaltersʹkoho obliku № 7 «Osnovni zasoby»: nakaz Ministerstva finansiv Ukrayiny  vid 27 kvitnya 2000 r. № 92 zi zminamy i dopovnennyamy [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00

2. Metodychni rekomendatsiyi po zastosuvannyu rehistriv bukhhaltersʹkoho obliku: Nakaz Ministerstva finansiv Ukrayiny vid 29.12.2000 № 356 [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu http://zakon4.rada.gov.ua.

3. Metodychni rekomendatsiyi z bukhhaltersʹkoho obliku osnovnykh zasobiv //Nakaz Ministerstva finansiv Ukrayiny vid 30.09.2003 № 561[Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu:https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0561201-03.

4. Pro zatverdzhennya Metodychnykh rekomendatsiy shchodo oblikovoyi polityky pidpryyemstva ta vnesennya zmin do deyakykh nakaziv Ministerstva finansiv Ukrayiny: Nakaz Ministerstva finansiv Ukrayiny vid 27.06.2013 №635.

5.  Rohozyan S. M., Rohozyan YU. S. Formuvannya oblikovoyi polityky pidpryyemstva v suchasnykh umovakh / Visnyk Skhidnoukrayinsʹkoho natsionalʹnoho universytetu im. V. Dalya., 2013. № 9 (198). CH. 2.

6. Shchyrba M.T. Oblikova polityka v systemi upravlinsʹkoho obliku: [monohrafiya] / M.T. Shchyrba. Ternopilʹ: VPTS «Ekonomichna dumka TNEU», 2013. – 340 s.