EN



ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ САМОУПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ФАХІВЦІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ


УДК 331.5

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ САМОУПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ФАХІВЦІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

 

DOI: 10.36994/2707-4110-2021-5-32-9

 

Танцюра А.В., аспірант кафедри управління та адміністрування, Університет «Україна»[1]

 

Анотація. Подано визначення понять «самоуправління» і «управління», проведено їх порівняння за критеріями ефективності і складності. Висвітленні теоретичні основи самоуправління в сфері економіки праці і соціально-трудових відносин фахівців закладів загальної середньої освіти.

Ключові слова: праця, економіка праці, соціально-трудові відносини управління,  самоуправління,  фахівці, заклад загальної середньої  освіти

.

 

THEORETICAL BASICS OF SELF-MANAGEMENT IN THE SPHERE OF LABOR ECONOMICS AND SOCIAL AND LABOR RELATIONS OF SPECIALISTS IN GENERAL SECONDARY EDUCATION INSTITUTIONS

Tansyura A. V., graduate student of the Department of Management and Administration, University "Ukraine"

 

Abstract. Definitions of the concepts of "self-management" and "management" are provided, and their comparison is made according to the criteria of efficiency and complexity. The theoretical foundations of self-management in the field of labor economics and social-labor relations of specialists of general secondary education institutions are highlighted.

Keywords: work, labor economics, social and labor relations, management, self-management, specialists, institution of general secondary education.

 

Постановка проблеми. Формування системи самоуправління працею, обумовлює необхідність суттєвих змін в системі управління фахівців основних рівнів і сфер професійної діяльності. Ця необхідність визначається  суттєвим збільшенням насиченості управлінської інформації на основних рівнях і об’єктах управління: підприємствах, установах, організаціях, основних сфер діяльності: будівництво, промисловість, транспорт, наука, освіта тощо.

Це набуває особливого значення в закладах загальної середньої освіти (ЗЗСО), де насиченість трудових процесів досягає, а інколи і перевищує здатність основних категорій працівників ЗЗСО: директорів, вчителів, методистів раціонально використовувати її, та майже вичерпанням можливостей зовнішнього стимулювання підвищення ефективності інформаційної насиченості їх праці.

В зв’язку з цим керівники  ЗЗСО: змушені переходити від технологій, орієнтованих на нівелювання особистісних характеристик підпорядкованих ним фахівців до максимально раціонального використання їх індивідуальності, делегування фахівцям повноважень та відповідальності. Нині активізація праці фахівців ЗЗСО в багатьох випадках забезпечується демократизацією управління та активізацією творчої функції їх  саморозвитку і самовдосконалення. Для реалізації цієї функції  фахівців ЗЗСО необхідно  залучати до самостійного прийняття  управлінських рішень, створення їм можливостей для поповнення і розвитку професійних знань, умінь і навичок. В сучасних умовах особливо важливим аспектом є опанування фахівцями і особливо керівниками ЗЗСО такого сучасного інструментарію активізації їх праці, як самоуправління. Оскільки цей важливий аспект управління не має належного  теоретичного обґрунтування і недостатньо забезпечений науково-практичними рекомендаціями, об’єктом дослідження в даній статті обрано систему самоуправління в сфері  праці і соціально-трудових відносин  фахівців ЗЗСО.

Аналіз останніх публікацій. Значний внесок у дослідження різних аспектів проблеми  економіки праці і соціально-трудових відносин в контексті управління зробили відомі українські вчені-економісти і педагоги О.І.  Амоша, О.Ф. Новікова, В.П. Антонюк та ін.. [1], О.А. Грішнова [2], А.М. Колот [3], А.М. Колот та ін.. [4], Ю.М. Комар, Л.Г. Шморнун, Р.Г. Дубас [5], Г.В. Назарова [6] та багато інших дослідників.  

    Систематизація праць зазначених та інших науковців дозволяє зробити висновок, що  теоретичні та прикладні аспекти проблеми економіки праці і соціально-трудових відносин в контексті управління висвітлені достатньо повно і на  належному рівні.

Разом з тим, значно менше висвітлені наукові і навчально-методичні праці  вітчизняних вчених-економістів і педагогів, в яких узагальнено підходи до визначення суті і особливостей самоуправління в різних сферах праці і соціально-трудових відносин, зокрема: в сфері організації праці менеджера:  Л.В.,  Балабанова, О.В. Сардак [7],  М.Д. Виноградський та ін..  [8],  в сфері  самоуправління навчанням студенів ЗВО:  Ю.М. Комар, О.С. Поважний, С.Ю. Комар  [9, 10], О. А. Коновал [11], В.И.  Мусиенко-Репская [12].

Таким чином, в наукових і навчально-методичних працях вчених-економістів і педагогів лише частково висвітлені теоретичні основи  самоуправління в сфері економіки праці і соціально-трудових відносин фахівців ЗЗСО. Це обумовлює необхідність проведення поглиблення аналізу теоретичних основ самоуправління фахівців ЗЗСО в зазначеній сфері  економічної діяльності.

Метою статті полягає у висвітленні  теоретичних основ самоуправління в сфері економіки праці і соціально-трудових відносин фахівців закладів загальної середньої освіти.

Виклад основного матеріалу. Визначення поняття «самоуправління», уточнення його суті і особливостей, встановлення етапів виникнення, становлення і розвитку обумовлює необхідність  розкриття  змісту його  двох складових: «само» і «управління»

Для визначення поняття «самоуправління» було взято за основу його дві складові «само» і «управління». Само - перша складова частина складних слів, що позначає: спрямованість дії (названого в другій частині слова) на самого себе; здійснення дії самостійно або автоматично. У цьому випадку поняття «само» відображає той очевидний факт, що на відміну від власне «управління» в цілому, його об’єкт і суб’єкт органічно поєднані між собою. В системі соціального управління таке поєднання об'єкта і суб'єкта означає самоуправління, яке постає як процес перетворення людини, трудового колективу з об'єкта управлінської діяльності в її суб'єкт. Це особливий варіант організації управління, коли кожен з об'єктів (індивідів чи груп індивідів) сам вирішує питання в межах відведених йому повноважень, розподілу ресурсів, виконуємих функцій тощо.

Поняття  «управління» - визначається як процес впливу суб’єкта на  об’єкт управління - фахівця сукупності принципів, методів і форм управління, які в комплексі забезпечують процес, науку і мистецтво управління його діяльністю для досягнення кінцевих результатів. Слід  враховувати, що процес управління відносно простий, тому що  відбувається в умовно розімкненій системі з очевидним характером зв’язків між суб’єктом і об’єктом управління - фахівцем, при цілеспрямованому управлінському впливі  на  фахівця  задля досягнення спільної кінцевої мети в умовах  їх процесуальної взаємодії. На відміну від поняття «управління» поняття  «самоуправління» набагато складніше, тому що у ньому суб’єкт і об’єкт  збігаються, тобто фахівець  одночасно  є суб’єктом і об’єктом управління.  У цьому разі відбувається достатньо складний процес впливу фахівця на самого себе, в умовно замкненій  системі управління, де  він одночасно є  суб'єктом і об'єктом  управління, з латентним (невидимим) для зовнішнього оточення характером зв’язків при  відсутності безпосереднього зовнішнього контролю, а досягнення мети здійснюється фахівцем самостійно, відповідно до своїх можливостей.

Поняття «самоуправління» працею фахівців ЗЗСО  є складовою системи управління працею фахівців ЗЗСО, унікальні властивості якої дозволяють  віднести  її до класу систем найвищого рівня за критеріями ефективності і складності.

Порівняння понять «управління» і «самоуправління» дозволяє зробити важливий висновок що «самоуправління», є найскладнішою і найважливішою складовою  в системі управління  працею фахівців ЗЗСО, яка забезпечує її життєдіяльність, стійкість і результативність відтворювальних процесів. В цьому полягає винятково важлива  роль і місце  самоуправління в системі управління працею  фахівців ЗЗСО.

Щоб ефективно управляти  керівник ЗЗСО в першу чергу повинен  опанувати процес, науку і мистецтво управління самим собою. Самоуправління в сфері економіки праці і соціально-трудових відносин допомагає керівнику ЗЗСО: раціонально організовувати свою працю і працю підпорядкованих йому фахівців; реалізовувати професійні та життєві цілі; уникати стресових ситуацій; підвищувати працездатність; отримувати задоволення від виконуваної роботи.

Одним із головних завдань кожного успішного керівника ЗЗСО в сучасних умовах розвитку сфери економіки праці і соціально-трудових відносин є безперервний індивідуальний саморозвиток саме тому, що організації в цілому не спроможні контролювати цей процес.

В свою чергу керівник ЗЗСО виконує дуже важливу функцію в розвитку сфери економіки праці і соціально-трудових відносин і соціально-економічному розвитку суспільства в цілому та кожного фахівця зокрема. Важливим напрямом подальшого успішного розвитку сфери  економіки праці і соціально-трудових відносин є активізація і розвиток системи самоуправління професійною діяльності керівників і підпорядкованих ним фахівців, як  сучасного ефективного інструментарію активізації їх праці. 

В методологічному плані самоуправління працею керівників і  фахівців ЗЗСО по своєму соціально-економічному статусу одночасно є важливим науковим напрямом і сучасною комплексною навчальною дисципліною  фундаментально-прикладного характеру. Із створених недавно наукових напрямів і навчальних дисциплін самоуправління межує з акмеологією, предметом якої є вивчення об’єктивних та суб’єктивних чинників, які сприяють і не сприяють досягненню вершин розвитку людини; праксеологією, яка вивчає загальну теорію людської діяльності. Також самоуправління виступає як системоутворюючий чинник інтеграції різних наукових знань (філософії, біології, соціології, психології, економіки, кібернетики тощо), необхідних сучасній людині для вирішення практичних задач.

Аналіз літературних джерел, в яких висвітлені окремі аспекти проблеми управління працею, дозволяє виявити кілька підходів уже в розумінні самоуправління: самоуправління як організаційно-координуюча діяльність в умовах нестійкого, в основному тривимірного (час, простір, феномен), простору в умовах самоорганізації людського фактора, як кінцевого феномену, само реалізованого у формі слабко структурованих горизонтальних систем і структур; самоуправління як саморозвиток особистості фахівця, «як особиста тектологія» (за В.Карпічевим) [16],   самоуправління як адаптивно-розвиваюча концепція (за Г.В. Єльниковою і Н.П.Лукашевичем) [17], самоуправління як функція керівника (за В.В. Распоповим) [18].

У наукових працях, присвячених вивченню самоуправління, це поняття розглядається в аспекті особистих технологій соціально-психологічного управління.

З позицій внутрішньо орієнтованих особистих технологій В.Ф. Токарєв виділяє п’ять систем самоуправління: саморегуляцію, аналіз, адаптацію, раціоналізацію й розвиток особистості. При цьому саморегуляція розглядається як управління собою на підсвідомому рівні, аналіз - як постійна оцінка своїх дій і здібностей, адаптація - як засіб, раціоналізація - як вдосконалення своїх дій і розвиток - як свідома зміна самого себе [19].

 Виходячи з такого розуміння самоуправління - це самостійність і особисте управління самим собою [19, с. 22]. Реалізація цього управління має базуватися на дванадцяти принципах: «заглиблення» системи, спрямованість самоорганізації, штучне начало, ресурсна підтримка, поєднання стрибкоподібних та еволюційних процесів, паралельність, концептоємність, віртуальність, двоїстість самоуправління, додатковість самоуправління і дигітальністъ [19].

Метою самоуправління працею  є перетворення  особистості фахівця, економія його часу, виявлення і використання власних можливостей, проектування зовнішнього середовища, виявлення і аналіз уроків власного досвіду, раціональна самоорганізація  праці  організація самодіяльності.

Базовим рівнем системи самоуправління працею є особиста ефективність, на основі якої здійснюється ефективне управління власними ресурсами: час, простір, комунікації, фінанси, інформація. Особиста ефективність або ефективна діяльність фахівця неможлива без досягнення певного рівня розвитку шляхом саморозвитку. Саморозвиток (індивідуальний розвиток) - процес, у рамках якого людина набуває здатність захищати себе, управляти поточними подіями, формувати позитивні стосунки з навколишнім світом і управляти внутрішньою мотивацією. Процес саморозвитку здійснюється шляхом подолання перешкод і розвитку особових якостей, сприяючих досягненню поставлених цілей і завдань (воля, наполегливість, стресостійкість, уміння впливати на людей і тому подібне). У цьому процесі поєднуються наступні складові:

- особовий розвиток (особове зростання);

- інтелектуальний розвиток;

- професійний (кваліфікаційний) розвиток;

- підтримка фізичного стану (оздоровлення).

Система самоуправління працею ґрунтується на реалізації наукових підходів в сфері: планування діяльності, взаємодії і інтеграції власної роботи в систему зовнішнього оточення, навчання і саморозвиток, наукова організація праці, моніторингу змісту власної роботи і її результатів, контролю відповідності особистої роботи вимогам зовнішнього і внутрішнього середовища, стимулювання власної діяльності. 

Систему самоуправління можна представити у вигляді вимог до якостей фахівця, здатного управляти самим собою. Дані вимоги показують, що мистецтво керувати собою складається з семи основних блоків особистих якостей:

- особиста організованість як здатність жити і працювати за системою;

- самодисципліна як уміння тримати себе в руках, керувати своєю поведінкою;

- знання техніки особистої роботи як знання правил і прийомів особистої роботи й уміння ними користуватися;

- емоційно-вольовий потенціал як       здатність керувати своєю волею;

- здатність робити себе здоровим як хороший стан здоров’я, гігієна розумової праці;

- здатність формулювати і реалізовувати життєві цілі як уміння формулювати і домагатися реалізації життєвих цілей;

- особистий самоконтроль як здатність контролювати процеси і результати своєї діяльності.

Необхідно підкреслити, що основна проблема самоуправління працею полягає не стільки в недоліку знань про його методи, скільки в недостатньому чи незадовільному застосуванні цих методів або відсутності здатності до саморозвитку.

Висновки. На основі вище викладеного матеріалу дослідження можна зробити наступні висновки:  «самоуправління» є важливою складовою системи управління працею фахівців ЗЗСО, яка забезпечує її життєдіяльність, стійкість і результативність відтворювальних процесів. Унікальні властивості самоуправління  дозволяють  віднести  його  до класу систем найвищого ієрархічного рівня за критеріями ефективності і складності.  В цьому полягає винятково важлива  роль і місце самоуправління в системі управління працею  фахівців ЗЗСО.

Активізація і розвиток теоретичних основ самоуправління професійною діяльністю керівників і  фахівців ЗЗСО,  є важливою умовою  подальшого вдосконалення сфери економіки праці і соціально-трудових відносин.

Впровадження системи самоуправління працею необхідно розпочинати з всебічної діагностики трудового колективу та особливостей праці фахівців ЗЗСО, де він запроваджується. Це дозволить сформулювати до­сяжні цілі, визначити, в яких колективах і якими шляхами розвивати систему самоуправління. Регулярний моніторинг рівня розвитку та ефективності самоуправління фахівців ЗЗСО, дозволить генерувати і впроваджувати адекватні методи розвитку та регулювання цього процесу.

Список використаних джерел

  1. Якість трудового потенціалу та управління трудовою сферою в Україні: соціальна експертиза: Монографія / О. І. Амоша, О. Ф. Новікова, В. П. Антонюк, Л. В. Шаульська та ін. / НАН України, Ін-т економіки промисловості. — Донецьк, 2006. — 208 с.
  2. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: практикум: навч. посіб. / О. А. Грішнова, О. М. Білик. – Київ : Знання, 2012. – 286 с.
  3. Колот А. М. Соціально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку : монографія / А. М. Колот. — К. : КНЕУ, 2010. — 251 с.
  4. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / А. М. Колот [та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук., проф. А. М. Колота. – Київ : КНЕУ, 2009. – 711 с.
  5. Комар Ю.М., Шморгун Л.Г., Дубас Р.Г. Теоретико-методологічні основи формування  концептуальної атрибутивної моделі творчого управління  у сфері праці с. 593 – 602. The 5th International scientific and practical conference “Scientific achievements of modern society” (January 8-10, 2020) Cognum Publishing House, Liverpool, United Kingdom. 2020. 1177 p.  
  6. Економіка праці : навчальний посібник [електронний
    ресурс] / за заг. ред. Г. В. Назарової. – Харків : ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2019. – 330 с.

7. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Організація праці менеджера: Підручник. – 2-е видання, перероблене та доповнене. – Київ: ВД «Професіонал», 2007. – 416 с.

8. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Організація праці менеджера:  Навч. Пос. -  К., 2002. 518 с.

9. Комар Ю.М, Поважний О.С., Комар С.Ю. Основи навчання студента В 4-х кн. – Кн. 1 Самоуправління навчанням Навч.-метод. малоформатний  посібник. У 2 ч.  Ч. 1. Анотований конспект лекцій /За заг. ред. д.е.н проф.   Дорофієнка В.В. – 3-тє вид., допов.  Донецьк  ВІК, 2009. – 313 с.

 10. Комар Ю.М., Поважний О.С., Комар  С.Ю. Основи навчання студента В 4-х кн.  – Кн. 1 Самоуправління навчанням Ч. 2 Зміст практичних  занять і методичні рекомендації до їх виконання. Навч.-метод. малоформатний  посібник.  /За заг. ред. д.е.н проф. Дорофієнка В.В. – 3-тє вид., допов. Донецьк ВІК, 2009. – 181с.

11. Коновал О. А., та інші Теорія і практика організації самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів: Монографія. Кол. авторів / ред. проф. О. А. Коновала. – Кривий Ріг: Книжкове видавництво Киреєвського, 2012. – 380 с. http://elibrary.kdpu.edu.ua/bitstream/0564/971/1/cc_stryuk.pdf 

12. Мусиенко-Репская В.И. Подготовка студентов к педагогическому самоменеджменту в будущей профессиональной деятельности Монография  Изд-во: ООО Лерадрук, 2013. 199 с. http://odma.edu.ua/rus/science/publication/78

13. Ожегов С.П. Словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. И.Ю. Шведовой. –  23 – е  изд. Испр. – М.: Рус. яз.., 1990. – 917 с.

14. Викіпедія вільна енциклопедія Управління [Електронний ресурс]. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/

15. Викіпедія вільна енциклопедія Самоуправління [Електронний ресурс]. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/

16. Карпичев В. Самоменеджмент (Введение в проблему) / В. Карпичев // Проблемы теории и практики управления. - 1994. - № 5. - С.103-107

17. Лукашевич Н.П. Теория и практика самоменеджмента : Учебн. пособ. / Н.П. Лукашевич. - К. : МАУП, 1999. – 360 с.

18. Распопов В.В. Самоменеджмент как фактор повышения эффективности менеджмента частных промышленных предприятий : Дис… канд. экон. наук: 08.00.05 / Челябинский государственный университет. – Челябинск : 2002. – 193 с.

19. Токарев В.Ф. Самоменеджмент: методология и практика / В.Ф. Токарев. - Нижний Новгород : Из-во НГЛУ им. Н.А.Добролюбова, 1999. – 136 с.

Reference

1. Yakistʹ trudovoho potentsialu ta upravlinnya trudovoyu sferoyu v Ukrayini: sotsialʹna ekspertyza: Monohrafiya / O. I. Amosha, O. F. Novikova, V. P. Antonyuk, L. V. Shaulʹsʹka ta in. / NAN Ukrayiny, In-t ekonomiky promyslovosti. — Donetsʹk, 2006. — 208 s.

2. Hrishnova O. A. Ekonomika pratsi ta sotsialʹno-trudovi vidnosyny: praktykum: navch. posib. / O. A. Hrishnova, O. M. Bilyk. – Kyyiv : Znannya, 2012. – 286 s.

3. Kolot A. M. Sotsialʹno-trudova sfera: stan vidnosyn, novi vyklyky, tendentsiyi rozvytku : monohrafiya / A. M. Kolot. — K. : KNEU, 2010. — 251 s.

4. Ekonomika pratsi ta sotsialʹno-trudovi vidnosyny: pidruchnyk / A. M. Kolot [ta in.]; za nauk. red. d-ra ekon. nauk., prof. A. M. Kolota. – Kyyiv : KNEU, 2009. – 711 s.

5. Komar YU.M., Shmorhun L.H., Dubas R.H. Teoretyko-metodolohichni osnovy formuvannya kontseptualʹnoyi atrybutyvnoyi modeli tvorchoho upravlinnya u sferi pratsi s. 593 – 602. The 5th International scientific and practical conference “Scientific achievements of modern society” (January 8-10, 2020) Cognum Publishing House, Liverpool, United Kingdom. 2020. 1177 p.

6. Ekonomika pratsi : navchalʹnyy posibnyk [elektronnyy resurs] / za zah. red. H. V. Nazarovoyi. – Kharkiv : KHNEU im. S. Kuznetsya, 2019. – 330 s.

7. Balabanova L.V., Sardak O.V. Orhanizatsiya pratsi menedzhera: Pidruchnyk. – 2-e vydannya, pereroblene ta dopovnene. – Kyyiv: VD «Profesional», 2007. – 416 s.

8. Vynohradsʹkyy M.D., Vynohradsʹka A.M., Shkanova O.M. Orhanizatsiya pratsi menedzhera: Navch. Pos. - K., 2002. 518 s.

9. Komar YU.M, Povazhnyy O.S., Komar S.YU. Osnovy navchannya studenta V 4-kh kn. – Kn. 1 Samoupravlinnya navchannyam Navch.-metod. maloformatnyy posibnyk. U 2 ch. CH. 1. Anotovanyy konspekt lektsiy /Za zah. red. d.e.n prof. Dorofiyenka V.V. – 3-tye vyd., dopov. Donetsʹk VIK, 2009. – 313 s.

10. Komar YU.M., Povazhnyy O.S., Komar S.YU. Osnovy navchannya studenta V 4-kh kn. – Kn. 1 Samoupravlinnya navchannyam CH. 2 Zmist praktychnykh zanyatʹ i metodychni rekomendatsiyi do yikh vykonannya. Navch.-metod. maloformatnyy posibnyk. /Za zah. red. d.e.n prof. Dorofiyenka V.V. – 3-tye vyd., dopov. Donetsʹk VIK, 2009. – 181s.

11. Konoval O. A., ta inshi Teoriya i praktyka orhanizatsiyi samostiynoyi roboty studentiv vyshchykh navchalʹnykh zakladiv: Monohrafiya. Kol. avtoriv / red. prof. O. A. Konovala. – Kryvyy Rih: Knyzhkove vydavnytstvo Kyreyevsʹkoho, 2012. – 380 s. http://elibrary.kdpu.edu.ua/bitstream/0564/971/1/cc_stryuk.pdf

12. Musyenko-Repskaya V.Y. Podhotovka studentov k pedahohycheskomu samomenedzhmentu v budushchey professyonalʹnoy deyatelʹnosty Monohrafyya Yzd-vo: OOO Leradruk, 2013. 199 s. http://odma.edu.ua/rus/science/publication/78

13. Ozhehov S.P. Slovarʹ russkoho yazyka: 70 000 slov / Pod red. Y.YU. Shvedovoy. – 23 – e yzd. Yspr. – M.: Rus. yaz.., 1990. – 917 s.

14. Vykipediya vilʹna entsyklopediya Upravlinnya [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: uk.wikipedia.org/wiki/

15. Vykipediya vilʹna entsyklopediya Samoupravlinnya [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu: uk.wikipedia.org/wiki/ 1

6. Karpychev V. Samomenedzhment (Vvedenye v problemu) / V. Karpychev // Problemy teoryy y praktyky upravlenyya. - 1994. - № 5. - S.103-107

17. Lukashevych N.P. Teoryya y praktyka samomenedzhmenta : Uchebn. posob. / N.P. Lukashevych. - K. : MAUP, 1999. – 360 s.

18. Raspopov V.V. Samomenedzhment kak faktor povyshenyya éffektyvnosty menedzhmenta chastnykh promyshlennykh predpryyatyy : Dys… kand. ékon. nauk: 08.00.05 / Chelyabynskyy hosudarstvennyy unyversytet. – Chelyabynsk : 2002. – 193 s.

19. Tokarev V.F. Samomenedzhment: metodolohyya y praktyka / V.F. Tokarev. - Nyzhnyy Novhorod : Yz-vo NHLU ym. N.A.Dobrolyubova, 1999. – 136 s.

Науковий журнал «Вісник Університету «Україна»
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України