КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОЦІНКА ЇХ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ
УДК 334.7 :633/635
КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОЦІНКА ЇХ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ
DOI: 10.36994/2707-4110-2022-6-33-05
Захарчук О.В., д.е.н., професор, завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»
Завальнюк О.І., завідувач сектору науково-економічних досліджень, Український інститут експертизи сортів рослин
Маляр Д.М., магістр, Університет «Україна»
Анотація. Мета статті – вивчення особливостей кредитування підприємств та оцінка їх кредитоспроможності для ефективного функціонування.
Методика дослідження. У процесі дослідження використано методи: системного аналізу та узагальнення (для вивчення і узагальнення поняття «кредит»), статистичний (для відображення особливостей формування кредиту та оцінки їх кредитоспроможності), аналізу рядів динаміки, структурних зрушень (для аналізу й виявлення тенденцій формування кредитів підприємства), порівняння (зіставлення економічних показників кредитоспроможності).
Результати дослідження. Проаналізовано та систематизовано наукові підходи до використання кредиту як самостійного чинника фінансування економічного розвитку, що зумовлює потребу наукового обґрунтування його сутності. Розкрито сутність і необхідність кредиту, яка зумовлена існуванням товарно-грошових відносин, передумовою якої є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що визначають необхідність кредиту, — коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб, за обставин, що в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність вирішується за допомогою кредиту та його оцінки. Здійснено оцінку сучасного рівня кредитоспроможності через різні методики оцінки кредитоспроможності, які забезпечують аналіз всіх параметрів діяльності підприємства та дозволяють достовірно визначити рівень кредитоспроможності.
Елементи наукової новизни. Обґрунтовано теоретичні засади необхідності та важливості формування кредиту підприємств та оцінки їх кредитоспроможності у ринкових умовах господарювання.
Практична значущість. Одним із напрямів удосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника, пропонуємо враховувати ризики за позабалансовими операціями. Ці операції часто використовуються для зменшення витрат, що пов’язані з вимогами обов’язкових резервів, достатності капіталу та іншими нормативами, які банки висувають до суб’єктів господарювання. Необхідно зазначити, що позабалансові інструменти, наприклад гарантії чи акредитиви, а також похідні фінансові інструменти (ф’ючерси, опціони) не обліковуються, як активи чи пасиви, при цьому вони створюють додатковий ризик банківським установам.
Ключові слова: виробництво; кредит; витрати; кредитоспроможність; підприємство; продукція; матеріальні ресурси.
LENDING OF TV ENTERPRISES ASSESSMENT OF THEIR CREDIT CAPACITY
Zakharchuk Оlexandr, Doctor of Economics, Professor, Head of the Department of Investment and Logistics, National Research Center "Institute of Agrarian Economics"
Zavalnyuk Oleksandr, Head of the Sector of Scientific and Economic Research, Ukrainian Institute of Plant Variety Examination
Malyar D.M., Master, University "Ukraine"
Summary. The purpose of the article is to study the peculiarities of lending to enterprises and assess their creditworthiness for effective functioning.
Research methodology. In the research process, the following methods were used: systematic analysis and generalization (to study and generalize the concept of "credit"), statistical (to reflect the features of credit formation and assess their creditworthiness), analysis of dynamic series, structural shifts (to analyze and identify trends in the formation of enterprise loans), comparison (comparison of economic indicators of creditworthiness).
Research results. Scientific approaches to the use of credit as an independent factor in financing economic development are analyzed and systematized, which leads to the need for scientific substantiation of its essence. The essence and necessity of the loan is revealed, which is determined by the existence of commodity-money relations, the prerequisite of which is the availability of current or future income of the borrower, and the specific reasons that determine the necessity of the loan are fluctuations in the need for funds and sources of their formation, both in legal and in individuals, under the circumstances that some of them have funds released, while others do not have enough of them. This contradiction is solved with the help of credit and its evaluation. An assessment of the current level of creditworthiness was carried out through various methods of creditworthiness assessment, which provide an analysis of all parameters of the enterprise's activity and allow to reliably determine the level of creditworthiness.
Elements of scientific novelty. The theoretical foundations of the necessity and importance of the formation of enterprise credit and the assessment of their creditworthiness in market economic conditions are substantiated. Practical significance. One of the ways to improve the assessment of the borrower's creditworthiness is to consider the risks of off-balance sheet transactions. These operations are often used to reduce costs associated with reserve requirements, capital adequacy and other standards that banks impose on business entities. It should be noted that off-balance sheet instruments, such as guarantees or letters of credit, as well as derivative financial instruments (futures, options) are not accounted for as assets or liabilities, while they create additional risk for banking institutions.
Keywords: production; credit; costs; solvency; enterprise; product; material resources.
Постановка проблеми. В умовах сучасних кризових економік, поглиблення глобалізаційних процесів, нових викликів і загроз питання щодо розкриття сутності і значення кредиту набувають все більшої актуальності, тому одним з головних завдань реформування національних економік є необхідність аналізу та систематизації наукових підходів до використання кредиту як самостійного чинника фінансування економічного розвитку, що зумовлює потребу наукового обґрунтування його сутності. Це, в свою, чергу, сприятиме реальному та адекватному розумінню ролі банківських установ, кредитних спілок, кооперативів, лізингових компаній та інших інституцій як головних кредиторів національної економіки.
Кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Тому в економічній теорії упродовж кількох століть вітчизняними й зарубіжними економістами ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі.
Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин, передумовою його виникнення є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що визначають необхідність кредиту, — коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб, за обставин, що в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність вирішується за допомогою кредиту та його оцінки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різнобічні аспекти становлення і розвитку кредитних відносин розглядалися такими вченими як: Ф. Кене, Ф. Беконом, М. Бунге, М. Туган-Барановським, К. Марксом, А. Смітом та сучасними науковцями: І. Лютим, В. Базилевичем, Н. Версаль, В. Сидоренком, М. Хмелярчук, Г. Миськів та іншими.
Дослідженню теорії кредиту присвячені праці багатьох вітчизняних і зарубіжних економістів, серед яких А. Поддєрьогін, О. Барановський, О. Вовчак, Б. Івасів, О. Колодізєв, С. Мочерний, Р. Міллер, С. Реверчук, М. Савлук та інші. Вони збагатили економічну науку глибокими, фундаментальними ідеями, які стали чинником нових світоглядних орієнтацій. Однак, незважаючи на численні наукові розробки, проблема переосмислення сутності (природи) кредиту й надалі залишається актуальною.
Проблемі аналізу кредитоспроможності суб’єктів господарювання комерційними банками присвячено велику кількість наукових публікацій, у яких започатковано вирішення цього питання. Провідне місце в розробці цієї теми належить таким відомим вітчизняним вченим, як Л. Примостка, Р. Тиркало, О. Васюренко, С. Мочерний, Н. Тарасенко, В. Вітлинський, О. Пернарівський, Я. Чайковський, О. Терещенко, В. Галасюк, А. Мороз. Значний внесок у розробку цього питання зробили такі сучасні закордонні економісти: Е. Брігхем, Л. Гапенські, П. С. Роуз, Дж. Сінкі.
Мета статті – вивчення особливостей кредитування підприємств та оцінка їх кредитоспроможності для ефективного функціонування у ринкових умовах господарювання.
Виклад основних результатів дослідження. За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Отже, насамперед, кредит виник і розвивався на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості та засобу обігу, почали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми. За цих умов кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина потреби кредиту. Пізніше, з розвитком товарно-грошових відносин, необхідність у кредиті зумовлювалася не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення – виробництва, споживання.
Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. Сьогодні кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов’язана із заборгованістю одного з учасників такої операції. Специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин пов’язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.
Обов'язковими передумовами виникнення кредитних відносин є забезпечення інтересів сторін кредитної угоди, що досягається через переговори між ними щодо основних умов надання кредиту (розміру і терміну позички, величини позичкового відсотку та порядку його сплати тощо), а також необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому ці учасники мають бути юридично самостійними особами. Фізичні особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду.
Ще однією передумовою кредитних відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит (виручка від реалізації товарів, заробітна плата, пенсія, допомога тощо). Обов’язковою економічною умовою використання кредиту підприємствами є функціонування господарського розрахунку. Наявність періодичної потреби в коштах і джерелах їх формування викликана необхідністю кредиту для капітальних інвестицій підприємства.
Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється мірою розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин. Водночас кредит - це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення. Водночас, виходячи з того, що термін «кредит» походить від латинського слова creditum — позика, найбільш наближеними кредитні відносини є до відносин позичкових, що змушує деяких вчених їх ототожнювати, зводячи кредит лише до різновиду позики. Теоретики економічної науки визначають кредит як рух позичкового капіталу, що здійснюється на засадах строковості, повернення та платності. Тому таке визначення щонайменше може бути використане для аналізу правової сутності кредиту та його форм.
Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається і ускладнюється. В основі його еволюції є постійні вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що потребує підняття на новий рівень відносин між суб’єктами кредитних відносин. Першою формою кредиту, яка мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. У ролі кредиторів виступали заможні громадяни, які позичали власні кошти селянам або ремісникам. В останніх ще не було чіткого розмежування потреб на виробничі та особисті. Тому одержання ними позичок зумовлювалося не стільки виробничими потребами, скільки особистими. Такі позички часто "проїдалися" і не поверталися, внаслідок чого позичальник потрапляв в особисту залежність від кредитора. Роль банків як спеціалізованих інститутів з кредитування суттєво зросла з переходом до капіталістичного виробництва, внаслідок чого відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Саме тоді кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин.
Й. Шумпетер у своїй науковій праці «Теорія економічного розвитку» дійшов висновку, що основним рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні засоби, які є капіталом, оскільки використовуються підприємцями для розширення виробництва. Ототожнивши кредит із капіталом, він оголосив кредит і банки вирішальними чинниками розвитку виробництва, і здатними запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства. Він впритул підійшов до розроблення кредитних методів економічного регулювання.
У вітчизняних та зарубіжних літературних джерелах наводяться ще інші визначення категорії кредиту. І. Гуцал подає таке визначення кредиту: «… термін, що широко вживається щодо операцій або станів, пов’язаних з позичанням грошей, як правило, на короткий термін»; зарубіжні економісти з цього приводу зазначають, що кредит – це «…надання товарів, послуг або коштів в обмін на обіцянку сплати в майбутньому», «…позика в грошовій або товарній формі, що надається кредитором позичальнику на умовах поверненості, частіше всього з виплатою позичальником відсотку за користування позикою». Ю. Шенгер визначав кредит як «необхідну форму розпорядження державою суспільними фондами з метою розвитку економіки, що виражається в плановому, поверненому перерозподілі грошових коштів, обумовленому постійно відновлюваним кругообігом коштів господарства».
Д. Гетманцев визначає кредитні відносини загалом та кредит зокрема як найбільш розроблені правові категорії у правовій науці, з огляду на їх значення у життєдіяльності суспільства. Автор вважає, що кредит виконує по відношенню до банківського права функцію, схожу на ті філософські категорії (фундаментальні поняття), які виражають найбільш істотні закономірні зв'язки і відносини реальної дійсності. Кредит системоутворюючо впливає на банківське право, що виражається в утворенні на підставі цієї категорії цілої низки інших правових понять, широко використовуваних в банківському законодавстві (кредитна спілка, кредитна організація, кредитування, кредитні відносини тощо). Так чи інакше, кредит є настільки широким поняттям, а його окремі вияви набувають подекуди таких незвичних форм, що визначити його сутність та основні ознаки вбачається можливим шляхом аналізу окремих видів та форм кредиту.
Основні ознаки кредитних відносин можна сформулювати так:
– учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;
– кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;
– кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;
– кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;
– економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу; Кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором;
– кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення одержаної в борг вартості і сплати відсотку вони перериваються, проте на макроекономічному рівні вони підтримуються безперервно, як безперервний рух вартості у процесі суспільного відтворення;
– безперервність і платність кредитних відносин визначають їх здатність до капіталізації. Внаслідок чого формується особлива самостійна форма капіталу - позичковий капітал.
Таким чином, ми розглядаємо кредит як невід’ємний елемент економічної системи на різних етапах її розвитку, як інструмент забезпечення розширеного відтворення і безперервності фінансування інвестиційних процесів в реальній економіці. Саме це виступає методологічною основою дослідження кредитного ринку і його інструментів. У своїх проявах кредит розмаїтий, тому в теорії і на практиці розрізняють цілий ряд форм і видів кредиту. Їм властиві свої особливості. З розвитком людського суспільства чільне місце займає та чи інша форма або навіть вид кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку людства кредит відіграє досить важливу роль.
Огляд матеріалів різних досліджень та публікацій показує, що в економічній теорії є багато методик оцінки кредитоспроможності позичальників, однак до цього часу не розроблено єдиної загальноприйнятої науково обґрунтованої методики. Високий рівень кредитоспроможності підприємства характеризує у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його у чітко визначений термін відповідно до кредитної угоди. Перед тим як затвердити видачу кредиту підприємству-позичальнику та укласти кредитну угоду фінансова установа має впевнитися, що виданий кредит буде погашено. Адже відповідно до принципів кредитування виданий кредит має:
– бути погашеним у визначений в угоді термін;
– отриманий кредит має бути використаний за своїм цільовим призначенням;
– отримання кредиту відбувається на платній основі, окрім повернення кредиту, позичальник має сплатити відсотки за його користування;
– надання кредиту має бути забезпечене;
– вся сума кредиту має бути повернена кредитору.
Отже, оцінка кредитоспроможності має важливе значення, як для кредитора, адже захищає його від надання кредитів підприємствам-банкрутам або фінансово нестійким підприємствам, так і для позичальника, адже дає можливість уявити його здатність вчасно розрахуватися зі своїми боргами.
Мета здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для фінансової установи, що надає кредит, є мінімізація кредитних ризиків, вчасне попередження отримання кредитів підприємством у кризовому фінансовому становищі. Надання кредитів підприємствам, що не зможуть вчасно розрахуватися за тілом кредиту та відсотками за ним, погіршують якість кредитного портфелю, призводить до збитків банківської установи. Саме тому багато часу в банках відводиться на розробку ефективних методик оцінювання кредитоспроможності підприємств-позичальників.
Гудзь О.Є. зазначає, що перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позички, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком. Тож підприємствам, що користуються кредитними ресурсами також доцільно впроваджувати у систему внутрішнього контролю системи розрахунків із банків – оцінку своєї кредитоспроможності.
Методики оцінки кредитоспроможності суб’єкту господарювання різняться набором інструментів. Методика НБУ полягає в розрахунку інтегрального показника, формула якого залежить від розміру підприємства та галузі функціонування. Встановлення категорії якості кредиту на основі класу та стану обслуговування боргу. Методика Бівера відносить підприємства до категорій (стійке підприємство, за рік до банкрутства, за 5 років до банкрутства) за результатами оцінки відповідних коефіцієнтів. Отже, існують різні методики оцінки кредитоспроможності, проте жодна з методик не може забезпечити аналіз всіх параметрів діяльності підприємства, які дозволили б достовірно визначити рівень кредитоспроможності. Тож необхідно здійснювати дослідження кредитоспроможності за комплексною методикою, яка буде включати різні групи показників. Адже оцінку кредитоспроможності в системі внутрішнього контролю підприємства доцільно здійснювати за різними напрямками, тобто включати аналіз і кількісних, і якісних параметрів. Кількісні параметри оцінки включають аналіз фінансового стану підприємства та рівня його прибутковості. В той час, як якісні параметри, оцінюють якість управління, репутацію, досвід роботи, фактори ринку функціонування, особливості виробництва, збуту продукції та інше. Кожне підприємство значно відрізняється один від одного за специфікою діяльності, рівню менеджменту, маркетингу, тому розробка методики оцінки кредитоспроможності в системі внутрішнього контролю підприємства має включати аналіз всіх цих процесів на підприємстві.
Методики аналізу і система показників кредитоспроможності потенційного позичальника, що використовуються комерційними банками, досить різноманітні. Умовно їх можна розбити на класифікаційні (статистичні) методи оцінки та комплексний аналіз кредитоспроможності.
Вітчизняний та зарубіжній банківський досвід свідчить про відмінні методи оцінки кредитоспроможності позичальника, що обумовлюється різними рівнями економічного розвитку країн та характерними особливостями здійснення господарської діяльності на окремих територіях держав. Згідно з класифікацією, яка запропонована професором І. В. Вишняковим, підходи до оцінки кредитоспроможності можна поділити на класифікаційні моделі та моделі на базі комплексного аналізу. З класифікаційних моделей виділяють прогнозні (дозволяють ранжувати позичальників залежно від загрози їх банкрутства) та рейтингові (дозволяють групувати позичальників залежно від їх категорії, яка ґрунтується на розрахованій групі фінансово-економічних показників).
Рейтингові оцінки дозволяють спрогнозувати здійснення в строк майбутніх платежів за кредитом, ліквідність і реальність оборотних активів, оцінити загальний фінансовий стан позичальника, а також дають можливість ви-значити межі зниження обсягу прибутку, в яких здійснюється погашення кредиту. Перевагами рейтингових моделей є їх простота, здатність розрахувати оптимальне значення за частковими показниками, здатність ранжування позичальників за результатами, комплексний підхід до оцінки кредитоспроможності (використовувані показники характеризують підприємства з різних боків діяльності позичальника).
Прогнозні моделі, які ми отримуємо завдяки використанню статистичних методів, використовуються для оцінки “якості” потенційних позичальників. При множинному дискримінантному аналізі використовується дискримінантна функція (Z), яка враховує коефіцієнти регресії та фактори, які характеризують фінансовий стан позичальника, в тому числі фінансові показники.
Коефіцієнти регресії розраховуються за вибіркою підприємств, які вже збанкрутілі, чи вижили останнім часом. Якщо Z – оцінка підприємства знаходиться ближче до показника середньої фірми – банкрута, то за умови подальшого погіршення її фінансового стану вона збанкрутує. Складність полягає в тому, що не завжди можна знайти достатню кількість збанкрутілих підприємств однієї галузі для розрахунку коефіцієнта регресії. Найбільш відомі моделі множинного дискримінантного аналізу – це моделі Альтмана та Чессера, М.А. Федотової, Р.С. Сайфуліна, О.О. Терещенко.
Окрім моделей прогнозування вірогідності банкрутства позичальника, можуть бути використані спрощені моделі оцінки кредитоспроможності, які ґрунтуються на певній групі показників. При класифікації кредитів може бути використана модель CART. Це не параметрична модель, основні переваги якої полягають у здатності широкого використання, доступності для розуміння та легкості розрахунків, але ж при побудові використовуються складні статистичні методи. Недоліки класифікаційних моделей полягають в тому, що вони зосереджені на кількісних показниках, тобто не враховується вплив “якісних” показників, висока чутливість до недостовірності даних, громіздкість при використанні статистичних галузевих даних, вільний вибір системи показників. Ці моделі лише частково можуть дати висновки кредитним експертам про можливість надання кредиту позичальнику.
У рамках комплексних моделей аналізу можливе використання як кількісних, так і якісних характеристик позичальника. У практиці банків США використовується методика “CAMPARI” (яка полягає у виділенні з кредитної заявки та прилеглих фінансових документів найбільш вагомих факторів, які визначають діяльність позичальника, в їх оцінці та уточненні при особистій зустрічі з позичальником), та правило шести “Сі”: character – характер, capacity – здатність, cash – грошові кошти, collateral – забезпечення, conditions – умови, control – контроль.
На перший погляд ці системи оцінки кредитоспроможності позичальника прийнятні для використання в сучасній практиці, вони всебічно і максимально комплексно характеризують позичальника. Але є цілий ряд проблем.
Зупинимось більш докладно на системі оцінки кредитоспроможності “Шість Сі”. Перший показник “характер клієнта” – це репутація клієнта, ступінь його відповідальності за погашення боргу, чіткість уявлення про цільове призначення кредиту, відповідність мети кредиту кредитній політиці банку. Але ж з боку західних фахівців у сфері банківського менеджменту цей показник відображається в кредитній історії позичальника, меті отримання кредиту, досвіді клієнта в складанні прогнозів, та наявності гарантів кредитора. Як бачимо, цей показник у західній практиці більш деталізований, а увага приділяється рейтингові позичальника і його фінансово-аналітичним здібностям у сфері планування бізнесу.
Стосовно наступного показника “Сі” – здатність позичальника до запозичення коштів, вона означає наявність у позичальника юридичних прав на подання до банківської установи заявки на отримання кредиту та підпису кредитного договору, тобто визначення повноважень у представника суб’єкта господарської діяльності на здійснення такого роду операцій. Щодо тлумачення цього показника з боку західних фахівців, то воно дещо відрізняється: крім підтвердження юридичного статусу позичальника, повинен бути опис історії юридичного статусу, характеристика виробленої продукції, основних постачальників та споживачів.
Здатність заробляти гроші для погашення кредиту (третє “Сі”) в результаті здійснення поточної діяльності характеризується розрахунком фінансових коефіцієнтів, які відображають ступінь ліквідності балансу, прибутковістю діяльності, величиною грошових потоків, достатністю власного капіталу, доцільністю вкладання капіталу в діяльність, яка кредитується.
Під забезпеченням кредиту (четверта “Сі”) розуміють вартість активів позичальника і конкретне вторинне джерело погашення боргу (застава, гарантія, поручительство), передбачене у кредитному договорі. Досвід кредитування в західних країнах свідчить, що при аналізі забезпечення кредиту слід звертати особливу увагу на такі характеристики: термін служби, стан і структура активів позичальника. Тут велику роль відіграє фактор, пов’язаний з технологією. Якщо активи позичальника технологічно застаріли, то їх цінність як забезпечення буде невелика, оскільки їх важко буде перетворити в грошові засоби у випадку недостатності доходів позичальника для погашення заборгованості за кредитом.