EN



ОБЛІК ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА


УДК 657

 

ОБЛІК ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

 

DOI: 10.36994/2707-4110-2022-6-33-09

 

Сук Л.К., Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, д.е.н., професор, професор кафедри фінансів та обліку,

Сук П.Л., Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України “Ніжинський агротехнічний інститут”, д.е.н., професор, професор кафедри обліку і оподаткування [1]

 

Виробництво продукції рослинництва має технологічні та організаційні особливості, які впливають на ведення обліку.

За економічним змістом рослини і тварини мають суттєві відмінності, а тому в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності потрібно розмежовувати біологічні активи рослинництва і тваринництва. Доведено, що недоцільно витрати під урожай наступних періодів переносити із рахунка 23 “Виробництво” на рахунок 21 “Поточні біологічні активи”.

Звітним періодом у рослинництві є календарний рік. Однак на кінець року залишаються витрати, пов’язані з отриманням урожаю в наступних періодах. У різних галузях економічної діяльності залишок на звітну дату по рахунках з обліку виробництва вважається як незавершене виробництво. У рослинництві залишок на 31 грудня доцільно розглядати як витрати під урожай майбутніх років, а не використовувати термін “незавершене виробництво”. Розглянуто формування об’єктів обліку в рослинництві, зокрема: економічний зміст витрат під урожай поточного і майбутніх років, облік витрат з вирощування рослин та виконання робіт, облік витрат, що підлягають розподілу та інших витрат рослинництва, взаємозв’язок між об’єктами обліку.

Об’єкти обліку рослинництва об’єднані у чотири групи: 1) сільськогосподарські культури (роботи), які дадуть урожай у поточному році; 2) сільськогосподарські культури та роботи під урожай наступних років; 3) витрати, які підлягають розподілу; 4) інші об’єкти. Між об’єктами обліку рослинництва існує тісний взаємозв’язок.

Розглядаються особливості оцінки та обліку сільськогосподарської продукції в ринкових умовах, зокрема: обґрунтовано, що товарну сільськогосподарську продукцію, а також ту, яка використовується для переробки на підприємстві, слід оприбутковувати за справедливою вартістю; продукцію, яка не має вільного ринку, доцільно обліковувати за її собівартістю. Доведено, що одержану продукцію від урожаю потрібно оприбутковувати на дебет рахунка 27 “Продукція сільськогосподарського виробництва” незалежно від каналу наступного її використання.

Ключові слова: об’єкти обліку рослинництва, витрати, собівартість, оцінювання сільськогосподарської продукції, облік, зіпсована продукція.

 

ACCOUNTING FOR CROP PRODUCTION

Suk L.K., Doctor of Economics, Professor, Professor of the Department of Finance and Accounting, University "Ukraine"

Suk P.L., Detached unit of the National University of Bioresources and Nature Management of Ukraine "Nizhinsky Agrotechnical Institute", Doctor of Economics, Professor, Professor of the Department of Accounting and Taxation

 

The production of plant products has technological and organizational features that affect accounting.

In terms of economic content, plants and animals have significant differences, and therefore in accounting and financial statements it is necessary to distinguish between biological assets of crop production and livestock-breeding. It is proved that it is impractical to transfer expenses for the harvest of subsequent periods from account 23 “Production” to account 21 “ Current biological assets”.

The reporting period in crop production is the calendar year. However, at the end of the year, there are still costs associated with obtaining a crop in subsequent periods. In various sectors of economic activity, the balance on production accounting accounts at the reporting date is considered work in process. The formation of accounting objects in crop production is considered, in particular: the economic content of expenses for the harvest of the current and future years, accounting for expenses of growing plants and performing works, accounting for expenses to be distributed and other expenses of crop production, the relationship between accounting objects.

Crop production accounting objects are grouped into four groups: 1) agricultural crops (works) that will yield a harvest in the current year; 2) agricultural crops and works for the harvest of the following years; 3) expenses to be distributed; 4) other objects. There is a close relationship between the objects of crop production accounting.

Peculiarities of assessment and accounting of agricultural products in market conditions are considered, in particular: it is justified that commercial agricultural products, as well as those used for processing at the enterprise, should be recorded at fair value; products that do not have a free market, it is advisable to take into account at its prime cost. It is proved that the products obtained from the harvest should be recorded to the debit of account 27 “Agricultural products” , regardless of the channel of their subsequent use. Spoiled products are proposed to be written off on the basis of the Act on sorting and drying of plant products, which allows to avoid misunderstandings with the tax authorities regarding the return of the VAT tax credit.

Key words: objects of crop production accounting, expenses, prime cost, evaluation of agricultural products, accounting, spoiled products.

 

Постановка проблеми. Рослинництво – провідна галузь сільського господарства по вирощуванню культурних рослин. Воно включає виконання робіт з підготовки грунту, посіву сільськогосподарських культур, догляду за посівами, збирання урожаю, що обумовлює наявність різних об’єктів обліку.

Перед посівом проводять підготовку грунту шляхом виконання сільськогосподарських робіт відповідно вимог агрономічної служби. Кожна рослина має свій вегетаційний період росту, який практично не можна збільшити або зменшити за бажанням людини. Звітним періодом у рослинництві є календарний рік. На кінець року залишаються витрати, пов’язані з отриманням урожаю в наступних періодах. За аналогії з промисловістю, будівництвом та іншими галузями економічної діяльності такі витрати відображаються у балансі за статтею “Поточні біологічні активи” як незавершене виробництво. Враховуючи те, що його практично неможливо завершити у звітному періоді, в рослинництві замість терміну “незавершене виробництво” доцільно використовувати термін “витрати під урожай майбутніх років”. Об’єктами обліку цих витрат є виконані роботи та сільськогосподарські культури.

У наступному році витрати обліковані по сільськогосподарських роботах відносять на висіяні рослини, що часто обумовлює неточності у підрахунку витрат.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В Україні облік у сільському господарстві регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 “Біологічні активи” [1], яке вступило в дію з 1 січня 2007 року. Однак і сьогодні серед вчених відбувається широка дискусія щодо використання на практиці норм даного стандарту. Зокрема, залишається низка невирішених питань, пов’язаних з обліком біологічних активів рослинництва, якими є рослини, та виконанням робіт, які здійснюються ще до появи рослин.

У чинних нормативних документах, інструкціях з ведення бухгалтерського обліку в сільському господарстві, підручниках і навчальних посібниках залишок на кінець року витрат рослинництва трактується як незавершене виробництво.

Це суперечить агротехніці вирощування сільськогосподарських культур. З метою правильного обчислення собівартості продукції рослинництва потрібно удосконалювати облік витрат під урожай поточного і майбутніх років.

Дискусійними залишаються питання оцінювання сільськогосподарської продукції, одержаної від урожаю.

Мета статті – пошук і обґрунтування варіантів удосконалення обліку виробництва продукції рослинництва та порядку її оцінювання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Рослинництво – основна галузь сільськогосподарського виробництва, яка забезпечує людей продуктами харчування, промисловість – сировиною, тваринництво – кормами.

Рослинництво має технологічні та організаційні особливості, які впливають на методику ведення обліку, зокрема:

1. Для рослинництва головним засобом виробництва є земля, тоді як у промисловості вона є тільки місцем, на якому розміщене підприємство, і не пов’язана з виробничим процесом. Якість землі безпосередньо впливає на результати господарювання. У разі правильної експлуатації земля не зношується, а навпаки, підвищує свою родючість.

2. Процес створення продукту здійснюється не тільки шляхом використання засобів праці і робочої сили, а й з врахуванням природних умов. Опади, температура повітря, світло, інші кліматичні явища впливають на одержання продукту, що ускладнює використання нормативного методу обліку.

3. Створення продукту пов’язане з біологічними особливостями рослин і не переривається тривалий час та не збігається з терміном використання праці. Тут характерна сезонність виробництва, що обумовлює проведення калькулювання собівартості продукції лише один раз на рік станом на 31 грудня.

4. Виробничий цикл є тривалим, який продовжується декілька місяців, а інколи і років (при вирощуванні багаторічних насаджень). Продукцію в рослинництві одержують один раз на рік. Витрати потрібно розподіляти між суміжними роками. Наприклад, пшениця озима посіяна восени дасть урожай лише влітку наступного року. Це зумовлює необхідність обліковувати витрати під урожай поточного і майбутніх років.

5. Частину власної готової продукції використовують на поновлення процесу виробництва (зерно на посів, картопля для посадки), що диктує необхідність вибирати відповідні методи оцінки запасів.

6. У процесі виробництва одночасно з основною продукцією одержують також суміжні та побічні продукти, що зумовлює потребу вибору відповідних методів їх калькулювання і розподілу комплексних витрат.

Перелічені та інші особливості впливають на структуру витрат, методи обліку й обчислення собівартості продукції, організацію бухгалтерського обліку, проведення оперативно-технічного контролю та аналізу діяльності.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про біологічні активи та розкриття її у фінансовій звітності визначає П(С)БО 30 “Біологічні активи” [1, п. 4].

Визначено, що біологічний актив – тварина або рослина, яка в процесі біологічних перетворень здатна давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, а також приносити в інший спосіб економічні вигоди.

Отже, біологічний актив – це “явище життя”, тобто живі тварини або рослини, які здатні до біологічної трансформації. З ходом часу біологічні активи поліпшують свої якості (відбувається ріст рослин, тварин тощо), або їх погіршують (плодовий сад старіє і втрачає продуктивність, телята зменшують вагу внаслідок порушення технології їх утримання, корови старіють і втрачають свою цінність тощо).

Згідно діючого порядку [1, п. 11] біологічні активи рослинництва визнаються і відображаються як незавершене виробництво. На дату балансу їх оприбутковують за дебетом рахунка 21 “Поточні біологічні активи” з кредиту рахунка 23 “Виробництво”, а потім зворотним записом повертають у незавершене виробництво.

Незрілі рослини ростуть і лише через певний проміжок часу від них буде отримана сільськогосподарська продукція. Молоді тварини теж ростуть, але вони можуть бути використані і в молодому віці – продані, забиті на м’ясо, передані у заставу як забезпечення зобов’язання тощо. Зважаючи на те, що рослини і тварини за своєю суттю зовсім різні активи, в обліку їх потрібно розмежовувати, логічно показувати у балансі окремо і не маніпулювати відповідними записами на рахунках 21 і 23 з метою складання фінансової звітності.

Досліджуючи суть незавершеного виробництва, автори стверджують, що під незавершеним виробництвом слід розуміти сукупність ресурсів підприємства, які використані або використовуються при виконані операцій з виготовлення продукту виробництва, а також операцій з обслуговування й управління його виробництва з моменту виконання заготівельних операцій до оформлення на цей виріб документів, як на готовий продукт – товар [2].

Ряд вчених вважають, що до незавершеного виробництва відносяться предмети праці, оброку (переробку) яких не завершено підприємством і вони ще перебувають на робочих місцях або в процесі транспортування [3].

У міжнародній практиці для визначення незавершеного виробництва використовують терміни: work in process – виробництво в процесі, work in progress – виробництво в прогресі, goods in process – продукція в процесі, або in-process inventory– запаси в процесі. Незавершене виробництво визначають як частково готові товари компанії, які очікують завершення і подальшого продажу або вартість цих товарів [4].

П(С)БО 9 “Запаси” передбачає, що для цілей бухгалтерського обліку запаси включають незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і
складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу [5].

В економічному енциклопедичному словнику наведено таке визначення: “Незавершене виробництво – виробництво продукції, яка не пройшла повної обробки, передбаченої технологічним процесом, а також незавершених робіт, які внаслідок цього не можна віднести до готової продукції, виконаних робіт і наданих послуг. У кожній галузі матеріального виробництва незавершене виробництво має свої особливості” [6, с. 585].

Будь-яке явище має три стадії: 1) початок; 2) процес; 3) кінець. У разі виконання робіт перші дві стадії являють собою незавершене виробництво. Тобто фактично воно є завжди – без початку немає кінця. Фінансова звітність складається на певну дату. Отож у ній незавершене виробництво появляється лише тоді, коли воно є на дату звітного періоду.

Технологічним і звітним періодом у сільському господарстві є календарний рік, а тому витрати по рослинництву поділяють на дві групи:

  1. під урожай поточного року;
  2. під урожай майбутніх років.

Витрати під урожай поточного року формують собівартість продукції, яка буде отримана в поточному році. Витрати під урожай майбутніх років мають бути враховані у тих звітних періодах, у яких одержать відповідну продукцію.

Витрати під урожай поточного і майбутніх років можуть бути втілені у вже висіяні сільськогосподарські культури або показані у складі виконаних робіт.

Згадані обставини свідчать про те, що в рослинництві термін “незавершене виробництво” не доцільно широко використовувати. Він більш характерний для промисловості, будівництва та інших галузей економічної діяльності. У рослинництві рекомендуємо використовувати терміни “витрати під урожай поточного року”, “витрати під урожай майбутніх років” і відповідно визначати об’єкти обліку.

Термін об’єкт (лат. objectum – “предмет”) означає те саме, що й предмет. Об’єктами бухгалтерського обліку, які становлять його предмет, є:

  • господарські засоби і джерела їх утворення;
  • господарські процеси та їх результати [7, с. 28].

Економічний енциклопедичний словник містить таке визначення: “Об’єкти бухгалтерського обліку – об’єкти фінансового та управлінського обліку, які зумовлюють рух господарських засобів, коштів і джерел їх утворення [6, с. 4].

У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” вказано, що об’єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат [8].

Частина сільськогосподарських культур дає урожай в наступних календарних роках. Це, зокрема, зернові озимі (озима пшениця, озиме жито, озимий ячмінь, тритикале), багаторічні бобові трави (конюшина, люцерна, еспарцет, буркун), овочеві культури посіяні на зиму.

Рослини є біологічними активами, порядок обліку яких визначено П(С)БО 30 “Біологічні активи” [1] та методичними рекомендаціями [9]. До того поки появляється рослина, як біологічний актив, здійснюється обробіток грунту відповідно до вимог агротехніки, готується насіння і проводиться посів. Тому потрібно чітко визначити час виникнення біологічного активу рослинництва як об’єкта бухгалтерського обліку. Офіційними документами не визначено, на якому етапі з’являється рослина як біологічний актив і об’єкт бухгалтерського обліку. Це може бути початок виконання сільськогосподарських робіт з метою підготовки грунту, час проведення посіву, поява сходів. Логічно, що підготовка грунту для посіву рослини є початком процесу виробництва відповідної продукції і виникнення біологічного активу рослинництва.

Після посіву (посадки) площа землі стає зайнята конкретною рослиною, по вирощуванню якої обліковують витрати, відкриваючи відповідний аналітичний рахунок.

Перед посівом потрібно забезпечити майбутні рослини необхідною кількістю вологи, у грунті створити достатні запаси поживних речовин та очистити його від бур’янів. Передпосівний обробіток грунту залежить від попередників, а саме: посів після однорічних бобових трав і бобово-злакових сумішок, багаторічних бобових трав, зернобобових суцільного способу сівби (горох, сочевиця, люпин, вика, нут, чина), просапних культур (картопля, кукурудза), чорних парів.

Витрати на передпосівний обробіток грунтів мають бути віднесені на ту культуру, яка буде висіяна на відповідній площі.

У господарствах, у яких дотримуються прийнятої сівозміни і агротехнічних вимог обробітку грунту, знають наперед на якій площі сіятимуть кожну рослину. Тоді є можливість відкривати і вести аналітичні рахунки по сільськогосподарських культурах ще на стадії виконання передпосівних робіт. За таких умов у первинних документах вказують назву рослини, для вирощування якої виконується відповідна робота, що забезпечує точний облік витрат за сільськогосподарськими культурами.

В літньо-осінній період під весняний посів наступного року проводиться зяблевий обробіток грунту. Основні його завдання полягають у тому, щоб створити умови для поліпшення водно-повітряного і поживного режимів грунту, знищити бур’яни, шкідників та збудників хвороб сільськогосподарських культур. Розрізняють різні види зяблевого обробітку грунту – після зернових культур, після просапних культур, обробіток задернілих грунтів.

Витрати на зяблевий обробіток грунту обліковують за видами виконаних робіт – лущення стерні після збирання зернових культур, зяблева оранка, внесення органічних добрив тощо.

Витрати минулого року на виконання сільськогосподарських робіт розподіляють у поточному році після визначення фактичних площ посіву культур. Розподіл здійснюють постатейно пропорційно до фактичних площ посіву, складаючи окремий розрахунок. Запис роблять за дебетом і кредитом субрахунку 231 “Рослинництво”, показуючи в аналітичному обліку за об’єктами рослинництва, що це витрати минулого року.

За потребою підприємства проводять вапнування кислих грунтів і гіпсування солонців. Порядок здійснення цих заходів визначає агрохімічна служба. Вона має інформувати бухгалтерів про витрачання хімічних засобів і добрив, виконання відповідних робіт, строки впливу проведених заходів на урожайність сільськогосподарських культур тощо. Облік заходів по вапнуванню і гіпсуванню грунтів потрібно організовувати спільно із агрохімічною службою підприємства –бухгалтерія обліковує витрати, агрохімічна служба забезпечує використання підготовлених грунтів. Аналітичні рахунки можуть бути відкриті за видами виконаних робіт або рослинами, для яких проведені відповідні роботи. Агрохімічна служба може визначати ступінь дії за роками проведених заходів, що логічно враховувати під час розподілу витрат за відповідними періодами.

Для підвищення продуктивності природних кормових угідь може здійснюватися поверхневе і докорінне поліпшення грунтів. Під час поверхневого поліпшення для наявної рослинності створюють кращі умови росту і розвитку без порушення дернини. При цьому виконують такі роботи: регулювання водного режиму, окультурення лук, догляд за дерниною і травостоєм. У разі докорінного поліпшення повністю руйнується природна дернина, знищується існуючий травостій і площа засівається культурними пасовищними травами. Докорінне поліпшення включає комплекс гідротехнічних, культуртехнічних і агротехнічних заходів.

Витрати на поліпшення кормових угідь обліковують за виконаними роботами на відповідних площах і розподіляють протягом 3-4 років згідно пропозицій агрослужби господарства, складуючи відповідний розрахунок. Частина цих витрат відноситься на собівартість продукції поточного року, а решта їх обліковується як витрати під урожай майбутніх років.

Амортизацію по сільськогосподарських машинах нараховують щомісяця, а їх ремонт виконують переважно у зимовий період, коли інші роботи в рослинництві відсутні. Тому амортизаційні відрахування та витрати на ремонт основних засобів рослинництва обліковують на окремих аналітичних рахунках і списують на вирощування рослин шляхом розподілу в кінці року.

Силосування, сінажування, збирання і скиртування соломи, виробництво трав’яного борошна та інші процеси з переробки і заготівлі супутньої та побічної продукції обліковують також у складі рослинництва на окремих аналітичних рахунках. В кінці року по таких об’єктах обліку вираховують фактичну собівартість продукції або розподіляють витрати на вирощування конкретних рослин.

Таким чином, у рослинництві потрібно виділяти чотири групи об’єктів у бухгалтерському обліку:

1) сільськогосподарські культури (роботи), які дадуть урожай у поточному році;

2) сільськогосподарські культури та роботи під урожай наступних років;

3) витрати, які підлягають розподілу;

4) інші об’єкти.

Між цими групами об’єктів існує тісний взаємозв’язок. Якщо витрати можна віднести безпосередньо на вирощування конкретної культури або на виконання робіт під урожай поточного року, то їх обліковують на рахунках об’єктів першої групи. Вартість виконаних робіт відносять на рослини шляхом складання окремого розрахунку.

На об’єктах другої групи обліковують витрати під урожай наступних років. Аналітичні рахунки відкривають за висіяними рослинами та виконаними роботами. Розподіл вартості виконаних робіт здійснюють аналогічно як і по об’єктах першої групи.

Витрати, які відносяться до декількох об’єктів і підлягають розподілу, включаються у третю групу. Їх розподіляють між об’єктами обліку першої і другої груп.

Тут обліковують амортизацію та витрати на ремонт основних засобів, що підлягають розподілу у рослинництві; витрати по осушенню та зрошенню, що розподіляються на об’єкти обліку першої і другої груп.

До четвертої групи відносять об’єкти з обліку силосування, сінажування, збирання і скиртування соломи, виробництва трав’яного борошна та інші. В кінці року по таких об’єктах обліку вираховують фактичну собівартість продукції.

Записи по перерозподілу витрат між об’єктами обліку рослинництва здійснюють по аналітичних рахунках в межах одного субрахунку 231 “Рослинництво”, який одночасно дебетують і кредитують на однакові суми. Використання при цьому ще й рахунка 21 “Поточні біологічні активи” лише ускладнює і заплутує бухгалтерський облік.

В сільському господарстві значна частина готової продукції знову використовується у процесі виробництва: насіння на посів, корми для годівлі тварин, переробка сільськогосподарської продукції.

За таких умов постає проблема оцінки готової продукції, яка використана для виробничих потреб. НП(С)БО 1“Загальні вимоги до фінансової звітності” [8] містить принцип “історична (фактична) собівартість”, яким визначено, що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання. Інструктивні матеріали та практика ведення бухгалтерського обліку свідчать про те, що рух готової продукції на підприємстві переважно відображається за її собівартістю.

Якщо продукція, яку можна було б продати, використана для внутрішньогосподарських виробничих потреб, то логічно її оцінювати за цінами реалізації, а не на рівні собівартості. Аргументи можна навести наступні:

1) готова продукція може бути продана і за неї одержана виручка, яка відшкодовує собівартість і принесе чистий прибуток (збиток);

2) якби не було власної готової продукції, то для здійснення виробництва потрібно було б купувати відповідну продукцію (сировину) і платити за неї справедливу ціну;

3) фактична собівартість продукції рослинництва визначається лише в кінці року. Використання її може бути відразу після збирання врожаю, а тому собівартість продуктів переробки (борошно, м’ясо та інша) також можна було б вирахувати не лише в кінці року, а відразу після здійснення переробки, що дає можливість мати інформацію для своєчасного прийняття обгрунтованих управлінських рішень.

Застосування оцінки продукції за справедливою ціною надасть можливість оперативніше приймати рішення в умовах вибору альтернативи, яка постає перед кожним виробником:

1) виробляти чи купувати;

2) продавати чи обробляти далі.

Продукція, яка виготовляється для власного внутрішньогосподарського споживання, як правило, становить продовження виробничого процесу і має оцінюватися на основі витрат. Ринкова ціна тут не потрібна, бо продукція вироблена не для продажу: сіно, солома, кормові буряки, зелена маса, силос – все це має конкретний напрямок використання – корми для годівлі тварин. Така продукція практично не має вільного ринку, а тому встановити ринкову ціну часто неможливо. За цих умов собівартість виробництва і буде становити її справедливу вартість для даного підприємства.

Отже, готову продукцію, придатну для реалізації, яка використовується для внутрішньогосподарських виробничих потреб, логічно оцінювати за ринковою вартістю, а решту – за виробничою собівартістю.

Такий підхід відповідає нормам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 “Біологічні активи”, яким визначено, що сільськогосподарська продукція при її первісному визнанні оцінюється за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу або за виробничою собівартістю [1, п. 12].

Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 41 “Сільське господарство” передбачає, що сільськогосподарську продукцію, зібрану як урожай з біологічних активів суб’єкта господарювання, слід оцінювати за її справедливою вартістю мінус витрати на продаж на час збирання урожаю [10, п. 13, с. 645].

Корми, одержані від власного виробництва, у більшості випадків є сільськогосподарською продукцією, порядок оцінки якої встановлює П(С)БО 30 “Біологічні активи” [1] – за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу або за виробничою собівартістю. Таким чином, корми, одержані від власного виробництва (рослинництва або тваринництва), можна оцінювати за справедливою вартістю або за виробничою собівартістю.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Рослинництво має технологічні та організаційні особливості, які впливають на методику ведення бухгалтерського обліку. 

Науковий журнал «Вісник Університету «Україна»
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України